Нове видання: Валерій Марченко. Творчість і життя

Марченко В.Творчість і життя. / Упорядники: Н.Смужаниця-Марченко, Н.Кочан. — К.: Сфера, Дух і Літера, 2001. – 536 с. (Тираж 1000 пр.)

Ця книга є найповнішим зібранням літературних творів і перекладів Валерія Марченка, серед них і неопублікованих наукових розвідок, а також документів радянського судочинства у справі В.Марченка з архівів КДБ УРСР. Тут також подано твори, що склали основу для його звинувачення у "проведенні антирадянської агітації і пропаганди".

Текстам перекладів, що були створені в неволі, передують короткі біографічні пояснення та відповідні уривки з листів В.Марченка (дуже вдала структура видання!). Серед перекладів (з азербайджанської, польської, англійської, – віршів, прози, творів найрізноманітніших жанрів) – "Декларація незалежності" Томаса Джефферсона – один з найвизначніших документів американської та всесвітної історії, який називають першою декларацією прав людини.

Перший переклад англійського тексту В.Марченко зробив влітку 1978 р. у пермському таборі ВС 389/35.

". ..Читаю зараз Томаса Джефферсона (просвітник доби американської боротьби за незалежність). Просто блискуче. Що то значить, коли людина надихається величним ідеалом! Яка пристрасність і переконливість, скільки гніву і мужності! Читаю по-англійськи писане 200 років тому, а втриматись спокійно важко. Обов’язково перекладатиму..."(З листа до матері від 7.VII.1978 р.)

Адміністрація табору та працівники КДБ чотири рази і в зоні й на засланні вилучали цей документ, а Валерій щоразу його поновлював.

"...Відновив сконфіскований у таборі переклад Томаса Джефферсона "Декларації Незалежності". Просто насолоджувався, коли перекладав. А річ же написана понад 200 років тому – жива до пульсу у скроні".(З листа до матері від 9.VI.1980 р.).

Якби переклад був здійснений у тиші наукової бібліотеки, він міг бути ближчим до оригіналу у якихось формальних історичних деталях. Зроблений зовсім в інших умовах, – людиною, яка є однією з найбільш привабливих і світлих постатей у всій українській історії, – цей переклад з великою силою передає чистий, благородний порив американської "Декларації незалежності", і можна відчути, що ці слова мають безпосереднє відношення до нашого життя.

Декларація

представників Сполучених Штатів Америки,

що зібралися на Ґенеральний Конґрес

Коли у плині людських подій для одного народу стає необхідним розірвати політичні ланки, що лучать його з іншим, та посісти між держав на землі одрубне й рівне становище, визначене йому законами природи і Господа, звичайна повага до думки людства вимагає проголосити підстави, які спонукали його до відокремлення.

Ми дотримуємося цих істин, очевидних самих по собі: що всіх людей створено рівними; що вони наділені їхнім Творцем певними (і невід’ємними) та непорушними правами, між якими є життя, воля і пошуки щастя; що для забезпечення цих прав люди засновують уряди, котрі виводять свою владу зі згоди з підвладними; що, коли якась форма правління стає згубною для цієї мети, народ має право змінити або скасувати її й заснувати новий уряд, заклавши його підвалини на тих законах і зорганізувати його правління в тих формах, які здаються найбільш придатними для забезпечення свого щастя та безпеки. Розсудливість, звісно, вимагає, щоб уряди, створювані надовго, не були змінені у зв’язку із справами незначними, минущими; відповідно й досвід показує, що люди більше схильні терпіти, доки зло стерпне, ніж боронити себе скасуванням форм, до яких вони звикли. Але коли і довга низка зловживань та утисків, розпочатих за відомих часів, що неухильно переслідують ту саму мету, виказують намір призвести їх під цілковитий деспотизм, їхнє право, їхній обов’язок повалити такий уряд і вжити нових запобіжних заходів задля своєї безпеки в майбутньому. Такою була терпляча покірливість цих ко-лоній і такою є зараз необхідність, що спонукає їх змінити (перекреслити) свою і попередню державну систему. Історія теперішнього короля Великобританії — це історія повторюваних (безнастанних) кривд та утисків, що всі мають (між ними і нема жодного факту, аби спростувати однобічну скерованість решти) пряму мету встановлення цілковитої тиранії над цими штатами. Щоб довести це, нехай факти постануть перед безстороннім світом (заради правди, якій присягаємо нашою Вірю, і не заплямованою віроломством).

Він відмовив у своїй згоді законам найкориснішим і найпотрібнішим для громадського добра. Він заборонив своїм урядовцям прийняти закони невідкладної нагальної важливості, тому що приспинив їхню чинність, доки не буде надано його згоди, і, приспинивши, відтак цілком знехтував їхнім дотриманням.

Він відмовився прийняти інші закони для вигоди великих округів, якщо люди там не зречуться права представництва до законодавчих установ, права неоціненного для них і загрозливого лише для тиранів.

Він розпускав палату представників повторно (і раз по раз) за протистояння з мужньою стійкістю його зазіханням на права народу.

Він тривалий час після тих розпусків відмовлявся повеліти обрати інших, і в такий спосіб законодавці, неправочинні через його скасовування, поверталися до людей, свобідних у своєму волевиявленні, залишаючи тим часом державу, піддану всім небезпекам агресії іззовні та заворушень зсередини.

Він прагнув перешкодити заселенню цих штатів і для свого наміру піддавав обструкції закони щодо проникнення іноземців, відмовляючись затвердити інші, щоб заохотити міграцію сюди, ускладнюючи умови придбання нових земель.

Він піддавав обструкції (зволікав) чинення правосуддя (для того щоб цілковито припинити в деяких штатах), відмовляючи у згоді законам щодо запровадження судочинної влади.

Він зробив (наших) суддів підлеглими своїй волі, і не тільки у терміні їхньої служби, а також кількості й сплаті їхнього заробітку.

Він створив нові численні відомства (самохіть забраною владою) і посилав сюди юрмиська службовців допікати нашому людові й об’їдати його добробут.

Він у мирний час тримав серед нас постої війська (та військові кораблі) без згоди наших законодавчих установ.

Він вплинув на надання військовим незалежності від та зверхності над цивільною владою.

Він зладнався з іншими, щоб підкорити нас судочинству, чужому нашому ладові та не затвердженому нашими законами, і дав свою згоду на чинність недійсного законодавства щодо розквартирування великих підрозділів збройних сил у нас; щодо їхнього убезпечення облудними судами від покарання за будь-які вбивства, вчинені над мешканцями цих штатів; щодо обмеження нашої торгівлі з усіма частинами світу; щодо обкладення нас податками без нашої згоди; щодо вивезення нас за моря, щоб судити за провини, не дійсні в нас; щодо скасування вільної системи Англійських законів у сусідній провінції, натомість впроваджуючи деспотичне правління і розширюючи його межі, для того щоб перетворити згодом на зразок та, відповідно, знаряддя для заснування такої самої абсолютистської влади у цих колоніях (штатах); щодо віднімання наших Хартій, скасування наших найбільш цінних законів та докорінної зміни форм нашого правління; щодо приспинення дії законодавчих органів та оголошення їх повноважними видавати закони для нас у будь-яких справах.

Він зрікся свого правління тут, оголосивши нас поза своєю протекцією і розв’язавши війну проти нас (відкликавши своїх губернаторів і оголосивши нас поза своєю васальною залежністю та протекцією).

Він плюндрував наші моря, спустошував узбережжя, палив міста і знищував наших людей.

Він зараз перевозить великі підрозділи чужоземних найманців, щоб здійснювати діяння смерті; спустошення і тиранія вже розпочалися за умов жорстокості та віроломства, навряд чи співставимих із найбільш варварськими віками і взагалі не гідними глави цивілізованої нації.

Він примусив наших громадян — співвітчизників, захоплених у полон серед відкритого моря, перевозити війська проти їхньої країни — або ставати катами своїх друзів та братів, або загинути самим від їхніх рук.

Він заохочував до внутрішніх чвар, докладаючи зусиль нацькувати на нас мешканців прикордоння, нещадних дикунів-індіанів, знаних у війні тим, що знищують без огляду на вік, стать або звання (що є живого).

Він надихав на зрадницькі заколоти наших громадян, принаджуючи вилученням та конфіскацією нашого майна.

(Він провадив жорстоку війну, противну власне людській природі, паплюжачи найсвятіші права на життя та волю особистостей далекого народу, який ніколи не кривдив його, щоб полонити й послати їх у рабство на іншу півкулю або піддати мученицькій смерті при перевезенні сюди. Ця піратська війна, що була б ганебною для держав поганів, ведеться християнським королем Великобританії. Постановивши відкрити ринки, де людей можна купити і продати, він проституював власну заборону про обмеження будь-якої юридичної спроби перешкодити або стримати це огидне гендлярство, щоб цій колекції жахів не бракувало екземплярів мерців, він зараз заохочує тих самих людей повставати зі зброєю проти нас, щоб здобути волю, якої він їх позбавив, убивством людей, яким він їх нав’язав, розплачуючись так за минулі злочини проти свобод одного народу злочинами, які спонукає коїти проти життів іншого.)

На кожному етапі цих утисків ми зверталися з проханнями у найбільш покірливих виразах: відповіддю на наші повторювані скарги були лише повторювані кривди.

Монарх, чия вдача позначена вчинками, з яких кожен можна кваліфікувати як тиранічний, непридатний бути правителем вільного народу (котрий має намір стати вільним. У потомні віки ледве чи й повірять, що зухвалості однієї людини завдячує те, що протягом короткого проміжку в 12 років заклались підвалини такої широко неприхованої тиранії над народом, вихованим й усталеним на засадах свободи).

Не обминали ми увагою й наших британських братів. Час від часу ми застерігали їх від намагань їхніх законодавчих органів поширити на нас несприйнятливу юрисдикцію (на ці наші штати). Ми нагадували їм про обставин нашої еміґрації та оселення тут (— з них жодна не могла виправдати тієї дивної претензії. Це було здійснено ціною нашої власної крові та майна, без багатств а чи сили Великобританії, що при створенні наших окремих форм правління ми прийняли одного спільного короля, заклавши в той спосіб підвалини вічне спілки та дружніх взаємин; але підлеглість їхньому парламенту не була складовою частиною нашої конституції й ані будь-коли в задумі, якщо можна довіряти історії), ми покликались до їхньої природньої справедливості та великодушності, і мі заклинали їх узами (так само і задля них) нашої кровної спорідненості відмовитися від цих утисків, які неминуче (вірогідно) перервали б нашу єдність і згоду. Вони також лишалися глухі до голосу справедливості та спорідненості.

(Бо, коли в них була нагода офіційним чином через свої закони усунути радців порушників нашого порозуміння, вони на вільних виборах поновлювали їх при владі. У цей ось час вони дозволяють своєму Головному судді надсилати вояків не лише єдинокровних з нами, але й шотландців, іноземних найманців, щоб загарбати та знищити нас. Ці факти завдали останнього удару по агонізуючій приязні, і дух мужності велить нам відмовитися назавжди від цих бездушних братів. Ми, доклавши зусиль, повинні забути нашу колишню любов до них і поводитися з ними, як поводимося з рештою людства — вороги у війні, друзі в мирі.)

Ми могли мати разом великий і вільний народ, але взаємини вільних і вельможних, вочевидь, нижче їхньої гідності. Нехай буде так, відтепер вони матимуть це. Шлях до щастя й слави відкрито також і для нас. Ми пройдемо його зокрема і, скоряючись необхідності, яка передрікає наше (навіки) відокремлення, будемо поводитися з ними, як ми поводимося з рештою людства — вороги у війні, друзі в мирі!

Тому ми, представники Сполучених Штатів Америки, що зібралися на Генеральний конґрес, покликаючись до вищого судді на світі щодо чесноти своїх намірів, від імені й за дорученням доброчинного народу цих колоній публікуємо й оголошуємо, що ці сполучені колонії є і їм по праву належить бути вільними та незалежними штатами, що вони вільні від усілякої залежності від Британської корони і що всі політичні зв’язки між ними та державою Великобританія є й мусять бути цілковито розпущені; і що як вільні й незалежні штати вони мають повну владу розпочинати війну, підписувати мир, укладати союзи, вести торгівлю і робити всі інші дії та речі, які мають право робити незалежні штати.

І на підтримку цієї декларації з непохитною вірою у покрову Божого провидіння ми спільно ставимо в заклад одне одному наші життя, наші долі і нашу святу честь.

Філадельфія, 4 липня 1776 р. – Урал, 1978 р.