З матеріалів Всеукраїнської конференції Р.Романов (м. Севастополь), В.Торош (М. Рівне), С.Хотиненко (м. Шостка Сумської обл.)

Роман Романов (Севастопольська правозахисна група). Деякі міркування на тему громадянської освіти в Україні

Головним напрямком громадянської освіти в Україні я би визначив подолання відчуженості громадян від держави. Над нами досі тяжіє патерналістський підхід до визначення ролі держави у суспільних відносинах. Обмаль людей, що розуміються на тому, як діють суспільні механізми, що таке влада, як можна на неї впливати. Вільний розвинутий індивід аж ніяк не покладається на державу. Механізми державного регулювання суспільних відносин лишаються малодоступними і малозрозумілими. В свою чергу населення відчуває відчуження від суспільних процесів. Вони все менше цікавлять людей, особливо молодь.

Я не вважаю, що прагматизм, розрахунок на власні сили, власний розум, є негативними факторами, проте, розвиток особистості певним чином залежить від стану суспільства. Ізольованість та відсутність інтересу молоді до участі у суспільних процесах не тільки не відповідає інтересам держави, але і обмежує можливості індивідів. Середовище має вплив на розвиток і формування особистості.

Громадянська освіта має нести усвідомлення держави не як сукупності чиновників, наділених владними повноваженнями і привілеями, а як суспільної організації, що створена і утримається за рахунок і задля реалізації інтересів громадян.

Стрижнем відносин громадянина і держави є права людини, що фактично є зобов’язаннями держави, і обов’язки громадянина, виконання яких має право вимагати держава. Отож, завданням громадянської освіти є навчити учнів та студентів користуванню цими механізмами, що складають систему відносин держави і громадянина.

Саме свідомий свого становища в суспільстві активний індивід і здатен сформувати громадянське суспільство, що є основою сучасної демократії. Саме тому необхідна така освіта, що сприяє формуванню активної і самостійної громадянської позиції.

Методики навчання мають бути побудовані таким чином, щоб нести максимально практичних знань, щоб наблизити владу до конкретної людини. Важливими є стосунки з реальними діючими інституціями (як державними, так і недержавними). Учні та студенти мають відчути, що чиновники - такі ж самі люди, що в міру своїх можливостей виконують покладені на них державні функції, які мають відповідати інтересам громадян; що суд - це інституція, що допомагає розв’язувати суперечки, а не частина державно-репресивного апарату; що влада - це не лише президент, якого щодня показують по телевізору, а перш за все орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання локального характеру і від якого треба вимагати задоволення своїх (громадянина) конкретних потреб.

Громадянська освіта в Україні, враховуючи сумний історичний досвід, має, на мій погляд, давати розуміння різних типів відносин держави і суспільства чи громадянина, різних видів держав. Зокрема, за різних політичних режимів, вони можуть різнитися від співпраці до громадянської непокори. Природа кожного типу відносин має подаватися в практичному плані на підставі теоретичних знань. В практичному плані треба розглядати форми як співпраці, так і спротиву, протидії державі, її інституціям.

Важливим аспектом також є відповідальність. За умов демократії і громадянського суспільства, коли громадяни мають реальну можливість впливу на прийняття державних рішень, важливо формування відчуття відповідальності за власні дії, рішення, вчинки. Адже їх наслідки можуть стосуватися не лише однієї людини, а цілої групи, або суспільства в цілому. Свідомий вільний вибір та прийняття відповідального свідомого рішення має бути метою діяльності людини, і саме на такий підхід, на таке відношення треба спрямувати громадянську освіту.

Володимир Торош (м. Рівне)

Шановне товариство! Я працюю викладачем права в гуманітарній школі Рівненського міського Палацу дітей та молоді. За фахом – юрист. Стаж юридичний з 1975 року. Викладацькою роботою займаюсь з 1988 р. І водночас – юридичною практикою.

З вересня 1996 року в гуманітарній школі міського Палацу (навчальний позашкільний заклад) функціонує дві навчальні групи. Склад груп – учні шкіл міста 9-11 класів, які мають бажання вивчати юриспруденцію поза школою, поглиблено, а в майбутньому – вступати до вищих навчальних закладів, технікумів, де здобути професію правознавця (юриста). Навчальна програма з правознавства розроблена мною. Рецензентом є Долежан В.В., доктор юридичних наук, професор Волинського університету їм. Лесі Українки, м. Луцьк.

Структура навчальної програми: загальна теорія права та держави та конституційне законодавство, які вивчаємо перший навчальний рік. У наступному – другий рік навчання охоплює вивчення галузі системи права України: трудове; цивільне; житлове; сімейне, адміністративне; кримінальне право України. Загальна кількість годин: 184 год. за два роки навчання. Кожне півріччя (грудень) – здають залік, по білетах. За рік навчання (перший рік) – екзамен. Другий рік – перше півріччя – залік і державний екзамен.

По закінченні навчання проводиться в Палаці випускний вечір. Кожному випускнику гуманітарної школи вручається диплом державного зразка, а в ньому оцінки державних екзаменів. Випуск абітурієнтів – урочисто, шанобливо, емоційно, що приносить радість випускникам і персоналу викладачів та дирекції Палацу. Така процедура випуску запам’ятовується на тривалий час, чи назавжди.

Моя викладацька робота є традиційною в групах першого та другого років навчання. Методика і форми викладання певних питань тем з програми є різнобічного характеру. Зокрема, навчальний процес дозволяє мені втілювати вербальні методи: лекція, семінар, бесіда, консультування, опитування; наочні: різноманітні підручники, схематичне зображення, читання текстів законів та правових інститутів, використання таблиць тощо.

Психологічна тактика: методом бесіди про правові колізії, протилежністю поглядів на застосування права, як вести себе у спірних ситуаціях, намагаюсь підготовити учнів на майбутнє, виховувати у них особисту точку зору. Постійно і ретельно навчаю учнів опановувати правові явища, відстоювати знання, погоджуватися з опонентами чи ні і чому.

Підсумковою формою викладання правознавства є: письмові самостійні роботи в аудиторії, вдома та контрольні роботи. До цієї технології часто застосовую форму тестування з певних тем, питань для закріплення знань і одночасно, як вбачається, це підготовка до подібної форми навчання правових інституцій у навчальних закладах.

На протязі 1996-2000 років застосовую контрольно-підсумкову форму – заліки та екзамени. Це стимулює підготовку учнів, надає можливість контролювати знання права, законодавства держави за певний відрізок навчання. Домагаюсь опанування учнями нормативно-правових актів (законів і підзаконних актів), вміти користуватися ними. Практикую ще вирішення юридичних задач з різних галузей права України, згідно поставлених питань, їх оцінювання, виправлення помилок, хибних точок зору на правову ситуацію. Щоб акумулювати правові явища, їх пізнання і вивчення учнями-абітурієнтами, я виготовляю власними силами наочне приладдя – певні правові акти: декларації, витяги із законів, кодексів тощо. Залучаю учнів приймати участь у Всеукраїнських конкурсах з прав людини чи правознавства і написання ними рефератів, роздумів чи інших вимог, які ставляться.

Знаний юрист, оратор Пліній Молодший зазначав: "Життя є бодрствування". Тому з метою підвищення юридичного професійного статусу, я постійно читаю (перечитую) правову літературу, педагогічно-психологічні видання (періодику). Враховуючи чисельні і постійні зміни в законодавстві, що грунтується вимогами сьогодення та конституційності, я постійно вивчаю змінність правового поля і доповнюю навчальну програму.

У Палаці, під час роботи, приймаю участь в методичних об’єднаннях, нарадах, семінарах, тощо. Слухаю, бачу, вивчаю досвід колег, пізнаю і критично оцінюю свою роботу: а чи я все роблю, щоб виховувати, навчати учнів в дусі прав людини.

Мета навчального процесу правознавства гуманітарної школи міського Палацу – не добиватись завчити основні права, а працювати з учнями так, щоб вони особисто відчували їх ідею. Щоб вони розуміли, що право, закон мають безпосереднє відношення до їх життя, їх майбутньої професії юриста, це як первинна спроба сформувати світогляд в дусі прав людини.

На сьогодні (березень 2000 року) в Україні відкрито 171 навчальний заклад, в яких навчаються ремеслу правознавців (юристів). Випускники Рівненського міського Палацу дітей та молоді, які два роки вивчали правознавства, підкорили з них 35 і тепер навчаються в Харкові, Києві, Луцьку, Львові, Тернополі та інших містах. Кожний з учнів, хто пізнає первинні основи права через нашу гуманітарну школу Палацу, буде виконувати державну функцію – поширювати і керуватися правом, законами, поважати свою державу, її порядки, буде носієм правового життя, корисний людям.

Шановне товариство! Ось, коротко, про нашу суть. Вбачаю, що я учням-абітурієнтам прямо чи побічно заклав фундамент – вивчати право, закон, поняття, які їм потрібні. Закладено сім’я, а реалізація їх в життєвій долі, в роботі, оцінить суспільство і держава. Впевнений в тому, що мої учні виростають свідомими громадянами незалежної правової держави України. Дякую, що мене вислухали. Успіхів усім нам.

Світлана Хотиненко (м. Шостка Сумської обл.)

Від часів формування нації визнається, що освіта має громадянське покликання виховувати обізнаних, розумних, людяних і активних громадян, відданих цінностям та принципам сучасної демократії.

На одному із уроків правознавства учням 9-х класів було запропоновано розробити Декларацію прав і свобод для свого класу або нашої гімназії. І якими ж вразливими (на жаль, вразливими негативно) виявилися результати цієї роботи. Частина учнів просто скористалася змістом Декларації прав людини переписавши їх в домашнє завдання. Але перш на все звернув на себе увагу той факт, що учні в своїх Деклараціях прав провідне місце часто відводили обов’язкам.

Розбираючи з учнями головні ознаки правової держави, ми намагалися з’ясувати, чи присутні вони в українській реальності. Поряд з більшістю цих принципів вони поставили „мінус“ (юнацький дух критичного сприйняття або „вустами немовляти говорить істина“).

Ці два факти із шкільного життя це раз доводять, що є негайна потреба серйозно зайнятися громадянським вихованням учнів, з тим, щоб вони були готові до будівництва і розвитку вільного суспільства і мали б досить знань і навичок, щоб діяти відповідно до прав та обов’язків громадянина зокрема і людини взагалі. Освіта повинна щепити учням загальне розуміння громадянського життя, вкладати межі свідомої й сумлінної участі у його творінні.

Великі потенційні можливості закладені у навчальних предметах. Історія – найкращий вчитель, бо саме вона дає багато тем для роздумів.

– Моє ставлення до революції, як засобу суспільних змін.

– Чому „рівність“ стала одним із невід’ємних атрибутів соціалізму?

– „Мета виправдовує засоби“ – чи прийнятливий цей принцип у суспільному житті?

– Чи існують умови для українського фашизму?

– Чому дисидентський рух жив окремішним життям від народу?

– Демократія – це не влада більшості, а це захист меншості.

Це лише неповний перелік історичних творів-роздумів наших гімназистів.

Громадянська освіта вимагає своєрідного підходу до вибору методів та форм виховної роботи. Найчастіше ж це зводиться до ознайомлення учнів з деякими правовими питаннями. Школа зловживає словесними методами впливу, що призводить до зайвого моралізування, якого так не люблять діти. У шкільній практиці мають застосовуватися такі методи, що сприяли б формуванню в школярів умінь та навичок правомірної поведінки. Досвід переконує, що нерідко учні в певних ситуаціях діють неправомірно або недостатньо, тому що не мають досвіду, а теоретичні знання не спрацьовують. Тому дітей частіше треба ставити в ситуацію вибору того чи іншого типу поведінки, організовувати різноманітні рольові ігри, привчати до дотримання правил людського співжиття. Саме таким чином їх можна навчити „ладити з людьми“.

Наголосимо ще на одному аспекті цього навчання. Учень повинен розуміти користь цих знань для свого майбутнього.

Тут слід нагадати вислів Лінкольна: „Уряд народу, з народу і для народу“. Але це право – контролювати власний уряд – народу ні до чого, якщо люди не матимуть достатніх знань і навичок, аби чинити такий контроль, а також якщо вони позбавлені рис вдачі, які необхідні для сумлінного здійснення такого контролю.

Вивчаємо в 9 класі тему „Право на працю“. Розглядаємо задачу про незаконне звільнення 17-річного працівника. „Чого ж він не протидіяв тому?“ – лунає із класу. – „Бо ж не знав своїх прав!“ – „А що треба, щоб ви не опинилися в подібній ситуації?“ Школярі мають усвідомлювати необхідність захисту своїх прав, знати механізми цього захисту.

Зараз в школі вивчається багато різних предметів, але таких, які б сприяли самопізнанню дитини, – немає. Але ж це дуже важливо: „Пізнаєш себе – пізнаєш інших. Пізнаєш себе – відчуваєш свою цінність і цінність інших“.

Окрім офіційних навчальних програм треба визнавати важливість позакласних заходів.

Дуже значимою, на наш погляд, є участь наших учнів у всеукраїнських та міжнародних програмах та конкурсах, що були організовані Українською секцією Міжнародного товариства з прав людини, фондом „Відродження“, у учнівському творчому об’єднанні „КРОКС“, у конкурсі учнівських пошукових робіт „Слідами історії“, „Я – з України“, у турнірах юних істориків, правознавців, рекламістів. Саме ці заходи дозволяють дітям заявити про себе та свої міркування. Також це спонукає вчителя, допомагаючи їм, теж вчитися, розширювати свій кругозір. Але, на наш погляд, слід було б розширити вікові межі учасників конкурсів, залучивши до них учнів молодших та середніх класів.

Як би ми не оцінювали роль колективу в вихованні особистості з точки зору критики радянської педагогіки, треба зрозуміти, що кожен учень зважує на думку своїх, однокласників, часом навіть більше, ніж на думку своїх учителів. Шкільне життя свідчить, що здебільшого порушники діють за терпимого, а то й заохочувального ставлення до них однокласників. Ми сваримо нашу армію за "дідівщину", гадаємо, що це пережиток колишньої радянської армії, а насправді майбутнього "діда" формуємо сьогодні чи не з першого класу в школі.

Тому попередження правопорушень серед школярів має бути справою не тільки дорослих, а й самих школярів. Вони повинні в міру своїх можливостей залучатися до цієї справи. Це і діяльність дитячого самоврядування, і робота різноманітних комісій. Вони повинні не тільки складати Декларації прав учнів свого класу, але головне – і це сама важка справа – жити за нею.

Одним із основних чинників сучасної соціалізації дитини є навчання дітей культурі миру. Як відомо, 2000 рік проголошено ООН роком культури миру. Ця програма охоплює цінності, підходи та поведінкові норми, які сприяють розвитку соціальних відносин, що базуються на принципах свободи, справедливості, демократії, толерантності й солідарності і відмови від насильства. Оволодіння культурою міру базується на навчанні правам людини. З метою реалізації цієї програми ми в гімназії намагаємося використовувати різноманітні технології, спрямовуємо увагу на вивчення кодексів національних і загальнолюдських цінностей, основних прав і свобод, обов’язків дитини, людини, громадянина, положень Конституції України, нормативно-правових актів з охорони дитинства в Україні та світі.

На думку вчителів нашої школи, було б, мабуть, корисно розробити Правила для учнів, як важливий компонент їх навчальної та громадянської поведінки.

Правовиховна робота з школярами не може не враховувати тих умов, які склалися в їхніх сім’ях. На одній з педрад шкільний психолог, знайомлячи нас з результатами тестувань, звернула увагу на високий рівень тривожності учнів. Однією з причин цього явища є родина дитини. Так дітям було запропоновано намалювати свою сім’ю. Тільки декілька цих малюнків зображували щасливу родину. Ось ще одна проблема для роздумів... При Раді нашої гімназії діє комісія з питань захисту прав дитини, одним із її завдань є правовий батьківський всеобуч. Але ж цього замало. Як класні керівники ми знаємо, що робота вчителя з батьками надто складна і, на жаль, не завжди дає бажані наслідки.

У правовиховній роботі важливою ланкою є підготовленість до її здійснення самих педагогів. Не секрет, що стиль діяльності і ставлення учителя до учнів формує відповідну правомірну поведінку школярів. Цей негативний досвід вони переносять на ставлення до батьків і старших взагалі. Вчитель, який сьогодні є плоттю від плоті нашого суспільства, не готовий бути прикладом декларованих засад вільного суспільства. Через це та відсутність необхідної методичної літератури правовиховна робота школи в цьому плані не відповідає вимогам часу. Певна реформа системи освіти в України, яка сьогодні все ще несе в собі командно-адміністративні ознаки – одна з найголовніших суспільних потреб.

До 40-річчя Декларації прав дитини та 10-річчя Конвенції ООН про права дитини в нашій школі була розроблена система громадянської освіти та виховання.

Зараз ми зі своїми 5-класниками знайомимося з Декларацію прав дитини. Наприкінці я хочу запропонувати їм намалювати своє сучасне життя, поділивши лист на чорну частину, де їх права порушується, і білу, де вони дотримуються.

По який бік вони намалюють себе? Якого кольору на малюнку побачимо більше? Але вже те, що вони будуть малювати це, розмірковуючи над своїми правами, співставляючи їх з реаліями, – дуже важливо. Як важко, але так необхідно зробити ці перші кроки.