...Сьогодні "усі усім" розчаровані. Проте, це - не причина для відчаю. Нехай нас не дивує, що розчарування - конче потрібний етап руйнування тоталітарних структур свідомості. Наявність цього "негативу" краху патерналізму в суспільній свідомості, нашого розчарування всім, - означає, що паралельно має відбуватися - і відбувається таки - вивільнення енергії для праці, для свободи, енергії розкутості в наших спілкуваннях та оцінках. Прикрість лише в тому, що цей процес вивільнення суспільної енергії поступу та оновлення ще досі надто слабкий. Лише справді вільна людина здатна внести гуманістичну збалансованість та розмірність до хаосу стихій, випрацьовуючи усвідомлення власної відповідальності і перед родиною, і перед країною, не виступаючи в ролі прокурора щодо держави, а в ролі діяльного повноправного і свідомого громадянина тої держави. Народ, який не бажає визнавати гідності окремої особи, громадянина, в кінцевому рахунку не зможе, в принципі - не зможе зорганізуватися як сучасне суспільство навіть за допомогою найдосконалішого юридичного інструментарію. І мало тут допоможе суто формальне запровадження юридичних схем, вироблених сучасним суспільством Заходу, бо ті схеми просто не запрацюють. Антиподом індивідуальності є зовсім не спільнота як така, в тому числі і етнічна спільнота, - а насправді нетолерантність, нетерпимість чи закритість, відсталість. По-доброму, зрозуміємо, нарешті: нерозумно сьогодні ще й далі уявляти собі, що "наша хата скраю", що наш найбільший ворог десь поруч, а не ми самі, що наш спосіб життя кимось накинутий нам іззовні, що всяка влада (як учив нас марксизм) тримається тільки силою, терором, а не забезпечується - та й захищається так само - мільярдами наших щоденних свідомих чи неусвідомлених реакцій - у дії чи бездіяльності кожного з нас, поза будь-яким узгодженням із намірами, скажімо, парламенту чи президента. Усвідомити все це - куди важливіше, аніж продовжувати складати розпачливі звинувачення всіх "НЕ НАС" чи писати нові проекти абстрактного реформування нашого суспільства. Усвідомимо, нарешті, очевидне: бажаючи шануватися, треба таки братися до раціонального діла, яке і об’єднає нас, і навчить поваги. Починаймо! Починаймо з себе. З плюралізму. З толерантності. З громадянської зваги йти "проти течії". З людської гідності... Бо думати, що можна чогось досягти сьогодні при ігноруванні цього всього - простота. Чиста простота. То ж ШАНУЙМОСЯ. І щоб ми стали цього ВАРТІ!.. Зиновій Антонюк ("Про чистоту і простоту". Дуже радимо прочитати цю надзвичайно важливу та глибоку статтю, що була надрукована: у бюлетені "Права людини в Україні", 1995, вип.14; у журналі "Сучасність", 1996, №5; у збірці "Листи з волі", К.: Сфера, 1999.)