Відгук на проект КОНЦЕПЦІЇ громадянського виховання

Якби отака Концепція громадянського виховання особистості (далі в тексти – Концепція) спала мені на очі десь років 14 тому, я б вважала її великою перемогою перебудови, адже в Концепції жодного разу автори не сказали про ведучу й направляючу роль компартії в процесі виховання молодого громадянина, не цитували діючого генсека, промовчали про науковий атеїзм (проте, не зовсім), обмовились про роль церков різноманітних конфесій. 12-14 років тому все це налаштовувало б мене на оптимістичний лад. На жаль, вищезгадана Концепція сьогодні викликає тільки похмурий песимізм. Читач скаже, що я перебільшую: ну, невдалий документ – невдалим документом більше чи менше; наше законодавство і підзаконні нормативні акти залишають бажати кращого взагалі, як і більшість офіційних паперів, що виходять з-під пір’їв чиновників, в якої б галузі вони свої таланти не втілювали. Радянська спадщина така... Ось про цю спадщину мова й йде.

Від Концепції тхне таким якісним, відстояним радянським духом, що так і бачиш вихованих за допомогою цього документу чи-то піонерів з жовто-блакитними краватками і постійною відповіддю: „Завжди готовий!“ – чи-то комсомольця-добровольця, який теж завжди готовий, знав би на що... А от з цим знанням, як і з іншими проблемами особистості, Концепція розбиратись чи не бажає, чи неспроможна. Бодай би хто з її авторів роз’яснив мені, що таке патріотизм і як його виховувати у сучасній економічній і політичній ситуації. Ні, я не закликаю до лівого реваншу, навпаки, я вбачаю його саме в таких ось Концепціях, бо основне й головне, що робила з нами комуністична система – це нівелювання особистості, що зникала під вагою слів, за які ніхто і ніяк не відповідав. Отже, подивимося на окремі положення цього документу. Перш за все, він передбачає науковий світогляд, який треба формувати у майбутнього громадянина. Що воно таке – сьогоднішній науковий світогляд? Як він корегує з залученням до виховання церков? Хто відповість на це дуже серйозне питання, яке само по собі потребує ще однієї концепції, бо в сучасному складному світі найгірше – це задати дитині вузьку стежку поглядів і інтересів, позбавивши її, таким чином, свободи вибору. Ця свобода необхідна передумова свободи особистості, про що ні словом, ні духом не сказано в документі. „Особистість громадянина формується за умови його реального включення у діяльність, коли апробуються, перевіряються на практиці відповідні громадянські цінності“. Отаке. Чим не Павка Корчагін цей індивід, який реально включається у діяльність. А що ми будемо робити з ченцями, черницями, які, мабуть, науково не мислять? Просто йдуть до монастирів, а потім, як мати Тереза, ненауково включаються в реальність. Боже ж мій, скільки конфесій в основу існування людини в світі положили закон громадянського виховання: „не роби брату своєму того, чого не бажаєш, щоб робили тобі“... В тому чи іншому варіанті ці слова лягли в основу громадянського виховання будізму, дзен-будізму, конфуціанства, юдаїзму. Як найважливіше кредо – ці слова стали основою християнської моралі.

Але ніхто не каже, про що саме йдеться. Виховати патріота країни з такою сумною і складною історією, як Україна, значить навчити молоду людину дивитися у минуле без зайвого суму, але й без втіхи. Наша країна близько 300 років перебувала в складі однієї з найжорстокіших імперій. І громадянин повинен зрозуміти, які культурологічні, політичні і психологічні умови на довгий час позбавили його батьківщину волі. Повинен відокремити фатальні історичні передумови, які призвели до цього, від помилок і недбалості окремих історичних діячів.

В Концепції йдеться про європейські культурологічні корені, які повинні враховувати вихователі молодого громадянина. Але вони різні, ті корені. Перш за все – це основи християнської етики і моралі, широке місцеве самоврядування (так зване Магдебурське право), досить вільна від держави церква, і ще багато ознак Європейської цивілізації мали українські правобережні міста. І зараз ми бачимо: дві України зовсім не однаково, навіть історично, налаштовані. Тому перед молодим громадянином нашої держави стоїть задача побудови єдиної нації, зближення сходу і заходу. А про це в Концепції ані слова. Європа народжувала свободу особистості в боротьбі і через релігійні війни. Дай Боже Україні, щоб її незалежність так як на сьогоднішній час, незважаючи на протидію різних політичних сил за кордоном і всередині, далася їй без війн і крові. Але і в цьому випадку ситуація в країні настільки складна, що молода людина повинна мати свою відверту особисту позицію.

От якби Концепція підказала нам, як саме допомогти дитині, чи молодій людині, обрати свій шлях, який приведе його до поваги до людей, до небайдужого відношення до таких, як вона, людей, що живуть у цьому світі. Як виховати з допомогою цієї Концепції людяність і гуманність: від браку цих якостей у населення наше суспільство майже задихається. Як навчити юнака любити свою країну свідомо, не прощаючи їй, тобто її політикам жорстокості, насильства, брехні і всього того, з чим ми надто часто стикаємося у нашому житті. Мало буде толку, якщо вихований за допомогою документу, де й мови нема про свободу особистості, такий собі патріот-молодик бурхливо включиться в розбудову держави. Що то буде за громадянське суспільство, якщо молода людина не матиме критичного мислення, а саме так і передбачає Концепція, бо збирається виховати патріота-державобудівника, не з’ясувавши ані для себе, ані для інших, що воно таке.

Нову державу завжди будують ідеалісти, здатні на жертви і самовідданість. Потім приходять помірковані капіталісти. Так будувалися Сполучені Штати Америки, Італія, Ізраїль. У нас цей процес зсунувся у часі, і політична ситуація, нажаль, не висунула вперед ідеалістів-державників. А вони потрібні суспільству як повітря. Як цьому навчити, Концепція мовчить. Напевно, перш за все треба виховувати свідомо моральну людину, але для цього недостатньо перелічити моральні цінності – всі, які є, щоб вони матеріалізувались у свідомості. Треба бачити перед собою численні історичні приклади, як в переламні епохи народжувалась нація, яка сприйняла з історії необхідні загально-світові (і не інакше) морально-етичні закони, і як гинули народи, що дозволили собі нехтувати загально-світовими цінностями. Той, хто хоче на сьогодні виховувати громадянина європейської держави, не беззбройна людина, яка все повинна починати з нуля. Ми маємо велику кількість документів загальносвітового чи загальноєвропейського значення. Це: Загальна декларація прав людини, Європейська Конвенція захисту прав людини і основних свобод і Протоколи до неї, численні документи, які підписала Верховна Рада. В цих документах йдеться про загальнолюдські цінності. Світова, принаймні, західна культура дозріла до глобалізації прав і свобод особистості. На перший план виходить людина з її свободою, особистістю і добровільно взятими на себе обов’язками перед іншими людьми. Щоб сформувати гідного громадянина світу, а перш за все: чуйну, небайдужу, критично мислячу людину, яка співвідносить себе із світом, і світ – із своєю країною, іншого шляху просто немає.