Урок 26 Як рух за громадянські права використав Конституцію для досягнення своїх цілей?

(МИ, НАРОД... ГРОМАДЯНИН І КОНСТИТУЦІЯ
Центр громадянської освіти, Calabasas, USA, 1995 )

Мета уроку

У цьому уроці ви розглянете, як Чотирнадцята поправка та інші статті Конституції дали змогу забезпечити і розширити права американських громадян. Основною темою є доба громадянських прав, що зайшла через століття після Громадянської війни. Ви розглянете присуди Верховного Суду, які по-різному тлумачили положення про рівний захист законом у різні моменти нашої історії. Ви дослідите вплив доктрини „окремі, але рівні“ і використання рухом за громадянські права у 1960-і роки конституційних гарантій і ненасильницької тактики прямої дії для припинення законодавчої сегрегації.

По закінченні цього уроку ви повинні вміти пояснити, як від кінця XVIII століття до наших часів змінювалося застосування Верховним Судом положення про рівний захист законом. Ви повинні вміти пояснити доктрину „окремі, але рівні“, а також значення присудів Верховного Суду в справах Плессі проти Фергюсона і Браун проти Ради в справах освіти. Ви повинні вміти описати роль виконавчої, законодавчої і судової влади у припиненні законодавчої сегрегації. Ви повинні вміти описати застосування учасниками руху за громадянські права ненасильницької тактики прямої дії і своїх конституційних прав для опору законодавчій сегрегації і убезпеченню додаткових прав.

Терміни, які треба знати

Браун проти Ради у справах освіти міста Топіка (1954)
Громадянська непокора
Закон про громадянські права 1964 року
Комерційне застереження
Закони Джима Кроу
„Лист з Бірмінгемської в’язниці“ (1963)
Бойкот міських автобусів у Монтгомері (1955-1956)
Американська асоціація за поступ небілої людності (ААПНЛ)
Ненасильницька пряма дія
Плессі проти Фергюсона (1896)
Сегрегація
Доктрина „окремі, але рівні“
Окупаційні страйки
Південна конференція за християнське керівництво
Студентський комітет з координування ненасильницьких дій (СККНД)
Закони про осідок учнів
Символічна інтеграція
Ради білих громадян

Яке значення мав присуд у справі Плессі проти Фергюсона?

Обіцяний Чотирнадцятою поправкою захист прав тривав недовго. Після Реконструкції білі південці швидко поновили свій контроль над урядами штатів та ухвалили закони, які повернули афроамериканців до стану громадян другого сорту.

Федеральні суди і суди штатів ствердили право штатів ухвалювати такі закони попри положення про рівний захист законом. У справі Плессі проти Фергюсона (1896) Верховний Суд встановив доктрину „окремі, але рівні“, якій судилося позбавити афроамериканців рівних прав на понад півстоліття. Вона заклала правову основу расової сегрегації, що вимагала від афроамериканців користуватися окремими школами та іншими громадськими послугами. Штат Луїзіана ухвалив закон, що вимагав від залізничних компаній надавати чорношкірим і білим пасажирам окремі, але однакові вагони. Провідники афроамериканців твердили, що це порушує їхні права, гарантовані положенням Чотирнадцятої поправки про рівний захист законом. Вони вирішили оскаржити конституційність цього закону в суді і доручили Гомеру Плессі виконати цю спробу. Плессі купив квитка на потяг, проте намагався їхати у вагоні „лише для білих“. Його заарештували і засудили. Пізніше він подав апеляцію в своїй справі до Верховного Суду.

Верховний Суд мав розглянути питання, чи порушує закон штату Луїзіана положення про рівний захист законом. Твердячи, що автори Чотирнадцятої поправки не мали жодного наміру домагатися соціального змішання різних рас, Суд оголосив, що відокремлення білих і чорних як таке не означає зверхності або меншовартості якоїсь раси. Оскільки закон вимагав надання білим і чорним однакових вигод, Суд дійшов висновку, що жодної безпідставної дискримінації не сталося. Закон штату Луїзіана було визнано конституційним.

Присуд у справі Плессі проти Фергюсона відступив від тлумачення Чотирнадцятої поправки, встановленого після Реконструкції. Хоча Верховний Суд тлумачив положення про рівний захист законом дуже вузько, він послідовно забороняв штатам офіційну дискримінацію за ознакою раси. Наразі присуд в справі Плессі проти Фергюсона дозволив відверту дискримінацію.

Не всі члени Верховного Суду погодилися з більшістю. Суддя Джон Маршалл Гарлан, білий південець, написав висновок, в якому висловив свою рішучу незгоду. Він твердив, що дозволом контрольованої штатом расової сегрегації закон штату Луїзіана передбачає меншовартість негрів як групи або „касти“, а отже, порушує положення Чотирнадцятої поправки про рівний захист законом. Гарлан заявив:

Наша Конституція сліпа на колір шкіри і не визнає і не терпить поділу громадян на класи. Щодо поважання громадянських прав, усі громадяни рівні перед законом... Складений сьогодні присуд може виявитися не менш згубним, ніж справа Дреда Скотта.

Які наслідки мав присуд у справі Плессі проти Фергюсона?

Внаслідок висновку більшості членів Суду в цій справі сегрегація і дискримінація афроамериканців на Півдні тільки поширилася. Мережа законів штатів і постанов органів місцевого самоврядування згодом призвела до сегрегації мало не всіх царин громадського життя: шкіл, готелів, ресторанів, лікарень, трамваїв, вбиралень і питних колонок. Навіть у судах присягу складали на різних Бібліях.

Встановлення зверхності білих вимагало підриву політичної влади чорношкірих. Після ухвалення присуду в справі Плессі білі вдавалися до численних заходів, щоб обійти положення П’ятнадцятої поправки і позбавити чорношкірих виборчих прав. Засоби на кшталт перевірок письменності, виборчих податків і застережень про дідуся користалися зі злиднів і неосвіченості афроамериканців.

Коли не вдавалося усунути негрів з виборчих дільниць дискримінаційними нормами, то вдавалися до фізичного залякування і погроз економічними санкціями. Тому участь негрів у голосуванні стрімко занепадала. На 1910 рік у переважній частині Півдня голосували менше 20% громадян афроамериканського походження, а на „глибинному Півдні“ навіть менше двох відсотків. Зверхність білих стверджувалася законами і правилами, що дістали назву законів Джима Кроу.

Як ви вважаєте?

1. У чому полягала відмінність присуду в справі Плессі проти Фергюсона від попереднього тлумачення Судом положення Чотирнадцятої поправки про рівний захист законом?

2. Дайте оцінку твердженню, нібито наголос на рівності перед законом насправді сприяв нерівності у Сполучених Штатах.

Як виник рух за громадянські права?

Попри поновлення зверхності білих протягом десятиліть після Реконструкції, боротьба проти расової дискримінації не зійшла нанівець. Навіть на розпалі джимкроїзму чимало відважних афроамериканців та їхніх білих союзників розхитували мур расової дискримінації.

У 1909 році було засновано Американську асоціацію поступу небілої людності (ААПНЛ). Група здібних правників з ААПНЛ заходилася оскаржувати закони Джима Кроу в судах і законодавчих органах. ААПНЛ поклала собі за основну мету скасування законів про сегрегацію і поновлення виборчих прав афроамериканців.

На Півдні сегрегація потворила всі виміри життя чорношкірих. 1 грудня 1955 року в місті Монтгомері, штат Алабама, заарештували чорношкіру жінку, Розу Спаркс, коли вона відмовилася поступитися білому чоловікові місцем в автобусі. Місцеві провідники руху за громадянські права переконали пані Спаркс подати позов і закликали до бойкоту міських автобусів у Монтгомері. Деякі провідники громади відверто підтримали цю кампанію. Преподобний Мартин Лютер Кінг-молодший, новий священик баптистської церкви на Декстер-авеню, взяв на себе загальне керівництво бойкотом, що тривав майже 400 днів. Нарешті, у грудні 1956 року бойкот закінчився, коли Верховний Суд примусив міську управу припинити сегрегацію в автобусах.

Яке значення мала справа Браун проти Ради у справах шкільної освіти (1954)?

ААПНЛ завзялася покласти край сегрегації в освіті. Її стратегія полягала у викритті через показові судові справи того, що стандарти освіти на Півдні не задовольняють вимогам доктрини „окремі, але рівні“, викладеної в присуді у справі Плессі. Ця стратегія виявилася дієвою завдяки зусиллям групи талановитих афроамериканських правників, зокрема Чарлза Г’юстона і Тургуда Маршалла. Вони навели докази, які неспростовно засвідчували, що південні школи, бодай окремі, не були рівними щодо послуг і вигод, наданих ними афроамериканцям.

Справа Браун проти Ради в справах шкільної освіти міста Топіка (1954) стосувалася шкіл у місті Топіка, штат Канзас. Чорношкірій дівчині відмовили у прийомі в школу неподалік її домівки. Її змусили відвідувати школу, розташовану значно дальше. Її батько подав позов на раду шкільної округи, щоб та дозволила дівчині відвідувати ближчу школу.

Подаючи апеляцію на цю справу до Верховного Суду, адвокати ААПНЛ обрали дещо іншу стратегію. Вони знайшли докази, що викривали згубний вплив сегрегованих шкіл на психічний розвиток чорношкірих дітлахів. Суд сприйняв цей аргумент і, під проводом голови Верховного Суду, Ерла Воррена, ухвалив одностайне рішення, в якому твердилося:

Відокремлення дітей від однолітків з однаковими даними тільки на підставі їхньої раси породжує відчуття неповноцінності щодо власного статусу в громаді, яке може згубно вплинути на їхні душі та уми... Тому окремі освітні послуги є засадничо нерівними... (і заперечують) рівному захистові законом, гарантованому Чотирнадцятою поправкою.

Але ухвалити присуд одна річ, а виконати його - цілком інша. 1955 року Суд ухвалив другий присуд у справі Брауна щодо виконання присуду 1954 року. У ньому наказано „якомога швидше“ закрити сегреговані школи. Судам нижчої інстанції надали право схвалювати плани десегрегації і дозволили зважати на місцеві умови під час схвалення таких планів. Ухваленням цього обачного і гнучкого рішення Верховний Суд визнав серйозний вплив, який справив перший присуд у справі Брауна на американське суспільство.

Як і очікувалося, реакція багатьох білих південців на рішення про десегрегацію шкіл була ворожою. Вони розцінили його як напад на свій „спосіб життя“, який понад півстоліття визнавався відповідним до положень Конституції. Південні керманичі погрожували „всенародним опором“ і повсюдно організовували Ради білих громадян. Опір вдавався до законних і незаконних засобів. Серед них зволікання у судах і дуже обмежена або символічна інтеграція. Законодавчі органи південних штатів ухвалили нові закони, що дозволяли білим учням відвідувати приватні школи, фінансовані коштом штатів. Вони ухвалили також закони про осідок учнів, що дозволяли місцевим шкільним урядовцям перешкоджати інтеграції через використання перевірок на осідок та інші адміністративні заходи. Деякі шкільні округи вирішили за краще геть закрити свої школи, ніж дозволити у них расову інтеграцію.

Коли законні заходи опору не досягали цілі, деякі південні активісти вдавалися до насильства та інших форм залякування. Це стало очевидним під час першої серйозної сутички з приводу інтеграції у місті Літл-Рок, штат Арканзас. Губернатор Арканзасу дозволив національній гвардії штату і місцевому натовпу запобігти приписаній судом інтеграції однієї із середніх шкіл міста у 1957 році. Президент Двайт Ейзенгавер відповів введенням у місто підрозділів 101-ї повітряно-десантної дивізії армії США.

Президент мав застереження до приписаної судами інтеграції. Він побоювався її швидкого виконання. „Я не вірю, що можна змінити людські душі законами і присудами“, казав він. Проте Ейзенгавер розумів, що треба виконувати закони краю. Його рішуча відповідь на кризу в Літл-Року була першим після Реконструкції випадком застосування федерального війська для захисту громадянських прав американців.

Інтеграція в середній школі Літл-Рока сталася під захистом федерального війська. Взагалі інтеграція на Півдні просувалася повільно. Ні уряд, ні організації на кшталт ААПНЛ не мали змоги долати сегрегацію скрізь. Виконання присуду Верховного Суду треба було забезпечувати чергою в окремих шкільних округах. Проте в 1960-і роки федеральний уряд вдався до політики відмови фінансування шкіл, які зволікали з інтеграцією, а суди почали наполягати на позитивних підсумках виконання планів інтеграції шкіл. Після цього темпи інтеграції в школах прискорилися. На початок 70-х років Південь мав підстави твердити, що його школи найбільш інтегровані у цілій країні.

Як рух за громадянські права використав тактику ненасильницької прямої дії?

Насмілені тим, що Верховний Суд поклав край законодавчій сегрегації, афроамериканці були, проте, розчаровані повільним виконанням цих присудів. Їхні провідники розуміли, що не можуть покладатися тільки на уряд у забезпеченні поступу громадянських прав.

Після успішного бойкоту міських автобусів у Монтгомері преподобний Мартин Лютер Кінг-молодший організував зустріч 60 південних священиків в Атланті, штат Джорджія. Внаслідок цієї зустрічі було створено Південну конференцію за християнське керівництво (ПКХК). Кінг та інші провідники організовували і проводили семінари в різних містах Півдня, на яких навчали людей принципів ненасильницької прямої дії.

Ненасильницька пряма дія іноді вдавалася до тактики громадянської непокори. Вона включала відверте порушення законів, які вважалися несправедливими, а також готовність прийняти наслідки свого опору, бодай ненасильницького або пасивного. Учасники прямої дії не опиралися арештам та ув’язненню і не відповідали насильством на фізичні та інші страждання, які їм часто завдавали. Дієвість такої тактики довів ще видатний індійський лідер, Махатма Ганді, який застосував її для здобуття незалежності Індії від Великої Британії.

Чорношкірі студенти скрізь на Півдні залучалися до руху протесту. У квітні 1960 року керівники ПКХК запросили 100 студентських лідерів відвідати конференцію в місті Ролі, штат Північна Кароліна, щоб обговорити заходи до координації зусиль і підвищення їх ефективності. Внаслідок цієї зустрічі постала нова організація, Студентський комітет з координування ненасильницьких дій (СККНД). Завдяки сназі і відданості членів СККНД ця організація відіграла важливу роль у досягненні цілей руху за громадянські права. На вересень 1961 року 70 тисяч чорношкірих і білих студентів брали участь в окупаційних страйках протесту за соціальні зміни. Вони проводили різноманітні страйки протесту, з ночівлями і молитвами, а також інші акції на знак протесту проти сегрегації, яка існувала у кожному громадському місці, відкритому тільки для білих.

Як ви вважаєте?

1. Якою, на вашу думку, мала бути відносна роль законодавчої, виконавчої і судової влади у забезпеченні рівного захисту законом?

2. Чи згодні ви з поглядами президента Ейзенгавера щодо неспроможності закону змінити людські настанови і поведінку? Наведіть докази на підтримку своєї відповіді.

3. За яких обставин громадянинові представницької демократії належить право на порушення закону? Поясніть свою позицію.

4. Яка проблема стосовно рівного захисту законом, з якою стикається наша країна сьогодні, на вашу думку, є найбільш кричущою? Що треба зробити для її розв’язання?

Як було ухвалено Закон про громадянські права 1964 року?

Хоч президент Джон Ф.Кеннеді підтримував виконання діючих законів і присудів про громадянські права, спочатку він неохоче вдавався до розширення влади уряду через подання нових законопроектів. Але наслідки кампанії ненасильницьких прямих дій 1963 року змусили його змінити думку.

Навесні того року преподобний Мартин Лютер Кінг-молодший, та інші провідники руху за громадянські права вирішили протестувати проти сегрегації і дискримінації у працевлаштуванні в місті Бірмінгем, штат Алабама, який славився неухильним додержанням законів Джима Кроу. Окупаційні страйки і марші протесту наражалися на брутальну відсіч з боку місцевої поліції. Зйомки розгону демонстрантів водометами і собаками обійшли завдяки телебаченню і пресі цілий світ. Події у Бірмінгемі вразили сумління багатьох людей і занепокоїли країну. Вони спричинили і хвилю протестів у майже 200 інших містах Півдня.

Ці події переконали президента Кеннеді, що вже час довести відданість уряду захистові громадянських прав. У промові в червні 1963 року, яку передавали всі провідні телекомпанії, він звернувся до краян з такими словами:

Ми стикаємося з переважно моральною проблемою. Вона стара, як Святе письмо, і чітка, як американська Конституція. Осердям питання є те, чи варто дозволити всім американцям на рівні права і рівні можливості... Настав час для нашої країни виконувати свої обіцянки.

Згодом, 28 серпня 1963 року, понад 200 тисяч осіб, переважно афроамериканців, вирушили на Вашингтон домагатися повного і негайного ухвалення програми на захист громадянських прав і рівних можливостей у працевлаштуванні.

Президент оголосив, що проситиме Конгрес ухвалити нові закони про захист основних громадянських прав. Кеннеді незабаром став жертвою замаху і не дочекався ухвалення запропонованих ним законопроектів про громадянські права. Більшість його пропозицій увійшла в текст Закону про громадянські права 1964 року. Він містив найдалекосяжніші положення про громадянські права в історії США. Закон забороняв дискримінацію у готелях, ресторанах, театрах та інших громадських місцях. Закон надавав урядові додаткові повноваження на забезпечення інтеграції у школах і забороняв дискримінацію працівників з боку підприємців і профспілок. Конституційність закону забезпечувало комерційне застереження - розділ 8 Статті І давав Конгресу право регулювати будь-яку діяльність щодо торгівлі між штатами.

Вправа на розвиток критичного мислення

ОЦІНКА ГРОМАДЯНСЬКОЇ НЕПОКОРИ ЗА КОНСТИТУЦІЙНОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Заарештований під час протестів у Бірмінгемі, штат Алабама, в 1963 році, преподобний Мартин Лютер Кінг-молодший написав „Листа з Бірмінгемської в’язниці“. Ненасильницькі прямі дії, твердив він, змушують громаду відкидати власні несправедливі закони і звичаї. „Треба так загострити проблему, щоб нею не можна було нехтувати далі“.

Лист захищає громадянську непокору, зазначаючи, що „особа, яка порушує закон, котрий її сумління визнає несправедливим, та охоче приймає покарання ув’язненням, щоб збудити сумління громади... насправді виражає найвищу повагу до закону“.

Як підкреслював преподобний Кінг, громадянська непокора давня, як смерть Сократа і мучеництво перших християн. До подібної тактики вдавалися також американські революціонери, противники рабства, прибічники виборчих прав жінок. До громадянської непокори вдавалися противники війни у В’єтнамі, а згодом - противники абортів.

Проте навіть давні прибічники руху за громадянські права піддавали сумніву слушність громадянської непокори. Подібна тактика, твердили вони, може бути виправданою у тоталітарній або диктаторській державі, але не повинна застосовуватися у конституційній демократії, де існує „правління законів, а не осіб„. За такого правління наявні інші способи домагатися усунення кривд.

Прочитайте та обговоріть парами „Листа з Бірмінгемської в’язниці“, текст якого міститься у довідковому розділі. Потім дайте відповіді на наступні запитання і підготуйтеся поділитися своїми думками з класом.

1. Що станеться з верховенством права і повагою до прав інших, якщо кожному буде вільно виправдовувати нехтування законом?

2. Як відповів би преподобний Мартин Лютер Кінг-молодший на обвинувачення, що порушники місцевих законів з моральних міркувань нічим не відрізняються від білих учасників опору, які відмовляються виконувати накази суду про інтеграцію?

3. Як використав би преподобний Кінг філософію природного права для пояснення своєї позиції?

4. Як суспільство розрізняє непокору несправедливим і непокору справедливим законам?

5. Чи можна твердити, що тактика громадянської непокори доцільніша у конституційній демократії, ніж у тоталітарній державі? Чому?

Як рух за громадянські права використовував конституційні права для досягнення своїх цілей?

Рух за громадянські права становить добрий приклад використання громадянами прав, гарантованих Конституцією, для захисту інших конституційних прав. Преподобний Мартин Лютер Кінг-молодший нагадував своїм прибічникам під час бойкоту міських автобусів у Монтгомері, що „однією з найважливіших переваг демократії є право на протест заради справедливої справи“.

Боротьба за здійснення ідеалів Чотирнадцятої і П’ятнадцятої поправок була б неможливою без цих прав на протест, гарантованих Першою поправкою: свободи слова, друку, зборів і подання петицій про усунення кривд. Як зазначав преподобний Кінг у 1965 році,

Ми маршируємо в ім’я Конституції, свідомі того, що Конституція на нашому боці. Право народу мирно збиратися і прохати уряд про усунення кривд не повинно порушуватися. Так твердить Перша поправка.

У домаганнях своїх прав організації на підтримку громадянських прав створили також скрізь на Півдні програми освіти з громадянських прав для підготовки негритянських лідерів до боротьби.

Як судові присуди 50-х і 60-х років розширили конституційні гарантії законної процедури?

Протягом 1950-х і 1960-х років, коли Верховний Суд особливо активно забезпечував рівність прав расових меншин, для забезпечення процесуальних гарантій у кримінальних справах використовувалося також положення Чотирнадцятої поправки про законну процедуру.

В 1960-і роки Верховний Суд значно розширив гарантії, належні запідозреним чи обвинуваченим у скоєнні злочинів. Більшість процесуальних гарантій Біллю про права було інкорпоровано положенням Чотирнадцятої поправки про законну процедуру. Присуди Верховного Суду відображали зміну настанов американського суспільства щодо правосуддя у кримінальних справах.

Перевірка і використання уроку

1. Як ви поясните доктрину „окремі, але рівні“, встановлену присудом Верховного Суду в справі Плессі проти Фергюсона? Які важливі наслідки цієї доктрини ви можете визначити?

2. Що таке „закони Джима Кроу“? Як вони впливали на щоденне життя?

3. Про що йшлося у справі Браун проти Ради в справах освіти? Яким був присуд Верховного Суду в цій справі? Чому ця справа виявилася важливою?

4. Як ви опишете рух за громадянські права? Яку тактику використовували прибічники цього руху задля досягнення своїх цілей?

5. Що таке Закон про громадянські права 1964 року? Як він перетворився на важливе джерело захисту прав?

6. Як ви поясните ідею громадянської непокори? Як обгрунтовував потребу вдаватися до неї преподобний Мартин Лютер Кінг-молодший?

7. Як використовувалися права на збори і подання петицій, а також свободи слова і друку для сприяння досягненню цілей руху за громадянські права?

8. Дослідіть відомості про використання тактики громадянської непокори рухом за скасування рабства, жіночим рухом або провідниками рухів за громадянські права в інших країнах. Доповісте про результати своєї розвідки класові.