ХТО ВРЯТУЄ ДІТЕЙ ВІД ОСТАТОЧНОЇ ВТРАТИ ОРІЄНТИРІВ?

Замість редакційної передмови пропонуємо Вашій увазі уривок з твору-есе, надісланого на Третій Всеукраїнський конкурс учнівських робіт з прав людини. Автор - учень 10 класу Тимур Кушик (Макарівська середня школа №2, Київська обл.)

Нині, думається, потрібно змінити саму систему виховання дітей таким чином (а вони в свою чергу мають виховати так наступне покоління), щоб вони здолали в собі людський егоїзм і навчилися приймати рішення, навчилися думати про людей, які їх оточують. Школа сьогодні цього дати не в змозі. Школа - це будівля, де ми сидимо півдня протягом десяти років. Сидимо... Маємо якісь права. Але чи користуємося ними? Дитина - самоцінна. З неї виростає майбутня вільна людина! Тому дитина не може бути знаряддям ні в чиїх руках. У школі не діти мусять пристосовуватись до вимог педагога і навчальної програми, а навпаки - школа до дитини. Виховання без покарання, опора на позитивне, відмова від оцінки. До цього ми ще не звикли. Але вже час звикати. Але вже час звикати і діяти. А держава? Держава найменше сьогодні думає про школу і майбутнє. А діти - це не майбутній народ України, як написав один із учнів нашої школи на своєму плакаті, а вже народ України. Народ, який сформувався на грунті тиску, насильства, образ... Так, і наше покоління вже втрачене. Сумніваюсь, що ми будемо в змозі змінити наш менталітет. Насильство над дітьми, байдужість до їх долі, злість, бажання заподіяти фізичного болю іншому стане в майбутньому тим бумерангом, який знову калічитиме наше суспільство.

Що може бути важливішим від того, щоб зберегти серце і душу дитини? Зберегти у часи, коли суспільство лихоманить, а вітри змін не завжди йдуть на користь. Хто підрахує ті моральні збитки, втрачені нервові клітини. а головне, спустошення в душах? Треба рятувати дітей від розчарувань, втрат, остаточної втрати орієнтирів. Кому ж рятувати, якщо таке ж саме спустошення в душах дорослих? Де ж вихід? Єдина сила, на мою думку, яка повинна це зробити - це учитель. Ще є учителі, яким болить серце за дітей, які працюють не за гроші (вони їх давно не одержують), які бажають виховати дитину, здатну відчувати себе частиною великої української нації. Вони не занепадають духом, не опускають руки, адже за ними - молоде покоління. Хто його у цей час підтримає морально, загартує духовно і спрямує до добра і справедливості? Вчитель...