Володимир Яворський: «Правоохоронці і судді повинні ставати на бік людей, коли бачать, що влада виявилася деспотичною…»

Володимир Яворський — виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини у 2004-2012 рр. — один з героїв нового відео-проекту газети «Дзеркало тижня»,  присвяченого правам людини.

«Ми багато встигли за ці чотири роки. Однак конфлікт знову назріває. Для стійкого еволюційного розвитку необхідні певні речі, які дають вектор цього розвитку. Зазвичай такими векторами є право, суди і правоохоронні органи. Вони забезпечують рух за обраним напрямком. Якщо ці інструменти не працюють,– а у нас вони не працюють, – ми знову, як літак, заходимо на друге коло…»

«Більше десяти відсотків жителів Західної України готові до самосуду. Люди взагалі не бачать альтернативи. Тобто чотири мільйони населення готові до самосуду в будь-якій ситуації. Це величезна армія людей. Ці люди в розпачі. Вони абсолютно беззахисні. Це зворотний бік абсолютно не діючих правоохоронної і судової систем. І це потенційна енергія наступної революції»

«Коли правоохоронці захищають не право, а адміністрацію президента, – виникає конфлікт. В Україні кожна людина, що працює на державу, сприймає себе як частину державної інституції. Проблема в тому, що правоохоронні органи і суди не повинні сприймати себе частиною держави. Вони мають захищати право. Коли вони починають захищати право, людина відразу це бачить. Тому що права людини – це природна концепція, пов’язана з концепцією справедливості. Вона дуже затребувана в Україні. Для понад 50 відсотків українців справедливість – основна цінність. І коли вони в повсякденному житті не бачать справедливості, вони готові протестувати проти цієї держави. Адже для 80 відсотків головна цінність – свобода. Такий взаємозв’язок. Тому правоохоронці і судді повинні ставати на бік людей, коли бачать, що влада виявилася деспотичною. Вони взагалі повинні ставати першими проти наступу влади на свободу, права людей, пресу. Вони мають про це кричати і позначати кордони для влади».

«Влада боїться, що система незалежних судів і правоохоронних органів з’їсть її саму. Оскільки більшість людей у владі не є чесними. Ці люди помилково з’явилися на чолі держави. Вони не мислять з точки зору користі для країни. Вони мислять з точки зору власних страхів. І для країни це – велика проблема. А розслідувати треба всі злочини. І розстріли на Майдані. І військові злочини на Донбасі. З двох боків. І корупцію у владі».

«Є теорія поділу влади — на законодавчу, виконавчу і судову. В Україні поділ номінальний… Незалежних судів ми так і не створили. Система може себе дієво показати тільки в разі наявності вироків щодо осіб з влади. Але таких вироків немає. Значить наші правоохоронна і судова системи – бутафорія».

«У нас немає жодного інституційного важеля проти диктатури. І це глобальна проблема. Якщо подивитися, наприклад, на Америку. Прийшов, умовно кажучи, не дуже розумний чиновник до влади, – відразу ж суди, правоохоронна система обмежують його в тому, що він може зробити. У нас же ці обмежувачі нібито і створювались, але не працюють»

«Не може незалежна система розслідувань будуватися на тому, що це можна розслідувати, а це не можна. Це нонсенс. По Донбасу треба розслідувати злочини, вчинені як з боку тієї сторони, так і з української. По-перше, чітко видно, що з того боку злочинів більше. По-друге, вже очевидно, що багато людей, які воювали на Донбасі, виявилися випадковими. А по суті, – злочинцями. Вони використовували цю війну заради власного збагачення. Більш того, одна справа, коли людина вбиває, беручи участь у визволенні якогось населеного пункту, зовсім інше – коли вона у стані алкогольного сп’яніння стріляє з гармати по населеному пункту. Або влаштовує тортури. І це потрібно визнати. Таких людей слід карати».

«У справі розстрілів на Майдані видно, що істину не хочуть встановлювати. Правда про Майдан може бути гіркою і проблемною. Вона може зруйнувати життя людей, які на політичній хвилі увірвалися у владу. Але для суспільства – це фундаментально важливо. Поки ми не маємо справедливого розслідування, у нас не буде справедливого суспільства».

«Якщо ви не бачите війну криміналу з поліцією, значить поліції – немає. А правозахисники є. Їх вбивають. Будь-який злочинець починає використовувати крайні заходи (напади, вбивства) тоді, коли інші вже не працюють. Якщо людину не можна купити, її вбивають. Саме тому зараз багато нападів на громадських активістів та правозахисників. Їх пробували переманити, купити ... Не працює. Значить тиск і залякування. Ви можете назвати хоч один такий приклад щодо правоохоронців?»

« "Ви правозахисник або патріот?" Це помилкове протиставлення. Або: "Ви журналіст чи патріот?"

У всіх спільнотах в Україні поширилась така думка, що в умовах війни ви не можете про нас говорити нічого поганого. І якщо ви щось критикуєте, значить – працюєте на ворога. Але яку Україну ми тоді будуємо? Коли не розслідуємо злочину. Коли закриваємо очі на дикі випадки тортур. Чи не помічаємо розкрадання майна. Хіба це не робота на ворога? Ми просто будуємо іншу неороссію. Тільки без царя нагорі, але – з парламентом і купкою олігархів при владі.

Насправді, тим самим ми закладаємо бомбу для наступних поколінь. Тому що для нас найважливіша Україна як демократична держава, яку ми зараз маємо побудувати. І якщо ми в цьому програємо, то ми програємо і війну.

Будь-яка самоцензура (журналіста, судді або правозахисника) – шлях до руйнування. Себе і держави. Злочинець – це злочинець. І немає такого поняття, як злочинець-патріот або не патріот. Це основа».

«Не можна поганими методами досягти хороших цілей. Якщо ви нехтуєте правом, значить ви будуєте державу за іншими принципами і отримуєте інший результат. А якщо ви з цим результатом апріорі не згодні, то ви знову будете влаштовувати революцію. Ну, це, м’яко кажучи, недалекоглядно. З цієї причини нас багато в чому не розуміють на Заході. Ми воюємо проти неправдивої інформації, поширюючи зі свого боку також неправдиву інформацію. Методи важливі»

«Якщо закон суперечить правам людини, ви не повинні його виконувати. У нас до сьогодні вважають, що право – це закони, які пише держава. Тобто право – це те, що дала держава. А в західному суспільстві право – це те, що існує незалежно від держави. Права людини існують незалежно від волі державних інституцій. У Штатах з початкової школи вчать: "Я громадянин і маю права, а ви — державні органи, обмежені моїми правами". Якщо закон суперечить правам людини, ви не повинні його виконувати».

«У школі права людини вивчають одну годину. За всю шкільну програму. Більш того, за рік вивчення предмета права, діти три чверті часу вчать обов’язки і кримінально-адміністративну відповідальність. Тобто те, за що вас можуть покарати. Таке враження, що ми виховуємо солдатів, як за радянських часів».

«Багатьох людей не навчили говорити "ні". У численних справах щодо домашнього насильства або торгівлі людьми я відкрив шокуючий факт: людей не тримали вдома насильно. Людина роками перебувала в ситуації приниження, фізичних покарань, примусової праці ... на тій підставі, що їй просто сказали: "Сиди тут і не виходь!" ... Дітей потрібно виховувати так, щоб вони могли справлятися з такими ситуаціями, могли встати і вийти».

«Головне – не поставити себе вищим за інших людей. Звідси починаються всі деспотії та інші різноманітні проблеми в житті країни. Для мене головне розуміти, що ми всі – рівні. Це фундаментальна річ. Люди часто про це забувають. Ті ж батьки, наприклад, забувають, тому що бачать вікову різницю з дітьми. А насправді – це та ж гордість»

За матеріалами, що підготувала Інна Вереднікова, «Дзеркало тижня»