версія для друку

Громадянська Освіта, 2013,  №15
Різне

Розробка можливої превенції щодо катування та нелюдського чи принизливого поводження або покарання

15.05.2013
автор: Дарина Пустовіт, учениця 11-А класу, м.Харків

Розробка можливої превенції щодо катування
та нелюдського чи принизливого поводження або покарання
[1]

Дарина Пустовіт, учениця 11-А класу

Харківська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 35 Харківської міської ради Харківської області,

Науковий керівник: Змієнко Д.О., вчитель історії та
правознавства, спеціаліст вищої категорії,
старший вчитель

 

         В цій роботі розглядаються національні та міжнародні нормативно-правові інструменти та механізми протидії та боротьбі з катуванням та нелюдським чи принизливим поводженням або покаранням. Існуюча законодавчо в мотивована заборона такого поводження є абсолютною, відступати від неї держава не має права навіть у випадку війни або іншої загальнодержавної небезпеки, яка загрожує населенню. Але, вочевидь, функціонування навіть демократичного суспільства не можливе без створення спеціальних інститутів примусу й обмеження прав громадян. Одними з таких інститутів є державні органи України, які передбачені в статті 216 Кримінально процесуального Кодексу України. Протиріччя, які виражаються в амбівалентності діяльності і природи органів дізнання. Виходячи з цього вони мають законне право на застосування насильницької дії для забезпечення виконання своїх функцій. Застосування насильницької дії має здійснюватися у чітко визначених межах, які повинні бути закріплені в законодавстві. Проте в повсякденній діяльності працівники органів внутрішніх справ досить часто переходять цю межу, застосовуючи до затриманих незаконні методи ведення розслідування, тим самим порушуючи конституційні права і свободи людей і громадян. Ми розуміємо, що органи держави, в яких постає дана проблема має більш широкий перелік органів державної влади, який є в статті.

Актуальність проблеми полягає в тому, що протягом 2011 року до органів внутрішніх справ надійшло 2937 заяв та скарг громадян стосовно незаконних дій працівників міліції, з них 61 скарга – щодо фактів катувань та ще 1280 – щодо фактів побиття. Відсоток скарг, які знайшли своє підтвердження, є надзвичайно малим. Так, частково підтвердилися лише 2 скарги щодо катувань(3, 2% від скарг цієї категорії) та 59 (4, 6%) – щодо побиття громадян. Ці правопорушення існують навіть попре те, що в кожному кабінеті дізнання вже як маже три роки працюють камери спостереження та відеорегістрація затриманих. В наш час реформ, а саме переходу до правового суспільства досі залишаються ці правопорушення. Саме тут і постає проблема. це є наслідком культури безкарності чи проблеми самої правової системи.

Об’єктом дослідження є проблема превенції катування та нелюдського чи принизливого поводження або покарання в органах міліції та в кримінально-виконавчих установах та стосуються всіх місць, які особа не може залишити за власним бажанням.

Предметом дослідження:

- аналіз національного та міжнародного законодавства, сьогоденної ситуації стосовно форм нелюдського поводження, виявлення прогалин та створення на цій підтаві національного превентивного механізму метою якого є:

- підвищення ефективності участі громадськості в здійсненні контролю за дотриманням законності та боротьби з порушенням прав і свобод громадян;

- створення умов для прозорості діяльності органів внутрішніх справ;

- проведення розслідування тверджень про застосування катувань правоохоронцями та працівниками кримінально-виконавчої системи;

- активізації участі України в процесах інтеграції європейських цінностей.

Метою дослідження:

- аналіз проблем, які існують в певних нормах законодавства;

- аналіз вже існуючого контольно-наглядового органу, а саме мобільну групу, на предмет проблематики функціювання, повноважень та законодавчого закріплення;

- створення законопроекту про національний превентивний механізм по запобіганню катування та нелюдського чи принизливого поводження або покарання.

Завдання дослідження:

         - Проаналізувати національне законодавство, а саме стаття 28, 29 Конституції України (від 12.04.2012), стаття 127 Кримінального Кодексу України (від 16.10.2012), стаття п. 22 Перехідних положень до Кримінально процесуального Кодексу України (від 13.04.2012), чинний протягом трьох місяців з дня опублікування Кримінально процесуального Кодексу України (від 20.11.12).

- Проаналізувати міжнародне законодавство, а саме статтю першу Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (від 10.01.1984);

- Дослідити існуючий контрольно-наглядовий орган, а саме мобільну групу, на предмет проблематики функціювання, повноважень та законодавчого закріплення;

- Розробити власний законопроект, метою якого є створення комісії з запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню або покаранню.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що мною був розроблений законопроект, мета якого полягає у створенні національного превентивного механізму. Отже, я ставлю відкрите питання перед науковим загалом задля досконалого вивчення явища нелюдського поводження, як проблеми суспільства, з метою її подальшого вирішення.

Практичне значення дослідження полягає в можливості на законодавчому рівні закріпити національний превентивний механізм та подальше його функціонування, що покращить правове становище в державі та активізує участь України в процесах європейської інтеграції.

<…>

Розділ ІІ. Аналітична складова роботи

ІІ.1 Аналіз статтей про катування з національного та  міжнародного нормативно-правового акту

<…>

Кримінальний кодекс передбачає статтею 127, яка визнає склад злочину, кримінальну відповідальність за такі дії як катування:

Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб...

Введення цієї статті було здійсненно лише заради виконання забовязань України за Конвенцєїю ООН проти катувань та інших форм жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, або покарання, але все ж таки формулювання цієї статті, нажаль, не відповідає вимогам, яких ставить на меті Конвенція ООН.

Згідно статті 127 субєктом злочину є будь-яка особа. А  враховуючи правило lex specialis, це положення не може затовсовуватись до посадових осіб, в першу чергу, до працівників правоохоронних органів, які застосовують катування та інші форми поганого поводження. Тому ця стаття не є на наш час  спеціальним інструментом, призначення якого полягає в застереженні і попередженні  застосування катувань державними агентами.

Також зовсім не відповідає вимогам Конвенції ООН термін покарання, яке передбачає саме ця стаття: карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

У наш час практика застосування кримінальних покарань до державних агентів, а частіш працівників правоохоронних органів, як і раніше ґрунтується на засадах, що встановлює кримінальну відповідальність за перевищення влади і службових повноважень, це врегульовано у статті 365 Кримінального Кодексу України.

1. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Тобто частіше використовується стаття 365, що може допомагати державі Україні у прихованні статистики поширення катувань у державі. Тим самим дає змогу подавати щорічні доповіді до ООН та Європейському комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню у яких буде зменшений статистичний показник такого явища, як катування, в Україні.

Однак стаття 365 Кримінального кодесу України містить такий склад злочину, що може охоплювати більш широкий спектр правопорушень. Поняття «катування» розчиняється у більш широкому понятті «перевищення влади», саме це і дозволяє приховувати дійсну статистичну одиницю катувань і перешкоджає ефективному контролю виконання зобов’язань за Конвенцією ООН проти катувань та інших форм жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, або покарання щодо суворості покарання. Це також зовсім не сприяє ефективному застосуванню положень кримінального законодавства до співучасників осіб, що застосовують катування.

<…>

Законом України від 12 січня 2005 року № 2322-IV було передбачено внесення змін до статті 127 Кримінального кодексу України. Було змінено склад злочину, передбаченого частиною 1 цієї статті, а саме:

Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покарати його за дії, які він скоїв або у скоєнні яких підозрюється, або залякування його або інших осіб.

Окрім цього, 127 стаття була доповнена 3 частиною, у якій визначається «працівник правоохоронного органу» у якості спеціального суб’єкта, та 4 частиною, яка передбачає завдання смерті внаслідок застосування катувань у якості обтяжуючої обставини (кваліфікуючої ознаки).

Але, нажаль, ці зміни все ж таки залишають недоліки у законодавстві:

Бо, по-перше, у 127 статті Кримінального кодексу України ознакою «катування» все ж таки залишається «насильницька дія». Це значно звужує сферу застосування статті, у порівняннні з визначенням статті 1 Конвенції ООН проти катувань, та інших форм жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, або покарання, яка визначає катування, як «будь-яку дію», «що завдає сильний біль або страждання». Але звуження поняття катування за ознакою «насильницької дії» може здаватися неважливим з точки зору завдання болю, але воно все ж таки має своє не менш важливе значення стосовно завдання страждань, які можуть бути  викликаними не лише насильницькою дією, але й створенням певних обставин, що можуть понести за собою психологічне страждання. Такі обставини по суті можуть навіть виникати завдяки діям, що самі собою не є насильницькими.

А по-друге, визначення статті 1 Конвенції ООН проти катувань та інших форм жорстокого,   нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, або покарання розраховано лише на представників держави. Але Закон у частині 1 статті 127 викладає визначення катування, яке стосується загального суб’єкту злочину. На прикладі ознаки «отримання визнання» можна побачити  створювану певну нелогічність. «Визнання» необхідне лише представнику держави, у технічному значені, у якому воно використане Конвенцією. Якщо «Отримання визнання» застосувати як мету до загального суб’єкту, то це значно розширить саме поняття «визнання» далеко за межі його звичного значення. Певною мірою це стосується й мети «покарати за дії».

По-третє, поняття згадані в статті 127 Кримінального Кодексу України не узгоджені з усталеним понятійним апаратом кримінального законодавства, тому на практиці можуть виникати значні проблеми з визначенням «фізичного болю або фізичного ... страждання» з  точки зору шкали тяжкості шкоди, завданої здоров’ю особи, виду винного ставлення до шкідливих результатів (умисел чи необережність).

По-четверте, частини 3 та 4 статті 127 Кримінального Кодексу України  несуть за собою тяжкі покарання за вчинений злочин. Можна було б вітати таку кримінальну політику, але, нажаль, тяжкість покарання за вчинення цього злочину у наш час зовсім не узгоджено з підходом до покарання інших насильницьких злочинів. Саме ці  недоліки у формулюванні статті 127 Кримінального кодексу Укрїни не дають підстав вважати її значним кроком у захисті від катувань та інших форм жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, або покарання  та можуть стати на заваді ефективній імплементації завдань Конвенції ООН проти катувань та інших форм жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, або покарання.



[1] Скорочено. Повний текст роботи див. тут

 

Рекомендувати цей матеріал

X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль