Громадянська Освіта, 2006, №18
Історія правозахисного руху в обличчях
“Ніхто не зупинив сонця...” (до дня народження Януша Корчака, праведника світу – 22 липня)
Триває колообіг подій і вражень, - і прозорі сліди їх у круговерті буднів проступають, мов малюнки на склі. Кольорові, чорно-білі – сліди днів і ночей, пошуку хліба насущного і святкової тиші відпочинку, - вони постають із миттєвостей і залишаються іноді назавжди. Принаймні, для когось. Як були для багатьох – від кого залишилися тільки памятні дати їхніх народжень.
Потреба людей у добрих подіях не менша, ніж потреба у гарних людях. Які виростають, звичайно ж, із дітей. А “найкращий спосіб зробити дітей гарними й добрими – це зробити їх щасливими”, - писав Оскар Уайльд.
Такою складною справою – робити дітей щасливими – було життя Януша Корчака – “Старого Доктора”, польського дитячого письменника і педагога, чиї повісті-казки та педагогічні бесіди навчали добру і терпеливості.
22 липня світ згадає Януша Корчака.
Про нього багато написано і сказано, його називали і педагогом, і психологом. І – дитячим письменником. І – не тільки. Існує думка, що казку письменника про Короля Матіуша, приналежність якої до дитячої літератури безсумнівна, можна вважати річчю філософською, а навіть -антиутопією. Для дорослих.
Сам Корчак вважав педагогіку наукою не про дітей, а – про людей. “Дитина – це насамперед людина”, - любив він повторювати. І вірив у те, що казкою можна лікувати – лікувати дитину, покалічену бідністю чи сирітством, війною чи будь-якою іншою бідою....
Коли виповнилося століття від дня народження відомого письменника і педагога, ЮНЕСКО оголосило той рік (1978-ий) - “Роком Януша Корчака”.
Справжнє імя знаного під псевдонімом “Януш Корчак” праведника світу - Генрік Гольдшмідт. Це він казав, що “реформи в житті дорослих слід починати з мудрого влаштування життя дітей”. У маленькій повісті “Слава” Януш Корчак розповідає про силу дитячих мрій. “Діти!” – закликав письменник, - “Дерзайте, мрійте про славні справи! Щось та збудеться!”.
– Мрію він вважав “програмою життя”. І сам мріяв про те, щоб кожна мить у житті була коли не зовсім щасливою, то принаймні, трішки щасливішою...
Він опікувався дітьми все своє свідоме життя – після закінчення медичного інституту у Варшаві на початку минулого століття працював у дитячій лікарні, був виховалетем у дитячих літніх колоніях. А в 1911 році заснував єврейський ”Будинок сиріт”, яким керував – за винятком перерви у 1914-18 роках, - до кінця свого життя.
Януш Корчак у часи фашистської окупації опікувався дітьми у Варшавському гетто. Саме тут він намагався зробити кожну мить їхнього життя бодай трішки не такою страшною, як це було насправді. І - добровільно пішов на смерть разом зі своїми двома сотнями вихованців, щоб не залишати їх у газовій камері самих. Це сталося у 1942 році. Влітку. До останнього дня у класі ще йшли уроки, навіть проводилася репетиція пєси – казки Робіндраната Тагора “Пошта”, яку діти готувалися поставити на сцені. Коли гітлерівці розпочали ліквідацію Варшавського гетто, Янушу Корчаку було запропоновано, за одними даними – втечу, за іншими – ледь не офіційну “пропозицію” уникнути смерті.
Але в середу 5 серпня 1942 року Корчак ішов останній раз вулицями Варшави, очолюючи смертний хід своїх вихованців і, як свідчать одні очевидці - несучи на руках найменшого з них. Інші згадують, що він ішов, тримаючи за ручки двох дітей – хлопчика і дівчинку. Над дитячими головами майорів зелений стяг Матіуша...
Корчака і дітей вивезли з Варшави у товарних вагонах до табору знищення у Треблінці.
Відомий поет Олександр Галич в епіграфі до поеми “Каддиш”, присвяченого тим подіям, писав: цитую в перекладі з російської мови: “ І в 1945 році у Варшаві говорили: “Вони живі – Старий Доктор, Доктор і діти. Їх не взяв вогонь – відступився... Діти живі... І Пан Доктор живий... Ходять селами. Де добра людина живе – у двері постукають. А коли зла живе – то не стукають...”
У своєму творі поет промовляє то від імені очевидця, то - від імені “Старого Корчака” “з дівчинкою Натею на руках”, то - від імені самих дітей, котрі “гордо й легко” заспівують обвітреними вустами:
“Наш славний похід починається просто:
Від Старего Мяста до Гданьскего моста,
І далі, з піснею, вишикувавшись по росту,
До передмість варшавських,
По Гданьському мосту,
По Гданьскім мосту...”.
Твір, який має символічну назву – “Каддиш” – означає єврейську поминальну молитву, яку промовляє син в імя памяті покійного батька, - завершується словами дітей уже з Потойбіччя:
“Хоч ми димом розтанем у пеклі пекельнім,
Хоч тіла перетворяться в гарячу лаву,
Та – дощем, та – травою, та – вітром, золою
Ми вертаєм, вертаєм, вертаєм
В Варшаву!”.
Януш Корчак залишив не тільки добру память по собі, а й безліч творів. Понад два десятки книг з його обширної творчої спадщини присвячені питанням виховання дітей. Головними з цих книг вважаються видана в 1914 році –“Як любити дитину?” та пізніша – 1929 року – “Право дитини на повагу”.
У 1922 році вийшла книга Яна Корчака “На самоті з Богом”, в ній умістилося 18 молитв для тих, хто не молиться”. Книга “На самоті з Богом” нещодавно видана в українському перекладі у видавництві “Дух і літера”.
Події даленіють, залишаючись тільки у памяті тих, хто памятає. Життю і творчості Януша Корчака присвячено багато книг і досліджень , написаних польською, німецькою, російською та іншими мовами світу.
Перекладена українською мовою книга Корчака “На самоті з Богом. Молитви тих, котрі не моляться” стала ще одним свідченням памяті.
Незадовго до своєї смерті і смерті його улюблених вихованців Януш Корчак написав: “Якби можна було зупинити сонце, то це треба було б зробити саме тепер”.
...Ніхто не зупинив тоді сонце.
Вони вертаються – “дощем, травою, вітром, золою”. – Не тільки до Варшави...
Рекомендувати цей матеріал