Права дітей та молоді. МОВОЮ ПРАВ ЛЮДИНИ...

„Наші права і свободи – це щит, який захищає нас, нашу людську гідність від зазіхань збоку держави. Права Людини не в змозі надати нам гарантії, що нас  будуть любити і плекати, не гарантують ні щастя в житті, ні справедливості або хоча б найменшого достатку – вони лише захищають нас від принижень і зазіхань на нашу гідність і то лише збоку одного, але найсильнішого порушника, тобто, державної влади, що в демократії означає волю більшості.”

Марек Новицький

Право, Права та Свободи Людини

Що означає – „Права Людини”? Дуже важко дати однозначне визначення цього терміну. Почнемо з поняття „Право”. Існує два підходи до розуміння терміну „Право”. За першим підходом ми розуміємо „Право”, як систему (сукупність) усіх нормативних актів держави, що встановлені, забезпечуються та охороняються державою. В такому розумінні ми маємо на увазі „Право”, коли мова іде про нормативний документ - закон, положення, наказ, розпорядження і т. п. Цей підхід розглядає „Право”, з так званої, нормативної точки зору. Іншими словами, в цьому сенсі ми розуміємо „Право”, як систему правил, що існують в державі у вигляді законів та інших нормативних актів. За другим підходом ми розуміємо „Право” з точки зору моралі, як справедливість. У цьому розумінні справедливість – саме те слово, що є  визначаючим первинної суті поняття „Право”. Саме так „Право” розуміли наші предки: „Пошукаємо собі князя, що володів би нами і судив би по праву...” („Повість минулих літ”) Відомо, що латинський корінь слова “Jus” (справедливість), є утворюючим слова „юстиція”.

Отже, поняття „Право” можна розглядати з точки зору нормативного підходу і з точки зору моралі. Чому так? Напевно тому, що правила, які створюються і існують в державі мають бути справедливими, тими, що захищають людину, створюють для неї нормальні умови існування і діяльності. Звичайно, що ми можемо зустріти несправедливий закон, але як висловився Цицерон: „Несправедливий закон не створює права”.

В юридичній науці право вирізняють, також, об’єктивне і суб’єктивне. Якщо ми говоримо про об’єктивне право (англ. The Law), то маємо на увазі як раз систему правил поведінки, що існують в державі і втілені в законах держави. Якщо ж говоримо про суб’єктивне право (англ. Right), то маємо на увазі суб’єктивні можливості та обов’язки кожного окремого громадянина. Суб’єктивне право включає в себе і те, що ми називаємо Правами Людини. Суб’єктивні права – права конкретних суб’єктів.

Що ж таке права людини? Немає єдиного і чіткого визначення щодо поняття Права Людини. Спробуйте дати його самі, познайомившись характеристикою-загадкою, що дають автори Посібника з навчання правам людини за участі молоді „Компас”: „Права людини подібні броні: вони захищають вас; вони подібні правилам, оскільки говорять вам, як можна себе вести; вони подібні суддям, тому що ви можете до них закликати. Вони абстрактні, як емоції, і як емоції вони належать кожному, і існують щоб навколо не відбувалося. Вони подібні природі, тому що їх можна попирати; і подібні духу, тому що їх неможливо розрушити. Подібно часу, вони однаково відносяться до всіх нас: багатих і бідних, старих і молодих, білих та чорних, високих та низькорослих. Вони пропонують нам повагу і вимагають, щоб ми відносились з повагою до інших. Вони подібні добру, правді та справедливості: ми розходимось у їх визначенні, але, побачивши, впізнаємо їх.”.[1]

Ну як? Можете пояснити, що таке Права Людини?

Поняття Права Людини формувалося протягом багатовікової історії людства. Ще за часів стародавньої Греції, філософи – стоїки стверджували: „Права не є конкретними привілеями громадян у конкретних містах, але є чимось, наданим людській істоті, де б вона не була, вже на підставі того, що вона є людською і розумною”. Отже, першою ознакою Прав Людини, є те, що вони належать кожній людині, вже тому, що вона народилась людиною. Права Людини не можна купити, заробити чи успадкувати. Тому Права Людини – це „природні права” кожної людини.

Права людини однакові для кожної людини незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, стану здоров’я, майнового стану та інших відмінностей. Таким чином, Права Людини – універсальні. Із універсальності прав виходить дуже важливий принцип на якому ґрунтуються Права Людини – рівність. Всі люди рівні, хоча б в тому, що вони люди. 

Права людини неподільні. Різні права пов’язані між собою. Здійснення одного права, як правило залежить від дотримання інших і немає жодного права, яке б вважалось важливішим за інше.

Оскільки Права Людини мають відношення до самого факту людського існування, їх не можна відняти, їх не можна втратити. Тому, більшість Прав Людини є невід’ємними. „Підписаний людиною документ в якому вона відмовляється від особистої свободи і переходить до когось у рабство не має ніякого сенсу. Але ми можемо розпорядитися своїм майном і обмежити своє право власності, оскільки право власності не є невід’ємним правом людини”[2] Права людини можуть бути лише обмежені заради безпеки інших, заради прав інших людей. Наприклад, обмеження свободи людини, яка скоїла злочин, обмеження прав  під час військових дій, надзвичайного стану. Єдиним виключенням із цього є свобода від рабства, катувань та жорстокого, принижуючого гідність людини поводження і покарання. Це право не може обмежуватись за жодних обставин.

Джерелом Прав Людини є людська гідність. Наші почуття, як лакмусовий папірець одразу реагують на ті випадки, коли з нами грубо поводяться, принижують, кривдять використовуючи своє службове положення, високий ранг, нашу залежність в певній ситуації від дій чиновника, державного посадовця. Якщо страждає наша людська гідність, значить Права Людини порушуються. „Людська гідність витікає із самої суті людськості, вона притаманна, як немовляті, яке ще не встигло нічого вчинити, так і запеклому злочинцю. Людська гідність – це не теж саме, що гідність особиста – поняття близьке до поняття честі.. Особисту гідність ми заробляємо самі, вона зростає, якщо ми поводимося благородно, і падає, якщо ми вчиняємо ницість.” (Марек Нновицький)

Дуже важливою характерною рисою прав людини є те, що вони діють у взаємовідносинах „влада – людина”. Права людини – це межі влади. Вони визначають ту сферу життєдіяльності людини в яку влада (держава)  не може втручатись і ті обов’язки, які має держава щодо людини. 

Як бачите, Права Людини, поняття не стільки складне, скільки багатогранне. Права Людини є не лише предметом юридичної науки. Щоб розуміти природу Прав Людини, необхідно звертатись до філософії, етики, політичних наук. Але, все починається з історії.

Передумови:

Ще у стародавній Греції з’явилась ідея права, як загальної приналежності. Цю ідею висунули філософи – стоїки, котрі стверджували, що права не є конкретними привілеями громадян у конкретних містах, але чимось, наданим людській істоті, де б вона не була, вже на тій підставі, що вона є людською і розумною”. Послідовниками стоїків були римські законники, зокрема Цицерон, який переклав філософські ідеї на юридичну латину. Римляни розвинули правову систему , головною засадою якої була рівність всіх вільних (тобто, не рабів).[3]

Лінія часу в історії Прав Людини (див. таблицю на наступній сторінці, де відображені лише деякі основні історичні дати в історії прав людини)

Міжнародний Білль про права людини

Загальна декларація прав людини не була документом для обов’язкового дотримання і виконання державами. Такими документами стали міжнародні пакти, конвенції. Загальну декларацію прав людини і два Міжнародних пакти 1966 року, називають Міжнародною Хартією Прав Людини. 

Міжнародний Білль про права людини складається з трьох документів, що вироблені в рамках ООН. Це Загальна декларація прав людини (10 грудня 1948 р.), Міжнародний пакт про громадянські й політичні права (16 грудня 1966 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права (16 грудня 1966 р.).

Далі перераховані деякі положення цих документів у спрощеному варіанті.

З Загальної декларації прав людини:

¨  Право на життя, свободу й особисту недоторканність;

¨  Рівність перед законом;

¨  Свобода пересування і вибору місця проживання;

¨  Заборона катувань та жорстокого, нелюдського чи принижуючого людську гідність поводження;

¨  Право на пошук притулку в інших країнах;

¨  Свобода думки, віросповідання і релігії;

¨  Право на володіння майном;

¨  Право на голосування та участь в управлінні;

¨  Право на освіту;

¨  Право на працю і створення профспілок;

¨  Право на відповідний стандарт життєвого рівня;

¨  Право на охорону здоров’я;

¨  Право на участь у культурному житті.

З Міжнародного пакту про громадянські і політичні права:

¨  Право на життя (ст.6);

¨  Заборона застосування катувань і жорстокого, нелюдсь­кого чи принижуючого  гідність поводження або пока­рання (ст.7);

¨  Заборона утримання  в рабстві і підневільному стані (ст.8);

¨  Заборона примусової праці (ст.8, п.3);

¨  Право на  особисту недоторканність (ст. 9 і 11);

¨  Свобода пересування і право на вибір місця проживання (ст. 12);

¨  Захист іноземців у випадку депортації (ст. 13);

¨  Право на справедливий публічний розгляд у суді (ст.14);

¨  Заборона визнання винним у здійсненні якого-небудь карного злочину, що відповідно до діючого в момент його здійснення законодавству не було карним злочи­ном (ст.15);

¨  Право на визнання правосуб’єктності (ст.16);

¨  Право на невтручання в особисте життя (ст.17);

¨  Свобода думки, совісті і релігії (ст.18);

¨  Право на вільне вираження своєї думки (ст.19 і 20);

¨  Свобода мирних зібрань та свобода об’єднань (ст. 21 і 22);

¨  Право на одруження і право створювати родину (ст. 23);

¨  Право дитини на такі засоби захисту, на які вона потребує як малолітня (ст.24);

¨  Публічні права, у тому числі право доступу до державної служби (ст.25);

¨  Заборона дискримінації (ст.26);

¨  Особливі права етнічних, релігійних і мовних меншостей (ст.27);

З Міжнародного пакту про економічні соціальні і культурні права:

¨  Право на працю (ст.6);

¨  Право на створення профспілок і вступ у них (ст.8);

¨  Право на соціальне забезпечення (ст.9);

¨  Охорона родини (ст.10);

¨  Право на достатній життєвий рівень (ст.11);

¨  Право на охорону здоров’я (ст.12);

¨  Право на освіту (ст.13);

¨  Право на участь у культурному житті і право на користування результатами наукового прогресу і на захист інтересів, що випливають із творчої авторської діяльності (ст.15).[5]

Історично виникла класифікація прав людини на особисті і політичні (права першої генерації), соціальні, економічні, культурні (права другої генерації). Права третьої генерації – це права груп – народів і т.п. Зараз про них говорять, але їх природа ще не досліджена.

Права людини у  національному законодавстві України

ІІ Розділ Конституції України закріплює й гарантує основні права та свободи людини і громадянина.

Особисті права і свободи

·  Невід’ємне право на життя (ст.. 27)

·  Право людини на повагу до його гідності (ст..28)

·  Право на свободу та особисту недоторканість (ст.. 29)

·  Право не недоторканність житла (ст..30)

·  Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31)

·  Право на невтручання в приватне та сімейне життя (ст..32)

·  Право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33)

·  Право на свободу думки та слова (ст..34)

·  Право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35)

·  Право на освіту (ст. 53);

·  Право людини на вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23);

Політичні права та свободи

·  Право на об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36);

·  Право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38);

·  Право на мирні збори. Мітинги та демонстрації (ст. 39);

·  Право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування (ст. 40);

Соціальні, економічні, культурні права

·  Право кожного володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41)

·  Право на працю (ст.43)

·  Право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст.44)

·  Право на відпочинок (ст.45)

·  Право на соціальний захист (ст.46)

·  Право на житло (ст. 47)

·  Право на достатній життєвий рівень (ст. 48)

·  Право на охорону здоров’я (ст. 49)

·  Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50)

·  Гарантування ґрунтованого на вільній згоді шлюбу. Захисту материнства, дитинства й сім’ї (ст.51, ст. 52)

·  Гарантування свободи творчої діяльності (ст. 54)

Які права мають молоді люди?

Молода людина в першу чергу має ті права, які належать кожній людині. На національному рівні, основним документом, що визначає права людини в Україні є Конституція України (ІІ Розділ. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина). Також, Україна підписала та ратифікувала низку важливих міжнародних документів щодо Прав Людини. Серед них „Загальна декларація прав людини”, „Міжнародний пакт про громадянські та політичні права”, „Міжнародний пакт про соціальні та економічні права”, „Європейська конвенція захисту прав людини”, „Конвенція ООН про права дитини” і багато інших. Це означає, що ці міжнародні документи є частиною законодавства України, наша держава зобов’язана їх виконувати, а Конституція і закони держави не можуть суперечити цим міжнародним документам.

Отже, ми не можемо виділити якихось окремих документів, що стосуються прав молодої людини. Ані на міжнародному, ані на національному рівні молодь не визначається як окрема група, що б мала так звані „права молоді”.

Як окрему групу можна виділити дітей. Таким чином, молоді люди, що ще не досягли 18 – річного віку мають права, що зазначені в Конвенції про права дитини.

[1] Посібник з навчання правам людини за участі молоді „Компас”, www.eycb.coe.int/compass/contents

[2] Марек Новицький, „Що таке права людини?”, матеріали лекції під час Вищого Міжнародного Курсу Прав Людини Гельсінської Фундації Прав Людини, Польща.

[3] Інформаційно-методичний посібник „Права дитини – права людини”, Міжнародна Ліга прав дітей та молоді, Зорина Галковська, Київ - 2000

[4] Використані матеріали посібника „Права дитини – права людини”, Міжнародна Ліга Прав Дітей та Молоді, Зорина Галковська, Київ – 2000 р.

[5] Матеріал підготовлений на основі Пакета «ООН-овская система защиты прав Человека», Хельсинский Фонд по Правам Человека", Варшава, 1997р. (Переклад з рос. – ред. бюл.)