http://osvita.khpg.org/index.php?id=978193455
("Мінімум цивілізації - це хліб і Загальна декларація прав людини", - так сказав М.Рокар. Зараз в Україні важке економічне, соціально-політичне становище, але ми маємо не лише той мінімум, про який сказав М.Рокар, ми маємо трохи більше - Конституцію незалежної України, яка офіційно загарантувала нам наші права... Боже, як соромно, сиджу і пишу ці рядки і наче насправді чую слова батьків, друзів і вчителів: "Які права, якщо нема чого їсти, які права, якщо без грошей неможливо вступити в ВУЗ, які права, якщо в школі сидимо в рукавицях (від холоду)?.." і так до нескінченності, але я не можу, а, можливо, не хочу вірити у наш занепад, адже якщо в душі я перестану вірити (тому що вголос усі давно перестали говорити), то не варто жити. Так, у мене і у більшості моїх одноліток ніяких перспектив, ніякої віри, але у мене є надія, вона ще тліє і, сподіваюсь, що її вистачить ще на якийсь час, тому що, коли вона покине мене, то жити більше не варто, немає для кого і заради чого. А поки що я тримаюсь заради моїх батьків, які вірять у мене, моїх вчителів, які покладають на мене певні надії, і, звичайно ж, через мою гордість і моє честолюбство, які не дозволяють мені опускати голову, а змушують іти далі.
( В Конституції і в Конвенції про права дитини, зокрема, сказано: ...кожна дитина має право на освіту, право вільно висловлювати свої погляди, право на свободу думки, слова і т.д., - але чи я реально маю ці права, чи вони лише написані на листочку, який зберігає Генеральний секретар ООН, і який визнала моя держава як необхідність, тому що так роблять інші, тому що вона член ООН і нова європейська держава. Мені здається, що реально я лише маю право жити, а скоріше існувати, бо такий рівень, який маємо на даний час в державі, - це не є цивілізований рівень, при тому, що наші політичні діячі не відчувають жодної скрути і дозволяють собі їздити на дорогих автомобілях, купувати п’ятий літак (як Президент) і мати заміські будинки площею 2000 м2. А діти - не мають підручників і зошитів, втрачають свідомість під час уроків (на Донбасі), тому що їхні батьки не отримують зарплатні, яку мають отримувати відповідно до тієї ж Конституції (ст.43). Але цього чомусь не помічають. За це ніхто не бореться! А це найбільш незахищена сфера життя людей.
А наші вчителі? Вони ходять на роботу озлобленими, неуважними. Хіба така людина може посіяти "добре зерно" і хіба "той грунт" - наші діти - можуть хоч щось сприймати?
Тож варто запитати наших політиків, наш парламент і Президента: "Чи мають наші громадяни, зокрема діти, реальні права?" Адже третій президент США Томас Джеферсон сказав: "Виконання законів є важливішим, ніж їх творення". Хіба з цим можна не погодитись, дивлячись на сучасну Україну? Але слід згадати і слова Сенеки: "Рівність прав не в тому, що всі ними користуються, а в тому, що вони всім надані". Ці слова вселяють надію. (
Христина Кушка, м.Львів.
(Вже добре відомими стали історичні документи, які підтверджують масове знищення різних верств українського населення. Командно-адміністративна система, неначе великий бульдозер підминала під себе людські долі, ламаючи їх, перетираючи в порох.
Страшним прикладом повного порушення прав людини в Україні є голодомор 1932-33 рр. Коли пригадуєш телевізійні повідомлення, газетні матеріали про голодомор, жах охоплює все тіло, постають перед очима страшні картини історії.
Ветеран війни і праці К.Мочульський, який побував у нашій школі, розповідав про ті жахливі роки: "Літом 1932 р. вродив добрий врожай. Але хліб зібрали і увесь віддали державі. Захвилювалося село. Кинулись люди на поле збирати на стерні колоски пшениці. Але з’явився указ, по якому за колоски садовили у в’язницю. Я і донині не розумію, чому тоді не дозволяли збирати колоски. Адже вони невдовзі таки пропали". Отаким він був, той більшовицький "рай". (
Гірко, що і зараз ще не все гаразд у нашому суспільстві, ще багато можна спостерігати несправедливості поряд з нами. Але незважаючи на це, український народ був і залишається головним фактором у правових процесах держави, від активності якого і залежить рівень розвитку країни. Яскравою промовою до цього є такі слова з вірша Лесі Українки "Скрізь плач...":
Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам вороття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!
Юрій Гілевський, с. Зелена Нива,
Красноперекопський район, АРК
Доброго ранку, шановні телеглядачі. Сьогодні 1 квітня, а це означає, що цей день розпочинає Тиждень дитячого правління. Учора були зроблені останні приготування, і сьогодні обранці дітей почали свою нелегку роботу у Верховній Раді України. Що стосується дорослих представників законодавчої гілки влади, то сьогодні вони взяли зошити і книжки і пішли до школи так само, як і багато років тому. Кілька хвилин назад розпочалася перша сесія новообраної Верховної Ради України, на якій буде розглядатися питання про заходи, що призведуть до повної реалізації положень, викладених у Загальній декларації прав людини.
Зараз ви маєте можливість побачити виступ одного з новообраних депутатів Верховної Ради країни.
"Доброго ранку, пані та панове! Я хочу привітати Вас з першим днем роботи і побажати наснаги і розумних думок протягом усього тижня. Повертаючись до теми нашого сьогоднішнього обговорення, повинен зауважити, що майже усі права, викладені у Загальній декларації прав людини, закріплені у Конституції України і тому охороняються законом. Але, на превеликий жаль, у нашій державі не виконується багато найважливіших прав кожної людини, зокрема права, що знаходяться у 23 статті Загальної декларації прав людини, де йде мова про право на гідний рівень життя, про право на працю і винагороду за неї. Звичайно, для того, щоб реалізувати вищеназвані положення, потрібно поліпшити економічний стан України, тобто знайти кошти, що само по собі дуже важко зробити. Але вихід є! Я вважаю, що гроші мі можемо знайти в організаціях і підприємствах, але для того потрібно піти на значні поступки. Скажіть на милість, хіба можливо нормально працювати і при цьому вижити, коли потрібно заплатити таку кількість податків?! Податок на прибуток, на додану вартість виробленої продукції, податок на геологорозвідувальні роботи, рентна плата за природний газ, плата за транзит газу через територію України, плата за торговий патент, земельний податок, акцизний збір, збір від продажу пально-змазувальних матеріалів, на соціальне страхування, фонд Чорнобиля, пенсійне забезпечення, фонд соціального страхування на випадок безробіття, прибутковий податок. А це тільки бюджетні податки. До небюджетних входять інноваційний податок, амортвідрахування, охорона праці тощо.
Якщо ми візьмемо податок на додану вартість виробленої продукції розвинених країн (12-15%) і нашої держави (20%), то побачимо велику різницю. Я вже не говорю про податок на прибуток, що складає у нас 30%!!! Хіба це нормальні умови для праці? Я вважаю, що саме через такі великі податки значні кошти обертаються у тіньовій економіці, залишаючи дірку у бюджеті нашої країни. Тому я пропоную або зменшити податки у процентному відношенні, або залишити тільки один фіксований податок (який процентно буде залежати від грошового обігу і який буде менший, ніж сума сьогоднішніх відрахувань), при цьому повністю відмінивши податок на прибуток. Наслідком таких заходів буде зменшена кількість грошей, що зараз знаходяться у тіньовій економіці. Для людей це буде стимулом того, що чесно зароблені гроші не потрібно приховувати, а можна відкрито отримати, зробивши повний обсяг роботи. Підприємства і держава також від цього тільки виграють. Адже через те, що податки будуть зменшені, більше грошей буде залишатись у бюджетних установ. Завдяки частині цих коштів можна буде збільшити фонд заробітної плати, а решту пустити на розширення виробництва, тобто закупівлю кращого обладнання і збільшення робочих місць, що у свою чергу призведе до зменшення безробіття, збільшення кількості і якості продукції, зменшення її собівартості на ринку України. Податок, який підприємства чи організації у змозі заплатити державі, надасть змогу розплатитися із пенсіонерами, лікарями, вчителями й іншими працівниками бюджетних установ, які купуючи продукцію українських підприємств, дозволять заплатити цей податок. Таким чином одне випливає з іншого. Отже, можна знайти вихід із цієї складної ситуації, можна поліпшити життя громадян нашої держави. Адже тільки коли люди не будуть заклопотані пошуками шляхів виживання, не будуть думати про те, як вибратися із скрутного становища, тільки тоді вони боротимуться за щось більше, ніж їжу. Саме тому, я вважаю, що поряд із виходом із кризової ситуації наша держава повинна нести у "маси учення права", повинна зробити їх загальнодоступними і зрозумілими для кожної людини. І тому, я хотів би бачити побільше таких просвітницьких програм, як "Право", адже дійсно "не знати свої права невигідно", знати їх потрібно завжди, і тому найголовніше наше завдання - поширювати і доносити корисну інформацію до кожного громадянина нашого суспільства, до кожної людини.
Дякую Вам за Ваше терпіння і увагу."
Отже, шановні телеглядачі, ви самі мали змогу упевнитися, що обрані до Верховної Ради України діти мають свої думки щодо вирішення різних важливих питань, і необхідно зауважити, що ці ідеї не такі вже й погані. Можливо, коли ці "депутати" підростуть, то допоможуть вирішити найважливіші проблеми. А зараз нам, дорослим, потрібно прислухатися до аргументів цих "політиків" і, можливо, ми знайдемо багато корисного для себе, адже не даремно кажуть, що устами дитини говорить істина.
"Новини" із залу засідань Верховної Ради України вела Людмила Мазур (м. Київ)
Рекомендувати цей матеріал