Євген Сверстюк («День», 19.08.2000)

...По-перше, з усього відчувається, як в країні не одна управлінська ланка серйозно працює над тим, як би вже здобуту свободу непомітно в людей відібрати. По-друге, інші владні структури, бачиться, чимало працюють над тим, як би тією свободою – не відбираючи її – та легше маніпулювати. По-третє, чимало самих носіїв тієї свободи сьогодні надто легко її зрікаються. І це останнє мене дивує найбільше, бо ж хіба не очевидно, що наші нинішні суспільні хвороби прогресують саме тому, що ми не хочемо закріпити й реалізувати свою свободу?!

Мирослав Маринович («День», 19.08.2000)

...Це насправді є, небезпека абсолютно реальна, коли без вдумливого знання, без урахування всіх складнощів, беруть якесь гасло дня і до нього прив’язують чи то Шевченка, чи то Лесю Українку, чи Стуса. Отака міфологізація порожня, її треба руйнувати. Адже, якщо скинути пам’ятник Леніну і натомість поставити пам’ят-ник Шевченкові – при всій моїй колосальній повазі до Кобзаря – це само по собі аж ніяк не означає кардинальної зміни масової свідомості. Високі, хай найсправедливіші слова, слова, бездумно повторювані «фразесовичами» (термін Стефаника), досягають критичної маси, яка просто вибухає, і вони вже просто перестають сприйматися...

Треба відрізняти справжнє святе відчуття причетності до чогось великого – і «масні пальці» офіціозу... Втрата великих, простих, підставових істин, відчуття причетності до неминущих духовних Правд обертається вседозволеністю, моральним здичавінням, знелюдненням... І хто не відчуває сьогодні загрозливого подиху тих небезпек?!

...Потрібна велика культурна робота – неголосна і вдумлива. З реальними цінностями.

Михайлина Коцюбинська («День», 23.08.2000)