ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ У 1998

У спеціальному випуску №48 інформаційно-аналітичного бюлетеня Харківської правозахисної групи надрукована доповідь Держдепартаменту США про дотримання прав людини в Україні з коментарем Є.Захарова. Пропонуємо Вашій увазі кілька уривків з цього видання: переднє слово та коментарі Є.Захарова; вступна частина доповіді, що містить її резюме, та підрозділ "Діти" (з розділу 5).

Переднє слово

Для комплексного дослідження стану з правами людини в країні правозахисні організації звичайно використовують форму звіту про дотримання прав людини в країні, який готується щороку. Складання такого звіту є традиційним засобом доведення до відома громадськості - як національної, так і міжнародної - про порушення прав людини в країні, щоб поліпшити ситуацію. В Україні, на жаль, річний звіт, в якому від імені громадянського суспільства було б комплексно описано на високому рівні положення з правами людини, ще ніколи не готувався.

Відомі різні форми річних звітів. Так, "Біла книга Росії" побудована як коментар до кожної статті Загальної декларації прав людини, у якому розповідається про стан з реалізацією відповідного права. Звіти про реалізацію окремих прав можуть бути побудовані як коментарі до спеціальних конвенцій ООН з прав людини або інших міжнародних договорів. Наприклад, Всеукраїнський Комітет захисту дітей склав звіт про порушення прав дитини як коментар до Конвенції ООН з прав дитини, Харківська правозахисна група підготувала звіт про катування і жорстоке поводження в Україні як коментар до Конвенції ООН проти катувань. Як коментар до міжнародних пактів ООН з громадянських і політичних прав та соціальних, економічних і культурних прав готують річні звіти Гельсінські комітети різних країн. Річні звіти про дотримання прав людини в Російській Федерації у 1993 та 1994 рр., що були підготовлені під керівництвом відомого російського правозахисника, першого російського омбудсмена Сергія Ковальова, складені як сукупність частин, кожна з яких висвітлює стан з дотриманням або певної групи прав (наприклад, соціально-економічних прав), або прав тих чи інших соціальних груп: військовослужбовців, в’язнів; або порушення прав людини під час певних подій: порушення прав людини під час жовтневих подій у Москві в 1993 році, порушення прав людини під час військового конфлікту в Чечні.

Щороку Державний Департамент США видає великий двотомник, який містить доповіді про дотримання прав людини в усіх країнах світу. Ці доповіді готуються посольствами США в цих країнах. Усі доповіді побудовані за однаковою схемою:

резюме;

розділ 1 "Повага недоторканності особи" з підрозділами "Політичні та інші позасудові вбивства", "Зникнення", "Застосування катувань", "Свавільний арешт, затримання чи заслання", "Право на справедливий суд" і "Право на недоторканність приватного життя";

розділ 2 "Дотримання громадянських свобод", у якому розглядаються свобода слова і преси, свобода мирних зборів і об’єднань, свобода релігії, свобода пересування;

розділ 3 "Дотримання політичних прав", де розглядається реалізація права громадян на зміну влади;

розділ 4 "Ставлення уряду до міжнародних та неурядових перевірок за заявами про порушення прав людини";

розділ 5 "Дискримінація за расовою ознакою, статтю, релігією, фізичними вадами або за соціальним станом", в якому розглядається стан з дотриманням прав жінок, дітей, інвалідів, релігійних і національних меншин;

розділ 6 "Права робітників" (профспілки, укладання колективних угод, заборона примусової праці, нижня вікова межа для дитячої праці, прийнятні умови праці).

Привертає увагу чітка ієрархія прав і свобод людини, де на першому місці - захист особистісних прав людини від сваволі держави, потім - громадянських і політичних свобод, далі - захист від дискримінації і тільки в кінці короткий огляд прав робітників. Американська традиція прав людини вільна від патерналізму, який передбачає забезпечення людині "гарного життя" державою (хоча рівень соціальної допомоги тим, хто її дійсно потребує, досить високий!), тут за головне вважається право вільно чинити власною долею. Тому західним людям важко збагнути наші проблеми з правами на труд, на житло та достатній рівень життя.

На нашу думку, українській громадськості було б цікаво ознайомитися з таким поглядом ззовні на нашу дійсність. Поглядом доброзичливим, але суворим. Упевнені, що цей ретельний глибокий аналіз буде нам на користь.

Харківська правозахисна група висловлює глибоку вдячність посольству США в Україні, яке люб’язно погодилося на цю публікацію і надало український переклад доповіді (за згодою посольства ми додали до тексту коментарі, щоб виправити декілька дрібних помилок). Ми щиро дякуємо також голові Української секції Міжнародного товариства прав людини Андрію Сухорукову за цінні зауваження.

2 серпня 1999 р.

Доповідь Держдепартаменту США про дотримання прав людини в Україні у 1998 році

Резюме

Державне управління в Україні здійснюється Президентом, що обирається прямим голосуванням, та однопалатним парламентом (Верховною Радою), одна частина якої обирається на основі пропорційного представництва, а інша - шляхом прямих виборів в одномандатних округах. За свідченням міжнародних спостерігачів, березневі парламентські вибори пройшли краще ніж у 1994 році.1

Незважаючи на численні недоліки та порушення, в цілому вибори відобразили волю виборців. Президент призначає Кабінет Міністрів і контролює роботу уряду. Хоча Конституція передбачає незалежну судову систему, суди фінансуються через Міністерство юстиції, залишаються вразливими для політичного втручання та корупції і є неефективними.

Служба безпеки України (СБУ), Міністерство внутрішніх справ (яке контролює різні міліцейські підрозділи) та Міністерство оборони відповідальні за внутрішню безпеку і підпорядковані Президентові через Кабінет Міністрів. Національне бюро розслідувань, яке було створено указом Президента у 1997 році, за станом на кінець року залишалося без фінансування і не було укомплектоване. Збройні Сили загалом залишаються поза політикою. Хоча цивільна влада загалом здійснює ефективний контроль за силовими структурами,2 системна корупція в органах влади інколи може призводити до їхнього неналежного використання. СБУ та інші урядові структури непрямо втручалися в політичні процеси за допомогою кримінальних розслідувань проти політиків, журналістів та впливових бізнесменів. СБУ, міліція та прокуратура критикуються всередині та ззовні держави за невжиття належних заходів для подолання системної корупції та зловживань в органах влади. Траплялися випадки порушення прав людини з боку працівників правоохоронних органів.3

Україна перебуває на стадії важкого переходу від централізовано-планової до ринкової економіки. Продовжується розширення приватного сектору, і нині він складає значну частину економіки. Однак, держава залишається в серйозній економічній кризі. Вже кілька років підряд триває різке скорочення промислового виробництва. Реформи, особливо у сільському господарстві, перебувають у застої. За офіційною статистикою, близько половини працездатного населення офіційно працює у виробничій сфері, а решта - у сфері послуг і сільському господарстві, хоча, насправді, багато промислових підприємств скоротили обсяги виробництва чи простоюють. Експортуються різноманітні товари, в тому числі метали, хімічні речовини, цукор і напівфабрикати. Річна частка валового національного продукту на душу населення у 1998 році становила приблизно 1000 доларів. Проте, мільйонам працівників місяцями не платять зарплати, і більшість людей отримують значну частину своїх доходів у тіньовій економіці. Російська фінансова криза негативно вплинула на грошовий ринок України, спричинивши 70-процентну девальвацію та ріст інфляції. Інвестиції залишаються на низькому рівні, оскільки багатьох потенційних інвесторів відлякують розгул корупції, податковий тягар та свавільна ліцензійна практика. Безробіття особливо поширилося серед жінок. Багатства зосереджені в руках політичної еліти та директорів в галузях з державним домінуванням, пов’язаних з металами, нафтою та газом.

Картина з правами людини в Україні протягом року була строкатою: спостерігається обмежений прогрес у деяких сферах, але водночас зберігаються серйозні проблеми. В порівнянні з минулим роком зросла кількість повідомлень про порушення прав людини, в основному у зв’язку з утисками свободи преси та за рахунок повідомлень про втручання влади у березневі парламентські вибори.

Повільно йде реформа системи кримінального правосуддя. Умови ув’язнення погані, і працівники системи покарань постійно б’ють затриманих і ув’язнених, а також часто застосовуються тортури, інколи зі смертельними наслідками;4 в армії одні солдати постійно б’ють інших, інколи насмерть. Органи влади рідко притягають до відповідальності посадових осіб, які вчиняють такі порушення. Траплялися випадки свавільного арешту та затримання. Типовим є тривале досудове утримання в поганих умовах, коли затримані місяцями утримуються в СІЗО за правопорушення, які, в разі засудження, передбачають або нетривалі терміни ув’язнення або й взагалі не тягнуть позбавлення волі. Продовжує існувати проблема довгої судової тяганини. Політичне втручання та корупція продовжують впливати на судочинство. Судова система перевантажена, неефективна та потерпає від нестачі коштів та кадрів. Ці фактори підривають право громадян на справедливий суд. Держава продовжує настирно втручатися у життя громадян. Органи влади посилили втручання у свободу преси, особливо в контексті березневих парламентських виборів. Зберігаються значні обмеження на свободу об’єднань та обмеження на немісцеві релігійні організації. Також існують певні обмеження свободи пересування. Закони, що регламентують діяльність політичних партій, створюють можливості для обмеження прав людини. Проблемою залишається насильство проти жінок та дітей, торгівля жінками, дискримінація проти жінок, вкорінений побутовий антисемітизм, а також дискримінація проти релігійних, расових і національних меншин.5

Конституція 1996 року забезпечила правову основу для захисту громадянських та людських прав, але чимало конституційних положень досі очікують прийняття впроваджувального законодавства. І як наслідок, дотримання прав людини на практиці часто не відповідає конституційним вимогам, і багато сфер життя досі регламентуються радянськими законами та практикою. Проте, країна досягла прогресу по ряду основоположних напрямків, зокрема, в сфері свободи слова, яка загалом дотримується. Крім того, в ряді випадків органи влади вживали заходів для покарання посадових осіб, які погано поводилися з затриманими або потурали цьому, а також для очищення правоохоронних органів від корумпованих елементів. Хоча складається враження, що ці заходи не мали значного впливу, але, принаймні, перші кроки були зроблені. У січні Президент підписав конституційний закон про створення апарату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, і у квітні Верховна Рада обрала першого Уповноваженого. Проте, закон не надає Уповноваженому суттєвих повноважень для виконання своїх рішень і не передбачає покарань за обструкцію запитів Уповноваженого. Крім того, бюджет 1998 року не передбачав коштів на представництва та апарат Уповноваженого з прав людини. Незважаючи на ці перепони, апарат Уповноваженого активно розслідував порушення прав людини.6

Діти

Захист прав дітей - офіційна позиція держави. Але глибока економічна криза сильно обмежує здатність держави забезпечити ці права. Відображенням незначної уваги до прав дитини з боку громадськості та уряду є відсутність груп, які б активно відстоювали права дитини. Наприклад, широко визнана проблема зростаючого насильства та злочинності у навчальних закладах та поза їхніми стінами, особливо, у сумнозвісних своїми жорстокими порядками професійно-технічних училищах, значною мірою ігнорується громадськістю та владою.

Безкоштовна загальна освіта є обов’язковою до 15-річного віку. Проте, в результаті гострої бюджетної скрути стан державної системи освіти погіршився. Нерідко вчителі місяцями не отримують зарплату. Дедалі більше дітей з незаможних сімей кидають школу, і постала проблема неграмотності, яка раніше зустрічалася надзвичайно рідко. Медична допомога надається на рівних умовах хлопчикам і дівчаткам, але внаслідок економічних проблем погіршився загальний стан системи охорони здоров’я.

Зростає число бездомних дітей, які, як правило, тікають від поганих умов у дитячих будинках або з неблагополучних сімей. Хоча немає статистичних даних, але відомо, що серед цих дітей широко поширене вживання наркотиків та дитяча проституція, про що протягом року багато говорили засоби масової інформації. Для допомоги таким дітям було створено ряд благодійних організацій, але вони не спроможні зменшити масштаби цієї проблеми. У 1997 році Всеукраїнський комітет захисту дітей оприлюднив результати дослідження, згідно з яким кожна п’ята або шоста дитина обох статей віком до 18 років потерпає від сексуальних домагань (в тому числі кожна третя дівчинка), а кожна десята дівчинка стає жертвою згвалтування.

Погіршення умов у державних дитячих будинках спонукало уряд заохочувати сім’ї брати опіку над сиротами та сприяти створенню приватних дитячих будинків, які діють під наглядом органів влади. У даний час є 75 таких будинків, в яких перебуває близько 800 дітей. Внаслідок занепокоєння громадськості щодо долі дітей, усиновлених іноземцями, в 1997 році були прийняті зміни до закону про усиновлення, що передбачають ретельний розгляд кожної справи по усиновленню з подальшим наглядом за добробутом дітей. Для запобігання незаконному усиновленню у квітні прийнято поправку до Кримінального Кодексу, яка передбачає позбавлення волі на термін до 15 років за торгівлю дітьми та незаконне усиновлення. Проте, за станом на кінець року не було даних про практичне застосування цього положення. Наприклад, члени організованої злочинної групи, яких влітку судили в Закарпатті за звинуваченням у торгівлі дітьми до Росії для використання для жебрацтва, злочинності та трансплантації органів, відбулися лише штрафом, бо свідки повідмовлялися від своїх свідчень.

Коментарі

1. Навпаки, березневі парламентські вибори були рекордними за весь термін існування незалежної України за кількістю порушень.

2. Назвати контроль цивільної влади за силовими структурами ефективним важко. Висновки парламентського Комітету з питань оборони і національної безпеки, якому підзвітні силові структури, не оприлюднюються, наслідки його контрольних функцій непомітні. Оскаржити незаконні дії (або бездіяльність) працівників силових структур в суді - практично безнадійна справа. Громадський контроль за діями силових структур дуже слабкий.

3. Мусимо констатувати, що, на жаль, такі випадки трапляються доволі часто.

4. Це твердження є неточним. Широко розповсюджене побиття підозрюваних у скоєнні злочину оперативниками та слідчими (іноді, дійсно, із смертельними наслідками). Свідчення про побиття обвинувачених і засуджених працівниками СІЗО й установ виконання покарань досить рідкі.

5. Укорінений побутовий антисемітизм, а також дискримінація проти релігійних, расових і національних меншин не є такою проблемою, як це має вигляд в звіті. Окремі випадки ксенофобії, антисемітизму та дискримінації проти меншин спостерігаються, але слід зазначити, що загалом, на нашу думку, Україна в цій сфері є найтолерантнішою серед пострадянських країн.

6. За спостереженнями правозахисних груп, апарат Уповноваженого ВР України з прав людини так і не налагодив ефективну систему роботи зі скаргами громадян, і більшість скарг залишається взагалі без відповіді (великою мірою це є наслідком недосконалого закону, що регулює діяльність Уповноваженого). Приклади активного розслідування апаратом Уповноваженого системних порушень прав людини нам невідомі.