http://osvita.khpg.org/index.php?id=946568815
Эссе Натальи Ложкиной (г. Евпатория) было прислано на Третий Всеукраинский конкурс ученических и студенческих работ по правам человека.
Смертная казнь... Достоин ли человек, лишивший, жизни другого человека, пребывать в обществе? Место ли ему среди нас? Этот вопрос уже давно меня волнует.
Более года назад моя подруга из Красноярска сообщила мне ужасную новость - в их городе появился сексуальный маньяк. Весь ужас я поняла позже, когда прочитала о самом страшном: одной из жертв этого... нет! не человека, а, наверное, существа стала наша общая подруга, которая, не выдержав душевной боли и стыда, покончила жизнь самоубийством. Мне сразу вспомнилась она такой веселой и жизнерадостной, какой я когда-то ее знала. Вспомнились ее родители, глубоко любящие свою единственную дочь. И сразу представился он, самодовольный и жестокий, хладнокровный и высокомерный... А потом меня поразило и другое: судебный процесс по этому делу шел долго. Ему грозила смертная казнь, и, скажу честно, я надеялась, что приговор ему смертная казнь. Ведь подобному "человеку" нельзя позволить оставаться в обществе, пусть даже отделенным от него решеткой. Но ему дали 15 лет, он живой, а ей было 16... Ее нет... Уничтоженная физически, а еще четыре девчонки морально...
С тех пор я хочу и пытаюсь разобраться в проблеме смертной казни. Нужна ли она? Убеждена, да! Но это только мое мнение. Многие из моих друзей со мной согласны, но многие - нет. Я немного разобралась в этом вопросе, но все же не укладывается в голове одно - неужели в других странах не происходит подобных случаев? Ведь такие преступления, я знаю, есть и в других странах. Но почему же они отказываются от смертной казни?! Почему те, кого затронули подобные случаи, примиряются с содеянным ими?! Я очень хочу понять это, хочу пообщаться с моими ровесниками в других странах, узнать, что же они думают об этой проблеме, затронувшей, несомненно, многих.
У нас же в городе мнения моих сверстников расходятся: из 50 опрошенных мною на улице 14-17-летних юношей и девушек 28 сказали, что смертная казнь нужна; 17 из них высказались против смертной казни; остальные 5 не показали своей заинтересованности в этом вопросе.(...(
Как уже было сказано, существуют как сторонники смертной казни, так и ее противники. Я, скажу честно, затрудняюсь отнести себя к тем или иным. Я выделила основные критерии, разграничивающие мнения людей.
Сторонники отмены смертной казни приводят, в основном, такие аргументы:
1) жизнь человека - это "абсолютная святость", а отсюда принципиально недопустимо, чтобы человек лишился ее;
2) смертная казнь - не что иное как расплата, прямая месть, показатель бессилия;
3) умертвление человека показывает мораль, принципиальное оправдание насильственного лишения жизни человека;
4) смертная казнь не отвечает задаче общей превенции, она не снижает количество убийств;
5) смертная казнь - зло, человек не имеет права законно лишать жизни другого, тем более, что у каждого преступления есть причины, корень которых следует искать в недостатках и противоречиях самой жизни.
Сторонники сохранения смертной казни выдвигают такие контраргументы :
1) смертная казнь - это наказание. Если есть ужасное своей жестокостью преступление, значит, общество не достигло уровня истинного гуманизма и культуры. Нельзя отказаться от казни в обществе, где совершаются тяжелые убийства, иногда даже нескольких человек;
2) социальные опросы среди преступников показывают, что существование смертной казни сдерживает некоторых из них от убийства;
3) замена смертной казни пожизненным заключением - это замена мгновенного лишения жизни опасного преступника вечными муками. Даже небольшой опыт применения этого наказания в России показал свой негативный характер;
4) общественное мнение никогда не согласится с отменой смертной казни за жестокие убийства. Опрос общественного мнения, как в странах, отказавшихся от смертной казни (Англия, Франция), так и в странах, сохранивших ее (США, Россия), а также в Украине, показывает, что большинство населения (65%-80%) резко выступают против отмены этого наказания.
Да, я за сохранение смертной казни. Скажу это словами, встречающимися в работах множества авторов: "Я за отмену смертной казни, но пусть сначала ее отменят господа убийцы".
Сейчас мы переживаем всплеск преступности, рост числа тяжких преступлений, заказных убийств, убийств на сексуальной почве, убийств несовершеннолетних детей, убийств, совершенных с особой жестокостью. Виновных в этих тяжких преступлениях следует казнить, но, безусловно, не менее, чем с годовой отсрочкой исполнения приговора, предоставив им все возможности защищать себя в суде, трактуя малейшие сомнения в их пользу во избежание каких-либо ошибок.
Итак, на мой взгляд, проблема смертной казни глубоко нравственная. Мы знаем, что до перестроечного периода Украина занимала пятое место в мире по количеству смертных казней. Во многих, даже самых цивилизованных странах, смертная казнь не отменена. В США смертные казни проводятся и сегодня. Является это справедливым или нет, то есть нравственным или безнравственным, это тот вопрос, который нас волнует. С точки зрения того, что жизнь человека является уникальной, и никто не может на нее посягнуть, конечно, это безнравственно. С точки же зрения безопасности общества, его ограждения от опасных элементов, которые нарушают правовые нормы, это, с моей точки зрения, глубоко нравственно.
Сегодня на Украине мораторий, то есть запрет, на приведение в действие смертной казни. У нас сегодня не проводят казней. Мало того, согласно Конституции Украины, только Президент может отменить смертную казнь.
Те, кто накладывает мораторий на эту меру наказания, мотивируют свои действия тем, что никто не имеет права лишить человека жизни. А те, кто защищает память тех, у кого отняли жизнь, считает что убийцы должны понести наказание. Ведь существует же у нас поговорка "чтоб и другим неповадно было".
Я считаю, что мораторий - это слишком преждевременно, тем более на Украине.
Пусть не покажется это жестоким и бесчеловечным, но я считаю, что СЕГОДНЯ СМЕРТНАЯ КАЗНЬ НУЖНА. По крайней мере, сегодня... Да, возможно, в будущем ее надо будет отменить, но не в ближайшем будущем, ведь сегодня наше общество не готово к этому. Когда криминальная ситуация в нашей стране улучшится, число убийств будет таким, как в Англии или Франции, только тогда можно будет ставить вопрос об отмене смертной казни.
...И все же, мой вопрос, то есть почему другие страны отменяют смертную казнь, остался не решенным. Да, человеческая жизнь - святость, но как возродить убитых физически жертв, как возродить убитых морально их родственников и близких?! Уверена, и даже знаю наверняка, что моих друзей тоже волнует эта проблема. И я обязательно, когда выясню этот вопрос, помогу разобраться и им.
Теперь мне еще больше хочется выяснить то, чего сейчас я НЕ ПОНИМАЮ: ПОЧЕМУ?
Комментарий редакции: В замечательном по силе сочинении девочки из Евпатории, аргументы "за" и "против" смертной казни сформулированы иногда не совсем точно. Отметим также, что смертную казнь может отменить только Верховная Рада, а не Президент. Кроме того, вопреки широко распространенному мнению, никакого моратория, как правового акта, на исполнение смертных приговоров в Украине принято не было. Просто Президент перестал рассматривать прошения о помиловании, тем самым приостановив процедуру приведения в исполнение смертных приговоров.
***
Всем, кого волнует проблема смертной казни рекомендуем обратиться прежде всего к глубокому исследованию доцента Национальной академии внутренних дел Ольги Шевченко "Нужна ли Украине смертная казнь?" (издание Харьковской правозащитной группы, 1997 г., 96 с., тир. 1000 экз.)
"Роздуми над гільйотиною" А.Камю (перевод О.Пограничного), выступление М.Мариновича на конференции по смертной казни в Стокгольме и другие очень интересные материалы по этой теме опубликованы в 9-м выпуске информационно-аналитического бюллетеня "Права людини в Україні" (Киев-Харьков, 1994. - 72 с.)
В этом году в 4-м выпуске информационного бюллетеня ХПГ "Права людини" было опубликовано интервью с православным священником, посвященное рассматриваемой теме. Поскольку это интервью осталось, по--видимому, неизвестным большинству читателей "Громадянської освіти", приведем здесь четыре небольших отрывка из него. На вопросы корреспондента бюллетеня "Права людини" отвечает настоятель храма Иоанна Богослова Украинской Автокефальной православной церкви в г.Харькове отец Виктор (Маринчак).
Інна Захарова: Чи доводилося Вам брати участь у дискусіях про скасування смертної кари?
Отець Віктор: Я не брав участі в таких дискусіях і думаю, що не варто їх влаштовувати: суспільство - чи скоріше - маси не є готовими до скасування смертної кари. Відповідальність за її скасування повинна взяти на себе законодавча влада, тому сенс мають дискусії з цього приводу лише в законодавчих органах. Треба добрати якомога більше аргументів на користь її скасування і оприлюднити їх, треба впливати на громадську думку в цьому напрямку. У відкритій же дискусії обов’язково з’являться люди (чи посилання на них), так глибоко поранені, що їх ірраціональний стан і відповідне ставлення до цього питання не можна буде залагодити (і було б неетичним навіть намагатись це зробити) ніякими раціональними аргументами. Закон же - це сфера раціонального. Стан враженої злочином людини не може бути аргументом, коли виробляється раціональний підхід до вирішення законодавчої проблеми. Тому я вважаю, що подібні прямі дискусії не мають сенсу, більш того, вони шкідливі. Зранена, вражена жахливим злочином людина має іти до священика (або ж до психолога чи лікаря), а не до законодавця. Закон же повинен дбати про правовий і моральний стан суспільства, про моральний, правовий психологічний "клімат" в ньому і через це захищати людину від зазіхання на її життя і душу як з боку власне насильства, так і з боку викликаних насильством пристрастей, що спотворюють душу жадобою крові, помсти.
І.3.: Ви батько і, якщо б хтось зазіхнув на життя Ваших дітей, Ваша позиція змінилась би?
О.В.: Я християнин, священик, мені прийшлося мати справу із батьками загиблих. Кожен раз, коли я зустрічаюсь з людськими трагедіями, я ототожнюю себе з людьми, що їх зазнали, я намагаюсь долати в собі все низьке, примітивне, приборкувати темні емоції. За християнством не ховаються від жаху, трагізму існування, християнин йде назустріч трагізму буття, знаючи, що його особиста трагедія завжди попереду і вона неминуча. Я сподіваюсь, що коли настане мій час, я зможу подолати темні пристрасті. Свідомість, власне християнська свідомість і надається нам через благодать молитви, таїнств церкви саме для того. Ця свідомість залишається тотожною собі незалежно від того, що ти зазнаєш. Христос учив нас ненавидіти гріх, а не грішника. Я намагаюсь за будь-яких обставин відокремлювати зло від його носія. Злочинець уже є жертвою зла, коли він чинить свій злочин. У мене був випадок, коли щодо злочинця, який вчинив дещо стосовно мене, у мене першими вихопились слова: нещасна людина, що він зробив із своєю душею. Був випадок, більш тяжкий, коли я кілька тижнів повторював слова з послання до римлян ап. Павла: "Мені помста, Я відплачу, - говорить Господь", тобто суд і відплату, справедливість і милосердя - все це я віддаю Богові. Саме Він має вирішити долю кривдника. І тепер щодня, виховуючи себе, налаштовуючи свідомість, почуття, волю, я їх не раз повторюю, а разом з ними повторюю слова Господа, мовлені, коли Його прибивали цвяхами до хреста: "Прости їх, Отче, бо не відають, що творять". Молитися цими словами я раджу тим, що зазнали біди. Сподіваюсь, що це і для мене не минеться даремно і що я зміг би розрізнити своє особисте від того, що стосується долі цілого суспільства. Зазнавши особистої катастрофи, людина не повинна бажати катастрофи всьому народові, всьому суспільству. Треба зберігати здоров’я суспільства, а для цього треба, щоб сплески зла, що торкнулися окремих осіб, не поширювались. Христос вчив молитися за ворогів, я і сам намагаюсь за них молитися і навчити цьому людей, якої біди вони б не зазнали.
І.3.: Що Ви як священик можете сказати тим, хто вважає, що смертна кара наш єдиний і останній захист від криміналітету?
О.В.: Широке застосування смертної кари ніколи не зупиняє злочинців. Захиститись таким способом неможливо. Теоретично можливо фізично знищити злочинців, а злочин, злочинність - ні. Караючи на смерть убивцю, ми не захищаємось, навпаки, ми піддаємо себе новій небезпеці. З духовної точки зору захистити суспільство може лише ізоляція таких демонічно обтяжених індивідів. Є єдиний спосіб захисту суспільства від демонів зла, насильства тощо - еволюція суспільного життя в бік формування громадянського суспільства, в підвалини якого закладаються власне християнські принципи ставлення до людини, її свободи, прав і достоїнства і розвиток духовного життя, релігійної свідомості, що є підвалиною моралі і совісті, що є єдиним способом стримування маніакальних і демонічних пристрастей, обмеження впливу зла на душі і поведінку людей.
І.3.: Ви часто і багато працюєте разом з правозахисниками. У чому близькість Ваших з ними позицій?
О.В.: Мабуть, для мене близьким є ставлення до людини, до особистості, її достоїнства, свободи, суверенності. За Кантом, людина як мета, а не засіб, і як мета людяність. Практично ж мене вражає увага, повага до людини, чуйність, незалежні від того, чи перед ними законопослушна високоморальна особистість, чи запеклий злочинець. Толерантність до кожного, хто потребує допомоги, й нетолерантність до всякого зла, до зазіхання на права людини, на її честь і гідність. Здатність ототожнитись з тим, хто в біді, взяти на себе горе і страждання, співпереживати і діяти. Це власне та дія, без якої віра лишається мертвою. І ще одне - мабуть, дуже важливе. Я думаю, нас об’єднує позиція стосовно взаємних зв’язків між людиною і суспільством.
Людина має права і обов’язки щодо суспільства, суспільство має обов’язки і права щодо людини. Взаємність зобов’язань є підвалиною персоналістичності права, моралі, індивідуальної поведінки і суспільної свідомості. Персоналістичність без егоїзму і егоцентризму, без граничного індивідуалізму, коли людське і особистісне в тобі це є твоя мета і мета суспільства щодо тебе, але так само твоєю метою є людське і особистісне в кожній іншій людині і метою є розвиток і поширення особистості як такої, персоналістичності як ознаки суспільства. Людина, людське, особистісне - для кожного - для всіх, у всіх - оце і є мета для кожного і для всього суспільства. Ця позиція властива особливому типові світогляду (від Канта до Бердяєва, Франка, Лосського тощо), ця позиція властива віруючому християнинові - і вона є філософським підґрунтям правозахисного руху. Ще тут дуже важливо підкреслити - необхідність долати роз’єднаність людей перед лицем суспільних бід, і особливо гостро відчутно це в наш час, на відміну від інших суспільних криз теперішня дуже роз’єднує, атомізує суспільство. І правозахисники намагаються долати цю атомізованість, з’єднувати роз’єднаних людей. Але ж і для християн соборність спасіння - незаперечна. Хто роз’єднує - відомо. Бог з’єднує.
Рекомендувати цей матеріал