Урок 34 Як поправки з П’ятої до Восьмої захищають наші права у судовій системі?

(МИ, НАРОД... ГРОМАДЯНИН І КОНСТИТУЦІЯ
Центр громадянської освіти, Calabasas, USA, 1995 )

Мета уроку

У цьому уроці ви розглянете, як положення поправок з П’ятої до Восьмої захищають права обвинувачених у скоєнні злочинів і відданих під суд. Після стислого розгляду окремих положень П’ятої поправки ви розглянете Шосту поправку і докладніше ознайомитеся з правом на юридичну допомогу. До того, ви розглянете Восьму поправку, яка захищає підсудних та обвинувачених у скоєнні злочинів від несправедливого ставлення до них. Нарешті, ви розглянете суперечки, що точаться сьогодні з приводу скасування смертної кари на підставі Восьмої поправки.

По закінченні цього уроку ви повинні вміти визначати права, захищені П’ятою, Шостою і Восьмою поправками до Конституції. Ви також повинні вміти описати проблеми стосовно смертної кари та оцінювати різні позиції щодо її застосування.

Терміни, які треба знати
виправданий
застава
смертна кара
жорстоке і незвичайне покарання
повторне притягнення до відповідальності
тяжкий злочин
керований розсуд
відданий під суд
право на юридичну допомогу
некерований розсуд

Які положення П’ятої поправки захищають особисті права після арешту?

Коли особу заарештовано за скоєння злочину, наступним кроком зазвичай є офіційне обвинувачення її у судовому провадженні. У федеральній судовій системі кожен, кого мають судити за скоєння злочину, має бути відданий під суд великим журі. Проте військові становлять виняток з цього правила. Велике журі, на відміну від присяжних, не вирішує, чи є хтось винним або невинним. Натомість воно вирішує, чи досить доказів у справі, щоб віддати цю особу під суд. Це важливий запобіжник, адже він заважає урядові висувати офіційні обвинувачення проти громадян на підставі непевних доказів або за браку доказів. Подібну мету має і положення П’ятої поправки про заборону повторного притягнення до відповідальності. Уряд не може нікому дошкуляти повторними обвинуваченнями і засудженнями. Зазвичай виправданого, тобто визнаного присяжними невинним, не можна знов віддавати під суд за скоєння того самого злочину.

Які обмеження накладає на уряд Шоста поправка?

Шоста поправка містить чимало додаткових процесуальних прав, які є часткою законної процедури. Майже усі гарантії, зазначені в Шостій поправці, було інкорпоровано Чотирнадцятою поправкою, що уможливило їх поширення на суди штатів.

Положення поправки спрямовані на забезпечення справедливого розгляду судами справ осіб, обвинувачених у скоєнні злочинів. Стисло переглянемо кожне з цих положень перед розглядом їх історії і докладнішого аналізу права на юридичну допомогу.

* Швидкий судовий розгляд. Федеральний уряд не може тривалий час тримати вас у слідчій в’язниці, не віддаючи під суд, якщо ви вимагаєте якомога швидкого судового розгляду.

* Відкритий судовий розгляд. Уряд не може судити вас таємно. Судовий процес має бути відкритим для загалу і відображатися в офіційному судовому протоколі.

* Безсторонній суд присяжних. Уряд має віддати вас під суд присяжних. Він не має також віддавати вас під суд упереджених присяжних. Наприклад, якщо вас судять за скоєння злочину, пов’язаного з наркотиками, а серед присяжних будуть обурені і схильні до гвалту особи, які були жертвами подібних злочинів, то такий суд не може бути безстороннім.

* Місце судового розгляду. Уряд повинен віддати вас під суд у штаті, окрузі чи громаді, де було скоєно злочин. Проте ви маєте право на судовий розгляд деінде, якщо доведете упередженість певної громади.

* Відомості про обвинувачення. Уряд не може заарештувати та ув’язнити вас до суду, не повідомивши, чому так сталося. Прокурори також повинні подати на відкритому судовому засіданні досить доказів, які виправдають досудове ув’язнення.

* Зводини свідків. Вам і вашому адвокатові належить право зводин і перехресного допиту будь-яких свідків з боку позивача. Уряд не може подавати свідчень таємних свідків, які не з’являються свідчити проти вас до суду.

* Свідки захисту. Уряд не може заважати вам викликати свідків, які можуть свідчити на вашу користь. Якщо такі свідки не бажають свідчити, а ви домагаєтеся цього, суд навіть має примусити їх з’явитися у судове засідання.

* Юридична допомога. Уряд не може заважати звертатися по допомогу адвоката, відколи вас оголошено запідозреним. Якщо вас обвинувачують у скоєнні тяжкого злочину, а вам бракує коштів найняти адвоката, уряд повинен надати вам його безоплатно.

Яке значення має право на юридичну допомогу?

Американська система кримінального правосуддя є змагальною системою, на відміну від слідчої системи, поширеної у деяких інших країнах. За змагальної системи наявні дві сторони, які представляють свої позиції безсторонній третій стороні - присяжним, судді або присяжним і судді разом. Прокурор представляє уряд; адвокат наводить аргументи обвинуваченого.

Складність змагальної системи вимагає вдаватися до адвокатів, які представляють інтереси підсудних. Навіть добре освічені люди і правники, які не спеціалізуються у кримінальному праві, неспроможні належно захищати себе в сучасних судах.

У ХХ столітті Верховний Суд і Конгрес надали право на юридичну допомогу особам, яким у минулому таке право на надавалося. Сьогодні його тлумачать як гарантію того, що:

* кожному обвинуваченому в скоєнні тяжкого злочину, належить право мати адвоката; і

* кожній особі, якій бракує коштів найняти адвоката, його призначить суд.

Обсяг цього права, завдяки присудам в справах на кшталт Міранда проти штату Аризона (1966), було поширено не лише на судовий розгляд кримінальних справ, а й на інші важливі стадії процесу кримінального судочинства, як-от допит запідозрених у поліції.

Вправа на розвиток критичного мислення

РОЗГЛЯД СУЧАСНИХ СУПЕРЕЧОК ЩОДО ПРАВА НА ЮРИДИЧНУ ДОПОМОГУ

Наразі порушується чимало проблем щодо права на юридичну допомогу. Далі обговорено дві проблеми з-поміж тих, що згадуються найчастіше. Прочитайте про них та обміркуйте свої позиції з порушених ними питань.

1. Право на дійового адвоката. Заможні люди спроможні наймати адвокатів за власним вибором. Незаможні зазвичай змушені погоджуватися на адвокатів за призначенням. Адвокати, які захищають незаможних, можуть бути найкращими, проте вони часто перевантажені і не мають досить часу чи коштів для належної підготовки захисту.

Питання: як уряд може забезпечити дійового адвоката, який представляє інтереси незаможних? Якщо адвокат погано захищає незаможного, і того визнають винним, чи є це підставою для повторного розгляду справи? Поясніть свою позицію.

2. Обмеження права на юридичну допомогу для незаможних підсудних. Закон вимагає, щоб адвокат призначався їм державним коштом. Такими адвокатами можуть бути правники, які мешкають у цій громаді і відібрані судом захищати незаможних. Ними можуть бути й громадські захисники чи державні адвокати, яких наймає уряд. Іноді незаможні підсудні подають кілька апеляцій у своїх справах, що коштує платникам податків мільйони доларів щороку.

Питання: чи треба накладати певні обмеження на те, скільки разів і за яких обставин незаможним має надаватися юридична допомога? Поясніть свою позицію.

Як забезпечено додержання прав, передбачених Шостою поправкою?

Уявімо, що вас судять у кримінальній справі, визнають винним та ув’язнюють. Ви вважаєте, що уряд під час судового розгляду порушив одне чи кілька прав, належних вам згідно з Шостою поправкою. Наприклад, ви вважаєте, що присяжні мали проти вас упередження.

Ви можете скористатися правом оскаржити справу до суду вищої інстанції, якщо зумієте довести факт порушення своїх конституційних прав. Кожен штат, як і федеральний уряд, має власну систему апеляційних судів, а Верховний Суд є вищим апеляційним судом краю. Якщо після перегляду матеріалів справи апеляційний суд вирішить, що правила судового розгляду було порушено, він може скасувати присуд суду першої інстанції. Якщо так станеться, позивач зазвичай може обирати, чи вимагати повторного розгляду справи.

Які обмеження накладає на уряд Восьма поправка?

Восьма поправка захищає осіб, які обвинувачені у скоєнні злочинів, очікують судового розгляду справи і визнані винними у скоєнні злочинів. Ці гарантії, інкорпоровані Чотирнадцятою поправкою, обмежують повноваження судової і законодавчої влади федерального уряду та урядів штатів у такі способи:

* Обмеження повноважень судової системи. Зазвичай судді правомочні вирішувати, чи треба ув’язнити особу, заарештовану за скоєння злочину, чи звільнити її до суду під заставу. Їм також належить право вирішувати питання про розмір потрібної застави. Ця поправка твердить, що судді не можуть вимагати надмірної застави.

* Обмеження повноважень законодавчого органу. Конгрес і законодавчі органи штатів встановлюють систему покарань за порушення законів. Ця поправка твердить, що законодавчі органи не можуть ухвалювати закони, які накидають надмірні штрафи чи призначають жорстокі і незвичайні покарання. Повноваження суддів і присяжних призначати покарання обмежено законами, які ухвалюють законодавчі органи, повноваження котрих, у свою чергу, обмежує Восьма поправка.

Вправа на розвиток критичного мислення

РОЗГЛЯД ІСТОРИЧНИХ ПОГЛЯДІВ ЩОДО ПОКАРАНЬ

Французький філософ Монтеск’є справив величезний вплив на погляди американців щодо права і покарання. Далі наводиться уривок з його твору, а після нього уривок з листа Томаса Джеферсона. Прочитайте вибрані місця і відповісте на запитання, поставлені далі.

Досвід показує, що у країнах, славних м’якістю покарань, легкі покарання вражають душі їхніх мешканців так само, як в інших країнах вражають суворіші покарання... Людством не треба рядити занадто суворо... якщо ми шукаємо причин всіх людських вад, то маємо дізнатися, що вони походять з безкарності злочинців, а не з поміркованості власне покарань... Також треба знати, що у покараннях має бути певна сумірність... Ми часто чинимо велику кривду, призначаючи однакове покарання і тому, хто просто грабує на битому шляху, і тому, хто грабує і вбиває.

Барон де Монтеск’є, „Про владу карати“, Дух законів, 1748 рік.

Фантастичні уявлення, нібито чеснота і загальне добро належно убезпечать державу від скоєння злочинів, на чому, за Вашими словами, начебто дехто наполягає, я ніколи не поділяв, у чому Вас запевняю. Я мав на увазі лише неприйнятність кровожерного різновиду наших каральних законів. Я свідомий конечності покарань, і домагатимуся їх, суворих і незмінних, але сумірних тяжкості злочину... Згляньмося на вдачу законодавця, але суддя хай буде простою машиною. Тоді блага закону зійдуть рівномірно і безсторонньо на кожну породу людей.

Томас Джеферсон, з листа до Едмунда Пендлтона, 26 серпня 1776 року.

1. Яку позицію обстоює Монтеск’є у порівнянні м’якших і суворіших покарань?

2. Що становить, за словами Монтеск’є, основну причину злочинності?

3. У чому виявляється збіжність поглядів Монтеск’є і Джеферсона?

4. Якої думки, висловленої Джеферсоном, ми не знайдемо у Монтеск’є?

5. Чи ви згодні або не згодні з думками, висловленими Монтеск’є і Джеферсоном? Поясніть свою позицію.

В чому полягає мета прав, перелічених у Восьмій поправці?

Право бути звільненим до суду під заставу. Хоч обвинувачені у скоєнні злочинів мають право на швидкий судовий розгляд після арешту, зазвичай його відкладають на час, потрібний сторонам для підготовки. А що особа вважається невинною, доки не доведено її вину, можна вимагати звільнення запідозрених до початку судового розгляду. Але не всім запідозреним можна вірити на слово, що вони з’являться у суді за викликом. Деякі запідозрені можуть виявитися надто небезпечними, і тому є підстави вважати, що обвинувачені у скоєнні злочинів, за які можна призначати суворі покарання, не з’являться у суді.

Основним обов’язком уряду тут є забезпечення явки обвинувачених у судове засідання. Цього можна досягти завдяки:

* утриманню підозрюваних у слідчій в’язниці до початку судового розгляду; або

* наданню ними грошової чи речової застави урядові як запоруку того, що вони радше з’являться у суді, ніж втратять це майно.

Право на звільнення під заставу дає запідозреним змогу готуватися до свого захисту на волі, що часто тяжко чинити за гратами. Це також дозволяє не карати запідозрених ув’язненням, доки суд не визнає їх винними або виправдає.

Це надто важливо для невинних осіб, які інакше зазнаватимуть несправедливого покарання під час очікування суду. Вироки особам, яких визнають винними, також враховують час їхнього ув’язнення у слідчій в’язниці.

Серед проблем, що постають через здійснення права на звільнення під заставу, є такі:

* Несправедливе ставлення до незаможних. Заможним вистачає коштів на заставу, а незаможним часто ні. Отже, незаможних частіше ув’язнюють до суду, вони втрачають заробітки і не можуть належно підготуватися до захисту в суді.

* Покарання невинних осіб. Незаможних, які не винні і не мають коштів на заставу, тримають до суду у в’язниці, а після суду звільняють. Це означає, що невинних карають ув’язненням, але рідко відшкодовують змарнований ними час або заподіяну їм шкоду.

* Зростання імовірності засудження і суворіших покарань. Досліди свідчать, що досудове ув’язнення справляє негативне враження на суддів і присяжних. Це має наслідком зростання імовірності засудження таких осіб і призначення їм суворіших покарань.

Одним із засобів виправити несправедливості системи застави є звільнення обвинувачених без застави за підпискою про невиїзд, тобто письмовою обіцянкою повернутися до суду на розгляд справи. До цієї процедури вдаються дедалі частіше, коли особа має родину або інші зв’язки з певною громадою, які знижують імовірність її втечі. Її застосовують також, коли звільнення запідозреного не наражатиме громаду на явну небезпеку.

Право не сплачувати надмірні штрафи. Метою цього положення є вимога до судів накладати штрафи, сумірні з тяжкістю кожного злочину. Якщо штраф надто великий порівняно з тяжкістю злочину, особа може оскаржити його як порушення свого права на підставі Восьмої поправки.

Право не зазнавати жорстоких або незвичайних покарань. Це право грунтується на переконанні, що закон має гідно ставитися навіть до найзапекліших злочинців. Покарання не повинні порушувати прийняті суспільством правила пристойності.

Це право порушує питання про тлумачення термінів „жорстоке“ і „незвичайне“. Адже геть незрозуміло, що батьки конституції мали на увазі у словах „жорстокі і незвичайні покарання“. Проблему становить і те, що уявлення про жорстокі і незвичайні покарання з часом мінялися. Проте найскладнішою залишається проблема смертної кари.

Якою є історія смертної кари у Сполучених Штатах?

Смертну кару застосовують у США від колоніальної доби, і Верховний Суд ніколи не приставав на думку, нібито її заборонено Восьмою поправкою. У Конституції начебто визнано законність смертної кари. П’ята і Чотирнадцята поправки забороняють урядові позбавляти когось „життя“ без законної процедури. З цих положень випливає, що за додержання вимог законної процедури уряд має право позбавляти людей життя.

Колись до страти автоматично засуджували за вбивства і деякі інші тяжкі злочини. На початок ХХ століття більшість штатів ухвалила закони, які дозволяли присяжним обирати поміж смертною карою та іншими видами покарання. Проте у більшості цих штатів присяжні не одержали певних вказівок щодо ухвалення подібних рішень. Такий підхід, що надавав присяжним право на некерований розсуд, був загальноприйнятим аж до 1972 року.

На яких підставах заперечують смертній карі?

Страти вбивць і гвалтівників були звичайною подією у США до 60-х років, коли численні чинники посилили моральну і політичну опозицію застосуванню смертної кари:

* Відомості про призначення смертної кари засвідчили, що присяжні часто діяли наосліп і непослідовно, вирішуючи, кого треба стратити, а кого ні.

* Дослідження показали, що расова належність підсудного і жертви є одним з основних чинників винесення присяжними вердикту про призначення смертної кари.

* Дослідження не ствердили переконання, нібито смертна кара стримує злочинність.

* Часто витрати на виконання смертної кари разом із витратами на апеляції перевищують витрати, пов’язані з засудженням особи на довічне ув’язнення без права дотермінового звільнення.

Які проблеми порушує застосування смертної кари?

Дослідження, що викрили несправедливість у застосуванні смертної кари, призвели до широких дебатів і зростання опозиції її застосуванню. Суди і законодавчі органи стикалися з дедалі гучнішими вимогами запровадити чіткі, слушні і справедливі правила, якими мали керуватися присяжні для ухвалення відповідних рішень.

Верховний Суд і законодавчі органи заходилися опрацьовувати такі правила ще 1972 року. Цей процес було започатковано присудом Верховного Суду в справі Фурман проти штату Джорджія (1972). У ньому більшість суддів, п’ятеро проти чотирьох, відкинула закон, який надавав присяжним право на некерований розсуд щодо призначення смертної кари.

Присуд у справі Фурмана не привів до скасування смертної кари. Більшість суддів твердила, що хоча смертну кару визнано конституційною, закони штатів, які надають присяжним право на некерований розсуд, є неконституційними. Внаслідок цього присуду виконання усіх страт у США було відкладено. Перед законодавчими органами штатів постало завдання розробити нові закони, які містили б правила запобігання свавільному і дискримінаційному призначенню смертної кари, що часто траплялося у минулому.

Деякі штати намагалися розв’язати проблему поверненням до автоматичного призначення смертних вироків за скоєння певних тяжких злочинів. Інші розробили нові закони про керований розсуд. Ці закони закликали присяжних і суддів вирішувати питання про призначення смертної кари на спеціальному засіданні після розгляду справи, за якою особу було засуджено.

В 1976 році Верховний Суд розглянув п’ять присудів у справах на підставі нових законів штатів. Він схвалив нову практику керованого розсуду та оголосив неконституційним закон про автоматичне призначення смертної кари. Таким чином, Верховний Суд знов визнав конституційність смертної кари як такої. Втім не встановлено чітких правил про запровадження практики керованого розсуду. Тому суди буквально потопали в апеляціях на смертні вироки на підставі застосування несправедливих правил.

Останні досліди засвідчили, що попри зусилля законодавчих органів штатів і судів розробити справедливі і слушні правила, система досі може призводити до непослідовних і расово упереджених смертних вироків. Вбивць білих далеко частіше засуджують до страти, ніж вбивць чорношкірих. Подібні дослідження надають новий поштовх запереченню конституційності смертної кари.

Треба зауважити, що питання про те, чи ствердить Верховний Суд, що Конституція забороняє смертну кару, геть відмінне від питання, чи має суспільство право страчувати осіб, які скоїли окремі види тяжких злочинів. Навіть якщо смертна кара є конституційною, штатам вільно її скасувати. Цілком слушно можна твердити, що хоча Конституція не забороняє уряду застосовувати смертну кару, уряд не повинен цього робити.

Як співвідносяться процесуальна справедливість і республіканська форма правління?

Батьки конституції особисто зазнали свавільного правління. Вони розуміли, що права не можна забезпечити, якщо уряд матиме необмежене право вести слідство, обвинувачувати людей у скоєнні злочинів та ув’язнювати їх або карати якось інакше. Вони розуміли також, що республіканські або ж народні уряди здатні чинити так само свавільно, як уряди монархічні. Тому батьки конституції поширили чинність Біллю про права на всі гілки федерального уряду.

Батьки конституції ретельно виписали процесуальні норми, на підставі яких можна визнати особу винною або невинною. Треба пам’ятати, що процесуальні гарантії законної процедури покликані захищати невинних. Замість виконання цієї функції, винні також можуть скористатися цими гарантіями як „пролазками“. Чимало людей твердять, що це невелика ціна за той ступінь захисту, який ми часто вважаємо за природний. А над усе, твердять вони, це згадка про нашу відданість ідеї, що будь-які дії уряду мають обмежуватися верховенством права.

Перевірка і використання уроку

1. Які окремі процесуальні права містяться в Шостій поправці? Як ці права допомагають гарантувати справедливий судовий розгляд справ осіб, обвинувачених у скоєнні злочинів?

2. Як ви поясните право на юридичну допомогу? Чому це право важливе за змагальної системи судочинства?

3. Що таке „застава“? Чому обвинуваченим у скоєнні злочинів дозволяють залишатися до судового розгляду на волі під заставу?

4. Як ви поясните право не зазнавати „жорстоких і незвичайних покарань“, що міститься у Восьмій поправці?

5. Що таке „смертна кара“? Які аргументи наводяться на користь її обмеження чи скасування?

6. Сполучені Штати ув’язнюють більше людей, ніж будь-яка інша держава. Проте рівень злочинності у нас залишається дуже високим. Дослідіть і знайдіть альтернативні форми покарання або програм, до яких ми як суспільство можемо вдатися задля скорочення рівня злочинності.