Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=946553510


Урок 31 Як Перша поправка захищає свободу зборів, петицій та об’єднань?

30.12.1999

(МИ, НАРОД... ГРОМАДЯНИН І КОНСТИТУЦІЯ
Центр громадянської освіти, Calabasas, USA, 1995 )

Мета урока

У Першій поправці твердиться, що „Конгрес не має права видавати закони, що обмежують свободу... народу мирно збиратися і звертатися до уряду з проханням усунути якусь кривду“. У цьому уроці ви розглянете значущість та історичне походження цих прав. Ви обговорите також важливе споріднене право - свободу об’єднань.

По закінченні цього уроку ви повинні вміти пояснити значення прав на свободу зборів, петицій та об’єднань. Ви повинні також вміти описати історію цих прав і види ситуацій, за яких ці права надаються до обмежень. Нарешті, ви повинні вміти обирати та обстоювати позицію з якоїсь проблеми стосовно цих прав.

Терміни, які треба знати
правило про замовчування
лобіювання
громадський форум
виправлення кривд
право на збори
право на об’єднання
право на подання петицій

Яка значущість прав на збори, подання петицій та об’єднання?

Як ми пересвідчилися, Перша поправка захищає право доходити власних висновків, також щодо політики і релігії. Вона захищає і наше право повідомляти інших про свої думки. Проте ці права не надто значущі, якщо уряд правомочний заважати людям збиратися разом для вираження своїх поглядів. Свобода народу збиратися і подавати петиції уряду - прохання вжити певних заходів або змінити політику - підносить значущість захисту Першою поправкою наших політичних прав.

Спорідненим правом, визнаним судами, є право на свободу об’єднань. Нам вільно об’єднуватися з тими, хто поділяє наші погляди. Серед цих об’єднань політичні угруповання, церкви, професійні асоціації, громадські клуби та організації громадських послуг. Всі вони захищені правом на вільне об’єднання.

Чому права на об’єднання і подання петицій були важливими для Батьків-засновників?

Права на об’єднання і подання петицій протягом століть були часткою англійського загального права і вважалися американцями за підвалини конституційної демократії. Історично обидва права щільно пов’язані. Вважають, що метою права на об’єднання є подання петицій уряду. Право на подання петицій визнано ще у Великій хартії свобод; насправді, сама Велика хартія була петицією до короля з вимогою усунути певні кривди. Постанова Палати громад 1669 року разом з Англійським біллем про права 1689 року гарантували англійським підданим право подавати петиції і до Палати громад, і до монарха.

Американські колоністи вважали право на подання петицій за основне право англійців і часто до нього вдавалися. Коли їм заборонили обирати своїх представників до Парламенту, вони вбачили в праві подання петицій важливий засіб спілкування з британським урядом. Однією з причин незадоволення колоністів у передреволюційні роки було відчуття, що Парламент нехтує їхні петиції.

Під час і після Війни за незалежність більшість штатів проголосили захист права на об’єднання і на подання петицій як у конституціях, так і у відповідних біллях про права. Сьогодні права на об’єднання і на подання петицій вміщені в конституції усіх штатів, за винятком двох.

Як використовуються права на об’єднання і на подання петицій?

Американці завжди відчували себе вільними звертатися до уряду з проханням вжити певних заходів з важливих для них проблем. У 1790-і роки одним із завдань, що постали перед Конгресом першого скликання, було вжиття заходів у відповідь на тисячі петицій про призначення пенсій або обіцяних виплат удовам і сиротам вояків-патріотів. Часто-густо, як у випадку вдів вояків Війни за незалежність, люди просили уряд стати на слові.

У 1830-і роки Конгрес одержував численні петиції з вимогою скасування рабства в окрузі Колумбія. Настанова проти аболіціоністів була така сильна, що 1836 року Конгрес ухвалив правило про замовчування, щоб запобігти обговоренню будь-яких петицій стосовно рабства. Це правило не лише заважало дискусії щодо скасування рабства, воно обмежувало змогу невиборців висловлювати свої погляди. Використання права на подання петицій було важливим засобом спілкування з урядовцями жінок, афроамериканців та інших осіб, які не мали виборчих прав. Правило про замовчування було остаточно скасовано 1844 року завдяки проводу колишнього президента Джона Квінсі Адамса, наразі члена Палати представників.

Траплялися інші випадки, коли уряд Сполучених Штатів намагався примусити своїх критиків замовчати. Наприклад, під час Великої депресії ветерани Першої світової війни, які одержували від уряду допомогу, зібралися влітку 1932 року у столиці країни для подання петиції Конгресу про дострокову виплату своїх військових пенсій. Конгрес відмовився ухвалити відповідний законопроект, і переважна більшість ветеранів повернулася додому. Проте кілька тисяч стали табором у передмісті. Президент Герберт Гувер наказав генералові Дугласові Макартуру і війську витурити ветеранів з табору. Генерал Макартур виконав цей наказ за допомогою танків, гармат і сльозогінного газу, вбивши двох і ранивши ще кількох ветеранів.

Значення права на об’єднання найкраще продемонстрував рух за громадянські права у 1950-і і 1960-і роки. Під проводом преподобного Мартина Лютера Кінга-молодшого тисячі людей брали участь у маршах „за робочі місця і свободу“.

Сьогодні право на подання петицій активно використовують на місцевому, штатному і загальнодержавному рівнях. Групи людей, яким бракує коштів для оплати реклами, часто здійснюють право на подання петицій для розповсюдження своїх поглядів, привертаючи увагу засобів масової інформації.

Проте право на подання петицій налічує далеко більше різновидів, ніж офіційна петиція. Методами подання петицій до уряду є факси, електронна пошта, телефонні дзвінки, а також листи до окремих урядовців. Право на подання петицій належить не лише особам, які вимагають від уряду усунути кривди. Окремі особи, групи і корпорації використовують його і для лобіювання урядовців, тобто спроб переконати їх схвалити певні державні заходи на користь лобістів чи країни в цілому.

Як ви вважаєте?

1. Чи треба тлумачити право на об’єднання так, нібито організації не можуть накладати жодних обмежень на умови членства? Поясніть свою позицію.

2. Чи вважаєте ви, що заходи окремих міст щодо заборони зборів неозброєних ватаг у громадських парках порушують свободу мирно збиратися та об’єднуватися? Чому?

3. Які конфлікти можуть зайти між правом на свободу об’єднання та іншими цінностями та інтересами суспільства? Як треба залагоджувати такі конфлікти?

Які обмеження можна накладати на свободу зборів?

Права на свободу слова і зборів захищають права народу на марші і демонстрації. Очікують, що ці права дадуться взнаки у діях, спрямованих на рішучу підтримку певних поглядів з політичних, економічних і соціальних проблем. Уряд несе відповідальність за те, щоб демонстрації залишалися мирними і не загрожували безпеці громади або безпідставними невигодами для загалу.

Власником державної власності є народ. Отже, народ начебто має право збиратися у громадських місцях висловлювати або інакше виражати свої погляди з різних проблем. Як і стосовно решти прав, за певних ситуацій обмеження цього права буде слушним і справедливим.

Судді та інші дослідники Конституції висловлюють різні думки з цього питання. Дехто твердить, що народові належить право збиратися у будь-яких громадських місцях, допоки це не заважає нормальному користуванню державною власністю. Інші твердять, що право користуватися державною власністю треба обмежити лише місцями на кшталт перехресть і парків, які традиційно пов’язані із свободою слова.

Вправа на розвиток критичного мислення

УТОЧНЕННЯ ПРИНЦИПІВ, ЩО НАДАЮТЬСЯ ДО ОБМЕЖЕННЯ СВОБОДИ ЗБОРІВ

Наступні сім ситуацій порушують питання про те, коли народу має належати право збиратися і демонструвати у громадських місцях. Працюйте малими групами над розглядом ситуацій і дайте відповіді на запитання, поставлені далі.

1. Демонстранти марширують перед приватним будинком на знак протесту проти мешканця будинку.

2. Люди збираються з метою маршу скрізь торгівельний пасаж.

3. Люди марширують у державній школі під час уроків.

4. Пікети блокують вхід на фабрику.

5. Пікети блокують вхід до клініки, де роблять аборти.

6. Група здійснює демонстрацію, сидячи на східцях коридорів державних споруд на кшталт міської управи, університету або суду.

7. Група здійснює демонстрацію у час пік на мосту над автострадою.

Розгляд проблем. Перелічите права, цінності та інтереси, які порушено у кожній ситуації. Потім наведіть одне або кілька міркувань, що саме треба зробити для врівноваження цих чинників. Скажімо, які міркування слушні для вирішення проблеми, коли громадська безпека повинна мати перевагу над правом на демонстрацію. Підготуйтеся подавати та обстоювати позицію своєї групи перед класом.

1. Які аргументи можуть навести у кожній ситуації прибічники права на збори і демонстрації?

2. Які аргументи можуть навести противники права на збори і демонстрації?

3. Які суперечливі цінності та інтереси порушуються у кожній ситуації?

Які обмеження накладає Верховний Суд на свободу зборів?

Загалом припустимо, що уряд має право накладати на свободу зборів обмеження на час, місце і спосіб їх проведення так само, як і на свободу вираження думок. Суди твердять, що кожен припис повинен:

* мати за мету захист законних інтересів уряду, а не придушення свободи слова чи зборів;

* застосовуватися без дискримінації. Тобто не можна накидати на збори обмеження, що застосовуються лише до певних груп або лише на підставі теми чи підстави зборів.

Суди встановили, що свобода зборів поширюється на мітинги, які відбуваються на громадських форумах, як-от вулиці, парки і хідники. Вільний доступ до державної власності історично набув особливого значення для осіб, яким не до снаги коштовніші засоби комунікацій, як-от реклама у часописах чи на телебаченні.

Як захищено право на об’єднання?

Хоч у Конституції не згадано про право на об’єднання, суди твердять, що його передбачають інші права, захищені Першою поправкою, зокрема, права на свободу слова і зборів. Право вільно об’єднуватися з краянами є питомою ознакою життя у вільному суспільстві. Твердять, що уряд не повинен втручатися у право об’єднуватися з іншими, чи то у громадські клуби, університетські братства, політичні партії, професійні організації або профспілки.

Вперше Верховний Суд розглянув проблему свободи об’єднання у 1958 році. Штат Алабама наказав Американській асоціації поступу небілої людності (ААПНЛ) оприлюднити списки своїх членів. Саме тоді ААПНЛ вела запеклу боротьбу за громадянські права. Верховний Суд вважав, що оприлюднення списків членів ААПНЛ може призвести до нападів на її членів. У справі ААПНЛ проти штату Алабама (1958) Суд присудив, що свобода об’єднання захищена Першою поправкою і що вимагання штатом Алабама списків членів порушує це право.

Проте незабаром після присуду в алабамській справі Суд визнав конституційними закони, що вимагали оприлюднення списків членів Комуністичної партії. У справі Баренблат проти США (1959) Суд виправдав таке рішення на підставі того, що ця організація обстоювала насильницьке повалення уряду.

Одним із питань стосовно права на об’єднання є те, чи означає воно, що ви маєте право не об’єднуватися з певними людьми. Чи належить приватним організаціям право забороняти комусь вступати до цих організацій? Наприклад, чи належить уряду право вимагати, щоб приватні курси навчання гольфу приймали афроамериканців, а приватні чоловічі клуби приймали жінок? Це питання зачіпає права і на рівний захист законом, і на об’єднання.

Ці проблеми можуть виявитися надзвичайно складними. Труднощі відображають тертя між двома важливими ідеалами:

* визнання незаконною несправедливої дискримінації в американському суспільстві;

* права кожної особи жити власним життям якомога вільніше від втручання уряду.

Півтораста років тому Алексис де Токвіль (1805-1859) помітив схильність американців об’єднуватися задля розв’язання спільних проблем. Охота користуватися свободою об’єднань, на думку де Токвіля, була однією з головних рис американських громадян. Важко уявити розвиток американських профспілок і політичних партій, а також безлічі інших організацій, що відіграють важливу роль у нашому громадському житті, без здійснення цього права.

Токвіль вважав, що свобода об’єднань істотна для збереження вільного правління. Американцям не треба було покладатися на уряд у розв’язанні всіх своїх проблем, бо приватні групи могли швидко зорганізуватися для задоволення спільних потреб і турбот. За Токвілем, це допомогло прищепити американцям громадянську настанову. Американці свідомі своєї відповідальності за сприяння досягненню загального добра і того, що кожен з них може щось зробити задля цього.

Вправа на розвиток критичного мислення

ОБРАННЯ ТА ОБСТОЮВАННЯ ПОЗИЦІЇ ЩОДО ПЕРШОЇ ПОПРАВКИ

Справа Рада в справах освіти шкільного округу Вестсайд проти Мердженс (1990) зачіпає більшість вже досліджених вами прав, що захищені Першою поправкою: свободи релігії, слова та об’єднання. Прочитайте наведене далі резюме справи. Поділіть клас на три групи для виконання цієї вправи. Всі групи повинні відповісти на питання, поставлені після викладу резюме справи.

1984 року Конгрес ухвалив Закон про рівний доступ до освіти, що забороняв будь-якій державній середній школі, яка фінансується з федерального бюджету і надає свої приміщення для позакласної діяльності, дискримінувати учнівські клуби через їхнє релігійне чи ідейне спрямування.

Середня школа Вестсайд є державною школою на 1500 учнів у місті Омаха, штат Небраска. Учні мали змогу брати участь у діяльності численних груп і клубів, які збиралися після уроків у приміщеннях школи. Серед таких груп були Клуб красного письменства, Математичний клуб і Майбутні помічники лікарів. Політика шкільної ради вимагала наявності постійного спонсора в кожної групи і забороняла всім групам обирати спонсором організацію, членство в якій було обмежено на підставі раси, кольору шкіри, статі, релігійних або політичних переконань.

У січні 1985 року Бріджит Мердженс зустрілася з директором школи і попросила дозволу створити Християнський клуб, метою якого буде „уможливити учням читати та обговорювати Біблію, приймати у члени братства і молитися разом“. Клуб буде відкритим для всіх учнів, попри їхні релігійні переконання, і не матиме постійного спонсора.

Директор школи та окружний контролер відмовили її проханню. По-перше, твердили вони, не виконано вимогу щодо постійного спонсора. А головне те, що дозвіл релігійному клубу збиратися у приміщеннях державної школи буде неконституційним. Шкільна рада також схвалила цю відмову.

Мердженс та її батьки подали позов на школу за порушення Закону про рівний доступ до освіти і гарантій Першої поправки на захист свободи слова, об’єднання і вільне сповідування релігії.

Суддя в справі підтримав школу, мовляв, Закон про рівний доступ до освіти тут ні до чого, адже решта клубів має зв’язки з навчальним розкладом та освітньою функцією школи.

Апеляційний федеральний суд скасував присуд суду першої інстанції, зазначивши, що у школі діють інші клуби, як-от шахістів і віндсерфінгістів, які не мають прямих зв’язків з освітньою функцією школи. Шкільний округ подав апеляцію до Верховного Суду.

Група 1. Ваша група має навести аргументи на підтримку позиції середньої школи Вестсайд.

Група 2. Ваша група має навести аргументи на підтримку позиції Бріджит Мердженс.

Група 3. Ваша група має діяти як судді, заслухати аргументи обох сторін і вирішити, чи належить Християнському клубу право збиратися у школі Вестсайд після уроків. Судді повинні вміти пояснити підстави свого присуду та обстоювати їх перед класом.

1. Які питання щодо Першої поправки порушено в цій справі?

2. Які цінності та інтереси зайшли у конфлікт у цій справі?

3. Які аргументи ви можете навести на підтримку дозволу зборів клубу?

4. Які аргументи ви можете навести для заборони зборів клубу?

Перевірка і використання уроку

1. Як ви поясните права на збори, подання петицій та об’єднання?

2. Як ви опишете історичне походження прав на збори і подання петицій?

3. Яку роль відіграли права на збори і подання петицій в американській історії?

4. Які обмеження накладають на свободу зборів і чим вони виправдані?

5. Оскільки право на об’єднання не згадано у Першій поправці, як суди обгрунтовують ставлення до нього як до конституційного права?

Рекомендувати цей матеріал