Урок 25 Як Чотирнадцята поправка розширила конституційні гарантії прав?

(МИ, НАРОД... ГРОМАДЯНИН І КОНСТИТУЦІЯ
Центр громадянської освіти, Calabasas, USA, 1995 )

Мета уроку

Серед найважливіших подій в історії Конституції після Громадянської війни третьою за значущістю після збереження Союзу і скасування рабства було ухвалення Чотирнадцятої поправки. Первісно вона мала на меті захист прав щойно звільнених афроамериканців, але згодом „Велика поправка“, як її іноді називають, обернулася на основну гарантію прав усіх американців, не менш важливу, ніж власне Білль про права.

У цьому уроці ви розглянете положення Чотирнадцятої поправки, які обумовили таку її значущість. Вони надали нового змісту нашим уявленням про громадянство, законну процедуру і рівний захист законом. Ви розглянете процес інкорпорації, на підставі якого чимало гарантій, проголошених Біллем про права, поширилися на захист особистих прав від дій урядів штатів.

По закінченні цього уроку ви повинні вміти пояснити мету Чотирнадцятої поправки і три її ключові положення: про привілеї та імунітети, законну процедуру і рівний захист законом. Ви повинні вміти пояснити відмінності між процесуальними гарантіями і нормами матеріального права, а також різними тлумаченнями слова „рівність“ щодо принципу рівного захисту законом. Нарешті, ви повинні вміти визначити поняття інкорпорації та описати її вплив на федеративний устрій і владу штатів.

Терміни, які треба знати
Повторний позов за злочин
Законна процедура
Рівний захист законом
Фактична рівність
Норми справедливого судочинства
Гітлоу проти штату Нью-Йорк (1925)
Грисволд проти штату Конектикут (1965)
Інкорпорація
Палко проти штату Конектикут (1937)
Павелл проти штату Алабама (1932)
Свободи під переважним захистом
Процесуальні гарантії
Вибіркова інкорпорація
Норми матеріального права

Які положення Чотирнадцятої поправки значущі для нас і сьогодні?

Конгрес ухвалив Чотирнадцяту поправку як знаряддя Реконструкції на переможеному Півдні. Перший та останній розділи поправки належать до найважливіших положень у нашій Конституції.

Розділ 1. Всі особи, які народжені чи натуралізовані в Сполучених Штатах і підлягають їх юрисдикції, є громадянами Сполучених Штатів і штату, де вони мешкають. Жоден штат не може видавати чи застосовувати закони, що обмежують привілеї та імунітети громадян Сполучених Штатів. Жоден штат не може без законної процедури позбавити когось життя, свободи чи власності і не може позбавити когось, хто підлягає його юрисдикції, рівного захисту законом.

Розділ 5. Конгрес має право забезпечувати виконання цього параграфу відповідним законодавством.

Конституційні гарантії, викладені у розділі 1, а також правомочність Конгресу забезпечувати їх виконання, передбачена у розділі 5, надають Чотирнадцятій поправці вагомості для нас і сьогодні.

Як Чотирнадцята поправка змінила визначення громадянства?

У розділі 1 поправки вперше проголошено, що „всі особи, які народжені чи натуралізовані в Сполучених Штатах і підлягають їх юрисдикції, є громадянами Сполучених Штатів і штату, де вони мешкають“. Задля захисту прав афроамериканців автори Чотирнадцятої поправки спершу мусили встановити, що афроамериканці є громадянами США. Присуд у справі Дреда Скотта твердив, що вони не є громадянами. Серед інших цілей Чотирнадцятої поправки було скасування цього присуду, який великою мірою спричинився до Громадянської війни.

Поправка з’ясувала одну з не розв’язаних батьками конституції проблем. У Конституції є згадка про громадянство, але нема його визначення. Кількадесят років перед Громадянською війною відношення між правами громадянства у різних штатах та між правами громадянства у штатах і федерації залишалося невизначеним.

Розділ 1 поправки визначає, що громадянство Сполучених Штатів має перевагу над громадянством окремих штатів і що громадянам США належать певні права, які не може відібрати уряд жодного штату.

Як Чотирнадцята поправка розширює зміст законної процедури?

Жоден штат не може без законної процедури позбавити когось життя, свободи чи власності і не може позбавити когось, хто підлягає його юрисдикції, рівного захисту законом.

Розділ 1, Чотирнадцята поправка

Законна процедура є одним з найдавніших конституційних принципів. Цю ідею згадано ще у Великій хартії свобод, а потім в інших визначних документах конституційної історії Англії і США. Принцип законної процедури висловлено у Декларації незалежності і первісному тексті Конституції. Саме ці слова вперше проголошено в Конституції у 1791 році під час ратифікації П’ятої поправки.

Термін законна процедура стосується вимог до уряду діяти згідно з принципом верховенства права. Жоден уряд не може стояти над законом. І уроки історії, і філософія природного права свідчать, що кожній особі належить право на життя, свободу і власність. Уряд не може втручатися в ці права, інакше як за належно встановленої законної процедури. Принцип процесуальних гарантій є одним з головних запобіжників тиранії. П’ята поправка забороняє федеральному уряду позбавляти будь-кого життя, свободи і власності без законної процедури. Чимало декларацій прав забезпечують подібний захист від дій урядів штатів. Чотирнадцята поправка вимагає від урядів штатів поважати законну процедуру і надає федеральному уряду право забезпечувати виконання цієї вимоги.

Як ви вважаєте?

1. Як співвідносяться законна процедура і філософія природного права?

2. Як положення про законну процедуру поєднується з принципом обмеженого правління?

Яка відмінність між законною процедурою і нормами матеріального права?

Законна процедура первісно означала, що уряд має вдаватися до справедливих процедур у виконанні своїх обов’язків. Це дістало назву процесуальних гарантій. Вони вимагають, щоб уряд вдавався до слушних і послідовних процедур щодо ухвалення, застосування, тлумачення і забезпечення виконання законів.

Процесуальні гарантії обмежують повноваження уряду заради захисту особистих прав. Наприклад, поліція повинна вдаватися до справедливих процедур під час розслідування злочинів, арешту і допиту підозрюваних. Суди повинні вдаватися до справедливих процедур під час розгляду справ обвинувачених у скоєнні злочинів. Законодавча і виконавча влади також повинні ставитися до людей справедливо. Наприклад, Конгрес повинен додержуватися законної процедури під час розгляду справ про імпічмент.

Згодом традиційне визначення законної процедури розширилося і вмістило також норми матеріального права. Тобто уряд не може ухвалювати закони стосовно справ, втручатися в які уряд не має жодних підстав. Це вимагає, щоб „зміст“ або мета законів були конституційними. Наприклад, право на належні норми матеріального права забороняє уряду ухвалювати закони або вдаватися до дій, які видаються втручанням у певні царини вашого життя. Серед них недоторканість приватного життя, регулювати яке уряд не має жодного права. Не випадає уряду втручатися у те, яку релігію вам сповідувати, яких друзів обирати, ким працювати, де подорожувати чи з ким брати шлюб. Ці основні свободи, хоч не згадані окремо в Конституції або Біллі про права, захищені нормами матеріального права.

До Громадянської війни Верховний Суд кілька разів удавався до ідеї норм матеріального права у присудах щодо ухвалених Конгресом законів. Голова Верховного Суду, Тейні, вдався до неї у присуді в справі Дреда Скотта та оголосив, що Конгрес не має права забороняти власникові забирати рабів із федеральних територій. Така заборона, твердив Тейні, є порушенням законної процедури згідно з П’ятою поправкою.

Проте тільки після ухвалення Чотирнадцятої поправки ідея норм матеріального права дістала широкого визнання. Це сталося завдяки тому, що чинність положення Чотирнадцятої поправки про законну процедуру поширилася і на штати. Тоді законодавчі органи штатів активніше за Конгрес ухвалювали закони, що прямо впливали на життя громадян.

Як ви вважаєте?

1. Як права злочинця, захищені положенням про законну процедуру, можуть суперечити загальному добру? Або свободі друку? Як треба залагоджувати такі конфлікти?

2. Що відрізняє норми матеріального права від процесуальних гарантій? Наведіть приклади.

3. Якщо закон штату забезпечує безоплатну юридичну допомогу тільки обвинуваченим у скоєнні злочинів, за які може призначатися смертна кара, чи є це порушенням законної процедури? Яку концепцію - процесуальних гарантій чи норм матеріального права - застосовано у цьому випадку? Поясніть свою позицію.

Як Чотирнадцята поправка сприяє рівному захисту законом?

Розділ 1 Чотирнадцятої поправки закінчується твердженням, що жоден штат не може „позбавляти будь-яку особу під своєю юрисдикцією рівного захисту законом“. Завдяки цьому положенню поправка надає нового змісту конституційному принципу рівності. Як заявив один з авторів Чотирнадцятої поправки, сенатор Джейкоб М. Гавард з Мічигану,

Вона встановлює рівність перед законом і надає найбільш скромним, нужденним, упослідженим... однакові права та однаковий захист, які закон надає найбільш потужним, заможним і пихатим... Без цього принципу рівної справедливості для всіх і рівного захисту під егідою закону неможливе ні республіканське правління, ні будь-що інше гідне підтримки.

Автори Чотирнадцятої поправки не прагнули захищати право на фактичну рівність. Це накладало б на уряд відповідальність за гарантування усім громадянам власності однакової вартості, однакових умов життя, освіти, медичного догляду та умов праці. Автори Чотирнадцятої поправки бажали створити суспільство, в якому всі люди будуть рівними перед законом.

Рівний захист законом означає, що жодна особа чи група не повинна мати окремих привілеїв або позбавлятися певних прав на підставі закону. Втім, Чотирнадцята поправка не забороняє законодавчим органам штатів ухвалювати закони про неоднакове ставлення до окремих осіб, коли на те є слушні підстави. Наприклад, поправка не заважає цим органам ухвалити закон, що надає привілей на придбання прав водія лише особам старшим за 16 років або позбавляти осіб молодших за 21 рік права купувати алкогольні напої. Положення про рівний захист законом мало запобігти законодавчим органам штатів ухвалювати закони, які несправедливо або безпідставно віддають окремим групам перевагу над іншими.

Як ви вважаєте?

1. Які обов’язки, коли так, накладає право на рівний захист законом?

2. Чи вважаєте ви, що положення про рівний захист законом стосується вимог витрачання кожним штатом однакової суми на кожного учня у державних школах? Чому так або чому ні?

3. Які відмінності між фактичною рівністю і рівним захистом законом?

4. Чи буває справедливим, на вашу думку, неоднакове ставлення до людей? Поясніть.

Як інкорпорація уможливила застосування Біллю про права до урядів штатів?

Інкорпорація означає вміщення до складу чогось іншого. Первісно Білль про права мав на меті обмежити повноваження федерального уряду задля захисту прав народу і штатів. Білль про права не захищав особисті права від урядів штатів та органів місцевого самоврядування.

Чотирнадцята поправка дала підставу розширити ці обмеження завдяки прямій забороні штатам порушувати особисті права на життя, свободу і власність без законної процедури. Вона також надала федеральному уряду право забезпечувати виконання цієї заборони.

Певною мірою інкорпорація обернула первісні цілі Біллю про права наопак. Окрім обмеження повноважень федерального уряду задля захисту прав штатів і місцевого самоврядування, інкорпорація більшості положень Біллю про права Чотирнадцятою поправкою дала федеральному уряду змогу запобігти порушенням особистих прав з боку урядів штатів та органів місцевого самоврядування.

Як Чотирнадцята поправка інкорпорувала Білль про права?

Протягом перших десятиліть після ратифікації Чотирнадцятої поправки суди тлумачили цю поправку в такий спосіб, що штати визнавалися основними гарантами особистих прав. Більшість тогочасних суддів не бажала змінювати баланс сил у федеральному уряді. Інакше міг надто посилитися федеральний контроль над кримінальним правосуддям в окремих штатах та над іншими царинами, які від часів колоніальної доби регулювалися на місцях.

У справі Гітлоу проти штату Нью-Йорк (1925) Верховний Суд вперше визначив певні основні права, захищені положенням Чотирнадцятої поправки про законну процедуру. У цій справі Суд визнав права на свободу слова і друку як різновиди особистих прав і свобод, захищених положенням Чотирнадцятої поправки про законну процедуру. Протягом наступних двадцяти років Верховний Суд визнав у низці присудів, що всі права, зазначені у Першій поправці - право на свободу зборів, подання петицій, релігії, а також слова і друку, - захищені від порушень з боку урядів штатів на підставі положення про законну процедуру.

Проте Верховний Суд неохоче застосовував до штатів ті положення поправок, з Четвертої до Восьмої, що стосувалися кримінального процесу. В тій царині уряди штатів були далеко активніші за федеральний уряд, і процесуальні гарантії значно різнилися в окремих штатах. Отже, судді не визнали слушним використання федеральним урядом окремих процесуальних гарантій Біллю про права як „гамівної сорочки“ для штатів.

До того ж, більшість суддів тоді не поділяли думки, нібито процесуальні гарантії рівноцінні правам, гарантованим Першою поправкою. Зазначені у ній права вважалися свободами під переважним захистом, без яких не може існувати вільне суспільство.

Протягом 1930-х років Верховний Суд справді визнав певні кримінально-процесуальні права істотними для захисту свободи на підставі положення про законну процедуру. Наприклад, у справі Павелл проти штату Алабама (1932) він присудив, що право на юридичну допомогу у справах про злочини, за які може призначатися смертна кара, є обов’язковим згідно з положенням про законну процедуру. У справі Палко проти штату Конектикут (1937) Суд присудив, що гарантія П’ятої поправки від повторного позову за злочин неістотна для законної процедури. Речник Суду, суддя Бенджамін Кардозо, прагнув підкреслити відмінність між основними і неосновними правами. Перші, за його словами, становили „саму суть ідеї впорядкованої свободи“.

Більшість членів Верховного Суду, але не всі, поділяли тоді цю позицію. Одним з опонентів був суддя Г’юго Блек. Він твердив, що право визначати у Біллі про права основні та неосновні права дозволяє суддям вкладати в положення закону власні суб’єктивні погляди і спричинює надмірну плутанину. Блек вважав, що всі права перелічені у Біллі про права треба інкорпорувати у положення Чотирнадцятої поправки про законну процедуру. Цим він мав на увазі, що вони мають так само застосуватися до урядів штатів, як Білль про права застосовує ці гарантії до дій федерального уряду.

До часу більшість членів Верховного Суду відкидали резони Блека на користь остаточної інкорпорації. Суди штатів залишалися поза контролем щодо більшості процесуальних гарантій, проголошених у Біллі про права. Натомість Верховний Суд застосовував процедуру, яку суддя Фелікс Франкфуртер називав нормами справедливого судочинства. Висновки грунтувалися на підставі того, чи корився штат у певній справі „канонам пристойності і справедливості“, засадничим для традиційних уявлень про правосуддя, але не завжди узгодженим з положеннями Біллю про права. Пізніш, у 1960-і роки, Верховний Суд змінив орієнтири. Норми справедливого судочинства було відкинуто на користь вибіркової інкорпорації більшості кримінально-процесуальних гарантій Біллю про права. Загальні права на юридичну допомогу, захист від примушення свідчити проти себе і від повторного позову за злочин, а також інші процесуальні гарантії було визнано істотними для законної процедури згідно з Чотирнадцятою поправкою.

Але Верховний Суд уникав повної інкорпорації. Окремі положення Біллю про права залишалися неінкорпорованими. Серед них були право на носіння зброї, захист від розквартирування вояків у приватних домівках, віддання під суд великим журі та право на суд присяжних, гарантовані Шостою і Сьомою поправками.

Верховний Суд заборонив штатам порушувати права, не згадані окремо у Біллі про права. Наприклад, 1965 року Суд присудив у справі Грисволд проти штату Конектикут, що положення про законну процедуру передбачає право на недоторканість приватного життя подружжя, що забороняє штатам визнавати використання протизаплідних засобів незаконним. Останнім часом сфера застосування положення про законну процедуру набула великої значущості у дебатах про конституційність абортів.

Як ви вважаєте?

1. Чи підірвала інкорпорація бажання антифедералістів захищати суверенітет штатів на підставі Біллю про права?

2. Чому Верховний Суд, зрештою, присудив застосовувати більшість гарантій, вміщених у Біллі про права, до дій урядів штатів?

3. Які принципи ви використаєте для вирішення, чи потрібна інкорпорація певного права?

4. Чому Чотирнадцята поправка є потенційно важливішим джерелом прав, ніж Білль про права?

Які є наслідки інкорпорації прав?

Якщо Білль про права обмежує тільки повноваження федерального уряду, він майже нічого не важить для захисту особистих прав. Велика зміна сталася, коли Верховний Суд застосував до окремих штатів гарантії, вміщені у Білль про права, на підставі положення Чотирнадцятої поправки про законну процедуру. Замість обмеження повноважень тільки федерального уряду, Білль про права сьогодні обмежує і повноваження урядів штатів у намаганні досягти основної мети Конституції - захисту прав американських громадян.

Перевірка і використання уроку

1. Як Чотирнадцята поправка змінила визначення громадянства?

2. Як ви поясните концепцію законної процедури? Як Чотирнадцята поправка розширила гарантії законної процедури?

3. Як ви поясните відмінність між процесуальними гарантіями і нормами матеріального права стосовно законної процедури?

4. Як ви поясните гарантію рівного захисту законом у Чотирнадцятій поправці? Що відрізняє рівний захист законом від фактичної рівності?

5. Як ви поясните доктрину інкорпорації? Які позиції обрали члени Верховного Суду щодо цієї доктрини?

6. Як Чотирнадцята поправка піднесла значення Біллю про права?

7. Дослідіть присуди Верховного Суду в справах Гітлоу проти штату Нью-Йорк (1925), Павелл проти штату Алабама (1932) і Грисволд проти штату Конектикут (1965), і поясніть, як присуди в цих справах розширили особисті права.