Андрій Сухоруков, голова Української секції Міжнародного товариства прав людини, голова Оргкомітету І, ІІ та ІІІ Всеукраїнських конкурсів учнівських робіт з прав людини

Шановні друзі! Я скоріше не голова, а ноги організації чи, ще краще, кишеня організації, бо треба бігати, а як не будеш бігати, то не буде, що голові робити. [Сміх у залі]. Ви знаєте, це така доля організаторів - при бажанні повною мірою побути на вашому шановному зібранні і почути все.

Я про що хотів сказати? Я не фахівець, а повний тут аматор, але мені здається, що загальновідомо, що в школі змінилися, так би мовити, орієнтири, в позакласній роботі невідомо що робити іноді - хто в скаути подався, хто ще кудись подався. Мені здається, що правозахисна робота - це саме така зручна, вона налаштована на позакласну роботу. Ну, скажімо, проста річ - зробити таку кімнату або частину якоїсь кімнати, присвячену якомусь товариству з прав людини, не обов’язково нашому - є "Амністія", є Гельсінська Спілка, - оздобити це тим, що діти люблять (прапор, символіку, фотоматеріали) і чим займаються. Але не це головне - це паперова частина. А головне - це діяльність. Правозахисна робота тоді робота, коли вона пов’язана з рухом, з якимись діями. І отут поле діяльності ну дуже велике.

Ще одна паперова частина. Можна видавати невеличкий шкільний часопис, так би мовити, присвячений цій роботі. Я знаю, що такий досвід є у Євгена Кравця в Одесі в четвертій школі, тут є багато у кого. Це діти роблять, вони самі набирають і все це пишуть. Це дуже цікаво. А головне - це практична робота, через якусь організаційну структуру можна практично проводити діяльність правозахисну. Бо неможливо все тільки казати. Практик - він всюди, в будь-якому предметі повинен бути. І в викладанні прав людини, і, мабуть, у правознавстві тим більше він повинен бути.

Вже, мабуть, казали, а мене, на жаль, не було, як це все практично втілювати. А що стосується того, чому саме через якусь організацію - діти ж люблять усе це. От можна створити осередок нашої організації чи будь-якої організації. В тому осередку діти отримають членські квитки, це їм так подобається, можна їх налаштувати на роботу, а роботи ох скільки! Старшокласники - будь ласка. Де частіше скоюються порушення прав людини? Це міліція, дуже така делікатна річ. Але можна і не так, щоб вони там десь ходили, самі підмінювали дії міліції - можна запросити начальника, скажімо, районного відділу, щоб він розказав, як працює відділ, що таке ізолятор тимчасового утримання, як він працює, які є міжнародні норми. Кінець кінцем, діти старші можуть піти і подивитися, як це все виглядає. Десь посидіти, подивитися, як затримують - все це можна. Скажімо, в багатьох містах є приймальник-розподільник. Там є діти, вони так потребують допомоги правової, вони взагалі нічого не розуміють - де вони опинились, які їх можливості. Працівники з задоволенням приймуть. Діти місяць нічого не роблять у цьому розподільнику, навчати їх не навчають, бо нема кому. Чому старшокласникам з меншими, скажемо, у приймальнику-розподільнику не проводити як позакласну роботу одну годину на тиждень, а якщо мінятися класами, то можна майже кожен день.

Я не кажу вже про контакти. Є величезна тематика - це неповнолітні засуджені і їхні контакти зі світом, з нормальним світом. В усіх країнах, як я читав, ведеться листування, утворюються якісь контакти, діти пишуть листи. Я вже не кажу, що десь от бачив матеріал, що ходять туди прямо в колонії, самодіяльність там налагоджують. Це можна робити, і це практична правозахисна і правова діяльність. Тобто я за те, щоб ви як представники тих, хто викладає права людини, почали б думати, яка тут практика може бути. Може, треба зробити якусь не те що конференцію, а на сторінках вашого видання такий обмін досвідом саме з цієї вузької спеціалізації, що практично роблять по школах, як вони виходять у світ зі своїми правозахисними питаннями. Так що я вам дуже вдячний, що ви надали час. І якщо буде тут у вас якась хвилинка, ми поспілкуємось - я тут буду, і, може, ви нам щось цікавого розкажете. Дякую.