Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=1338285325


Трохи морального реалізму

29.05.2012
автор: Девід Брукс
джерело: zgroup.com.ua

Якщо ви відвідуєте певного типу конференції, вештаєтеся по певних кав’ярнях або відвідуєте певні університети, ви, ймовірно, вже зустрічали декого з цих чудових молодих людей, які роблять добро. Зазвичай, вони проводять рік, навчаючись за кордоном. Вони подорожують у найбідніші регіони світу. Тепер вони присвятили себе меті набагато більшій, ніж їхнє життя.

Часто їх переповнює ентузіазм щодо якого-небудь проекту соціального підприємництва: створення дешевої системи очищення води, створення компанії, яка даватиме нові можливості руандійським жінкам, продаючи їхні рукотвори у бутіках по всьому світу. Ці люди є приємно нецинічними. Їхній модний етос служіння визначає моральний тон епохи. Їхній ідеалістичний та оптимістичний світогляд поширюється завдяки просвітленим рекламним кампаніям, такими, що їх проводила Bennetton кілька років тому, й усіма, які проводить Apple.

Важко не заразитися натхненням від усіх цих ідеалістів, але їхня релігія служіння має певні вади. У першу чергу, чимало цих соціальних підприємців думають, що вони можуть уникнути політики. Вони них мало довіряють політичному процесу і вважають, що реальні зміни відбуваються на нижчому рівні.

Це ілюзія. Можна набити країну до верху неурядовими організаціями, але якщо у ній немає верховенства права, а правлячий клас є хижацьким, то усі досягнення не будуть мати особливого ефекту.

Більше того, важливі проблеми завжди викликають розбіжності. Якщо для врегулювання суперечок немає здорового політичного процесу, то ненависть і конфлікт, що йдуть слідом, знищать усе, що намагаються збудувати альтруїсти.

Без політичного поступу соціальний поступ є навряд чи можливим. На жаль, багато нинішніх молодих активістів справді дуже добре вміють мислити локально і глобально, але вони не так добре вміють мислити на національному та регіональному рівнях.

По-друге, панівна релігія служіння недооцінює проблему відсутності порядку. Чимало активістів говорять таке, начебто світ можна вилікувати, якби ми лише могли дати йому більше турботи, співчуття і ресурсів.

Історія не ставиться лагідно до цього припущення. Бідність і страждання - чи-то у країні, чи сім’ї або в окремої особи - переважно випливають з дезорганізації. Стабільний суспільний лад є штучним досягненням, результатом акумуляції звичок, залякувань, морального осуду і фізичного примусу. Якщо лад руйнується, для його відновлення необхідні жорсткі заходи. Тим не менше, рідко можна почути, як соціальні підприємці говорять про професійну поліцію, чесні суди і суворі норми поведінки, адже їм набагато приємніше розмовляти про мікрокредити та стандарти сталого розвитку у сільському господарстві.

Коротше кажучи, стільки доброго можна зробити, лише якщо ви не готові відкрито протистояти корупції, продажності і безладу. Тож, якби я міг, самовпевнено, порекомендувати список літератури, щоб допомогти цим активістам заповнити пробіли у їхньому етосі служіння, я почав би з романів Дешіла Геммета або Реймонда Чандлера, або принаймні з їхніх кінематографічних екранізацій.

Герої романів "нуар", такі як Сем Спейд у "Мальтійському соколі", стали взірцями для цілого покоління американців, і вони акцентуються безпосередньо на продажності, корупції та безладі, і тому, як ви повинні поводитися, зіткнувшись з цими явищами.

Герой нуару є моральним реалістом. Він припускає, що у всіх людей чесноти перемішані з пороками, особливо в нього самого. Він не проводить меж між суспільними класами, а між приватними детективами, такими як він, та злочинцями, яких він переслідує, він проводить лише тимчасову моральну межу. У романі Геммета головне припущення полягає у тому, що добрий хлопець має заплямоване минуле, робить сумнівні речі, а приватний детектив і злочинець є двома сторонами тої самої особистості.

Він (або вона - жінки у цих історіях дотримуються того самого кодексу правил) має багатошарову особистість. Він зміцнює себе зовні, щоб захистити те, що залишилося від його кращої частинки особистості всередині.

Він стриманий, не терпить самовдоволення і видається байдужим, але він мотивований зруйнованим почуттям честі. Світ часто винагороджує погані справи, але кожній справі чи завданню властиві свої обов’язки, і навіть якщо все занепадає, ви все одно повинні пишатися своєю роботою. Під маскою циніка все одно залишається базове відчуття порядку, розуміння, що злочин має бути покараний і погану поведінку не слід залишати без уваги. Він знає, що його робота не принесе йому задоволення, що для того, щоб виконати важкі завдання, йому доведеться самому ризикувати власним черствінням, але він вперто прокладає шлях вперед.

Цей світогляд справив величезний вплив на те покоління, що протистояло злочинності, корупції, фашизму і комунізму. Я не впевнений, що зможу побачити, як нинішні соціальні підприємці носитимуть фетрові капелюхи та плащі. Але моральний реалізм нуару був би добрим доповненням до панівного нині етосу. Він додав би певну частку консерватизму до сучасної ментальності служіння. Він звернув би увагу на ключові питання: порядок і верховенство права. І це було б просто необхідно. У сучасному Вашингтоні, не кажучи вже про частини світу, що розвивається, може бути менше злочинності, ніж у містах нуар-детективів, але їм однаковою мірою властиві самообман й корумпованість.

Автор: Девід Брукс [David Brooks]

Автор: Девід Брукс [David Brooks]
Джерело: A Dash of Moral Realism - The New York Times, 13.04.2012
Переклав Омелян Радимський, Західна аналітична група

Рекомендувати цей матеріал