Роботи фіналістів Восьмого Міжнародного конкурсу учнівських та студентських творів-есе «Права людини – моя власна думка»

Вступне слово

Нарешті визначилися фіналісти міжнародного конкурсу учнівських та студентських творів-есе з прав людини, що його вже п'ятнадцять років поспіль проводить Міжнародне товариство прав людини – Українська секція (МТПЛ-УС) при підтримці багатьох громадських організацій і Харківської правозахисної групи зокрема.. Натхненником та організатором виступає знана в Україні людина Андрій Олександрович Сухоруков, він же й очільник МТПЛ – УС.

Незабутнім, звичайно, був ПЕРШИЙ конкурс. Він був першим, а все, що буває вперше, залишає незабутнє враження, особливо ж, коли це такі приємні переживання і хвилювання. Тоді здавалося, що ось воно… починається… Відбудуться зміни в суспільстві, права людини посядуть гідне місце в розвитку державних інституцій, що свято будуть сповідувати і букву і дух Основного закону України. А ми (учителі, громадські активісти, представники різних громадських організацій), причетні до виховання дітей, будемо навчати й сприяти таким дітям, які мають свою власну думку… Навчимо, як не боятися її висловлювати, як слід уміло обґрунтовувати її… Це був такий романтичний період «становлення демократії» (так тоді це називалося), і так вірилося в це! Стільки ентузіазму, щирих поривань було особливо в учителів: творити для майбутнього України, виховувати підростаюче покоління для розбудови й подальшого процвітання нашої рідної країни України.

Кілька років поспіль фіналісти попередніх конкурсів запрошувалися до Києва, на зустріч до них приходили посли різних країн, вітали юні брості майбутнього утвердження демократії в країні. Ще тодішній Голова ВР Мороз О.О. міг запросто завітати до дітей, узяти участь в «круглому столі», відповідати на часом непрості питання, що їх діти ставили перед представником влади з незворушною безпосередністю та щирістю, до речі, не з папірця, а ось так – як на душу лягло…

Гай-гай, минулося, ніби й не було. Мені важко навіть уявити, щоб нині Голова ВР ось так запросто прийшов до дітей без охорони, без заготовлених питань-відповідей, одним словом, без заздалегідь визначених ролей за чітким сценарієм. Але то вже було б не спілкування наживо, то вже – облудна гра в демократію…

Незважаючи на таку сумну ноту, мушу визнати, що дитячі та студентські твори нинішнього конкурсу все-таки підтримують вогник сподівань для демократичних перетворень в Україні. Є учителі, тата-мами, дідусі-бабусі, які виховують молоде покоління, спираючись на спрадавна сповідуванні моральні цінності суспільства: гідності, поваги до інших, чесності, порядності, щирості. Ви, шановні читачі, самі зможете в цьому переконатися, прочитавши твори фіналістів.

Сподіваюся, що ми зможемо надрукувати й інші твори, що не потрапили до фіналу, але, як на мене, цікаві, вправно написані. Коли ще тільки виникав задум щодо цього конкурсу, акцент був зроблений на тому, щоб твір мав «своє обличчя», презентуючи автора зі своїм баченням, відчуттям, сприйняттям певної ідеї, проблеми чи реалій сучасності або ж історичного минулого, що стало невід’ємною часткою сьогодення. Кожен член журі мав своє суб’єктивне ставлення до творів, незважаючи на виписані критерії оцінювання, у цьому немає нічого незвичайного: ми всі особливі у сприйнятті довколишнього світу, тому й оцінювалися твори багатьма членами журі. Щодо самих творів, то мушу зауважити, що діти часом (навіть не знаю, як буде точніше: недооцінили чи переоцінили) Інтернет, тому мали на цьому конкурсі багато компілятивних творів-«близнюків». Це прикро, як і те, що були твори, де дитина не була присутня як особистість: їй сказали написати твір, але не попередили, що треба написати саме СВОЄ бачення, свої думки. Ці твори гладенькі, «причесані», але не дають поживи ні розуму, ні серцеві. Чимало рефератів надійшло і цього разу на конкурс, особливо від школярів. Мене дивує, що вчитель чи батьки не можуть відрізнити висновки реферату від власної думки дитини? Оця сама ВЛАСНА ДУМКА має вбачатися в кожному рядку твору, а не лише в прикінцевому абзаці, що починається словами: «Отже, на мою думку…» Та все ж таки, маємо дуже багато творів, які ще раз підтверджують високий рівень розвитку особистісних якостей і школярів, і студентів.

Висловлюю сподівання на те, що Конкурс наступного разу буде за більш сприятливих умов, коли зникне напруження в суспільстві, коли вільніше почуватимуться і дорослі, і діти, коли ПРАВА ЛЮДИНИ почнуть мати реальне втілення, а не лишатимуться декларацією, вписаною в Основний закон України. Будьмо гідними й упевненими в собі, в незнищенності загальнолюдських цінностей, звіряймо свої вчинки й думки з десятьма заповідями Божими (або із Загальною декларацією прав людини – що кому до душі, бо одне іншому не суперечить), і попри все, мусимо «перти воза» (І.Франко) – дбати й працювати на краще майбутнє України, бо ЯКЩО НЕ Я, ТО ХТО Ж…

Ніна Кусайкіна,
член Журі Конкурсу, м. Харків