Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=1299859211


І знову про Гантінґтона та зіткнення цивілізацій

11.03.2011
автор: Девід Брукс [David Brooks]
джерело: zgroup.com.ua

Семюел Гантінґтон був одним з найвидатніших політологів Америки. 1993 року він опублікував сенсаційну статтю в часописі Foreign Affairs під назвою "Зіткнення цивілізацій?". Есей, який став книжкою, стверджував, що після закінчення Холодної війни світу будуть властиві міжцивілізаційні конфлікти.

Людські істоти, як писав Гантінґтон, культурно поділені на західну, ісламську, індуїстську цивілізації і так далі. Немає універсальної цивілізації. Замість неї існують ці культурні блоки, кожен зі своїм окремим набором цінностей.

Ісламська цивілізація, як писав він, створює найбільше проблем. Люди в арабському світі не пристають на думки, усталені для західного світу. Вони віддані насамперед своїй релігії, а не національній державі. У їхній культурі не вітають певних ліберальних ідеалів, таких як плюралізм, індивідуалізм і демократія.

Гантінґтон правильно передбачав, що арабські авторитарні режими дуже крихкі, що їм загрожують маси безробітної молоді. Він думав, що ці режими можуть упасти, але він не вважав, що ці країни модернізуватимуться в західному напрямку. Серед хаосу під час зміни режиму повстанці вибірково запозичуватимуть західні інструменти, але їхні запозичення будуть заломлюватися через їхні переконання. Вони рухатимуться за власною траєкторією і не стануть більш західними.

Мусульманський світ має криваві кордони, вів він далі. Там, де мусульманський світ вступає в конфлікт з іншими цивілізаціями, спалахують війни і напруження. Навіть якщо старі режими впадуть, припускав він, однакова залишиться фундаментальне зіткнення цивілізацій між Ісламом і Заходом. Західним країнам не завадило б триматися подалі від мусульманських справ. Що тісніше переплітатимуться дві цивілізації, то більшим ставатиме напруження.

Тези Гантінґтона спричинили запеклі дебати. Але з огляду на історичні зміни, що заполонили арабський світ, повчально повернутися назад і перечитати його аргументи нині.

Озираючись, я сказав би, що Гантінґтон зробив фундаментальну помилку атрибуції. Він приписував рисам людини якості, які насправді визначаються контекстом.

Він стверджував, що люди в арабських країнах за своєю природою не є націоналістами. Він стверджував, що вони не прагнуть плюралізму і демократії так, як ці речі розуміють на Заході. Але тепер, здається, що вони просто жили за умов, які не дозволяли їм виявляти цей патріотизм або ці духовні прагнення.

Тепер здається, що люди в цих країнах, як і люди в усіх країнах, мають кілька справжніх "я". За певних обставин дається взнаки один набір ідентичностей, але коли ці обставини змінюються, активуються інші, так само автентичні ідентичності та бажання.

Протягом кількох останніх десятиліть люди в арабських країнах жили під владою режимів, які правили за допомогою страху. За цих обставин більшість людей підтримували теорії змови і демонстрували політичну пасивність, до якої заохочували ці режими. Але коли страх ослаб і виникли можливості для змін, ожили інші прагнення. За останні тижні ми побачили, як арабські народи виявляли свою запеклу відданість національній ідентичності. Ми бачили, як вони були готові ризикувати життям заради плюралізму, відкритості і демократії.

Я сказав би, що Гантінґтон також помилявся у своєму визначенні культури.

У певному сенсі кожен із нас схожий на кожну людину на Землі; у певному сенсі кожен із нас схожий на представників нашої культури і групи; і в певному сенсі кожен із нас унікальний. Гантінґтон мінімізував силу універсальних політичних цінностей і перебільшив вплив суто культурних цінностей. Легко зрозуміти, чому він це зробив. Він сперечався з глобальною елітою, яка іноді взагалі відмовляється визнавати силу культури.

Але, схоже, зрозуміло, що багато людей в арабських країнах дійсно підтримують універсальну жагу до свободи. Вони відчувають наявність універсальних прав людини і ображаються, якщо їх не визнають щодо них.

Культура є важливою, але під культурними відмінностями є ці універсальні прагнення гідності, політичних систем, що прислухаються, реагують і поважають волю народу.

І нарешті, я сказав би, що Гантінґтон неправильно розумів природу історичних змін. У своїй книзі він описує перетворення, які рухаються за лінійними, прогнозованими траєкторіями. Але під час хаосу такого немає. Натомість одна людина робить крок. Тоді наступна людина робить крок. Доволі скоро мільйони людей, заражені цим, активують пристрасті, які вони заледве чи сприймали кілька тижнів тому. Вони стрімко збільшуються до критичної маси завдяки імпульсам, які не мають головного джерела, і це, втім, радикально впливає на тих, хто опинився серед них.

Я пишу все це не для того, щоб очорнити великого Гантінґтона. Він усе ще може мати рацію. Арабський світ може модернізуватися по-своєму. Але його помилки вказують на корисні істини: що всі люди мають певні сподівання і що історія не має визначених наперед траєкторій. Сум’яття подій може трансформувати риси і якості, які, як здавалося навіть великим фахівцям, висічені в камені.

 

Автор: Девід Брукс [David Brooks]
Джерело: The New York Times, 04.03.2011: Huntington’s Clash Revisited
Зреферував: Омелян Радимський, Західна аналітична група

Рекомендувати цей матеріал

коментарі