Східна Европа втрачає свободу: Відозва до громадськости вільного світу

Ми з тривогою спостерігаємо, як на східних кордонах Европейського Союзу посилюються загрози для свободи та гідности людини. У Білорусі тривають репресії, що своїм розмахом та жорстокістю повертають цю частину світу у найбезнадійніші часи Совєтського Союзу. Кандидати у президенти та студенти, громадські діячі та інтелектуали стають жертвами брутального насильства. Придушивши у день грудневих президентських виборів опозиційний мітинґ у Мінську, білоруська влада ув’язнила понад 600 громадян, із них близько 20 загрожені залишитися в ув’язненні на 10–15 років – лише за готовість обстоювати цінності, які після падіння Берлінського муру, здавалося, здобули тріюмфальну перемогу в усій Европі та більшості країн решти світу.

В Україні бачимо стрімке скочування до авторитаризму та початок розправи з опозицією – і то протягом неповного року. Останні місцеві вибори показали, наскільки крихкими та поверховими були демократичні здобутки п’яти років після Помаранчевої революції, і продемонстрували тривожну тенденцію водночас до розчарування та розпачу однієї частини суспільства і до радикалізації іншої, готової тепер підтримати ксенофобів-націоналістів, щоб запобігти втягуванню країни в орбіту кремлівського впливу.

Росія потерпає від цинічного надуживання правом й остаточно прощається з оманливими надіями на бодай часткову «демократизацію» та «модернізацію» згори: російське суспільство, напередодні президентських виборів сповнене страху, відчаю та безнадії, вкотре поставлене перед вибором між практикою контрольованого безправ’я зверху та перспективою неконтрольованого вибуху насильства знизу.

В Україні, Росії, Білорусі виросло покоління, для якого Совєтський Союз, масові репресії, концтабори, каральна психіятрія й тотальний страх – тільки слова з підручника історії. Ми легковажно сподівалися, що зростання молоді в обставинах відносної свободи назавжди захистить наші суспільства від прагнення обміняти своє завтра на своє вчора, свободу на той чи той ерзац стабільности й добробуту.

Насправді ж ми знову вразливі до спокуси простих і радикальних рішень, толерантні до застосування насильства і ладні улягати беззаконню та коритися навіть нелеґітимному начальству, а та частина наших суспільств, що опирається цьому, готова визнати свою поразку. Почасти провина за це лежить на нас самих. Проте часто позиція тих країн і міжнародних організацій, що мали бути головними речниками громадянських прав і свобод, демократії та ринку, послаблювала наші арґументи. Застосування подвійних стандартів і ганебні компроміси з диктаторами та шахраями, серед котрих були й можновладці наших країн, призвели до того, що навіть відчайдушні адвокати свободи у наших країнах пригнічені, якщо не здеморалізовані.

Змінився загальносвітовий контекст. Двадцять років тому, за часів оксамитових революцій у Центрально-Східній Европі, нерозривний зв’язок демократичних свобод та економічного добробуту видавався аксіомою. Стрімке економічне зростання країн, де права людини, приватність, свобода слова та переконань аж ніяк не є цінностями, підважує впевненість вільного світу у своїй правоті. У свідомості багатьох тріюмф останньої декади XX століття виглядає лише як короткотривалий момент засліплення. Ми стоїмо перед загрозою: ті, хто не погоджується віддати свободу за спокій, знову стають меншістю і вже не тішаться широкою пошаною та підтримкою. Політичні в’язні в тюремних камерах Мінська, Києва а чи Москви, Краснокаменська або Ашгабада чи Ташкента (навіть якщо поминути Синцзян, Тибет чи Іран), нагадують нам про справжню ціну цих викликів.

Якщо ми чогось і навчилися за це двадцятиліття, так це того, що утвердження свободи ніколи не буває остаточним, що свобода ніколи не буває убезпечена повністю. Навіть не аж такий уже очевидний технологічний тріюмф, який уможливив об’єднання спільнот і вільний обмін інформацією, виявляється примарним, коли бракує віри, спроможности і твердого уявлення про засадничі цінності та наснаги їх щодня обстоювати. І доступний інтернет, ба навіть проривні, здавалось би, соціяльні мережі безсилі, коли по інший бік монітору бракує громадянського духу і панує апатія.

Можливо, захищати свободу у XXI сторіччі буде так само складно, як і у ХХ. Але втрата свободи будь-де на Землі розхитує самий фундамент, на якому людство, уособлене вільним світом, спирало свій стрімкий демократичний поступ протягом кількох останніх століть. Ми закликаємо тих, хто нині живе у цьому вільному світі, у суспільствах, що вперто та болісно виборювали свої свободи: не будьте байдужі, не віддавайте Східної Европи пітьмі нової деспотії, не полишайте Білорусь, не полишайте Україну, не полишайте Росію за межею права та свободи. І заради нас – і заради себе.

Критика

Якщо Ви бажаєте долучитися до відозви Критики, будь ласка, надішліть лист на адресу  і вкажіть Ваше ім'я та прізвище, місце роботи (посаду) або фах, країну проживання. 

Дякуємо за Вашу підтримку!