Терорист-смертник

Наприкінці Другої світової війни полегшене зітхання пробігло Заходом: конфлікт був напрочуд жорстокий, однак людство звільнилося від нацизму і тиранії Гітлера. Світ вивчить урок, країни не піддаватимуться на зваблювання фанатичних вождів і відмовляться від помилкових ідеологій на кшталт націоналізму і расизму, які спровокували нещодавню катастрофу. Розпочинався період миру і співіснування, в якому процвітатимуть демократія і культура свободи.

Це був передчасний оптимізм. Одним із переможців був Радянський Союз, і Сталін не мав ані найменшого наміру відмовлятися від власної версії тоталітаризму і прагнення завоювати світ для комунізму. Вже незабаром розпочалася холодна війна, яка впродовж 40 років триматиме планету в напрузі, під загрозою атомної конфронтації, яка могла покінчити з цивілізацією і, можливо, з будь-якою формою життя на планеті.

Розвал Радянського Союзу через внутрішнє гниття і перетворення Китаю на капіталістичну (але вертикальну й авторитарну) країну пробудили наприкінці 80-х нову хвилю ентузіазму серед усіх прихильників свободи. Найбільш заклятий ворог свободи (поряд із фашизмом) розвалювався через своє економічне та соціальне фіаско, своє беззаконня та злочини. Демократія вкотре виявилася єдиною моделлю, здатною забезпечувати співіснування у всій його різноманітності в глибинах суспільств і породжувати розвиток, багатство і можливості в рамках системи дотримання людських прав, законності і свободи. Френсіс Фукуяма виразив цей настрій, говорячи про «кінець історії», етап, під час якого - після подолання великих суперечностей між країнами та ідеологіями – поступово встановиться загальний консенсус на користь демократії, який не буде порушуватися фанатиками лівого чи правого спрямування, які становитимуть незначну меншість.

Це знову ж таки був надмірний оптимізм. Водночас із тим, як це нереальне пророцтво провокувало міжнародну полеміку, на Ближньому і Далекому Сході з’являвся новий жорстокий виклик культурі свободи, втілений в ісламістському фундаменталізмі, який донесе свій месидж ненависті у саме серце Сполучених Штатів, у Лондон, Мадрид та інші європейські міста, заповнивши їх вулиці тисячами безневинно убитих і розпочавши період міжнародного тероризму, який захопив зненацька увесь Захід. Далі теракти поширилися на Африку, Близький Схід і Азію, залишаючи в таких містах, як Найробі, Дар-ес-Салам, Ебра, Момбаса, Касабланка, Шарм-еш-Шейх, Дахаб, Кампала, Балі, Ісламабад, і практично у всіх містах Іраку і Афганістану гори трупів. (Варто уточнити, що кількість жертв ісламістського фундаменталізму є значно більшою серед мусульман, аніж серед тих, хто сповідує інші релігії або ж є невіруючими).

Невдовзі вільний світ виявить, що щупальці Аль-Каїди та подібних груп проникли у його власні суспільства і мають поплічників у середовищі родин іммігрантів інколи другого і навіть третього покоління. Старі монстри ожили, хоча тепер не мали в своєму розпорядженні великих армій. Вони їм були непотрібні. Їх стратегія переслідування і знищення демократії могла розраховувати на нову зброю, якій важко чинити опір: на терориста-смертника.

Ця зброя існувала з прадавніх часів, проте - навіть в Японії, де вмерти вбиваючи на знак поваги до імператора було честю для багатьох японців під час Другої світової війни, – йшлося зазвичай про поодинокі випадки, не здатні самі по собі змінити курс війни. Сучасний терорист-смертник, яким ми його побачили в Іраку після вторгнення, яке повалило режим Саддама Хусейна, і яким ми його бачимо зараз в Пакистані та Афганістані, є чимось безпрецедентним, а саме – основним інструментом стратегії, створеної Бен Ладеном і його союзниками. Вона не полягає в тому, аби нанести військову поразку Сатані (Сполученим Штатам), а в тому, щоб потроху розхитувати його через терористичні акти супроти безневинних жертв і місцевих цивільних, які сіють непевність та паніку, дезорганізовують функціонування інституцій і змушують уряди - розгублені через цю замасковану війну, яка складається з несподіваних нападів на неочікувані цілі – вдаватися до засобів безпеки , які подекуди різко суперечать найбільш цінним демократичним принципам і порушують одне з найбільших завоювань культури свободи, якими є людські права. Те, що сталося в Гвантанамо чи у в’язниці Абу-Грейб в Іраку з ув’язненими, підозрюваними у співробітництві з терористами, є лише двома (серед багатьох інших) огидними прикладами того, як стратегія Осами Бен Ладена дає результати.

Терорист-смертник є зброєю, яку дуже важко здолати у відкритому суспільстві, де шанують закони, а також особисті гарантії і людські права, і де вільно висловлюють критику, доктрини та ідеї. Він може залишатися непомітним, просочуватися поміж звичайних людей і зникати серед них, готувати свої теракти при допомозі мінімальної інфраструктури і зручно вибирати собі ціль і підхожий момент. Деструктивна здатність того, кому байдуже, що він загине вбиваючи, є величезною, оскільки ця його готовність, дивовижна для його супротивників, робить його майже непомітним для них до самої миті, коли він спричиняє катаклізм. Певний час він може вільно пересуватися у тих місцях, де збирається здійснити своє жертвоприношення, місцях, які ніколи не зможуть бути цілком захищеними. Неможливо, аби уряд міг забезпечити строгий контроль усіх громадських місць в цілій країні чи місті.

З іншого боку, вражаючий розвиток військових технологій, які у наші дні дозволяють невеликим та зручним артефактам спричиняти більше спустошень, аніж колись це робила ціла артилерійська батарея, неймовірно полегшує завдання терориста. Ми бачили такі дивовижні речі, як горючі матеріали, здатні підпалити літак, сховані у тальку для взуття потенційного самогубця. У божевільній гонці людського роду за смертю цілком можливим є те, що невдовзі з’являть портативні атомні бомби.

Мішенню терориста-смертника зазвичай не є військовий об’єкт, у якого наявні сучасні системи захисту. Ними є цивільні об’єкти, в яких зосереджено велику кількість осіб, громадські споруди, станції метро чи вокзали, пасажирські літаки, базари, спортивні центри. Терорист-смертник не прагне виграти війну чи бодай ослабити військовий апарат свого ворога. Він хоче залякати цивільне населення, посіяти замішання і хаос, щоб уряди – на яких чинить тиск невпевнена і розлючена громадськість, яка вимагає від них сильної руки, - перетворили безпеку на основний свій обов’язок, пожертвувавши іншими. Для державних інституцій і приватних компаній це означає запаморочливе збільшення витрат і персоналу для обслуговування систем виявлення зброї і металів у місцях роботи та зібрань, у супермаркетах, бібліотеках, розважальних центрах, на стадіонах, утруднюючи рух транспорту і розладнуючи щоденне життя ( а інколи перетворюючи його на кошмар) переважної більшості населення.

Найприкрішим наслідком загрози терористів-смертників, яка нависла нині над ліберальним і демократичним Заходом, є те, що у своїх намаганнях захиститися від повторення масових убивств (які мали місце при атаках на вежі-близнюки на Манхеттені чи на залізничний вузол Аточа в Мадриді), він відмовляється від великих завоювань культури свободи, обмежуючи чи скасовуючи права, які гарантують конфіденційність, принцип того, що ніхто не може вважатися винним, доки його вину не доведено юридично, заборону на тортури, хабеас корпус, банківську таємницю, право на критику, свободу висловлювань й надаючи поліцейській та військовій розвідці, які спеціалізують на антитерористичній боротьбі, владу, яка частково або й повністю залишається поза контролем представницьких органів правової держави, таких як парламент і судова влада. Шляхом погроз і шантажу тероризм прагне – і на жаль, йому це часто вдається – залякати владу і пресу з тим, щоби вони відмовилися від свободи інформації та критики, а подекуди і просто правди, аби не стати жертвами помсти, як це мало місце у випадку з карикатурами на Магомета, опублікованими у датському часописі.

Якою дивовижною перемогою для лідерів-фундаменталістів, що кидають своїх начинених вибухівкою фанатиків супроти беззахисного натовпу, є бачити, як демократії перестають бути демократіями, аргументуючи це тим, що єдиним способом захистити свободу є порушити її і робити кроки, які щодня все сильніше наближають їх до авторитарних режимів!

Автор: Маріо Варґас Льйоса [Mario Vargas Llosa] – перуанський прозаїк, один із провідних письменників-новаторів сучасної латиноамериканської літератури, член Іспанської королівської академії, нобелівський лауреат
Джерело: El País, 21.11.2010: El terrorista suicida
Зреферувала: Галина Грабовська, Західна аналітична група