40% дітей вважають: батьки порушують їхні права

Міністр сім’ї, молоді і спорту Юрій Павленко навів дані, згідно з якими понад 50% дітей в Україні стверджують, що в родинах порушують їхні права – їхніх думок не беруть до уваги. 40 відсотків конкретизують свої претензії – права, мовляв, порушують власні батьки. Найчастіше це роблять саме вони, а також сестри і брати. 23% дітей заявили про порушення права на освіту. Чому маємо такі невтішні результати – у розмові з практикуючим психологом Дзвениславою Марцинишин.

«Система освіти і виховання в нашій країні порушена, – пояснює пані Дзвенислава. – Це зумовлено різними історичними чинниками: одні принципи ламалися, інші – нав’язувалися. Після розвалу Радянського Союзу все знову почало мінятися. Немає нічого дивного у тому, що в суспільстві, яке перебуває в умовах змін і трансформації, більшість інститутів не функціонують належним чином. Батьки повиїжджали за кордон, щоб заробити якусь копійку, і залишили дітей на бабусь, дідусів або інших родичів (у таких умовах інститут сім’ї не виконує своїх функцій). Більшість часу діти проводять у дитсадках або школах. У нашій державі праця вихователів і вчителів не оплачується належним чином. Вони – не задоволені своїм життям, і це відбивається на психічному здоров’ї дітей, на їхньому самопочутті. Найбільш незахищеними верствами населення у будь-якій країні є діти і пенсіонери. Культурний рівень суспільства можна міряти тим, наскільки ці люди почуваються щасливими. Наша держава не дбає про тих, про кого має дбати в першу чергу, і тому українці почуваються нещасними».

У багатьох українських сім’ях діти ідуть вчитися не в ті вузи, в які хочуть, а у ті, на які їхні батьки “мають вихід”: вони думають, що без хабарів вищу освіту у нашій країні здобути неможливо. Це – чи не найбільший суспільний біль. “Діти, за яких обрали майбутню професію, практично її не здобувають, – каже психолог. – Вони для галочки переходять з курсу на курс і після закінчення навчання поповнюють лави безробітних. Не всім потім вдається займатися тією справою, яка подобається. Інша причина, чому батьки “допомагають” своїм чадам визначатися з майбутніми професіями, – їхній юний вік. У 17 років випускники шкіл ще не знають, чим би хотіли займатися. Більш свідомі рішення приймаються у старшому віці. Можливо, перехід на 12-річну систему навчання, за якою вчаться за кордоном, у цьому плані дасть позитив: учні матимуть більше часу на те, щоб обирати майбутній фах”.

Одна з причин, чому в українських родинах не зважають на думку дітей і у такий спосіб порушують їхні права, – це стара модель виховання. Батьки виховують своїх дітей так, як свого часу виховували їх. Колись авторитет голови сім’ї був непохитним, і його рішення обговоренню не підлягало.

“Запорукою щастя будь-якої сім’ї є спілкування і увага один до одного, – каже Дзвенислава Марцинишин. – Часто ми розмовляємо, але не завжди чуємо те, що нам кажуть. Кожна дитина, незалежно від того, скільки їй років, має право бути почутою. Якщо малюк каже, що хоче щось зробити сам, давайте йому таку можливість. Батьки мають бути терплячими до своїх чад, іноді їм варто дозволяти робити помилки, бо на помилках вчаться. Краще “попектися” у сім років, ніж у двадцять сім”.