Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=1248690451


З відходом останніх європейців покоління війни настав час історії

27.07.2009
автор: Тімоті Ґартон Еш (The Guardian)
джерело: zgroup.com.ua

Останній рік став свідком смерті трьох незвичайних європейських мислителів, які брали активну участь у громадському житті свого часу. Їхні публікації на тему історії, філософії, соціології і політики заповнять декілька книжкових полиць. У критичні моменти, у 1956-у, в 1968-у, в 1989 роках їхня політична діяльність допомогла створити європейську історію. Кожен із них мав склад розуму, спостерігати за яким в дії було щирою втіхою, але також багату, складну, життєстверджуючу особистість. Крім відчуття болючої втрати, у їх відході я знаходжу більше значення.

З ними відходить остання когорта європейців, які були сформовані страхіттями Другої світової війни і тим, що відбулося в Центральній Європі після неї. Вони нутром розуміли, чому ми потребуємо вільну Європу з верховенством права, тому що як підлітки і молодь вони бачили протилежне. Тепер ми, діти щасливіших часів, повинні підтримувати цю Європу без того типу завзяття, яке походить із особистого досвіду.

Вони не розповідали багато або охоче про їхнє зіткнення зі злом у дитинстві. Радше навпаки. Вони робили це рідко і неохоче. Отже, є деякі речі, можливо, ті, що криють найгірші жахи, яких ми ніколи не знатимемо – і не маємо права знати. Втім, в останні роки їхнього життя, в автобіографічних фрагментах і уривках розмов, вони залишили нам у спадок проблиски геєни вогненної, з якої народилася сучасна Європа.

Той, хто пережив найгірше, залишив найменше свідчень. Тільки в коротких уривках і в нечастих розмовах із близькими друзями Броніслав Геремек [Bronislaw Geremek] – історик зі спеціалізацією "середні віки", який став радником Солідарності та міністром закордонних справ Польщі, що загинув минулого року в автомобільній катастрофі – взагалі розповідав про те, що він у дитинстві бачив життя і смерть у варшавському гетто. "Я закрив цю скриню і повернув ключ", – сказав він одного разу, коли його запитав про це дружній йому журналіст.

У довгій автобіографічній розмові, яку декілька років тому було надруковано в Польщі, Лєшек Колаковскі [Leszek Kolakowski] – філософ, історик ідей, аналітик, критик і співруйнівник комунізму, який помер минулого тижня в Оксфорді – згадує свій досвід війни в окупованій Польщі. Як його у віці 15 років вислали до праці, де він робив дерев’яні іграшки. Як, оскільки німецькі окупанти закрили школи, він займався самоосвітою, читаючи книжки в напіврозграбованій бібліотеці. (З енциклопедії він знав усе на букви A, D і E і, як жартував, нічого не знав із того, що починалось на B і C, тому що місцеві селяни забрали ці томи для розпалу печей). Як він на власні очі бачив карусель, яка продовжувала крутитись на площі Красінського у Варшаві в той час, як поблизу горіло гетто і "в повітрі літали обвуглені клаптики одягу". (Сцена, яку Чеслав Мілош увічнив у своїй поемі Campo di Fiori.) Як, коли б він не побачив літак, що низько летить, він мав інстинктивне відчуття, навіть у похилому віці, живучи в Англії, що будь-якої миті літак почне скидати бомби. І як німецькі окупанти у Варшаві в 1943 році арештували і вбили його батька.

Як не дивно, це стриманий, мовчазний північний німець Ральф Дарендорф [Ralf Dahrendorf] – німецько-британський соціальний філософ, політик і викладач, який помер минулого місця – залишив найбільш широке свідчення з років геєни огненної у Європі. Його батька політика соціал-демократа заарештували за участь у замаху на життя Гітлера 20 липня 1944 року, і він ледве врятував своє життя. 15-річний Дарендорф сам брав участь в антинацистському русі школярів, і його забирало Гестапо. (Начитані конспіратори писали таємні послання один одному на латині, вірячи, що головорізи секретної поліції не в стані прочитати їх, але Гестапо знайшло просте рішення: воно арештувало вчителя латини).

Пізніше він пригадав, як ці 10 днів одиничного ув’язнення пробудили в ньому "майже клаустрофобічне прагнення до свободи, цей внутрішній опір до того, щоб бути закритим чи особистою владою індивідів, чи анонімною владою організацій", що буде основою його довічної пристрасті до свободи. У своїх мемуарах німецькою, які повинні вийти друком англійською, він дає незабутній опис, звіт очима 15-річного підлітка тюремного табору Гестапо. Арештовані були вишикувані, щоб побачити, як за крадіжку півфунта маргарину буде страчений в’язень. Чоловіка повісили, пише Дарендорф, "у жахливий спосіб – тобто без пластин, що блокують вени в шиї – і ми повинні були спостерігати повільну смерть".

Кожного з цих винятково обдарованих хлопців легко могли вбити, вкинути на вогнище божевільного європейського саморуйнування, як було кинуто багато їхніх друзів і родичів. Кожен із них вижив, проживши довге, повноцінне життя, і створив роботу нетлінної цінності. Кожен вніс свій вклад, із блиском, ясністю, відвагою і гумором у вільну Європу, в якій ми сьогодні живемо.

Не всі троє професорів мали однакові думки про ЄС. Далеко не так. Геремек був справжнім ентузіастом проекту європейської інтеграції. Я ніколи не забуду Бронека (як його називали друзі), коли він повернувся до мене в коридорі польського парламенту зі словами: "Знаєш, для мене Європа є своєрідною платонівською сутністю". Він вірив і в ідеал, і в реальність. Він завершив життя як член Європарламенту.

Дарендорф був безперечно тим, кого у Британії називають "проєвропеєць", і був єврокомісаром, але в останні роки свого життя став досить скептичним щодо того, як розвивається ЄС. Його Європа завжди була Європою свободи, і цим виміром він оцінював ЄС.

Колаковскі був відверто скептичний щодо того, що він вважав гомогенізуючими тенденціями у проекті ЄС. Визнаючи одночасно очевидні переваги Унії, він побоювався за національну ідентичність і культурну розмаїтість. Під час багатьох вечірніх розмов у Оксфорді він мав звичку легенько жартувати наді мною щодо мого євроентузіазму. Цей скептицизм можна було б приписати його 40-річному проживанню на британських островах, тільки я не думаю, що Британія взагалі вплинула на нього будь-яким серйозним чином. Але він дійсно палко вірив, що Центральна Європа, покарана за залізною завісою, повинна возз’єднатись із великою сім’єю вільної Європи, і він працював у цьому напрямку – як інтелектуально розвінчуючи комунізм, так і думаючи над стратегією, як вибратись із нього.

Отже, коли ми говоримо про Європу, тут йдеться не про особливі інституції Брюсселя. Це сукупність усіх розмаїтих європейських країн, правових, політичних і економічних систем, форм суспільства, етосу, зобов’язання, яке ставить людську гідність окремої особи і свободу на провідні місця. Це Європа, в яку вірили і за яку боролись усі троє.

Мій висновок простий, хоча далеко не такий легкий для втілення на практиці. Так, ми вже більше не покладаємось на особисту пам’ять або навіть на силу особистої зустрічі з останніми представниками воєнного покоління, отже, у наших школах повинні вивчати більше історії та якісніше її викладати. Історію для всіх. Історію, яку вивчають та запам’ятовують на окремих людських історіях життя. Добрий вчитель може почати з цих трьох: Бронека, Лєшека, Ральфа.

Автор: Тімоті Ґартон Еш [Timothy Garton Ash] Назва оригіналу: With the passing of the last wartime Europeans, history’s time has come Джерело: The Guardian, 22.07.2009

Зреферував Михайло Мишкало, Західна аналітична група

Рекомендувати цей матеріал