http://osvita.khpg.org/index.php?id=1233223835
Справедливість... небайдужість... все прагнула робити по совісті, унікальна, дуже чесна людина...
Ці слова звучали у Володимирському соборі Севастополя 26 січня на відспівуванні загиблої 19 січня в Москві громадянки України, журналістки «Новой газеты» Анастасії Бабурової. Проводи в останню дорогу кримчанки, колишньої учениці школи №3, студентки Чорноморського філіалу Московського державного університету імені Ломоносова, Московського державного інституту міжнародних відносин зібрали однокласників, викладачів, друзів, а також громадських діячів, журналістів. Величезний букет яскраво-червоних троянд поклав один із заступників командувача Чорноморським флотом РФ.
Як не дивно, в севастопольській пресі трагічна смерть Анастасії Бабурової не знайшла широкого висвітлення. Якщо, звичайно, не брати до уваги сюжети регіональної державної телерадіокомпанії, публікації в Інтернет-виданні «Новий Севастополь» і газеті ЧФ РФ «Флаг Родины». Остання, зокрема, відзначила: «Припускається, що вбивство скоїв представник неонацистської організації. Також відомо, що Анастасія Бабурова певний час як журналіст займалася темою неформальних молодіжних рухів, написала декілька статей, в яких засуджувала неонацизм».
Думками і спогадами про Анастасію поділилися севастопольці:
Олена Андрієвська, колишня однокласниця :
– Я знаю Настю як скромну дівчинку. Вона дуже добре вчилася, але була достатньо замкнутою людиною, близько до себе нікого не підпускала. Проте вона була дуже добра і глибока. Але років у 16 у неї трапився перелом. Вона почала бунтувати, поспішати жити, почала жити активно, брати участь в різних рухах. Вона намагалася щось привнести, довести цьому світу. Вона була дуже незвичайною, унікальною людиною, в ній поєднувалося все: і дитяча чистота, наївність, і в той же час – достатньо дорослий розум. У Насті були тверді життєві принципи. Коли вона зрозуміла, коли визначила для себе, що є зло, вона, наскільки розумію, намагалася бунтувати проти цього зла.
На думку Олени Баженової, мами однієї з однокласниць, «це була боротьба за справедливість. І ось ця боротьба за справедливість спрацювала, коли Настя, як розповідають, намагалася затримати вбивцю». Зі слів Баженової, Настя виросла в «інтелігентній, високоосвіченій сім`ї. Спокійні, зважені люди. Не можу сказати, що я з ними близько знайома. Тато Насті - викладач в університеті, мама, здається, працює в Інституті ядерної промисловості».
Володимир Тріфонов, директор Чорноморського філіалу Московського державного університету імені Ломоносова:
– Це був всього другий набір, коли вона прийшла до нас в 2000 році. Настя провчилася у нас рік. І треба сказати, вона завжди була такою дуже активною, небайдужою людиною. Напевно, у неї було підвищене відчуття справедливості. Вона не терпіла якихось стандартів, вона була, можна сказати, якоюсь мірою імпульсною.
– Ви сказали про неприйняття несправедливості. Воно якимсь чином перетиналося з політикою?
– Ні, у той час у неї цього не було. У неї був от такий юнацький максималізм, який виявлявся і в одязі, і у стосунках, вона прагнула бути незалежною. А, напевно, вже потім, коли вона через рік виїхала до Москви, у неї вже інше коло спілкування з`явилося. Цілком можливо, відбулася її трансформація як людини, як особистості. Звичайно, вона дорослішала і стала справжнім громадянином. Ми не обговорювали її нинішню роботу, тому мені сказати детальніше складно. Журналістика, як і наше життя взагалі, стала в значній мірі більш екстремальною. А для журналістів, особливо тих, хто бореться з несправедливістю, хто знаходиться на ось таких передових напрямах, коли вони зачіпають інтереси певних груп, для них, звичайно, їх професія небезпечна. Молоді люди проявляють велику мужність, коли йдуть в цю професію, і поводяться так, як повелася Настя. Можливо, імпульсивно, але це, напевно, в душі її, у вихованні, у всьому позначилося. Мені важко про це говорити, але, сподіваюся, ми виховуємо молодь правильно. Вони стають людьми небайдужими до проблем і до несправедливості.
Школа №3, у якій Настя Бабурова вчилася з 1-го по 10-й клас, у місті стара і, напевно, справедливо вважається однією з найбільш престижних. «Простим смертним» потрапити в неї непросто. Але і показники цього навчального закладу говорять самі за себе: учні школи часто перемагають на олімпіадах, традиційно багато тут «золотих» медалістів.
Про те, якою їй запам`яталася Настя Бабурова, випускниця 2000 року, розповідає Тетяна Живодуєва, директор школи №3:
– Настя була винятковою дитиною, у всіх своїх проявах. Вона завжди намагалася зробити по-своєму, але з душею, з серцем, по совісті. Настя – дивовижна людина. 10 років вона у нас відучилася, і таку дівчинку неможливо забути. Вона була у всьому оригінальна, у всьому своєрідна. У нас традиційно багато золотих медалістів, але Настя – оригінальна людина, яку забути неможливо. Вона чудово знала англійську мову, брала участь в олімпіадах і займала призові місця. Вона захопилася економікою і стала призером республіканської олімпіади з економіки. Творча людина: грала на гітарі, читала вірші англійською мовою. Дуже легко «переключалася» з економіки на поезію, у неї все так органічно виходило. Їй говорили – ну як можна так розкидатися? Але для неї це не було розкиданням. Вона була просто широкої душі людиною. Завжди вона ненав`язливо, але яскраво брала участь у всіх шкільних справах.
– Як ви думаєте, вона знала, що буде журналісткою?
– Вона хотіла нею стати, їй це було завжди цікаво.
Крім того, додає директор школи, «Настя стала кандидатом в майстри спорту з шахів, а цього добитися, як відомо, вельми непросто. Вона також займалася бойовими мистецтвами. Але головне, вона була дуже сумлінна і чесна, ніколи не підлаштовувалась під загальну думку. Їй завжди було що сказати з будь-якого приводу».
Леонід Акулов, заслужений тренер України:
– У 2000 році, закінчуючи школу, вона одночасно закінчувала дитячо-юнацьку спортивну школу. Я возив її на змагання серед хлопців і дівчат (до 16 років) до Донецька. Шахами вона займалася з класу, напевно, 5-го чи 6-го. Я особисто тренером її не був, але спостерігав за її успіхами. Їй подобалося грати в шахи, розумна, спокійна, товариська, весела була дівчинка, без якихось дивацтв.
На завершення хотілося б навести слова заступника директора школи №3 Анжели Євгущенко, сказані нею про Анастасію Бабурову в інтерв`ю газеті «Флаг Родины» (№10 від 24.01.09): «Сьогодні говорять про якесь її бунтарство. Річ не в цьому. Вона просто людина, яка виросла в нашому місті, де земля настільки просякнута пам`яттю, що саме слово «фашизм» викликає неприйняття зсередини»...
Зараз багато хто говорить про шовінізм, фашизм у Росії.
Чим більше ми розмовляли про Настю, тим зрозумілішим ставало: те, що відбулося з журналісткою в Росії, було невипадковим. Нагадаємо, Анастасію Бабурову вбили разом з адвокатом Станісловом Маркеловим, який своєю правозахисною діяльністю перейшов дорогу російській владі, спецслужбам і силовикам. Вона намагалася затримати кілера, що вистрілив в адвоката, але він і в неї вистрілив. У важкому стані Анастасію доставили в лікарню, але лікарі не змогли врятувати її життя. Вона - третій журналіст московської «Новой газеты», убитий за останні п`ять років. Оглядач, депутат Державної Думи Юрій Щекочихін був отруєний і помер в 2003 році. Ганну Політковську у 2006 році убили в під`їзді власного будинку.
Практично до полудня понеділка, поки не закінчилося відспівування Насті Бабурової у Володимирському соборі, йшов дощ. Погода відповідала настрою і стану тих, хто прощався з Анастасією. Коли вона здійснювала свою останню путь вулицями рідного міста, небо прояснилося. У цьому було щось символічне.
Рекомендувати цей матеріал