«Законам пам’яті» місце лише в пам’яті?

Французький парламент більше не прийматиме так званих «законів пам’яті» - законів, в яких буде закладене ставлення до певних історичних подій, особливо якщо порушення цих законів призведе до кримінальної відповідальності. Таку рекомендацію ухвалила спеціальна комісія Національної Асамблеї 18 листопада. Члени комісії підготували звіт щодо «законів пам’яті» та небезпеки догматичного підходу до історії.

Що таке закони пам’яті?

Найпростіший приклад «законів пам’яті» - кримінальна відповідальність за заперечення геноциду. Так, наприклад, Німеччина виступала за кримінальну відповідальність за заперечення Голокосту в ЄС. У багатьох країнах кримінальним злочином є заперечення геноциду вірмен. Водночас в Туреччині злочином була б публічна заява, що події 1877-1923р.р. року були геноцидом. Безвідносно до тої чи іншої події в історії постає запитання: чи є такі закони порушенням свободи висловлювання?

Правозахисні організації вже давно виступають проти «законів пам’яті». На їх думку, встановлювати історичну справедливість – не справа політиків. До того ж, проти законів пам’яті виступали історики: мовляв, вони обмежують можливості історичних досліджень. Висловлена істориком гіпотеза (а гіпотеза, як відомо, є невід’ємною складовою наукового дослідження), може стати приводом для кримінальної відповідальності.

Так, наприклад, сталося у 1995 році з істориком Бернаром Льюїсом у Франції. Його засудили за те, що на основі своїх аргументів та напрацювань він висловив думку про те, що трагедія, яка сталася з вірменами, не зовсім чітко підпадає під визначення геноциду згідно з міжнародним правом. Це зазначив професор Оксфордського університету Тімоті Гартон Аш у своїй статті в Los Angeles Times у жовтні.

Французький контекст

Досить суворі закони пам’яті існують у Франції. Перший з них був прийнятий у 1990 році щодо заперечення геноциду євреїв у Європі під час Другої світової війни. Потім з’явився повніший закон, пише Аш – щодо заперечення злочинів проти людства, визначених Нюрнберзьким трибуналом.

У 2001 році у Франції прийняли закон, який визнавав рабство злочином проти людства, якому слід надати відповідне місце у викладанні та наукових дослідженнях. Одразу розпочались судові процеси проти науковців, які досліджували це питання, як наприклад, Олів’є Петр-Гренуйє (Olivier Petre-Grenouilleau).

Тоді ж було прийнято інший закон, згідно з яким шкільна програма з історії мала висвітлювати «позитивну роль французької присутності на заморських територіях, особливо у Північній Африці». Втім, «позитивну роль» дуже швидко прибрали з тексту, а справа Петр-Гренуйє стала причиною виникнення руху науковців, який дістав назву «Свободу історії».

Чи треба?

Чи необхідні «закони пам’яті»? Це питання широко обговорювали у Європейському союзі, міжнародних організаціях та в медіа. Слід підкреслити: йдеться не про тотальне заперечення геноцидів, а про те, чи можливо накладати обмеження на трактування історії, особливо у наукових колах.

На думку директора міжнародної організації Артикль 19 Аньєз Каламар, «Закони пам’яті часто виводять історію на рівень догми, обмежують дослідження та дебати. Вони стають цензурою для потенційно суперечливих досліджень та публікацій, створюють табу та атмосферу, у якій згасають контроверсійні дослідження».

У прес-релізі Артикль 19 зазначено, що, згідно з міжнародним правом, уряди можуть накладати обмеження на свободу висловлювання, якщо це необхідно для досягнення легітимної мети. У цій же ситуації, на думку правозахисників, «закони пам’яті, по-перше, не служать ніяким легітимним цілям, а, по-друге, можуть нанести значної шкоди свободі слова, оскільки ними легко зловживати».

В Україні причиною обговорень цієї ж теми стала ініціатива Президента щодо кримінальної відповідальності за заперечення Голодомору. Питання, звичайно, дискусійне. З одного боку – так, це порушення свободи висловлювання, а з іншого – яке майбутнє у країни, де немає порозуміння та єдиної думки з жодної історичної проблеми? Та якби це порозуміння залежало від прийнятого парламентом закону, ситуація була б значно простішою.