У порівнянні з ідеальною демократією – кожна сучасна демократія – це розчарування

Мартін Кригєр, Professor of Law, The University of New South Wales, Сідней, Австралія

Як на Вашу думку, чи існує демократія у сьогоднішній Східній Європі?

Відповідь на це запитання залежить від того, з чим ми порівнюємо. Якщо з Радянським Союзом, то тепер у Східній Європі багато демократії. Ті речі, які зараз здаються банальними – вільні вибори, політики, які відходять, якщо програють на виборах – не можна було собі навіть уявити тільки 15 років тому. Якщо порівнювати між собою пост-комуністичні країни, то ситуація виглядає здоровішою у Польщі, Чеській Республіці, Угорщині, Словенії, Болгарії, Хорватії, Словаччині ніж у Росії, Україні, Бєларусі, Румунії та Сербії. В порівнянні з західними демократіями всі східноєвропейські демократії мають якісь більші чи менші недоліки; потрібні час, досвід і удача, щоб їх позбутися. А у порівнянні з ідеальною демократією – кожна сучасна демократія – це розчарування, більшою або меншою мірою.

Чи існує поняття „універсальної демократії”, чи можливі якісь „національні варіації”? Наприклад, „напівконсолідована демократія, про яку писали Лінз і Степан, чи „напівдемократія”, або „керована демократія”?

Існують універсальні передумови демократії, наприклад, вільні і справедливі вибори, а також вільні медіа, політична опозиція і дещо інше. Якщо у вас цього немає, то у вас немає демократії.

Приклади у Вашому питанні належать до двох типів. Перші два – кількісні, тобто вони оцінюють ступінь розвитку демократії, а третій – якісний; це – тип демократії. Стосовно кількісного рівню, напевно, демократія може бути розвинутою у якійсь мірі, так само, як можна мати напів досягнутими законність, свободу та інші речі. Жодна з цих речей не є чудовою коштовністю, яку або маєш, або – ні. Їх можна мати більше або менше, тобто це – континуум; а також вони складаються з кількох елементів, можна досягти чогось в одному, і відставати в іншому.

Але Ваш третій приклад з „керованою демократією” стосується прикметника, який характеризує демократію. Питання оцінки якості демократії може бути небезпечним. За комунізму прийменники та іменники мали небезпечну тенденцію пожирати одне другого. Розгляньмо ненажерний прикметник у виразах „соціалістична демократія” та зажерливий іменник у словосполученні „демократичний централізм”. Тому у пост-комуністичних країнах часто уникають якісних оцінок демократії, обираючи „демократію без прикметників”. Але такі слова як „демократія” рідко вживаються без прикметників, адже демократії або законності у чистому виді ще ніхто не досяг. Так що не можна уникнути питання, якого типу демократію Ви маєте чи хочете мати. Але треба уникати того, щоб прикметник пожер іменник, як це легко може статися у словосполученні „керована демократія”. Проте так може статися не з усіма прикметниками.

Щоб підібрати відповідний прикметник, треба визначитися, якого типу демократію Ви хочете побудувати і що для цього треба зробити. Ліберальна демократія вимагає дотримання законності та забезпечення свобод, тоді як в багатьох демократіях світу є тільки вільні вибори. Республіканська демократія закладає активність громадян, їх добру обізнаність з публічної політики та вплив на рішення, які їх стосуються. Просто виборча демократія – це велике досягнення само по собі; але люди можуть бути розчаровані тому, що це – все чого вони досягли. Навіть тоді, коли вже побудовано базові принципи демократії, з’являються питання про її якість.

Тобто, питання не просто стоїть маємо ми демократію, чи ні. Нас цікавить, наскільки важливими є ті рішення, які приймають обранці народу. Якою мірою необрані олігархи контролюють ситуацію? Чи існують якісь укриті владні структури, які благоденствують, незаторкнуті представниками народу, або може навіть мають з ними зв’язки? Чи використовує обрана влада „компромат”, щоб зруйнувати своїх опонентів? Після позитивної відповіді на ці запитання може навіть виявитися, що у вас є якісь елементи демократії, і це – добре! Але на жаль є такі політичні аспекти, які погіршують якість демократії до того, що вона може стати просто фасадом.

Що більше важливе для розвитку демократії – готовність інституцій чи схильність нації до демократизації? Чи Ви згодні з тим, що одні нації є більш схильними до демократизації, ніж інші, а деякі взагалі неможливо демократизувати?

Я думаю, що без „національної схильності до демократії” суспільство зіткнеться з багатьма проблемами, з якими не стикаються більш везучі країни. І навіть якщо демократичні інституції досконалі, проблеми будуть. Я також погоджуюся, що в деяких суспільствах є сили і традиції, які заважатимуть встановленню демократії. Але треба уникати культурного детермінізму у цьому питанні. Ви питаєте, чи можна сказати, що певні країни не схильні до демократії. Я б не погодився з цим узагальнюючим твердженням. Одна справа – серйозно оцінювати несприятливі факти, інша – думати, що цей стан речей не можна змінити. Постфактум можна говорити, що у Японії та Німеччині споконвіку були ресурси для того, щоб живити демократію. Але у 1945 році це не було очевидно. А хто вірив у те, що демократія переможе в Іспанії або Португалії? Звичайно, коли люди за щось беруться і це їм вдається, то потім нащадки вважають, що це було легко, і навіть знаходять історичні прецеденти, адже в історії їх завжди можна знайти. А коли людям щось не вдається, то аналітики завжди знайдуть культурні фактори, щоб пояснити, чому це їм не вдалося.

Я думаю, що культурні чинники – дуже важливі, проте не думаю, що існує якесь наукове обґрунтування того, що в країнах, де ніколи не було законності, демократії та інших благ, вони ніколи не розвинуться. Вразливість до культурних чинників – це добре. А культурний песимізм – це або расизм, який виказують зовнішні спостерігачі, або самовиправдання для тих, хто потерпів поразку. Мені не подобається ні те, ні інше.

Соціологічні дослідження в Україні говорять, що приблизно 50% опитаних погоджуються с твердженням, що „сильний лідер може зробити більше для країни, ніж парламент і всі політичні дискусії”. Наскільки підтримка влади „сильної руки” сумісна з демократією?

Погано, що люди так думають. Демократичне правління може бути більш ефективним, як це довів розпад СРСР на противагу сполученим штатам. Здорова демократія потребує сильної держави, оскільки тільки вона може виконувати певні функції (збирати податки, забезпечувати справедливий суд, зміцнювати закон, організовувати громадсько-корисні справи). Деспотизм є не просто малоприємним, але його сила є часто ілюзорною. Він добре робить погані речі, і погано – добрі речі. Це все тому, що деспотичні суспільства стикаються з проблемою координації внутрішніх структурних елементів. А ефективна влада повинна опиратися на активних громадян. Диктаторство плекає невігласів, тому що воно заморожує джерела інформації. Деспотичні суспільства рідко бувають такими ефективними протягом довгого часу як вільні суспільства. В цьому могли переконатися і північні корейці і східні німці, якщо вони поцікавилися тим, що робиться за кордоном.

Чи погоджуєтесь Ви з тим, що економічний розвиток країни є тісно пов’язаним з розвитком демократії у ній?

Нещодавно вийшла робота стосовно цього, і я можу тільки зацитувати: економічна міць не гарантує демократизації держави, але допомагає утримати вже встановлену демократію. Але автори цієї роботи взяли мінімалістичне визначення демократії – вільні вибори, змагання еліт. Як тільки ми починаємо будувати ліберальну демократію, то виявляється, що такі хороші речі як правова система та некорумпована адміністрація коштують грошей. І все ж таки Індія є прикладом держави, яка ніколи раніше не була демократичною державою, але у пост-колоніальний період стала і залишилася нею попри усю свою відчайдушну бідність.

Як Ви оцінюєте роль зовнішніх факторів у розвитку демократії у Східній Європі?

Надаю їм величезного значення. Очевидно, що країни, які збираються вступити до Євросоюзу, витримують неабиякий тиск, але в цілому ефект від вступу буде цілющим для них. Уявіть собі, що було б, якби Холодна війна закінчилася поразкою Західного світу! Це було б жалюгідне видовище, і напевно у світі б не переважали демократичні країни. Демократизація – це складніша річ, ніж видається.

Бесіду вела Наталка Погоріла

«Диалог.UA»