Вибрані статті зі збірки АНТОЛОГІЯ АДАПТОВАНОГО ДОСВІДУ або Для чого існують програми освітніх обмінів (Рівне, 2004)

„Бідний і принижений вчитель не навчить своїх учнів бути багатими та гідними свого призначення. Тому український учитель має думати, як об’єднатися в різноманітні професійні асоціації, щоб акумулювати власний досвід і наробки колег, вести рівноправний діалог з органами влади і чиновниками в управліннях освітою.”

Cергій Клепко, проректор із науково-методичної роботи Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М.В.Остроградського, завідувач кафедрою філософії та економіки освіти, головний редактор журналу “Постметодика”

 Інтеграція ідей громадянської освіти у викладанні суспільних дисциплін

Анатолій Ковтонюк[1], Лариса Середяк[2]

Про громадянське суспільство як невід’ємну складову демократичної держави у нас почали говорити порівняно нещодавно. Власне, з того самого часу, коли проголосивши незалежність України, наші державотворці спромоглися закріпити в першій статті Конституції демократичний статус новоствореної держави як програмну мету її розвитку. Відштовхуючись від Основного закону, українська школа до числа пріоритетних завдань на найближчу перспективу віднесла громадянську освіту, як передумову становлення якісно нової історичної спільноти в Україні. Проте, до сьогодні не всі вчителі України розуміють, що таке громадянське суспільство і чому необхідно працювати над його створенням, швидшим поступом, реалізацією складових. Для багатьох педагогів є проблемою відповісти на запитання: чому необхідно бути будівничим громадянського суспільства, прагнути жити й творити в ньому?

Випускники американських програм освітніх обмінів мали можливість побачити ”на власні очі” й відчути „на рівні емоцій” плюси і мінуси іншого суспільного устрою, з яким попередньо були ознайомлені через ЗМІ, літературу, розповіді колег тощо. Іншим той устрій є саме завдяки рівню розвитку демократичних відносин, особистої відповідальності та громадянського обов’язку його членів.

Асоціація вчителів історії та суспільних дисциплін „Нова Доба”, одним із завдань якої є поширення ідей громадянської освіти в Україні через різні форми освітньої діяльності, після випуску ґрунтовного навчального посібника з курсу громадянської освіти „Ми – громадяни України” обрала пріоритетом своєї діяльності на наступні роки курс на інтеграцію громадянської освіти у викладання суспільних дисциплін. З цією метою група членів Асоціації перебували за програмою „Civitas Exchange” на стажуванні в Центрі правової та громадянськоої освіти Самфордського університету (штат Алабама) із чітко поставленим завданням: ознайомившись з американськими підходами поширення серед учнів ідей громадянської освіти, створити навчальний посібник для вчителів історії, в якому була б продемонстрована можливість застосування в наших школах громадянознавчих знань і вмінь з урахуванням діючої програми та особливостей українського менталітету. Оскільки більшість вчителів історії викладає в школах два предмети – історію України і всесвітню історію, творча група у складі Володимира Горбатенка, провідного наукового співробітника Інституту держави і права НАН України, доктора політичних наук, Григорія Фреймана, викладача Луганського педагогічного університету, кандидата педагогічних наук, Анатолія Ковтонюка, вчителя правничих дисциплін Житомирського міського ліцею, а також Лариси Середяк, вчителя історії ЗОШ № 28 м. Львова, опрацювали змістові лінії навчальних програм з історії в усіх без винятку класах середньої школи через ракурс громадянської освіти й виховання.

У його ході ми відповідали на запитання: як на уроках історії працювати над формуванням усвідомленої громадянської позиції та відповідальності особи? І зробили висновок: лише за допомогою реалізації інтегрованого підходу у викладанні громадянської освіти.

У школах США постійно виникають запитання, відповіді на які необхідно шукати, на нашу думку, в існуючій системі навчання й виховання (школа – навчає, сім’я – виховує):

▪ Звідки в їхніх школярів стільки громадянської активності?

▪ Чому їхні учні хочуть і створюють інформаційні бюлетені, журнали, СD-газети, що різнобічно висвітлюють діяльність шкільного життя?

▪ Що є первинним в існуванні волонтерського руху?

▪ Яким чином напрацьований роками в США досвід роботи з учнями перенести до нас, враховуючи особливості національної культури, наш ціннісні орієнтири, менталітет?

Працюючи над проблемою виховання громадянина, необхідно пам’ятати, що ми не починаємо на порожньому місці. Наша історія багата прикладами прояву національної свідомості, жертовності, громадянської активності в умовах відсутності держави, ворожого середовища, насаджування чужої ідеології. Тож, розпочинаючи працю, необхідно для себе поставити також ряд запитань, які пропонуємо нижче:

Чому сьогодні є вкрай важливим використання  інтегрованого громадянознавчого підходу у викладанні історії та інших дисциплін?

По-перше, він дає можливість систематично (згідно з навчальною програмою – бодай двічі на тиждень) працювати з учнями над відповідними поняттями, виробляючи алгоритм прийняття рішень, використовуючи різні історичні приклади;

по-друге, відбуватиметься демонстрація активної життєвої позиції історичних персонажів різних епох і народів;

по-третє, такий підхід сприятиме розвитку в учнів критичного мислення через застосування інтерактивних технологій;

по-четверте, використання міжпредметних зв’язків покликане розвинути громадянознавчі якості учнів та збагачення на соціальний досвід.

Чому сьогодні є можливим впровадження інтегрованих підходів у викладанні історії?

▪ Протягом останніх років в освітній політиці України продемон­стровані реальні кроки демократизації, які дають освітянам надію на можливість становлення елементів громадянського суспільства (як, наприклад, введення 12-бальної шкали оцінювання, гнучкість програм, можливість вибору підручників, екзаменів, форм і методів викладання предметів тощо).

▪ Більшість педагогічних колективів не на словах дотримується особистісно зорієнтованого підходу до навчання та виховання, створюють умови для вияву й розвитку творчого потенціалу учня.

▪ У багатьох школах учителів залучають до розробки й прийняття управлінських рішень, що демонструє вагу спільних дій і підвищує рівень їхньої мотивації.

▪ Учнівські колективи навчаються в школах, запроваджуючи принципи учнівського самоврядування.

▪ Створений методичний посібник „Історія для громадянина”¹ , в якому подаються певні підходи до роботи учнів на уроках, може бути використаний вчителями інших предметів.

Попередньо запозичений і адаптований досвід проведення суспільно-громадянських акцій в позакласній діяльності (проекти „Громадянин”, „Молодь обирає дію”), розроблені навчальні курси (правові, економічні, з громадянської освіти) продемонстрували високі результати навчальної та практичної діяльності: „мовчазні” учні заговорили, більшість повірила в дієвість власного внеску у вирішення суспільних проблем громади; одні отримали перший досвід участі в громадському житті, інші – у відстоюванні власних прав. Проте, лише невелика кількість навчальних закладів в Україні мають у своєму навчальному плані вищевказані окремі курси. Тому інтегрованість є сьогодні найбільш доступним і реальним шляхом поширення громадянознавчих знань та умінь серед школярів нашої країни.

Учні, з якими ми працювали на уроках історії, використовуючи підходи громадянської освіти, стають іншими. Вони не дозволяють зневажливого ставлення до себе, з розумінням ставляться до проблем школи й громади, вони самі шукають і знаходять цікаві проекти, обмінні програми тощо. Але це лише та незначна частина учнів, із якими вчителі працюють, використовуючи свої знання, ентузіазм, поєднуючи вивчення пропонованих програмою змістових ліній із складовими громадянського виховання.

Означена проблема є значною і має кілька аспектів. Насамперед, це кількість вчителів, які можуть і хочуть сьогодні працювати над реалізацією інтегрованого громадянознавчого підходу до викладання навчальних дисциплін. Бажаючих працювати в такому руслі необхідно ознайомити з тією багатовимірною палітрою, що включає в себе поняття „громадянська освіта” і „громадянське виховання”. Зробити це можна на навчальних семінарах, засіданнях методичних об’єднань тощо. Зрозуміло, що не завжди очікувані результати будуть досягнуті. Важливо пам’ятати, що „дорогу здолає лише той, хто йде...”. Проте кілька рекомендацій для бажаючих розпочати пропонуємо Вашій увазі:

▪ Учитель, який свідомо обере інтегрований громадянознавчий підхід у викладанні предмету, повинен ретельно попрацювати над змістовою частиною уроку, щоб сфокусувати увагу учнів саме на громадянознавчих компетенціях.

▪ Учнів поступово (чим раніше, тим краще) необхідно вчити працювати за інтерактивними технологіями, починаючи з простих, попередньо самому провівши їх апробацію.

▪ Пам’ятайте, що громадянська освіта вимагає бачення в кожному учневі особистості, якій необхідно дати можливість висловити свою точку зору, аргументувати власну позицію. Вчитель повинен уміти організувати дискусію, стати на позицію учнів тощо.

▪ Учителеві необхідно позбуватися комплексу „перевантаженості програм” і намагання „викласти все”. Для усвідомлення свого місця в сьогоденні, виходячи з власних знань і досвіду, учням необхідно давати можливість говорити і слухати інших.

▪ Важливо залучати учнів до різних соціальних аспектів діяльності школи в позакласній роботі: проведення опитування, анкетування, створення різного типу   стіннівок. Слід завжди починати з малого, щоб діти побачили кінцевий результат.

І, можливо, найголовніше, що треба знати вчителям: поширювати серед учнів принципи громадянської освіти зможе лише той педагог, який сам вірить у необхідність і можливість формувати активну громадянську позицію молодого покоління в школі, який є небайдужим до лицемірства і фальші, подвійної моралі й блюзнірства. Пам’ятаймо, наскільки важливо навчати власним прикладом.

Хочеться вірити, що спільними зусиллями випускників американських програм, учасників навчальних семінарів різних освітніх проектів, вчителів з активною життєвою позицією, шкільних адміністраторів і просто небайдужих чиновників освіти ми зможемо незабаром побачити в наших учнях світосприйняття, що базуватиметься на принципах громадянської освіти. Вірю в те, що наші діти будуть справжніми патріотами України і зможуть пишатися своєю країною, як власною пишаються американські.

Залюбки могли б провести серію тренінгів із використанням посібника „Історія для громадянина”. Цей досвід описаний у посібнику «Історія для громадянина» (Горбатенко В., Вербицька П., Ковтонюк А., Середяк Л., Фрейман Г. – Львів, НВФ „Українські технології”, 2003. – 136 c.). Програми ж тренінгових занять для вчителів та адміністраторів навчальних закладів – на сторінках сайту “Вісник програм шкільних обмінів”:  www.visnyk.iatp.org.ua

Подолати кризу мотивації навчання

Олександр Войтенко[3],

Пропоновані в розробках методи виявились легко адаптованими в середній та старшій школі. Це пояснюється зміною покоління школярів: нова генерація учнів виросла в більш демократичному середовищі і, як наслідок , пропоновані методики є для них більш органічною формою навчання. Інтерактивні технології навчання дають можливість учителям подолати кризу мотивації навчання, яка стала головною проблемою останнього десятиліття української школи. Пропоновані методики не йдуть в розріз із завданнями та цілями освіти, задекларованими програмами, та не вносять значних структурних змін до навчального матеріалу. Пропоновані матеріали були апробовані в різних школах та регіонах України.

На етапі перебудови суспільних відносин у напрямі їх демократизації школа потребує нових демократичних методик, які ляжуть в основу нової методології шкільної освіти. Вчителі мають оволодіти прийомами та шляхами демократичних взаємин, новими інтерактивними методиками навчання, прийомами розвитку критичного мислення учнів, навчання їх самостійній роботі з історичними джерелами. Розвиток нових умінь в учнів потребує додаткової підготовки вчителів, озброєння їх як новими знаннями з теорії та методології навчання, так і тренувань із застосування нових технологізованих методик.

Сучасні кооперативні, інтерактивні технології навчання, що почали швидко поширюватися в Україні, є не лише однією з демократичних форм навчання, але й засобом мотивації учнів до активної діяльності на уроці. Вміле використання таких технологій дає можливість вчителеві ефективно використати особистісний потенціал кожного учня, планувати та досягати результатів, перетворити урок на співтворчість та подарувати учням відчуття власного зростання.

Одна з проблем викладання суспільних дисциплін, історії зокрема, полягає в тому, що загальноприйнятим залишається підхід до вивчення навчального матеріалу за авторськими текстами підручників. Учні не мають можливості самостійно „відкривати” історію. Майже відсутнє навчання учнів дослідженню з історії. Візуальні та документальні джерела, як правило, використовуються не як джерела для вивчення історії, а лише як ілюстрації.

Досвід, набутий підчас перебування в США, доводить, що старшокласники, які володіють технологією аналізу джерел, більш критично сприймають історію, не довіряють „на слово” ЗМІ, коли ті коментують історичні події, вони  мають власні судження та готові їх аргументовано захищати. Такі громадянські навички формуються  й на уроках історії. Одним із шляхів досягнення зазначених здібностей є оволодіння учнями технологією аналізу джерел, візуальних в тому числі. Різні підходи, прийоми , що можуть бути використані вчителем, не лише урізноманітнюють роботу учнів на уроках, але й сприяють розвитку в них критичного мислення, аналітичних здібностей, спонукають до подальшої самостійної роботи.

Пропоновані фрагменти уроків з всесвітньої історії для 10 класу якоюсь мірою ілюструють сучасні підходи до викладання історії, де робота з джерелами посідає чільне місце. Вправи розроблені за матеріалами навчального семінару “Вивчення історії Голокосту”, розробленого Центром Вивчення Голокосту та прав людини, що в м.Огаста, штат Мен, США.

«ДВІ СТОРОНИ ТОТАЛІТАРИЗМУ»

• Зачитати вислів Муссоліні: “Я докладаю нелюдських зусиль, щоб просвітити цих людей. Вони мусять зрозуміти, що стануть зрілими лише підкоряючись. Коли вони навчаться покірності, вони повірять в те, що я кажу і тоді підуть маршем, стрункими колонами під мою команду...”

• Попросити учнів виділити ключове слово в цьому фрагменті та пояснити вибір.

• Об’єднати учнів у малі групи.

• Роздати фотографії “Нацистський парад” та “В’язні концтабору”

• Визначити час для роботи в групах /5 хв./

• Попросити групи дати відповіді на запитання:

– Хто зображений на фотодокументах?

– В який час і з якою метою могли створюватися ці фотографії?

– Що спільного і що відмінного в них?

– Які почуття опановують людей, зображених на фотографіях?

• Заслухати відповіді, збираючи їх по колу від груп та доповнення бажаючих.

• Поставити нове завдання групам:

– За якого політичного режиму можливі обидві ситуації, зображені на фотодокументах?

– Якою є мета такого режиму?

– Якими рисами має характеризуватися такий режим?

– Якими засобами цей режим досягає бажаної мети?

• Узагальнити відповіді.

Під час обговорення варто загострити увагу учнів на відмінності у поведінці людей, зображених на фото, – в’язні зберегли в собі людяність, готовність до взаємодопомоги – в першому ряду підтримують одного з знесилених. Попросіть учнів висловити своє припущення, щоб сталося, якби хтось із солдатів першого ряду впав, як би повели себе інші?

• Запитайте учнів: „Що єднає вислів Муссоліні та наведені фото?”

• Попросити учнів дати характеристику тоталітарному режиму, як такому, що прагне нівелювати особистістю, знищити індивідуальність людини (за методом ПРЕС).

АНТИСЕМИТИЗМ

• Попросити розглянути фотографію „Ресторан”  і дати відповіді на запитання. Дайте переклад надпису в центрі зали з німецької – „Не для євреїв”.

– Що зображено на фотографії?

– На яку категорію відвідувачів розрахований ресторан?

– Якою могла бути мета  створення фотографії?

– В якій країні могла бути зроблена фотографія? В який час?

– Про що може свідчити об’ява?

– Яку мету  міг переслідувати господар, вивішуючи об’яву?

• Заслухати відповіді груп.

• Провести  обговорення.

Під час обговорення доцільно відвести час на обговорення наступних запитань: „В якій країні могла бути зроблена фотографія? В який час?” Якщо в учнів виникають певні труднощі, перефразуйте запитання: „В якій країні не могла бути зроблена?” Обговорення дає можливість актуалізувати знання з історії інших країн цього періоду, співставити їх, що допоможе уявляти історію „більш цілісно”.

• Попросити розглянути фотографію „Жінка на лаві”. Перекладіть надпис з німецької – „Лише для євреїв”.

– Що зображено на фотографії?

– Хто міг зробити знімок?

– Коли і в якій країні міг бути зроблений знімок?

– Чому жінка, яка сидить, закривається від камери?

– Дайте характеристику почуттів та переживань цієї жінки.

• Заслухати відповіді груп.

• Провести  обговорення.

Під час обговорення питань варто більш детально спинитися на запитанні „Хто міг зробити знімок?” Висловлюючи припущення, що це кореспондент, учні зможуть висловити свої думки – кореспондент якої країни? Це дасть можливість повторити історію ряду країн у 30 роки.

• Запитати: “Що спільного між цими фотографіями?”

• Запропонувати висловити думки з приводу відносин, що панують у цьому суспільстві.

Приверніть увагу учнів до таких понять як ксенофобія, права людини, дискримінація

Проект «ШКОЛА ДРУЖБИ»

Кінець ХХ століття ознаменувався бурхливими інтеграційними процесами, коли світ, що пережив страхіття Другої світової війни, усвідомив тендітність нашої планети та крихкість миру на ній.

Для багатьох країн у ХХ ст. було перегорнуто сторінку тоталітарної історії, періоду замкнутості та відгородженості від світу. Падіння “залізної завіси” дало змогу країнам Центральної та Східної Європи по-новому відкрити світ. Усі ці процеси не лише впустили свіже повітря в історію нової Української держави, а й поставили перед нею цілий ряд проблем та завдань: як швидко подолати наслідки епохи страху та покори; як краще та ефективніше плекати паростки демократії; як ростити дітей в дусі толерантності; як формувати активну життєву позицію; як розчинити їм двері у світ і, водночас, як виховувати їх справжніми громадянами, патріотами своєї держави, готовими працювати задля зростання та розквіту Вітчизни, люблячими свою малу батьківщину. 

Громадянська освіта і є тією сферою педагогічного впливу, яка значною мірою допомагає вирішувати ці питання. В рамках громадянської освіти педагоги мають змогу розробляти різноманітні  періодичні, постійні акції та програми, які залучають молодь до живих процесів, що відбуваються в суспільстві.

Пропонований проект може бути реалізований як складова виховної роботи навчального закладу. Тобто проект може бути розрахований для окремої ланки (середні чи старші класи), модифікований з незначними змінами у клуб вихідного дня, чи гурток будинку школярів та юнацтва. 

Мета проекту:

1.Залучити широкі кола учнів до активного вивчення вітчизняної історії, культури,  історії  рідного краю.

2.Вивчення учнями розмаїття культур, історії та традицій, мов різних країн світу.

3.Виховувати толерантність і повагу до інших шляхом залучення учнів до інтернаціональних зв’язків, через широкий доступ до різноманітних джерел інформації.

Учасники проекту:

• Учні 6-11 класів

• Вчителі суспільних та гуманітарних дисциплін.

• Педагоги-організатори.

За умов успішної реалізації проекту

учні набудуть таких знань, умінь та навичок:

• Навчаться спільно реалізовувати навчальний проект, співпрацювати, добирати форми самовираження.

• Навчаться толерантному, неупередженому відношенню до інших культур, релігій, народів.

• Поглиблять знання про окремі країни світу: їх історію, культуру, традиції, сучасність, політичну систему.

• Набудуть вмінь давати характеристику окремим сучасним країнам світу, народам та різним проявам культури.

• Матимуть змогу  орієнтуватися в сучасних міжнародних відносинах.

• При нагоді матимуть можливість зав’язати дружні стосунки з однолітками з інших країн.

Шляхи реалізації проекту

Навчальна діяльність:

1. Спеціальний курс „Відкриваємо світ”

2. Поглиблене вивчення навчального матеріалу по вибраній країні.

3. Навчання учнів готувати проектні роботи та робити їх представлення.

Поза навчальна діяльність:

1. Клуб інтернаціональної дружби.

2. Клуб друзів по листуванню.

3. Випуск стіннівок.

4. Написання проектів та їх захист.

5. Організація зустрічей з школами-партнерами.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВИКОНАВЦІВ ПРОЕКТУ

• Починаючи реалізацію проекту, адміністрація школи має ознайомити з ним увесь педагогічний колектив, а за наявності у школі учнівського самоврядування – отримати від учнів позитивні відгуки та готовність взяти участь в його реалізації.

• Вчителі, які координуватимуть діяльність учнів та надаватимуть їм консультативну допомогу, мають усвідомити головну мету проекту – оволодіння учнями рядом умінь та навичок, ціннісних орієнтирів та громадянських компетенцій, таких як толерантність, повага та цінування різноманітності, уміння шукати та опрацьовувати інформацію, комунікувати міжособистісно і групою, презентувати, співпрацювати, реалізовувати проект  т. ін.

• Роботу слід розпочати в кінці навчального року з визначення переліку країн, які будуть вивчатися у різних класах. Доцільно враховувати вікові особливості учнів, програмний навчальний матеріал з географії, історії, літератури. Так, наприклад  для учнів 6-7 класів варто обрати Єгипет, Індію, Грецію, Польщу, а для 8-9 класів – Швецію, Мексику, Італію, Китай, для старших класів – Японію, Росію, Нідерланди, США тощо. Бажано запро­понувати учням перелік країн, з яких вони на класних зборах оберуть одну.

• Наступним етапом роботи є організація пошуку джерел інформації про країну, що вивчається. Це, перш за все, бібліотечні матеріали, Інтернет. За допомогою вчителя учні можуть написати листа до дипломатичних представництв, чи культурних центрів з проханням надати матеріали з історії, культури, сучасності країн, що вивчатимуться.

• Отримавши завдання на літо щодо зібрання інформації, учні будуть готовими до більш глибокого вивчення країн в навчальному році.

• За наявності годин варіативної складової в навчальних планах школи, адміністрація передбачає виділення 0,5 навчальної години для кожного класу на проведення спецкурсу. Структура  навчального навантаження може мати такий вигляд:

• Програми  спецкурсу складаються за існуючими програмами з історії, географії, літератури, світової художньої культури та країнознавства. Протягом першого півріччя вчителі-предметники проводять заняття, у яких комплексно викладають матеріал свого предмету щодо країни, яка вивчається класом.

• В другому півріччі з числа годин гурткової роботи може бути виділено по 0,5 години в кожному класі для проведення клубного заняття, чи гурткового, програма діяльності якого повинна включати час на підготовку учнями власних проектів, випуск тематичних газет, проведення зустрічей.

• В грудні-січні кожен учень обирає для себе тему для підготовки проекту. Це має бути цікаве перш за все для самого учня питання. Не варто перевантажувати учнів “глобальними” проблемами, складними питаннями. Це можуть бути такі теми, як, наприклад, “Скарабеї в Єгипетських релігійних віруваннях”, “Міф про Осіріса та Ісіду”, “Великий сфінкс” (Єгипет); “Сучасний індійський танок”, “Спеції та приправи індійської кухні”, “Тадж Махал” (Індія); “Формування сучасної політичної карти Німеччини”, “Брати Шумахери – найшвидші серед спортсменів”, “Місячна соната Бетховена” (Німеччина) тощо. Форма підготовки учнівських проектів, їх оформлення можуть бути довільними, але такими, що дадуть можливість створити своєрідне портфоліо матеріалів по країні. Варто також дотримуватися одного правила: учнівська ініціатива, творчість, фантазія мають стати основними при виконанні цього етапу. Вчитель не повинен нав’язувати ні тематику проектів, ні форми їх реалізації.

• В березні-квітні учні на виховних годинах, заняттях клубу чи гуртка представляють власні проекти, кращі з яких можуть бути використані під час підготовки Дня країни.

• Протягом року кожен клас готує декілька стіннівок з найцікавішими матеріалами про країну, яку вивчають. Ці стіннівки повинні бути доступні для огляду усіма бажаючими. У класах можуть випускатися щоденні бліц-листівки, бюлетені з коротенькою інформацією з будь-яких питань, що стосуються країни (біографії відомих людей, історичні пам’ятки, флору чи фауну, мистецтво, унікальні географічні об’єкти). Пошук цих матеріалів за енциклопедіями та словниками навчить дітей систематично користуватися довідковою літературою. Це також можуть бути матеріали з Інтернету, де є велика кількість веб-сторінок з країнознавства.

• Добре знаючи іноземну мову, учні можуть листуватися з однолітками тих країн, які вони вивчають, а школа – зав’язати партнерські відносини.

• Фінальним етапом року мають стати підготовлені класами Дні країн. Форма проведення може бути довільною, але бажано, щоб усі напрацювання учнів протягом року були представлені для якомога більшої кількості учнів школи, батьків. На заходи до Дня країн можна запросити представників дипломатичних представництв, культурних центрів іноземних держав, інших шкіл.

• В кінці року учні знову обирають країну для вивчення на наступний навчальний рік.

• За такої схеми реалізації проекту учень протягом навчання в школі не лише  поглиблено вивчає 5-6 країн, а й знайомиться ще з, щонайменш, 30 країнами світу.

• Ця система може бути також видозмінена. Школи, які бажають налагодити добрі партнерські відносини з колегами з закордону, можуть обрати такий варіант, за яким класи вивчають одну країну протягом усіх років навчання. Це дасть можливість вивчати їх більш глибоко, зав’язати тісні контакти з учнями та вчителями шкіл інших країн.

Вправа  “Що нас єднає”

• Запропонувати невелику руханку:

- Попросити учасників спочатку зібратися у групи за кольором очей; потім – за кольором волосся; потім – за зростом, статтю, роками народження тощо.

• Запитати:

- Чи є такі учасники, які протягом виконання руханки знаходились у одній і тій самій групі?

- Про що це свідчить?

- Що було б якби ми приймали до уваги ці ознаки і керувалися ними  під час виконання командної, колективної роботи?

- Чим ми керуємося коли плануємо колективну роботу?

• Ускладнити вправу:

- вивісити таблички: „блондини”, „рудоволосі”, „брюнети”, „жінки”, „чоловіки”, „ті, хто має котів”, „православні”, “ті, що народилися навесні” тощо.

• Попросити учасників зайняти свої місця біля табличок. В першу хвилину на запитання групи не відповідати та не давати роз’яснень. Дочекавшись висновків групи, що вправу виконати неможливо, обговорити її:

- Чому не можна виконати це завдання?

- Про що свідчить ця вправа?

• Вивісити одну табличку з написом: „Люблю рідне місто” (або „Хочу бути щасливим”, „Бажаю здоров’я усім рідним”).

• Попросити тих, хто згоден із пропонованим твердженням, зайняти місце біля  таблички.

• Запитати у окремих учасників, чому вибрали цю табличку? Порівняти декілька відповідей.

• Вивісити наступну табличку і повторити вправу.

• Обговорити запитання:

- Чому було легко виконати цю вправу?

- Про що вона свідчить?

Деякі аспекти шляхів
виховання громадянина

Святослав Ратушняк[4]

Проведення даного заходу надає можливість старшокласникам на нормативно-правовому рівні ознайомитися із їхнім правом на свободу створення громадських недержавних організацій задля задоволення своїх потреб і захисту інтересів. У процесі тренінгу його учасники набувають і практичних навичок щодо реалізації даної свободи. Також тренінг сприятиме формуванню активної життєвої позиції молоді у нашій державі.

Кожна нова методична розробка інтригує й спокушає до її застосування. Саме в адаптації та практичному використанні інтерактивних технологій полягає успішне складання „екзамену” на інноваційність. Особливу увагу спрямував на питання порівняльної характеристики правового становища школярів США та України. Результатом адаптації стала розробка навчального посібника „Грай за правилами” (вступ до правознавства).

Відтак, труднощі чекатимуть на шляху адаптації безпосередньо в самих навчальних програмах з „Правознавства”. В Україні вони занадто перенасичені, що утруднює застосування активних технологій.

З досвідом, частково представленим в статті, можна детальніше ознайомитись в матеріалах часопису „Доба”, посібниках „Правознавство: навчальний посібник у 2-х частинах для 10-11-х класів” та „Практикум з правознавства для учнів 9-11-х класів”.

Кожна дитина – то неповторний світ, тож дуже важливо відчути її індивідуальність, відшукати ті методичні форми, що сприятимуть збагаченню і розвитку творчого потенціалу, розкриттю здібностей дитини, бажанню й умінню вчитися, творити, відчувати радість пізнання.

Досить складне і нелегке завдання, особливо у наш час, коли підлітки під впливом тих чи інших подій втрачають мотивацію до навчання.

Але ж ми ростимо майбутнє країни. Яким воно буде? Як підвищити мотивацію до навчання? Чому вчити? Як учити? Якими способами та методами?

На жаль, сьогодні на ці та інші запитання немає чіткої відповіді. Отже, виходячи з існуючих проблем та великої кількості питань без стверджуючих та одно знач­них відповідей, форми роботи на сучасних уроках повинні бути далеким від сухого переказу абстрактних знань. Вони повинні захоплювати учнів, пробуджувати в них інтерес та мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції й свідомість учнів у великій мірі залежать від тісного зв’язку форм навчання з уміннями й стилем роботи вчителя.

Досягнення цих результатів із найбільшим ефектом можливе при застосуванні саме активних (інтерактивних) методик.

Сьогодні виховання активного, свідомого, нового громадянина покладено не лише на сухуватий та перевантажений курс „Правознавство” у 9 класі. Ці функції перебрали на себе також курси: „Ми – громадяни України”, „Практичне право”, „Права людини”, „Правова психологія” та ін.

Разом із тим, як показує досвід, з високою ефективністю для учнів та найбільш впливовими на учнів є позаурочні заходи з правової тематики. Цьому сприяють як відсутність тягаря оціночного показника з однієї сторони, так і високий інтерес учнів до даних видів діяльності – з іншої (беруть участь бажаючі, велика аудиторія глядачів, максимальна наближеність до реалій, неодмінне бажання показати себе з кращої сторони й перемогти).

Такі заходи дають учням можливість самим повчитися, осмислити все те, що відбувається навколо, самим приймати рішення. А вчителю (організатору) потрібно в таких ситуаціях бути лише диригентом цього оркестру, а не грати соло.

Так, коли ми починаємо вчити „Державу” у 9 класі, – створюємо свої держави (хто „Президентію”, хто „Парламентарію”, хто „Змішанію”), „Право й закон„ – розробляємо закони, документи, конституції та декларації класу, школи..., „Владу” – обираємо депутатів, президента, проводимо референдуми, влаштовуємо судові засідання, пишемо петиції та скарги,  „Права та свободи” – створюємо партії, влаштовуємо страйки та демонстрації, „одружуємося”, відкриваємо підприємства, йдемо на роботу, тощо.

З учнями 10-11 класів розглядаємо більш складніші питання. Спілкуємося про засоби масової інформації, – складаємо самостійно новини „конкуру­ючими виданнями”, розробляємо рекламні ролики, відшукуючи в них правдиву й не зовсім інформацію.

А що ж  малюки? І з ними вивчаємо ці питання, але на значно простішому рівні: пишемо листи президентові, влаштовуємо конкурси „Якби я був президентом”, малюємо права та свободи, проекти Державного Гербу України...

Також слід звернути увагу: такі види діяльності учнів спонукають не лише бажання до навчання, а й практичні навички, які учні застосовують у школі і в повсякденному житті. Із кожним роком, з кожним місяцем,  спостерігаєш усе зростаюче й зростаюче бажання школярів працювати, оволодівати знанням, практичними навичками, бажання рухатись, щось доводити, не зупинятися на досягнутому, бажання бути активними. І з’являється ця насолода – відчуття задоволеності, комфорту.

Комфорт на таких заходах є однією зі складових успіху навчання. Демократичні стосунки (учасники можуть вільно рухатись, спілкуватися в групах, сперечатися, висловлювати свої думки, заперечувати, тощо), відчуття важливості кожного (кожен має право на свою думку, обов’язково може її висловити без переривань, критики, якщо це не потрібно, не побоюючись бути висміяним), праця в колективі (поява відчуття відповідальності, можливості завжди домовитись, розв’язувати конфлікти та суперечки, розвиток якостей лідера...) – все це дозволяє і спонукає застосовувати на позаурочних заходах активні технології навчання..

Саме такий шлях є одним із шляхів народження громадянина.

„Урядуй собі сам – урятуй себе сам!”

Тимур Оратовскьий[5], Валерій Шторлін[6]

У статті розкривається сутність технологій та методів впровадження правозахисної діяльності в систему учнівського самоврядування. З пропонованих практичних моделей інтерактивних технологій у школі пропонується розглянути методику «Суд честі» в рамках учнівського самоврядування.

Досвід, набутий участю в міжнародних програмах освітніх обмінів, суттєво поліпшив навчально-виховний процес у нашому навчальному закладі, допоміг створити доброзичливу толерантну атмосферу без­посередньо у вчительському колективі, а також організувати численні семінари, тренінги з інтерактивних технологій навчання, написати статті та посібники з проблематики інноваційних технологій.

Як наслідок, підвищилися якість, результативність викладання та адміністративної роботи навчального закладу. Особливу користь принесло знайомство з інтерактивними технологіями навчання, які спільними зусиллями вдалося застосувати на практиці як під час стажування в США, так і в Києво-Могилянському колегіумі у ході численних тренінгів, організованих для освітян зі всієї України. Як відомо, навчання інтеракції можливе лише через дію. Тут доречно згадати східну мудрість з вуст Будди: „Рух до мети і є сама мета”.

Стосовно використання нашого досвіду в практичній площині, то „якби досвід можна було продати за собівартістю, ми б стали мільйонерами” (Ебігайл ван Берен). Висловимо побажання, щоб переважна частина наших українських вчителів придбали запропонований адаптований досвід за собівартістю.

Готові поділитися своїми досягненнями з колегами, провести ряд семінарів, тренінгів тощо. Тут пропонуємо розробку плану-конспекту інтерактивного тренінгу „Уряд(т)уй себе сам!”

Пояснювальна записка

Можливість залучення учнів до керування шкільними справами обговорюється відтоді, як у ХІV-ХV ст. у містах Європи зародилась ідея самоврядування. Школи, як самоврядні громади, розглядались у творах Г.Сковороди, Л.Толстого та багатьох іноземних мислителів.

Чимало років в українському суспільстві триває дискусія педагогів щодо необхідності імплементації шкільного правосуддя, створення в школах спеціальних правозахисних органів як частини учнівського само­врядування. Ми знаємо про досвід Януша Корчака, який створив у своєму притулку для сиріт дитячий суд та написав разом зі своїми вихованцями «Кодекс провин і покарань». Подібні суди існували в 20-х роках ХХ ст. і в школах СРСР, однак, зрештою, були заборонені, оскільки сприймались своєрідним викликом існуючому суспільному ладу.

Сьогодні ми розуміємо значимість проблеми шкільного правосуддя, в якій є важлива педагогічна складова. Засудження провини, негативного вчинку та призначення покарання не минають безслідно для тих, хто засуджує й кого засуджують. Вони можуть стати для обох сторін як уроком справе­дливості, так і уроком байдужості. Проте, за наявності в школі власного розвинутого законодавства, вважаємо справді корисним мати судовий орган. Причому треба постійно підкреслювати його відмінність від судів державних: його компетенції має стосуватись розгляд не злочинів, а хибних вчинків. І перш за все тих, які порушують права іншої людини, а також закони, прийняті в шкільній спільноті.

У роботі шкільного суду необхідно поширювати ідею не покарання винного, а узгодження інтересів шляхом прийняття компромісного рішення – примирення. Згадаємо Януша Корчака: в його суді найбільш розпо­всюдженим був вердикт про помилування.

Метою розробки є впровадження правозахисної діяльності в систему  учнівського  самоврядування.

Обладнання мінімально може складатися з плакату афористичних висловів, що відповідають змісту тренінгу:

- Ніхто не зобов’язаний робити щось більше ніж може (латинське прислів’я).

- Щоб володіти свободою, треба її обмежити (Едмунд Берк).

- Свобода небезпечна, але лише вона забезпечує нам безпеку (Гаррі Емерсон Фосдік).

- Прагнення свободи для всіх може обернутися бажанням свободи лише для себе (Федір Достоєвський).

- Ніхто не може бути цілком вільним доти, доки всі не є вільними (Герберт Спенсер).

- Вільним можна бути навіть від особистої залежності (Оскар Уайльд).

Педагогічним методом для проведення заняття може бути комуні­кативно-діалогічна модель з елементами стратегій міжнародного проекту «Розвиток критичного мислення засобами читання та письма».

Час тренінгу: спарений урок (90 хвилин).

Вік учнів: 13-17 років.

Хід тренінгу:

Частина І

1 етап: (10 хв.). Думай/обговорюй у парах/розбудовуй знання.

Клас об’єднується в 4 групи, які складаються з 6 учнів. Оголошуються тема та мета тренінгу і кожній із груп пропонується проаналізувати співвідношення понять: свобода – відповідальність; права – обов’язки, що супроводжується завданням визначити, у яких зв’язках знаходяться ці поняття.

2 етап: (20 хв., по 5 хв. для кожної групи). Оголошення результатів роботи кожної групи спікером; обмін цікавими ідеями між представниками всіх груп  фіксується  тренером на дошці.

3 етап: (15хв.). Дискусія-узагальнення, орієнтована на запитання: “Яким способом можна розв’язати проблему узгодження свободи кожного  та всіх?”

Так чи інакше групи дійдуть згоди в тому, що це можливо лише за умов розробки єдиного для всіх кодексу, прийнятого як законопроект, спрямованого на регулювання стосунків між окремою людиною та колективом. Надалі результати теоретичного самовизначення в контексті поставленого завдання  (самостійно набуті теоретичні знання) мають бути застосовані в подальшій практиці.

Частина ІІ

1 етап: (10 хв.). “Круглий стіл”. У групах кожний по черзі висловлюється щодо ідей, пов’язаних із завданням розробити своєрідний “Кодекс честі” як сукупність правил поведінки в навчальному закладі, яких усі – як учні, так і вчителі – мають дотримуватись. На обговорення мають бути винесені не тільки обов’язки, пов’язані із такими порушеннями, як псування особистого майна, образливі прізвиська, паління на території учбового закладу, бійки, розповсюдження пліток, форми психологічного насильства (здирство, перетворення когось на підневільну особу тощо), але й права учнів щодо участі в громадському житті школи нарівні з викладачами.

2 етап: (20 хв., по 5 хв. для кожної групи). Презентація наробок кожної групи та визначення найконструктивніших ідей за критерієм відповідності реаліям шкільного життя.

3 етап: (15 хв.). Моделювання судової справи. На цьому етапі учням пропонується узгодити розроблений проект Кодексу честі із ситуацією, взятою з реального шкільного життя. Кожна з груп відповідно до кількості учасників отримує письмовий нарис ситуації із завданням проаналізувати її зміст і віднайти компромісне рішення щодо розв’язання конфлікту.

Ситуація

“Уявіть собі, що у Вашому класі оголосили конкурс на кращу стінгазету. За власними вподобаннями учні об’єдналися в 3 групи. Одна з груп упоралася із завданням вчасно, до того ж з помітною якісною перевагою над іншими. Конкуренція виявилась настільки жорсткою, що викликала хвилю заздрощів у тих, хто посів останні місця, та спричинила ряд непередбачуваних вчинків: газету переможців порізали”.

Потім учням пропонується скористатися в групах методикою “за”-“проти” з метою віднайти аргументи як на захист переможених, так і на осуд їхньої неспроможності бути толерантними у стосунках з товаришами. У результаті кожна з груп має запропонувати свою версію заходу, спрямованого на вирішення проблеми. Обов’язковим підсумком такого заходу має бути не покарання, а запропоноване узгодження інтересів шляхом прийняття компромісного рішення.

Використання сучасних технологій
у розвитку післядипломної освіти

Михайло Жук[7]

Заочне знайомство з нашими розробками найпростіше організувати через відвідання сайту „Мережі громадянської освіти України” в розділі „Бібліотека”:  http://cen.iatp.org.ua ; один із найбільш вдалих наших культурологічних проектів „Світ очима дітей” знаходиться за адресою: http://mycity.iatp.org.ua/artschool.

У статті описується досвід співпраці кафедри гуманітарних дисциплін Сумського інституту післядипломної педагогічної освіти з міжнародними освітянськими фондами та програмами з метою оптимізації системи післядипломної освіти

Успішність перетворень у перехідних суспільствах значною мірою залежить від спроможності молоді конструктивно реалізувати себе в умовах трансформаційних процесів. На цьому етапі зростає роль системи освіти як інструменту адаптації молоді до самостійного життя та пошуку шляхів власного життєвого успіху. І цей шлях, як засвідчує досвід, пролягає через перехід від традиційної для тоталітарного суспільства моделі освіти до сучасної, за умов якої формується партнерство адміністрації навчальних закладів, викладачів, учителів, учнів, студентів. Тут головним є формування навичок роботи з традиційними та віртуальними інформаційними джерелами, знаходження креативних рішень, вміння працювати в команді, користуватися знаннями для вирішення практичних завдань, вміти реалізовувати проектні технології, презентувати себе та свої результати в умовах тендерів і конкуренції, мати постійну потребу в самоосвіті, відчувати свою перспективу в житті громади.

Для усього цього потрібні структурні зміни. І перш за все – зміна традиційної орієнтації від загальноосвітньої та виховної функцій освіти в плані соціальної адаптації особистості учня до орієнтації на систему цінностей демократичного суспільства, ринкових відносин, систему соціальних інститутів, соціальних можливостей і соціальних послуг, які можуть бути використаними особою за допомогою персонального чи командного успіху. Звичайно, вирішення цих завдань можливе лише за умови партнерських відносин в освіті. Особливо важливим для успішних перетворень є фактор часу. На нашу думку, в освіті він актуалізується спроможністю суспільства швидко використати досвід розвинених, демократичних держав на рівні певного навчального закладу. На думку національного експерта проекту “Інновація та оновлення освіти для поліпшення добробуту та зниження рівня бідності” (програма розвитку організації Об’єднаних Націй) Павла Хобзея, ті зміни, що відбуваються в світі, потребують відходу від трьох традиційних складових освіти: послуг, пунктуальності, повторення стратегії, коли такі поняття як знання, вчитель та навчання вимагають іншого розуміння та інших стратегій реалізації. Революцію в освіті, яка відбувається в сучасному світі, можна показати за такою схемою: школа навчає – школа керує знаннями – кожен повинен бути менеджером свого майбутнього.

Завдання школи сьогодні полягає в тому, щоб навчити учнів планувати свою інформаційну та інноваційну діяльність і вміти здобувати знання самим, сформувати творчий підхід до використання знань на практиці (найкраще цьому сприяє вміння подати, пояснити, відстояти та реалізувати ідею власного шкільного проекту).

У цьому принципова відмінність традиційної школи, що переказує знання, від сучасної школи, яка керує знаннями[8].

Саме тому успішність реформування освіти в Україні сьогодні багато в чому залежить від швидкого напрацю­вання, апробації та популяризації моделей реального досвіду переходу від школи готових книжних рішень до школи, в якій закладаються підвалини знань та вмінь їх практичного використання, потреба в саморозвитку та інноваційній діяльності, спроможності реалізувати бажання адміністратора школи, вчителя, учня через партнерство в освіті як на рівні школи, так і через систему міжшкільної комунікації. На рівні нашої кафедри ми розробили та намагаємось опрацювати таку модель роботи.

Зміна моделі навчального процесу. Традиційним для роботи кафедр нашого типу є відпрацювання рекомендованих тем та їх вдосконалення. Але, мабуть, така робота, з урахуванням того, що теми змінюються значно рідше, аніж повторні заїзди на підвищення кваліфікації тих, хто їх вже слухав (раз на 5 років), створює ситуацію неефективності оновлення, простого розширення традиційних лекцій. Крім того, акцент у розробці заходів потрібен не на самих курсах перепідготовки, а на спроможності використати навчальний процес як джерело оптимально–інноваційного оновлення своєї повсякденної діяльності. На нашу думку, саме можливість вибору в межах навчального процесу є однією з підвалин її ефективного функціонування. Тому ми спробували перейти від чітко фіксованих тем до варіативної програми викладання курсу гуманітарних дисциплін, у якому виділяються базові блоки, і відповідно до потреб кожної категорії вчителів, адміні­страторів шкіл кожним методистом обирається конкретна тема.

Під час поїздки в США, у мене як у викладача з 20-річним стажем роботи у вищий школі тренінгові форми викликали певну роздвоєність у сприйнятті. З одного боку, вони були досить незвичною моделлю, яка потребує постійного спілкування і пошуку рішень різного рівня, а з іншого – в чомусь інформаційно дуже спрощені (немає притаманних нашій практиці великих масивів інформації, все досить локально, відповідно до означених цілей). Та чим більше їх нам вдавалося опанувати, тим переконливішою виглядала ефективність обраної моделі навчального процесу, особливо для трансформаційного суспільства. Бо саме через неї дуже швидко вирішуються не тільки проблеми формування особистості, а й ламаються традиційні освітянські стереотипи і запроваджуються інтерактивні моделі діяльності. Після того, як всі викладачі пройшли через доступні освітянські тренінгові програми, наша команда дійшла висновку, що одним із напрямів модернізації її роботи є активне запровадження тренінгів як у навчальному процесі, так і в роботі з освітянами в міжкурсовий період. Ми пішли шляхом використання вже апробованих тренінгових моделей метрів освітянських тренінгових програм – Всеукраїнської асоціації „Нова „Доба”, благодійної організації „Вчителі за демократію та партнерство”, творчого центру „I*EАRN”, американської програми  ІАТР, а також взялися за розробку власних тренінгів, актуальних в умовах  нашого регіону. Так, наприклад, неадекватність рівня реальних успіхів, досягнень, напрацювань моделей вирішення певних проблем щодо рівня інформування про цей досвід у традиційних та телекомунікаційних джерелах, визначили одним із напрямів нашої діяльності розробку спеціального тренінгу „Інтеграція школи до сучасного інформаційного простору”, розробку кафедральної програми використання сучасних інформаційних технологій у діяльності кафедри.

Спочатку тренінги особисто в мене викликали більше дистанціювання, ніж повного розуміння. Мабуть, усі ми є продуктами системи, з якої вийшли. Тепер я переконаний у тому, наскільки б всі ми виграли, якби розпочали цю практику двадцятьома роками раніше. Хочеться навести такий приклад. В одному з проектів „Мережі громадянської освіти” програми IATP до нас приєдналась команда учнів 8 класу, які працювали за програмою „Ми – громадяни України”, що базується на сучасних інтерактивних технологіях навчання. Традиційними учасниками були учні 10-11 класів. Наша команда одразу адаптувалась і грала на рівних. Коли в рамках учбових курсів Сумського національного університету „Соціології”, „Політології”, „Соціології перехідних процесів” я розпочав знайомити студентів не лише з традиційними лекційно-семінарськими формами, але й впроваджувати елементи тренінгів, то звернув увагу на різке зростання ефективності навчального процесу на іспитах та заліках. Зараз активно працюю над тим, як залучити тренінгові форми до навчального процесу у вузі. Студенти потребують саме таких форм. Це продемонструвала їх активна участь у спеці­альних тренінгових програмах для журналістів та юристів, які відбувались у позанавчальний час на їхнє ж прохання. Окрім того, моделі тренінгів не можуть зводитись лише до однієї форми, їх структура і зміст мають адаптовуватись до завдань, які вирішуються. Саме тому ми не намагаємось копіювати тренінги, які відвідуємо, а використовуємо лише їх розвиваючий потенціал.

Нашою кафедрою з 2001 року активно використовується тренінгова модель роботи з курсантами. Вона дозволяє вчителям швидше адаптуватись до нових умов роботи, не перекреслюючи старі традиції, а наочно демонструючи їх недостатність у поточній педагогічній діяльності, переосмислити завдання системи освіти, напрацювати нові фахові якості. Про те, що подібна практика роботи набуває популярності, свідчить той факт, що лише в 2003/2004 навчальному році на прохання відділів освіти м. Конотопа, Шостки, Глухова, Кролевця, смт Середино-Буди викладачами кафедри було проведено 20 виїзних тренінгів. Велику допомогу в адаптації сучасного педагогічного досвіду надає журнал „Вісник програм шкільних обмінів” (www.visnyk.IATP.org.ua), діяльність американських рад з міжнародної освіти в Україні, партнерська інформаційна підтримка з боку проекту „Гармонія”. Такі заходи дозволяють бути постійно поінформованим про те, що робиться іншими випускниками міжнародних програм, як використовувати їх надбання, де можна знайти цікаву інформацію тощо.

Співпраця з освітянськими фондами та програмами. Ефективною була співпраця із запровадження нових, інтерактивних курсів соціально-гуманітарних курсів і в школи. Саме в них тепер найбільше реалізовані практичні моменти застосування сучасного американського, європейського освітянського досвіду. Кафедра максимально сприяла поширенню цих курсів у загальноосвітніх закладах області, проводила відповідні консультації щодо доцільності їх впровадження, реалізувала кафедральну програму з громадянської освіти на період 2001-2003 років. У рамках програми громадянської освіти завдяки співпраці освітніх установ Сумської області протягом 2002-2004 рр. у 40 разів збільшилась кількість шкіл, у яких викладаються нові курси „Громадянська освіта”, „Ми – громадяни України”, „Практичне право”. Понад 150 вчителів пройшли спеціалізовану тренінгову підготовку в проектах „Нової Доби”, програмі „Освіта для демократії в Україні”, благодійній організації „Вчителі за демократію та партнерство”. Майже 1000 підручників із курсів „Громадянська освіта”, „Ми – громадяни Україні” школи області отримали безкоштовно. Сьогодні є чимало керівників шкіл, які не залучались до цього процесу в 2001-2002 роках, і які щиро визнають, що вони втратили багато часу, адже ці курси на практиці закріплюють партнерські стосунки в школі, збільшують можливості навчального процесу. Тут маємо визнати й те, що припустились і певних помилок в популяризації цих курсів. Це перебільшення ролі листової розсилки інформації, недостатня робота з керівниками шкіл, закладами освіти. Потрібно було більше працювати „вживу”, проводити відповідні презентації, “круглі столи”, диспути та інші активні форми.

Одним із шляхів збільшення наших можливостей стало створення на базі кафедри партнерських структур. Це і ресурсний центр трансатлантичного проекту „Освіта для демократії в Україні” (шкода, що цей дуже популярний проект закінчився), це й віртуальний центр із громадянської освіти програми IATP, який використовує можливості комп’ютерного класу інституту. Більшість учителів, які проходять курсову перепідготовку, оволоділи навичками роботи з Інтернетом на тренінгах, що проходять на базі цього класу та в Інтернет-центрі програми ІАТР. Слід відзначити активність учнів у роботі центру, який залучає їх до інтерактивних Інтернет-проектів („Вікторина з громадянської освіти”, „Учнівські консультативні ради”), а також до участі в міжнародних чатах. На думку школярів та й вчителів, адміністраторів шкіл, керівників районних ланок освіти, – все це сприяє формуванню партнерських відносин у навчальних закладах, формуванню в дітей навичок критичного мислення, бажання адаптувати теоретичний матеріал до рівня регіональних проблем. Ця діяльність дозволила кафедрі знайти нові можливості для сучасної перепідготовки викладачів, оскільки інтерактивні технології організації навчального процесу за книгою не вивчиш. Слід відзначити й велику силу негативного стереотипу серед вчителів, віком старших від 30-35 років, стосовно того, що вони не зможуть осилити ПК та Інтернет. І наскільки приємно бачити їхні очі після  закріплення перших навичок роботи з Інтернетом. До речі, навіть школи області, в яких немає Інтернету, сьогодні є учасниками проектів „Мережі громадянської освіти України”. І це не означає, що ми навчились використовувати весь потенціал співпраці з освітянськими програмами.

Сприяння запровадженню проектних технологій у Сумському регіоні. Досвід нашої роботи протягом 2001-2002 років показав, що сприяння освоєнню інтерактивних освітянських технологій потребує доповнення орієнтацією навчального закладу на проектну діяльність.

У тематичному блоці „Філософія освіти” ми показуємо роль використання проектів у реформуванні української системи освіти, в діяльності навчального закладу, окремого вчителя, надаємо консультативну допомогу як у процесі навчання, так і безпосередньо на місцях, у школах. Керівництво інституту від 2004/2005 навчального року запроваджує практику захисту курсових робіт учителями у формі проектів, що розраховані на 1-2 роки реалізації (традиційно курсові роботи відображали психологічні особливості уроку відповідно до стандартів минулого), планується створення спеціальної творчої групи адміністраторів провідних шкіл області, яка розроблятиме модель реалізації в школі проектних технологій. Кафедрою апробована консультативна допомога та науково-методичний супровід серії проектів „Ми не малюки – ми команда партнерів” (розміщені в каталозі дитячих проектів „Євроради” 2002 р.), грантового проекту „Зростаємо разом”, конкурсних проектів для фонду місцевого самовря­дування при Президентові України від освітянської громади м. Конотопа “Спільні експериментальні програми міської влади та освітянської громади м. Конотопа як інноваційний механізм надання соціальних послуг”, допомогли й студентському командному проекту „Студентський консуль­тативний центр як фактор зниження криміногенних ризиків серед випускників сумської школи-інтернату” для фонду „Україна. Молодь. ХХІ ст.”.

Окремо слід виділити ефективність співпраці з центрами ІАТР, мережа яких є в усіх обласних центрах України. Завдяки їй є можливість не лише підвищити комп’ютерну культуру адміністраторів шкіл, учителів, учнів, створювати певні Інтернет-ресурси, а й реалізовувати великі освітянські проекти (прикладом може бути сумський освітянський портал – http://mycity.iatp.org.ua і освітні програми – програма навчання адміністраторів шкіл м. Суми. Результатом її втілення стало створення двома третинами загальноосвітніх шкіл області власних сайтів. Завдяки партнерській та технологічній підтримці Олега Гончаренка (керівника Сумського регіо­нального центру ІАТР) кафедрі вузу та віртуальному центру з громадянської освіти вдалося реалізувати масштабну та водночас найбільш вдалу програму 2003 року – культурологічний проект „Світ очима дітей” (http://mycity.iatp.org.ua/artschool). Його електронну версію було визнано одним із кращих сайтів ІАТР у серпні 2003 року. Мета проекту полягала у наданні можливості талановитим дітям заявити про себе, а на другому етапі – забезпечити для них можливість реалізації спільних культурологічних проектів.

Інтернет-сторінка –
інформаційне поле місцевої громади

Ольга Педан-Слєпухіна[9]

Зміст статті складає опис практичної частини з нового посібника для вчителя й учня з громадянської освіти в 7-8 класі “Мистецтво жити в громаді”, розробленого членами Всеукраїнської асоціації викладачів історії та суспільних дисциплін “Нова Доба”.

Ставлення до такого явища, як громада, в сучасному українському житті неоднозначне. Стереотипним є розуміння  громади як пережитку минулого, коли люди були скуті звичаєм кругової поруки. Згідно з сучасним законодавством України, громади визначаються формально як населення певної території. Громад у їх звичайному і нормальному розумінні як об’єднань активних громадян, що спілкуються між собою, вирішуючи важливі питання місцевого життя, в нашій країні є надзвичайно мало. Соціального досвіду життя в громаді більшість громадян України не має. Зараз вкрай необхідно змінити стан речей, відродити місцеві громади та повернути їм їхню вирішальну роль у повсякденному житті. Виконати це нелегке завдання можна, ведучи просвітницьку роботу серед дорослих та дітей. Із цією метою група вчителів-практиків, членів Всеукраїнської асоціації викладачів суспільних дисциплін “Нова Доба”, розробила навчально-методичний посібник “Мистецтво жити в громаді”. Серія занять цього курсу допоможе школярам 7-8 класів через навчання та безпосередню практику набути досвід соціальної активності, яка призводить до демократичних змін у житті місцевої громади. Посібник містить методичні матеріали для вчителя, допоміжні матеріали для учнів для кожного з 17 занять, а також практичну частину – опис досвіду життя в американській  громаді. Ця стаття – це лише частина названого вище посібника. Опис досвіду використання Інтернет-сторінки для пожвавлення громадського життя може стати початком довготривалих і різноманітних проектів.

Існує величезна кількість проблем у кожної малої чи великої місцевої громади. Та, напевно, чи не одна з найбільш серйозних – відсутність джерела оперативного інформування громади про справи та події, що відбуваються на її території. Відсутність такого джерела і призводить до ситуації, коли ми всі начебто живемо в територіальній громаді, а що в ній діється – не знаємо, тож залишаємося роз’єднаними, неактивними, бездіяльними.

Інструментом поєднання громади, засобом її широкого інформування може стати Інтернет-сторінка місцевої громади. Дехто може заперечити, мовляв, про який Інтернет йдеться, коли далеко не в кожного є навіть комп’ютер, та й старшим людям ці засоби практично недоступні. Інші скептики можуть назвати такі засоби інформування, як місцеве радіо або газета. Ці традиційні засоби інформації доступні і є практично в кожній оселі. Але радіорепортаж лунає в ефірі лише один чи два рази – не всі почують радіоповідомлення через зайнятість, а газета часто-густо використовується для господарських потреб. Отож, ці засоби довго не живуть.

В Інтернет-сторінки в порівнянні з місцевими радіо та ТБ є всі переваги. Розміщена на ній інформація може “лежати” там дуже довго, її можна гортати, копіювати, поширювати, відсилати електронною поштою, роздруковувати на величезні формати. Практично в кожному населеному пункті зараз відкриваються комп’ютерні клуби та Інтернет-кафе, відвідувачами яких стало практично все молодіжне і підліткове населення місцевої громади. Саме ці молоді люди почувають себе в комп’ютерному світі як риба у воді. Але погляньте, на що, зазвичай, вони витрачають свій час і чималі гроші? Це – комп’ютерні ігри. Та чи є альтернатива використанню комп’ютера та Інтернету? Хто  спрямує молодь на щось інше, окрім ігор? Можливо, це і буде місцева громада, яка доручить своїм молодим мешканцям таку важливу справу інформування! Незважаючи на скрутні часи, все більше родин купують для своїх дітей комп’ютери. І в місцевих радах та громадських установах їх усе більше. Такий навчальний предмет як інформатика викладається в кожній школі, де є комп’ютерні класи. Все більша кількість освітніх закладів має підключення до Інтернету. Створення веб-сторінки – це ще й прекрасна можливість вмотивувати школярів до вивчення предметів інформатики, іноземної мови тощо.

Отже, шляхи доступу до Інтернету і можливих операторів ми знайшли. Тепер виникає запитання: “Як використовувати Інтернет для потреб місцевої громади?” Поглянемо на досвід інших країн, зокрема США. Якщо ми сядемо за комп’ютер із підключеним Інтернетом і вийдемо на пошуковий сайт, наприклад, http://www.google.com.ua,  і наберемо в пошуковому вікні ключові слова “local community” (місцева громада), протягом секунд ми отримаємо перелік з трьох мільйонів пунктів Інтернет-сторінок місцевих громад міст, провінцій, районів, шкіл та інших спільнот. Тепер пере­ключимось на українську мову і наберемо слова “місцева громада”, – перелік пропозицій буде значно менший. Це ще раз яскраво засвідчує вкрай не розроблену сферу інформування про життя місцевих громад у нашій країні.

Про що ж пишуть мешканці місцевих громад за кордонами України? Перше, що відразу кидається в очі, – це вишукане, цікаве, дотепне і винахідливе оформлення сторінок. За кожною з них відчувається любов і гордість мешканців за свою громаду, небайдужість, активність, дбайливе ставлення до всього, що пов’язане з питаннями їхньої громади.

Напрями інформації на Інтернет-сторінках місцевих громад за кордоном:

1. Загальні дані про територіальну громаду: кількість мешканців, національний, соціальний, професійний, віковий склад населення; 2. Історія населеного пункту, місцевості; 3. Карта місцевості з можливістю збільшення потрібного району аж до масштабів будинків на вулицях із вказаними номерами; 4. Інформація про органи влади і місцевого самоврядування з телефонами, адресами та іменами представників влади; 5. Інтернет-газета з місцевими новинами або рубрика “Місцеві новини”; 6. Календар подій у громаді, що відбуваються або ж плануються найближчим часом; 7. Координати партнерів місцевої громади – тих, із ким громада співпрацює в будь-яких питаннях або підтримує дружні стосунки і контакти; 8. Реклама місцевих підприємців та закладів, що надають будь-які послуги в місцевій громаді; 9. Спеціальне поштове вікно, через яке можна написати листа, пропозицію, поставити будь-яке запитання, зробити оголошення або повідомлення на спеціальну інформаційну сторінку; 10. Інтернет-адреси важливих сторінок, які можуть використати мешканці громади, аби дізнатися про життя інших громад; 11. Сторінки та електронні адреси шкіл, університетів та інших навчальних закладів на території місцевої громади; 12. Сторінка волонтерства в громаді.

Із чого почати створення своєї сторінки в Інтернеті?

· Порадитися із спеціалістами комп’ютерної справи. У багатьох містах України є спеціальні навчальні комп’ютерні центри IATP (латинська абревіатура), які безкоштовно надають послуги, проводячи навчальні семінари, тренінги щодо питань користування Інтернетом, дизайну Інтернет-сторінок, дають загальні поняття про користування комп’ютером.

· Зібрати необхідну інформацію про громаду в електронному варіанті (на CD-диску, дискеті).

· Створити групу, яка займатиметься оформленням та поновленням інформації на Інтернет-сторінці. Для цього можна провести конкурс серед молоді у місцевій громаді.

· Встановити контакти зі спонсорами та місцевою владою для сприяння підключенню комп’ютерних класів шкіл та місцевих установ до Інтернету.

· Встановити контакти з іншими місцевими громадами та школами для обміну корисною інформацією.

· Створити комп’ютерний клуб чи Інтернет-кафе, де кожен бажаючий мав би змогу дізнатися про справи місцевої громади.

Наявність Інтернет-сторінки може докорінно змінити життя громади, зробити його цікавим, привернути інтерес молоді й увагу представників влади до місцевого життя, розширити обрії, можливості та світогляд місцевих мешканців.

[1] Анатолій Ковтонюк, старший викладач кафедри суспільних наук Житомирської філії Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, вчитель правничих дисциплін Житомирського міського ліцею. Представник Програми розширеного доступу та навчання Інтернет (ІАТР) в місті Житомирі. Тренер Всеукраїнської асоціації вчителів суспільних дисциплін “Нова доба”. Працює над проблемою інтегрування принципів громадянського виховання в навчально-виховний процес загальноосвітньої школи, практикую тестовий контроль знань, займаюсь тренінговою діяльністю. Автор 8 публікацій, співавтор посібника “Історія для громадянина”. Лауреат Всеукраїнського конкурсу “Вчитель року” в номінації “Правознавство”. Електронна пошта: [email protected]

[2] Лариса Середяк, тренер Всеукраїнської асоціації вчителів історії і суспільних дисциплін „Нова Доба” та Всеукраїнської благодійної організації „Вчителі за демократію і парт­нерство”. Працює над проблемою поширення ідей громадянської освіти через демократизацію відносин у навчальних закладах та їх запровадження на уроках історії шляхом інтеграції. Автор 10 публікацій, співавтор посібників „Історія для громадянина”, „Молодь обирає майбутнє”. Електронна пошта: [email protected]

[3] О.Войтенко, вчитель історії Гадяцької гімназії, тренер ВА „Нова Доба”, «Партнери в освіті» (PiE), Університет Небраски, 2000, програма Демократичних обмінів в освіті (DEEP), Washington DC, 2002, Центр вивчення історії Голокосту та прав людини, Огаста, Мен, США, 2003

[4] Святослав Ратушняк, заступник директора з наукової роботи Хмельницького технологічного багатопрофільного ліцею, вчитель-методист, Відмінник освіти України, викладач університету „КРОК”, тренер ВА “Нова Доба”, член правління, координатор асоціації у Хмельницькій області. Сфера професійних інтересів: громадянська освіта, правознавство, міжнародне право, практичне право, інтерактивні методи навчання, методологія та методика викладання суспільних дисциплін, методика проведення  тренінгів.  Автор посібників «Правознавство: навчальний посіб­ник у 2-х частинах для 10-11-х класів», «Практикум з правознавства для учнів 9-11-х класів», Юридичний словник школяра», «Програма з правознавства для 1-11-х класів» (затверджені МОН України). Електронна пошта: [email protected]

[5] Тимур Оратовський, заступник директора гімназії „Києво-Могилянський колегіум”, вчитель-методист (англійська мова). Працюю над проблемою впровадження принципів громадянського виховання в навчально-виховний процес колегіуму, практикую тестовий контроль знань, розро­бляю авторські тести, займаюсь тренінговою діяльністю. Автор статей із проблематики громадянської освіти, посібників з іноземних мов, укладач словників іноземних мов. Електронна пошта: [email protected]

[6] Валерій Шторлін, викладач зарубіжної літератури гімназії „Києво-Могилянський колегіум”, вчитель-методист. Працюю над проблемою впровадження принципів громадянського виховання в навчально-виховний процес колегіуму, практикую тестовий контроль знань, розробляю авторські тести, займаюсь тренінговою діяльністю. Автор статей із проблематики громадянської освіти, розробник стратегій „Читання та письмо для розвитку критичного мислення”, учасник міжнародних семінарів. Лауреат міського конкурсу „Вчитель року” в номінації „Зарубіжна література”. Електронна пошта: [email protected]

[7] Михайло Жук, завідувач кафедрою гуманітарних дисциплін Інституту післядипломної педагогічної освіти (м. Суми), доцент кафедри політології, соціології та права Сумського національного університету, регіональний координатор “Мережі громадянської освіти” програми IATP. Працюю над багатьма проблемами, зокрема займаюсь темою „Місце стратегії життєвого успіху в формуванні філософії освіти трансформаційного суспільства”. Електронна пошта: [email protected]

[8]  Хобзей.П. Пріоритети у формуванні цілей освіти відповідно до потреб суспільства. // Вісник програм шкільних обмінів. Видається за сприяння Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. - 2002. - № 14. - С. 4-8 (www.visnyk.iatp.org.ua)

[9] Ольга Педан-Слєпухіна, вчитель історії та правознавства, громадянської освіти, англійської мови загальноосвітньої школи  № 65 м. Львова, учитель-методист. Тренер Всеукраїнської асоціації викладачів історії та суспільних дисциплін “Нова Доба”. Працюю над проблемою адаптації та використання досвіду американської школи, зокрема інтерактивних методик, принципів громадянської освіти в навчально-виховному процесі. Проводжу навчальні семінари для колег – не тільки викладачів історії, але й для вчителів інших навчальних дисциплін. Співавтор посібників “Ми – громадяни України” та “Мистецтво жити в громаді”. Електронна пошта: [email protected]

АНТОЛОГІЯ АДАПТОВАНОГО ДОСВІДУ Або для чого існують програми освітніх обмінів. – Рівне, 2004

 Видання збірки здійснене Рівненською обласною громадською організацією „Асоціація шкіл партнерів” за фінансової
підтримки Відділу у справах преси, освіти, культури та інформації Посольства Сполучених Штатів в Україні в рамках реалізації проекту „Антологія адаптованого досвіду”. Керівник проекту Анатолій Ковтонюк, координатор проекту Олена Франчук.

У повному обсязі з Антологію можна познайомитися на сайті „Вісник програм шкільних обмінів” http://www.visnyk.iatp.org.ua („Розробки”)