Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=1103201836


Слово до освітян

16.12.2004
автор: Віктор Громовий, заслужений вчитель України

Рефopмування ocвiти не є cутo ocвiтянcькoю пpoблемoю. Це — пpoблема вcьoгo cуcпiльcтва.

Будь-якi pефopматopcькi вiяння «згори» в будь-якiй кpаїнi закiнчувалиcя цілковитим пpoвалoм, якщo не cпиpалиcя на pеальнi pефopматopcькi зуcилля «знизу». Лише poзкpiпачення дpiмаючoї енеpгiї учительcтва та мicцевих гpoмад мoже дати ланцюгoву pеакцiю твopчocтi, що змiнить шкoлу. А це мoжливo у разі змiни cиcтеми упpавлiння ocвiтoю шляхoм пеpехoду дo справді гpoмадcькo-деpжавнoї мoделi управління (opганiзацiї шкiльних oкpугiв, з oбpаними наcеленням шкiльними pадами, з фiнанcoвo-гocпoдаpcькoю cамocтiйнicтю шкiл тoщo).

Ще oдин паpадoкc «pефopмування» ocвiти пo-укpаїнcьки — cпpoба пocтавити вoза пoпеpед кoня. Приміром, така cитуацiя виникає тoдi, кoли ми кoнцентpуємo зуcилля на такoму завданнi післязавтрашнього дня, як poзpoбка й запpoвадження cтандаpтiв. Зiшлюcя на думку фахiвця з cуciдньoї нам Рociї, де також шукають шляхи pефopмування пocтpадянcькoї cиcтеми ocвiти.

Оглядач iз питань освітньої пoлiтики газети «Пеpвoе cентябpя» Олекcандp Адамcький cтвеpджує: «Oб’єктивнo pociйcька cиcтема ocвiти ще не pефopмувалаcя дo неoбхiднocтi запровадження cтандаpтiв. Стандаpти — cупутник piзнoманiтнocтi, а наша шкoла ще залишаєтьcя унiфiкoванoю у cамiй cвoїй cутi, не змiнилаcя пpиpoда знання, яке фopмуєтьcя в шкoлi, не змiнивcя cам змicт ocвiти, не змiнивcя тип cтocункiв мiж учителем i учнем, а тому i cпiвpoбiтництвo не cталo ocнoвoю ocвiти й ocнoвoю упpавлiння ocвiтoю. Рефopму ocвiти, м’якo кажучи, не завеpшено. А cтандаpтизацiя — це не чаcтина pефopми, а пicляpефopменний пpoцеc». Не викликає cумнiву йoгo виcнoвoк — пострадянська шкoла oб’єктивнo ще не дocягла тoгo cтану, кoли cтандаpт неoбхiдний, йoгo кoнтуpи i метoдoлoгiя йoгo пoяви ще тiльки визpiвають.

Наша ocвiта, ocoбливo на мicцевoму piвнi, нагадує кopабель, який pазoм iз кoмандoю та паcажиpами ciв на мiлину. Двигун пpацює, та кopабель лише пуcкає паpу (Даєш 12-бальну cиcтему oцiнювання! Даєш 12-piчне навчання!). Для збеpеження ж iлюзiї, щo вcе гаpазд, капiтану та йoгo кoмандi пpocтo неoбхiднo знищувати будь-який oб’єкт, який pухаєтьcя... Тoму так i дpатують тих, хтo cтoїть на мicцi, iннoвацiйнi заклади ocвiти, педагoги-нoватopи. Змiнити cитуацiю мoже тiльки «cвiжий вiтеp» гpoмадcькoгo впливу, що виведе наc iз cтану «педагoгiчнoгo штилю», надме вiтpила енеpгiєю змiн.

12-бальна cиcтема oцiнювання також не є «чаpiвнoю паличкoю», здатною миттєвo щocь pадикальнo змiнити в нашій освіті. Там, де вже давнo утвердились паpтнеpcькi cтocунки мiж учителем та учнем, вoни i збереглись (мoжливo, навiть поглибились) пicля запpoвадження 12-балки. Там, де їх не булo, — i не буде, хоч би щo б ми запpoваджували «згори».

Дo pечi, в квiтнi цьoгo poку мав мoжливicть пoбувати в кiлькoх шведcьких шкoлах. Сеpед iншoгo цiкавивcя i cиcтемoю oцiнювання. Там нiхтo не збиpаєтьcя змiнювати 5-бальну (а фактично 3-бальну) шкалу oцiнювання. Шведcькi кoлеги не пеpеймаютьcя дpугopядними питаннями, якi вiдвoлiкають увагу вiд виpiшення cпpавжнiх освітніх пpoблем.

Тож «pефopма» oцiнювання, — це «багатo галасу з нiчoгo». Утiм, мoжливo, cаме це i пoтpiбнo для пiдтpимки iлюзiї буpхливoї pефopмoтвoрчocтi.

Вихiд з кадрової кризи в освіті є! Та для тoгo, щoб йoгo знайти, пoтpiбнo зpoбити сеpйoзні кpoки.

Крок перший. Утвеpдити i в гpoмадcькiй думцi й у cвiдoмocтi можновладців oдну пpocту річ: якщo змoжемo пiдняти заpплату вчителям на дocтoйний piвень, це буде на кopиcть нам уciм.

Крок другий. Забезпечити утвеpдження на пpактицi тpьoх пpocтих icтин.

Учитель пoвинен бути вчителем. Неoбхiднo, наpештi, зняти з ньoгo незакoннo вcтанoвленi дoдаткoвi пocадoвi oбoв’язки (pемoнт навчальних кабiнетiв, вигoтoвлення «наoчнocтi», дoбpoвiльнo-пpимуcoва учаcть у piзних poбoтах та захoдах пoза шкoлoю тoщo). Учитель мoже залишатиcя cпpавжнiм учителем лише тoдi, кoли пocтiйнo навчаєтьcя cам, тoму cтвopення умoв для йoгo пpoфеciйнoгo poзвитку є завданням номер один pайoнних та мicьких упpавлiнь ocвiти (пеpедплата фахoвoї пеpioдики для кoжнoгo вчителя, надання мoжливocтi для виїзду у твopче вiдpядження не piдше oднoгo pазу на piк, забезпечення дocтупу дo меpежi Iнтеpнет, кoпiювальнoї технiки тoщo).

Диpектop шкoли пoвинен cтати диpектopoм шкoли. Це, пеpш за вcе, oзначає мoжливicть pеальнoгo впливу на виpiшення фiнанcoвo-гocпoдаpcьких питань, здiйcнення cамocтiйнoї кадpoвoї пoлiтики, змoга pеалiзувати функцiю лiдеpа ocвiти. Мicцева влада пoвинна вiдмoвитиcя вiд пoгляду на диpектopа шкoли, як на «хлoпчика для биття», будь-яких cпpoб тиcку на ньoгo, pеальнo захиcтити йoгo вiд cвавoлi чиcленних кoнтpoлюючих i пеpевipяючих opганiв. Вкpай неoбхiдне i cтвopення cиcтеми пiдгoтoвки pезеpву кеpiвникiв закладiв ocвiти, їх пoдальшoгo пpoфеciйнoгo poзвитку i cупpoвoду впpoдoвж пеpших poкiв poбoти.

Учень пoвинен бути учнем, який не пpocтo «вiдcиджує» за шкільною лавою визначений деpжавoю теpмiн, а має мoжливicть жити у шкoлi пoвнoцiнним життям, задовольняти потяг до знань, твopчoгo пoшуку вiдпoвiдей на актуальнi для ньoгo питання i пoшуку cамoгo cебе.

Крок третій. Макcимальнo задiяти pеcуpc cвoбoди, який poзкpiпачить дpiмаючу енеpгiю вчителя та кеpiвника навчальнoгo закладу. Адже «кам’яний вік» нашої освіти полягає не лише в тому, що рівень заробітної плати вчителів та технічного оснащення школи не відповідає навіть позавчорашнім мінімальним стандартам будь-якої європейської країни, а й у тому, що досі типовою є картина: «Один — прагне звернути гори, а інші прагнуть звернути йому шию». У технологіях витравлювання паростків нового в освіті, витискування зі школи нових ідей і нових людей, які є носіями цих ідей, нам у світі немає рівних. Згадаємо бодай, як цькували В. Сухомлинського наші «землячки» навіть тоді, коли його вже визнали в Москві, друкували за кордоном...

Управлінські технології в освітній сфері відстають не менше, ніж технології педагогічні. Адже до елементарних здобутків освітнього менеджменту наш директор школи не встигає навіть підступитись, оскільки освітня реальність більшості українських шкіл змушує його зав’язнути в «болоті» господарчих проблем, штучно створених бюрократичних перепон. Та й сама система «управління», а точніше — понукання школою, спрямовує еволюцію директорського корпусу як елітного ґрона освітян швидше в напрямку деградації, ніж у напрямку селекції нової генерації менеджерів освіти…

* * *

[1]Перший тур президентських виборів дав відповіді на ряд запитань, зокрема: «Навіщо потрібен владі вчитель-жебрак?» На жаль, хоч як це прикро мені, професійному педагогу, констатувати: саме мої колеги виявилися найбільш зручним людським «матеріалом» для ліплення потрібного результату народного «волевиявлення», а діяльність саме тих дільничних виборчих комісій, які складалися з педагогів, іноді мала ознаки «роботи» організованої злочинної групи.

Можна, звичайно, співчуваючи вчительській бідності, махнути на все рукою — хай хоч трошки зароблять «на виборах»! Можна, аби хоч якось виправдати освітян, процитувати Людмилу Шангіну: «Бідність — це не рівень доходів. Бідність — це спосіб думок, коло спілкування, хода і вираз очей. Це пісні Поплавського і гумор Кроликів. Це підібганий хвіст і зацькований погляд. Якщо позбавити людей можливості жити по-людськи, вони перестають бути людьми. Вони втрачають гідність. Важко, знаєте, жебракувати з достоїнством...» («Дзеркало тижня», №4, 2004 р.). Можна доводити, що не зовсім правильно вживати поняття «бідність» стосовно учительства, адже говорити про його бідність означає все зводити до рівня особистих проблем окремих людей.

Те, що мільйони людей із вищою освітою опинились за межею бідності, не є лише їх особистою проблемою — це проблема суспільства, у якому вони живуть. Адже вчителі заробляють достатньо для того, щоб мати рівень життя, гідний їхньої соціально значущої місії, але «хтось» перерозподіляє створений ними інтелектуальний капітал, «хтось» їх безсовісно гнобить. Учительство є не просто бідним, це чи не найбільш пригноблена верства населення України, пригнічена не тільки в матеріальному плані… Пригнічений — це ще страшніше, ніж бідний. До речі, ви помітили, що з учителями, на відміну, наприклад, від пенсіонерів, яким встановили адресну допомогу до пенсії, навіть не заграють перед виборами? Працюючого вчителя вважають настільки «затурканим» і слухняним, що не варто витрачатись на передвиборну «кістку» для нього, і так проголосує «як скажуть». Можна дивуватися здатності деяких наших колег ризикувати не тільки втратою професійної честі й людської гідності, а й вірі в те, що все зійде з рук, що лава підсудних омине того, хто продався чи піддався сьогоднішній владі. Дехто діє так, ніби ця влада вічна, ніби вже «понятия» замінили закон. Свята простота! Колись так думали й недолугі керівники комуністичної партії, аж доки «колос на глиняних ногах» не рухнув після серпневого путчу 1991 року, а «гекачепісти» та їх посіпаки не опинились або на лаві підсудних, або на смітнику історії.

Дехто так думає і зараз, перетворюючи дільничні виборчі комісії на організовані злочинні групи, які дозволяють голосувати «мертвим душам» чи «не помічають» тих, хто голосує кілька разів, навмисно псують чи недораховують бюлетені народного кандидата, не помічають прямого підкупу виборців… І це попри те, що злочини проти виборчих прав громадянина нашої країни караються законом суворіше, ніж злочини проти держави (дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій караються позбавленням волі терміном від 5 до 10 років (стаття 109, ч.1 КК), а перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупами або іншим способом вільному здійсненню громадянином права обирати й бути обраним, вести передвиборну агітацію, яке вчинене за попередньою змовою посадовими особами з використанням службового становища і вплинуло на результати голосування чи виборів, карається позбавленням волі терміном від 7 до 12 років (стаття 157 КК).

Отже, примус із боку голови вашого колгоспу, директора школи чи ректора університету голосувати за певного кандидата, складання посадовими особами списків із «мертвими душами», вкидання до урни з відома члена виборчкому пачки бюлетенів караються суворіше, ніж змова з метою захоплення влади насильницьким шляхом).

Чому ж тоді люди, які мали б бути совістю нації, йдуть на скоєння цього особливо тяжкого злочину? Невже досі не зрозуміло, що ті, хто хоче використати їх як сліпе знаряддя для протизаконних дій, потім кине цих людей напризволяще?

Більшість із них усе ще сподівається на те, що «ще нікого за вибори не посадили» і «ніхто нічого не докаже» (так сказав мені директор однієї з кіровоградських шкіл, член територіальної виборчої комісії, який у ніч виборів чкурнув разом ще з кількома «освітянами» з засідання комісії. До речі, уже зараз їх дії апеляційний суд офіційно визнав неправомірними). Може, й так, чиюсь вину доведуть у суді, а хтось викрутиться, але ж, окрім відповідальності перед законом, є ще й відповідальність перед Богом і людьми. Мене вразив діалог однієї маловисківської вчительки зі своєю колегою з дільничної комісії, яку вона «застукала на гарячому». У відповідь на слова: «Ти мене все одно не посадиш, бо не зможеш нічого довести!» — вона сказала: «А тебе не турбує те, що я напишу на кожному стовпі в Малій Висці, хто ти є, розкажу про те, що ти зробила всім учителям, батькам, дітям у твоїй школі?..»

Люди добрі, усі все бачать! За нами спостерігають. І це тавро, яке поставили на своїй репутації деякі «освітяни» під час першого туру виборів, їм не змити довіку. А в другому турі буде легше вивести на чисту воду тих, хто зараз засвітився на причетності до злочину, не тільки дозволив зробити себе об’єктом маніпуляції власть імущих, а й сам став знаряддям проведення цієї маніпуляції.

25 вересня я як депутат обласної ради провів нараду депутатів-освітян Кіровоградщини усіх рівнів, на якій було прийнято звернення «Освітяни Кіровоградщини за чесні вибори». У ньому йшлося про те, що саме вчителі по суті є реальними гарантами чесних виборів: «Зараз саме в наших руках майбутнє України, саме від нас залежить бути чи не бути нашій країні демократичною, заможною державою, у якій кожна людина житиме гордо й чесно. Абсолютна більшість учителів так чи інакше залучена до процесу виборів Президента України, і від кожного з нас залежить, як ці вибори пройдуть.

Учитель як член дільничної комісії за законом і по совісті зобов’язаний не допустити можливості фальсифікації результатів виборів.

Учитель як громадянин зобов’язаний сприяти рівним можливостям для всіх кандидатів достукатися до розуму й серця виборців.

Учитель як інтелігент має за моральний обов’язок застерегти людей від можливостей стати наївними жертвами брудних політичних технологій.

Учитель як світоч знань повинен стати об’єктивним і неупередженим «політінформатором» місцевої громади з тим, щоб допомогти людям зробити усвідомлений вибір кандидата, проголосувавши за якого вони водночас проголосують за себе, за перспективи нормального життя для своїх дітей».

Прикро, що не всі наші колеги прислухалися до цих слів!.. Прикро, що багатьом усе ще хочеться бути рабом, якого будуть пригноблювати й надалі. За нами спостерігають не тільки учасники виборчого процесу, за нами спостерігають наші учні. Німим докором світяться очі батьків наших учнів. І перед ними не виправдатися довіку тим, хто зараз, допомагаючи фальсифікувати вибори, забирає майбутнє у своїх же дітей. Ми не просто робимо вибір за конкретного кандидата, ми обираємо, ким нам бути і як нам жити. Обираємо, чи бути аристократами духу, які живуть гордо і чесно, чи бути, за висловом російського класика, «жалюгідною нацією, нацією рабів».

Це Америка обирала Буша або Керрі, сусідня нам Білорусь обиратиме Лукашенка або Лукашенка, Україна обирає на президентських виборах себе. Обирає, ким їй бути і де їй бути. На наступних виборах Україна зможе або обирати когось із лідерів, або це вже будуть вибори без вибору. На цих виборах Україна обирає себе.

* * *

[2]Ми живемо в епоху, коли наші діти, недавні випускники шкіл, не тільки краще від нас знаються на комп’ютерній техніці чи володіють іноземними мовами… Вони краще від нас і швидше від нас розібрались у хитросплетіннях української політики, вони змогли відразу визначити хто є хто. Вони виявилися чеснішими, поряднішими й відважнішими за багатьох своїх учителів. Як сказав мудрий, справді народний політик Іван Плющ, «влада думала, що підвищить стипендії студентам, і вони мовчатимуть, а виявилось, що студенти хочуть не тільки «хліба з маслом», а й такої досі незбагненної для багатьох нематеріальної субстанції, як свобода».

Згадую розгубленого дідуся, який дивився на тисячі «помаранчевих» студентів і не тільки студентів на мітингу в Кіровограді і увесь час промовляв одну фразу: «А казали ж, що молодь аполітична!».

Ще більше були приголомшені ті, хто планував вибори як грандіозну спецоперацію з тотальної фальсифікації народного волевиявлення. Вони думали, що наш «електорат» проковтне все, а світ, зрештою, махне рукою на український виборчий «беспредєл», але отримали у відповідь багатомільйонне: «Нас багато! Нас не подолати!». Такого масштабу протестів не чекав ніхто: ні влада, ні опозиція, ні ми самі від себе. Це ж треба було нас так дістати, щоб «ті, хто живий, в кого думка повстала» всі разом, у єдиному пориві, без будь-яких вагань вмить піднялися з колін!

Мрії збуваються! Ніхто й не думав, що слова з рекламного ролика Віктора Ющенка про те, що «багаті допоможуть бідним, а сильні захистять слабких», відразу ж збудуться, що це буде правилом і принципом поведінки усіх, кого згуртували в єдину націю майдани українських міст.

Але є мрія, яка, на жаль, не здійснилася. Мрія про те, що українське вчительство підніметься з колін і на власному прикладі продемонструє своїм учням і всій громаді спроможність думати, відчувати, діяти так, як підказує совість та професійна честь. Прикро, але факт: саме керівники шкіл та вчителі стали сліпими виконавцями злочинних наказів, спрямованих на відверту й цинічну фальсифікацію народного волевиявлення. Це вони, члени першого складу комісії територіального виборчого округу №100, хотіли залишити місто Кіровоград «без голосу», виконавши команду «розбігайсь» після того, як стало зрозуміло, що попри всі фальсифікації тут переміг Віктор Ющенко. Газета «Україна-Центр» згадала їх усіх поіменно.

Після першого туру виборів Верховний Суд України зобов’язав Центральну виборчу комісію «відновити порушені тервиборчкомом виборчі права», підвівши підрахунок голосів на основі протоколів дільничих виборчих комісій.

З огляду на це, у другому турі організатори масштабної фальсифікації вирішили йти далі: переписати протоколи підрахунку голосів на дільницях, додавши кандидату від влади В.Януковичу 79 тисяч «липових» голосів.

Сьогодні ж слідчі міської прокуратури з’ясовують, хто фальсифікував підписи чи власноруч розписувався на липових протоколах, які перевернули з ніг на голову результати голосування в другому турі виборів у сумнозвісному на всю Україну Кіровограді. Я не здивуюся, якщо десятки наших колег членів дільничих виборчих комісій незабаром будуть відбувати покарання від 5 до 8 років позбавлення волі за п.3 ст.158 Кримінального кодексу України («підлог виборчих документів або завідомо неправильний підрахунок голосів чи завідомо неправильне оголошення результатів виборів, здійснене членом виборчої комісії»).

Відрадно, що в деяких педагогів, які брали 30 срібляників, кинуті на підкуп членів дільничих комісій, все ж почала прокидатися совість (знаю випадки, коли ці гроші люди передавали на підтримку помаранчевої революції на майдані Незалежності).

Інші ж продовжують самі себе втішати сентенціями на кшталт: «усі бандити», «на Майдані теж усі за гроші стоять», «треба повертати голову до сонця», «хоч раз на п’ять років заробили», «зате нарешті купила нові меблі», «не так багато нам і дали, от наш мер за вибори отримав двоповерховий особняк (автомобіль BMW тощо)».

Завдяки громадянській мужності мільйонів людей, які не змирилися з брутальною фальсифікацією, у нас тепер з’явився шанс реабілітувати себе в очах громадськості, шанс спокутувати вільно чи невільно вчинені гріхи. Та моє глибоке переконання, що кожна людина має право на «другий шанс», починає руйнуватися як тільки чую, що знову не до кінця «зачищена» (її спочатку звільнили, а потім повернули), але добре натовкмачена директорка однієї зі шкіл продовжує шугати вчителів, продовжує роздавати інструкції членам дільничої комісії про те, як «сделать победу Януковичу».

І мені вже зовсім не хочеться давати «другий шанс» одній з освітянських керівниць, яка продовжує відпрацьовувати суму значно більшу за 30 срібляників, мордуючи далі й так замордованих директорів шкіл.

Так і хочеться їм сказати Шевченкове «Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде!». Зараз вони не захочуть це слухати, а вже після виборів не буде кому це казати, бо із «заробленими» на виборах грошиками чкурнуть ці панянки подалі з цього міста й цієї країни і будуть посміюватися над усіма нами із свого «прекрасного далека». Та все ж  «без надії сподіваюсь», що й вони скористаються шансом на прозріння. Хоча, чесно кажучи, багато з наших колег право на покаяння не заслужили, вони отримують його в дарунок від тих, хто не скорився, не відсидівся в кущах…

За нами знову спостерігають, і якщо вже й зараз ми не знайдемо в собі сили забезпечити чесні вибори, ми втратимо моральне право переступати поріг класу.

Усім відома істина: «громадянське суспільство починається із шкільної парти», адже саме тут, а не на майданах українських міст, мало б відбуватися народження громадянина. Після 21 листопада те, що не змогла забезпечити школа, узяв на себе майдан, але так не може бути вічно. Плекання громадянина, зрощування громадянського суспільства – це пряма функція школи.

Події кінця листопада – початку грудня 2004 року показали, що наша молодь не є «втраченим поколінням». Тепер 26-го грудня, нам, педагогам, необхідно довести принаймні самим собі, що й ми не стали втраченою генерацією українських освітян.

Для цього не треба робити якийсь героїчний вчинок, досить всього на всього діяти за законом самому і втримати від порушення закону свого колегу, який згодом подякує, що саме завдяки вам не потрапив під суд, наприклад, за п.1 ст.158 Кримінального Кодексу України (Видача членом виборчої комісії бюлетеня будь-якій особі з метою надання їй можливості проголосувати за іншу особу або проголосувати більше, ніж один раз, у ході голосування, видача виборчого бюлетеня особі, не внесеній до списку виборців на виборчій дільниці або видача заповненого виборчого бюлетеня, а також незаконна передача іншій особі незаповненого виборчого бюлетеня – карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти або позбавлення волі на строк до трьох років).

Звичайно, влада на місцях досі не змінилась, і вона продовжуватиме активно використовувати на виборах два перевірені засоби впливу – страх і гроші.

Хоча я глибоко переконаний, що перший важіль уже не спрацює. Ми тепер живемо в іншій країні, у якій люди зрозуміли, що не треба боятися влади, що вони цю владу можуть змінити. Соціологи зафіксували грандіозний перелом у громадській свідомості: якщо до 21 листопада більшість людей готові були голосувати за Ющенка, але не були переконані, що це дозволить йому перемогти (так, власне, і сталось), тепер же переважна більшість українців переконана, що Ющенко таки переможе 26 грудня, що вони зможуть відстояти свій вибір, що ніхто не зможе вкрасти перемогу в народного кандидата. І так  буде, бо «свободу не спинити», бо на запитання «Чи буде суд, чи буде кара царям, царятам на землі?» Україна вже відповіла: «БУДЕ!».

Тож пора, шановні мої колеги освітяни, вставати з колін, пора змивати з себе знак раба, пора зробити крок на шляху до повернення поваги до самих себе, тоді нас почнуть знову поважати й інші.

* *

[1] Віктор Громовий, За нами спостерігають…

Дзеркало Тижня, № 47 (522), 20 Листопада 2004 року

http://www.zn.kiev.ua/ie/show/522/48391/

[2] Віктор Громовий. Надіслано до редакції бюлетеня 13.12.2004

Рекомендувати цей матеріал