ЄВРОПЕЙСЬКІ ВИМІРИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ОСВІТИ

З капітальної системи радянської вищої школи в Україні залишилась лише купа проїдених іржею корупції та невігластва профанацій та імітацій. Звели хабарами та розхлябаністю студентів, викладачів й адміністрації на повний безлад могутній освітній потенціал, на якому виростали хоча й ідеологізовано інфіковані, проте досить пристойні новітні технології, дослідження, наукові школи. Прикро, що ціна золотим медалям та червоним дипломам стала вимірюватися не інтелектуаль­ними здібностями, а матеріальним забезпеченням батьків юного обдарування. Прикро за те, що з СШ №1 у одному райцентрі щорічно випускаються  1-2 медалісти, а з СШ №2, до якої три вулиці й два городи, – 7-12 позолочених відмінників. І хто з них вишкрябається у юристи, лікарі та великі вчені зрозуміло вже сьогодні.

Наш український МОН реформує радикально. У цьому вже мали нагоду упевнитися у середній школі, де всіх перемуштрували за одні канікули і відкрили у кожному учневі знань аж на 12 замість 5-ти балів. Поміркована семестрова подрібненість року, міні-заліки та тематичні зрізи – все це нарешті підготувало свідомість нашого українського консервованого консерватизму до змін у вищій школі.

Тут радикально, мабуть, страшнувато, отже вирішили піти в обхід довжиною у сім років.

Експеримент щодо впровадження кредитно-модульної системи в українській вищій школі стартував з ініціативи Міністерства освіти і науки України ще 2003 року. Одними з перших “добровольців” стали Львів та Луганськ. Сьогодні у експерименті беруть участь уже більше 50 університетів та інститутів України, а до 2010 року планується отримати “повне покриття”. У разі вдалого і вчасного завершення реформи ми увійдемо до спільного європейського освітнього простору і станемо на крок ближче до ЄС.

Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти концентровано представлені у шести основних принципах Болонського процесу: уведення двоциклового навчання; запровадження кредитної системи; формування системи контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти.

Останній пункт, звісно, зумовлений конкуренцією між Америкою та Європою у плані світового розвитку освіти та науки. На цьому ринкові найпрестижнішими та найвідомішими залишаються кілька англомовних університетів, розташованих по різні боки океану. Тут інтереси України приватно-вторинні, бо ми, м’яко кажучи мало що можемо протиставити Оксфорду чи Гарварду. І питання навіть не у кадровому потенціалі нашої освітньо-наукової галузі, а в інформаційній “розкрутці”.

Проте мова піде не про пріоритетність Європейського елітного диплому, який нам не по кишені, а про те, чи зможемо ми досягти того, аби зробити наші пластикові “документи про освіту” реально конкурентноспроможними на світовому рівні.

У нове тисячоліття переважна більшість українців перейшла зі старим і загартованим консерватизмом, а отже, продовжує побоюватися усього нового і сподіватися, що всі реформи є тимчасовими. Тож, поспішають поки не всі, до 2010 час іще терпить. Словом, процес пішов в усьому цивілізованому світі, а наша хата все ще скраю.

З іншого боку, лякає не стільки процес реформування, скільки досвід того, як у нас це робиться. Впроваджуючи якнайшвидше (бо як треба, то вже значить припікає)нове, прогресивне, сучасне і корисне ми часто-густо похапцем одягаємо англійського смокінга зверху українських шароварів і у такому вигляді задоволені й щирі хочемо вийти у світ.

Нова освітня авантюра має для цього досить пропозицій. Проблем, які треба вирішувати ще багато, хоча Україна в канцелярському плані випереджає інші країни СНД, бо теоретично і методологічно ми підготовлені значно краще. Тут, коли прирівняти сім років до семи днів тижня, то в усіх інших щойно минув понеділок, а ми вже чекаємо вихідних. Відповідні документи підготовлено, написано і вичитано на помилки.

По-перше, перевага введення кредитно-модульної системи – посилення мобільності студентів та викладачів. Уведення сумісних і сумірних наукових ступенів та освітньо-кваліфікаційних рівнів сприятиме розвиткові міжнародного співробітництва на рівні університетів, інститутів та дозволить студентам продовжувати навчання у будь-якому навчальному закладі у межах спільного освітнього простору. Студенти-українці, які сьогодні опановують науку у країнах ЄС, перетнувши кордон, фактично втратили всі свої дипломи і професійні здобутки, мали все починати з нуля – з підготовчих курсів. Причиною цього було невизнання цими державами наших документів про освіту. КМС дасть змогу не лише отримувати в українському внз диплом європейського зразка, але й передбачатиме продовження навчання у іншій країні з урахуванням тих кредитів, що їх було набрано за період вивчення навчальних дисциплін. До того ж кредитно-модульна система дозволяє переводитися з одного факультету до іншого без спеціального складання академічної різниці.

Отже, із запровадженням КМС студент зможе розпочати свою освітню дорогу в Україні, продовжити її приміром, у Німеччині, а диплом бакалавра чи вже й магістра отримати в Англії.

Проте, мало хто зможе, мабуть дозволити собі такі грандіозні переміщення під час навчального процесу. І причина не ц консерватизмі, а у тому, що в період навчання це рідко сприяє продуктивності та набуттю професійних навичок. Скоріше, соціального досвіду, бо значна частина часу і психологічних зусиль буде витрачатися на звикання до нового колективу, нових правил життя і навчання. Та й фінансово, принаймні на перших порах, мало яка українська сім’я де батько інженер, а мати торгує на ринку джинсами, зможе дозволити своїм двом-трьом дітям такий рівень освіти. Скоріше за все диплом отримуватимуть тут, на рідній українській землі, за територіально-городнім принципом, так, аби до батьківського дому було не дуже далеко, і сумки передавались принаймні  двічі-тричі на місяць.

КМС – новий етап у співпраці між університетами у науковому плані. А отже, це дозволить розширювати обмін студентами у період практик, викладачами – для проходження стажування. А це – додаткова можливість для української науки засвітитися, що зумовить зростання витребуваності наших професіоналів на європейському інтелектуальному ринкові. Адже за здібностями ми не гірше, а от фінансування у нас цієї сфери нажаль залишає бажати кращого. (порівняймо – в європейському вузі вважається за норму забезпечення комп’ютерами з розрахунку 1 машина на 5-6 студентів, а у нас за велику розкіш у регіонах вважається наявність двох- п’яти комп’ютерних класів на 15-20 тисяч студентів навчального закладу).

Отже, КМС розраховано на тих, хто зможе перемогти інтелектуальні кастінги, зарекомендувати себе ще за термін навчання як людина перспективна, працьовита і цілеспрямована.

Справжня цінність уведення єдиних стандартів освіти якраз у тому, що закінчивши тернопільський, київський, львівський чи луганський університет, випускник матиме змогу і повне право отримати гідну його знань та умінь в європейських державах. А щодо інтелектуального виродження нашої країни, то можна лише посміхнутися. Бо всі наші талановиті висококваліфіковані лікарі чомусь вже давно поїхали нелегально працювати до Італії та Іспанії няньками, вчителі – мийниками вікон до Ізраїлю, а харчовики – офіціантами. Якщо після війни не залишилося на теренах великої держави жодної родини, якої б не торкнулася чорна рука смерті, то у сучасній і незалежній немає такої сім’ї, яка б не проводила сина чи брата, мати чи сестру до чужих людей в прийми. Чи нормально це, коли наші випускники талановиті і освічені, прекрасно підготовлені їдуть працювати у сфері обслуговування?

Саме у цьому і полягає головний козир КМС – отримавши диплом у рідному вузі, молода людина отримує путівку у нормальне життя, де можлива західна кар’єра за фахом.

Єдиною бідою, яка ще й досі стоїть на заваді нашій працездатності на заході є не низький рівень професійних знань, а рівень викладання у нашій вищій школі іноземних мов. Тут ситуація невесела, бо за винятком спеціальних факультетів, вчити мову доводиться у різних агентствах, звертаючись до послуг репетиторів.

Тож, щодо зовнішніх переваг, відповідь – стовідсоткове так. А втім, КМС більшою мірою орієнтована саме на зміни внутрішньої структури викладання у вищих навчальних закладах.

Запровадження кредитно-модульної системи передбачає повну трансформацію системи освіти.

Спробуємо порівняти те, як навчались ми, і те, як навчатимуться студенти за умов КМС.

По перше, нівелюється поняття академічної групи. Українці вже давно зрозуміли, що на заході такий колектив ніхто не формує і кожен студент вільний від задекларованого у журналі списку. Це, в принципі, відповідає основам демократії. Кожен обирає собі розклад і планує свій робочий день відповідно своїх власних бажань, зайнятості та фізичних здібностей. На розсуд студенту пропонується перелік навчальних дисциплін, які він має обов’язково опанувати протягом навчального року, та список тих наук, з яких можна вивчати щось за бажанням. До того ж, нормальний університет, який себе поважає і не хоче втратити студентів вже після кількох днів їхнього навчання, видає кожному на руки у перший день навчального процесу спеціальний розклад, де зазначено, у якій аудиторії, о котрій годині, який викладач читатиме лекцію чи проводитиме заняття, і з якої саме дисципліни. Для українського студента, що звик атакувати розклад біля дошки оголошень щоперерви, аби дізнатися, чи не виставили за годину якусь іще нову пару, чи не змінили аудиторію, поки ти ходив пити чай у їдальню, - така система дар Господній! Принаймні на моїй пам’яті, разів по десять на рік траплялись такі казуси, коли половина групи опинялась за розкладом в одній аудиторії, а ті, що запізнились, побачили вже зовсім іншу, бо деканат змінив розклад буквально за хвилину до дзвонику. А ще цікавинками і сюрпризами нас постійно радували у суботу, коли на понеділок вивішувався розклад, а том першою парою стояв якийсь залік чи контрольна робота. Якщо прийняти до уваги, що ми навчалися у другу зміну, то кому допоможе о шостій годині вечора перед неділею, коли бібліотеки закриті, а однокурсники з конспектами поїхали додому ще після першої пари?

Якщо серйозно, то особистісно-орієнтований підхід до навчального процесу – річ надзвичайно корисна. Бо, студент принаймні зможе обрати той комплект дисциплін та тих викладачів, що відповідає його власним здібностям. Тож, нарешті порадіє Григорій Савич Сковорода, що так далекоглядно пропонував ідею сродної праці.

Дійсно, викладачі різняться за своїми методичними звичками і манерами, а студенти за рецептивними здатностями. тож, дозволивши обирати викладача і дисципліну, керівництво вузу тим самим стимулює розвиток професійної майстерності, прагнення співробітників кафедр  підвищувати свій рівень, змінювати методики викладання, аби залучати студентів до цікавої і плідної роботи. Це сприятиме росту здорової конкуренції у межах навчального закладу, формуватиме нормальну самооцінку і студента і викладача. Адже якщо до тебе прийшли на лекцію добровільно, значить ти чогось вартий, з тобою приємно і цікаво працювати, а якщо ходять з-під палки, бо того вимагає реєстр журналу, де пораховані всі пропуски та прогули, то це призведе до деградації освіти. Студенти спатимуть і ненавидітимуть нудних лекторів, а доценти і професори переконуватимуться, що молодь отупіла, що її ніщо не цікавить, крім порнографії, пива і дискотек.

Згідно принципів КМС на самостійну роботу буде відведено близько 55-60% навчального часу. За кожним студентом буде закріплено куратора. Не у старому розумінні вихователя і морального наставника, а куратора, який буде скеровувати і орієнтувати навчальну діяльність студента. На кожного студента планується відводити не менше години на тиждень. Роль куратора полягає у тому, щоб допомогти студенту зорієнтуватися у тому переліку навчальних дисциплін, які йому належить опановувати, підказати правильний шлях, порадити кращий порядок вивчення тих чи інших розділів науки.

Самостійна робота студента буде складатися з виконання індивідуальних завдань, написання конспектів за окремими темами, виконання рефератів, контрольних робіт, опрацювання першоджерел за темами. Доля аудиторних занять становитиме той мінімум, який необхідний для того, щоб дати студентам теоретичну базу, навчити їх працювати з літературою, Інтернет-виданнями, орієнтуватися у теоретичному розмаїтті тощо. Практичні заняття становитимуть переважно систему тестувань, контрольних робіт чи дискусійних обговорень певної теми. Відповідно, враховуватимуться не лише ті результати, які отримує студент у процесі роботи у групі, а й ті його напрацювання, що є результатом самостійної навчальної діяльності. За сумою балів студент отримуватиме відповідну оцінку і це звільнить його від складання сесійних екзаменів та заліків. Останні матимуть місце у тому разі, коли студент бажатиме підвищити оцінку.

Простіше кажучи, за КМС кожен прийшовши на першу лекцію отримає перелік тих завдань, які він має виконати протягом навчального курсу, і вже у процесі навчання зможе самостійно оцінювати свої успіхи, співставляючи кількість балів, що він набрав і відповідну їм оцінку.

Така форма навчання привчить студентів до регулярної роботи, до постійного розміреного навантаження, зникне і психологічний фактор стресу, який називався сесія. Так, вчитися доведеться не двічі на рік, а постійно, проте, знатимеш, що кожне твоє зусилля зараховується і відповідно оцінюється, а не зникає просто так.

У класичному ж українському варіанті побутувала до абсурду дурна система, коли всі чекали з моря погоди. Починаючи з лекцій, на які ходили, аби не отримати прогул, а не через цікавість, замість того, аби посидіти в бібліотеці і попрацювати над науковими джерелами. Лекцій ніхто не писав, а хто й писав, все одно те, про що говорилося на лекціях питалося викладачами у дуже виключних випадках. Переважно конспект так і залишався не зрозуміло для чого зіпсованим зошитом. Практичні заняття проходили на активістах. Адже хтось завжди сподівався на автомат. Таким дивом балували рідко. Проте, страшенною повагою користувалися ті нормальні і послідовні викладачі, що на першому занятті обіцяли, а на останньому виставляли. Більшість же дивувала такою відповіддю “Приходьте на іспит, там і подивимося!”. Вибачте, кому вже потрібен ваш автомат, коли все одно доведеться готуватися до екзамену і нервувати? Тож, переважно студенти так і робили, не працювали на практичних, бо знали, що в результаті все одно доведеться сидіти над білетами і не спати пару ночей.

Щодо переваг тестування над екзаменом, то можна відзначити, що перше передбачає достатню середню ознайомленість з темами усього курсу, а іспит – форма контролю, яка забезпечує позитивний результат лише за умов, що ти – вундеркінд, який вивчив всі коми у підручниках, або що тобі пощастило і білет “саме той”!

Вихід, яким рятувались від сесій у наш час, був доступним лише відмінникам. Кожен викладач пропонував написати якесь наукове дослідження з дисципліни і за умов успішного виконання і захисту наукової роботи, студент отримував хорошу оцінку, бо викладачів за розвиток наукової студентської роботи преміювали. Ті, хто брався за три-чотири курсові на семестр, отримував  взимку чи влітку додатковий місяць до канікул. Але це, далеко не всім по силі.

Тож, якість знань, відповідно має покращитися і стосунки між викладачами і студентами поліпшитися при введенні КМС. Бо, вибачте, кому ж хочеться працювати, коли тобі морочать голову до останнього і ти не знаєш, яку оцінку Бог пошле. А коли умови успішного опанування курсу пропонуються тобі одразу і ще не відмовлять у пораді, де знайти і як краще вивчати, то вчитися одразу хочеться більше, бо знаєш, що на тебе чекає. Таким чином, КМС привчає до стабільності і відповідальності, до раціонального планування свого робочого плану, стимулює прагнення досягти успіху.

Щодо якості освіти, то це питання турбує не лише українців. Всі країни Європи зазначають зниження якісного рівня освітніх послуг. Занепокоєність цією проблемою призвела до необхідності розробки комплекту погоджених стандартів, процедур і керівних принципів забезпечення якості на рівні вузів, на національному та загально-європейському рівнях, створення і погодження загальних критеріїв та методологій із забезпечення якості. У принципі вже те, що КМС орієнтована на студента, що прийшов до вищого навчального закладу за знаннями і відповідно, готовий вчитися, працювати на повну силу, - одна з хороших запорук якості. Не встигаєш, не хочеш, не цікаво – який же з тебе студент? Можна припускати, що і з корупційними навичками більшість захоче розпрощатися.

Отже, пластикові перепустки у світ дорослих людей отримуватимуть за кілька років українські студенти з європейським майбутнім.

Хочеться вірити у те, що сил і натхнення у нашого освітнього простору вистачить на те, аби вирости до європейських критеріїв!!!