ПРАВА ЛЮДИНИ В ЗАКЛАДАХ ДЛЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Харківська міська організація Міжнародної організації "Жіноча громада"1 у минулому році здійснила проект "Моніторинг дотримання прав людини в школах-інтернатах для дітей-сиріт Харківської області". В рамках проекту видано "Доповідь за результатами моніторингу. Над доповіддю працювали: Ольга Білецька (голова Харківської "Жіночої громади", [email protected] ) , Марія Ясеновська, Наталя Білецька, Наталя Шевельова.

Доповідь містить такі розділи:

1. Вступ

2. Резюме (крім української - також російською та англійською мовами)

3. Міжнародне законодавство і міжнародні стандарти опіки над дітьми-сиротами і дітьми, які залишились без піклування батьків

4. Огляд українського законодавства стосовно дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

5. Організація і проведення моніторингу

6. Загальна характеристика інтернатних закладів, дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей Харківської області

7. Дотримання прав людини в інтернатних закладах, дитячих будинках сімейного типу і прийомних сім’ях

* Право на освіту

* Право на інформацію

* Свобода висловлювання переконань

* Принижуюче гідність поводження і покарання

* Захист від втручання в особисте життя

* Охорона здоров’я і соціальна безпека

* Відпочинок, дозвілля

* Заборона дискримінації

8. Висновки і пропозиції

Пропонуємо увазі читачів бюлетеня перший та останній розділи доповіді.

ВСТУП

У Харкові і Харківській області нині існує розгалужена мережа державних закладів опіки та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Вона включає кілька будинків дитини, дошкільні дитячі будинки і дитячий будинок змішаного типу, інтернати, школи-інтернати, школи-інтернати для дітей-сиріт з вадами розумового розвитку, а також дитячі будинки сімейного типу і прийомні сім’ї, де діти, позбавлені батьківського піклування, утримуються за рахунок держави. Загальновідомо, що ці діти є найбільш вразливою групою населення, найбільш страждають від порушень прав людини і потребують особливого захисту.

Ідея проведення даного моніторингу виникла після відвідування членами тренінгової групи Харківської "Жіночої громади" і Асоціації "Гуманітарна ініціатива" ряду інтернатних установ Харківської області. Зустрічі і бесіди з вихованцями і персоналом закладів показали, що держава недостатньо забезпечує дітям, які залишились без батьківського піклування, умови для розвитку і освіти, а також реальну можливість стати повноцінними членами нашого суспільства.

Підхід до планування і проведення дослідження ми намагались перейняти у Польського Гельсінського фонду з прав людини. Саме тому, цілями проведеного моніторинга було не стільки викриття наявності чи відсутності порушень прав людини в закладах для дітей-сиріт, скільки виправлення ситуації у відповідністі з конституційними і міжнародними стандартами і надання конкретних пропозицій по реформуванню системи опіки в цілому.

Ми не приводимо у доповіді опису кожного дослідженого закладу опіки окремо, а також максимально прагнемо дотримуватись принципу збереження анонімності наших респондентів.

Наше дослідження є першим в Україні дослідженням дотримання прав дитини-сироти, здійсненим недержавною громадською організацією, і воно не претендує на науковість та вичерпність.

Ми сподіваємось, що подана доповідь буде корисною директорам і вихователям дитячих будинків, директорам, вихователям і вчителям інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків, батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу. Працівники органів опіки і піклування всіх рівнів, відділів освіти, управлінь у справах сім’ї та молоді, центрів соціальних служб для молоді отримають можливість побачити існуючі проблеми неупередженими очима громадської організації. Ми також розраховуємо на увагу з боку недержавних організацій, запрошуємо їх до співпраці, тому що розуміємо, що викриті проблеми - це не тільки проблеми дітей-сиріт нашого регіону, а і всієї України в цілому.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Утримання і виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є Конституційним обов’язком держави (Ст. 52 Конституції України). Законодавча база України стосовно опіки і піклування над дітьми-сиротами відповідає міжнародним стандартам та рекомендаціям Ради Європи, але реальні механізми забезпечення стандартів опіки не розроблені або не функціонують на належному рівні.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що наша держава спроможна надати лише мінімальний рівень забезпечення основних потреб дитини-сироти. У своїй більшості, система державної опіки над дітьми-сиротами ґрунтується на створенні великих колективів вихованців, тобто є казарменою і майже повністю виключає індивідуальний підхід до дитини. За останні 10 років в нашому регіоні не створено жодного нового дитячого будинку сімейного типу. Взагалі в сімейних закладах державної опіки Харкова і області виховується менше 1,5% від загальної кількості дітей-сиріт. Тобто сімейна форма опіки над дітьми, яка відповідає Європейським стандартам, не є пріоритетною у нашому регіоні.

Держава не може замінити дітям ані сім’ї, ані любові та уваги батьків. Зрозуміло, що біологічним сиротам вона зобов’язана створити належні умови для розвитку. Але діти, яких держава вилучає з родини через неспроможність батьків виконувати свої обов’язки (таких дітей в середньому 85% в кожному інтернатному закладі для дітей-сиріт), повинні отримувати кращий стандарт опіки і освіти, ніж їм може забезпечити рідна сім’я. В іншому випадку державна опіка не має сенсу. Тому потрібно створити таку систему соціальної допомоги сім’ї, щоб передача опіки державі була крайньою мірою, а ізоляція дитини від сім’ї повинна здійснюватися тільки в інтересах дитини.

Якщо держава не спроможна забезпечити належних умов для розвитку дитини, якщо вона створює інтернати-"монстри" на 300 осіб, де діти живуть по 20 осіб в одній кімнаті, якщо при цьому порушуються основні права людини, то держава повинна знайти інший засіб організації опіки над сиротами. На наш погляд, одним з виходів є передача дитини на виховання родичам, але при умові забезпечення їй відповідного грошового утримання як дитині-сироті ("державній дитині"). Інший варіант - розукрупнення інтернатів. Самі вихователі і директори інтернатів та дитячих будинків стверджують, що в одному закладі повинно виховуватись не більше 100 дітей, у групі - не більше 10-12 вихованців, а спальні повинні бути розраховані на одну-дві особи. Підбір вихователів повинен здійснюватися з урахуванням гендерної рівноваги та психологічної сумісності вихователів групи між собою та зі своїми вихованцями.

Безумовно, переважна більшість проблем якості державної опіки над дітьми-сиротами пов’язана з недостатнім фінансуванням. В останні роки державні структури звикли, що установи системи опіки виживають за рахунок позабюджетних коштів та спонсорскої допомоги. Але обсяг цих грошей залежить виключно від менеджерських здібностей керівництва закладу та віддаленості від обласного центру. Крім того, спонсори не несуть відповідальність за організацію системи опіки над дітьми.

Саме тому, без забезпечення державного фінансування у повному обсязі неможливо створити дітям належні побутові умови, налагодити якісне харчування, придбати необхідний одяг та взуття, надати можливість одержання якісної освіти. Окрім цього, дуже важливо, щоб вихователі та вчителі, які працюють з дітьми-сиротами, мали матеріальну зацікавленість у своїй роботі.

Додаткові кошти потрібні й для згладжування різниці між школами-інтернатами в сільській місцевості та в обласному центрі. Необхідно хоча б показати сільським дітям міське життя, щоб вони отримали необхідний досвід, а потім мали можливість самі зробити свій вибір.

У випадку дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, потрібно внести повну ясність щодо джерел, термінів та обсягів їх фінансування.

Але навіть гроші не можуть вирішити всіх проблем. Достатнє фінансування ще не означає, що права людини дотримуються і діти виходять з системи державної опіки готовими до самостійного життя. Ми спостерігали інтернат, в якому завдяки спонсорам створені добрі побутові умови, але майже повністю ігнорується право вихованців на приватність. Виправити ситуацію в цьому закладі можна й без залучення додаткових коштів.

За результатами нашого дослідження ми можемо констатувати, що права дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування, у закладах Харкова та області не реалізуються зовсім або у повному обсязі . Щоб покращити ситуацію, потрібні суттєві зміни.

ІНТЕРНАТНІ ЗАКЛАДИ ДЛЯ ДІТЕЙ-СИРІТ

Між керівництвом та вчителями загальноосвітньої масової школи і керівництвом та вихователями інтернату необхідна тісна взаємодія і взаєморозуміння для спільного вирішення виникаючих проблем.

Вчителі, які працюють з дітьми-сиротами повинні проходити спеціалізовану підготовку, регулярно отримувати допомогу психолога та мати додаткове матеріальне заохочення.

Школи, де навчаються вихованці інтернатних закладів, потребують у додатковому фінансуванні з обласного бюджету для покращення технічного стану, яке дозволить проводити уроки на належному рівні.

Потрібні спеціальні вирівнюючі програми для деяких вихованців інтернатів та можливість створювати у школах спеціальні групи вирівнювання. Такі групи можуть функціонувати і при інтернатній установі.

Для дітей з вадами розумового розвитку гостро потрібні спеціальні програми та відповідні підручники.

Необхідно створити систему соціального супроводу дитини-сироти, який би починався ще в інтернаті та продовжувався кілька років після виходу з інтернату, підтримуючи індивідуальне планування життя і подальшого навчання.

Діти повинні отримувати повну інформацію про себе і свої права та вміти використовувати її у подальшому житті, в першу чергу, це стосується так званих процедурних прав. Потрібно збільшити кількість доступних джерел якісної інформації, поповнити бібліотечні фонди, створити технічну базу для застосування сучасних інформаційних технологій (зокрема Інтернет).

Треба створити умови, щоб діти мали можливість не тільки вільно отримувати інформацію, але й вільно висловлювати свої погляди і переконання.

У повсякденному житті вихованців вихователі мусять сприяти формуванню у кожної дитини незалежного, самостійного мислення, власного світогляду, здатності висловлювати свою думку.

Інша проблема - принижуюче гідність дитини поводження та побудована на цьому система покарань. Така система не повинна існувати. За її допомогою не вдається керувати дітьми, а неефективність одних покарань веде до появи нових - більш жорстоких та принижуючих гідність дітей.

Слід створити в закладах гнучку система заохочувань і нагород. Вона повинна базуватись не тільки на матеріальному заохоченні, а, в першу чергу, на емоційному та моральному стимулюванні.

Діти, які мають "погані" звички, потребують особливої допомоги. Ця допомога повинна бути професійною, ефективною та своєчасною. Вона не повинна травмувати дитячу психіку та принижувати гідність вихованців.

Необхідно вести цілеспрямовану психологічну роботу з вихователями по формуванню в них більш довірливого ставлення до вихованців та поваги до їхнього приватного життя. Саме через брак цієї роботи здійснюється обшук речей вихованців (у випадках крадіжок). Ця процедура принижує гідність дитини.

При переході з одного інтернату до іншого (за віком або за станом здоров’я) діти часто отримують серйозні психологічні травми через те, що в одному інтернаті директор знайшов спонсорів і забезпечив дітям відносно добрий рівень побутових умов, а в іншому - ні...

Ще в інтернаті діти повинні навчитись користуватися грошима. Для цього потрібно забезпечити щомісячну виплату кишенькових грошей у розумній кількості.

Важливо створити такі умови для старших вихованців, щоб вони мали можливість, при бажанні, заробити гроші у свій вільний час. Це може бути здійснено за угодою з підприємствами-шефами.

Дітям необхідні програми соціальної адаптації, які підготують їх до самостійного життя після виходу з інтернату. В інтернаті вихованці мусять навчитися готувати їжу, мити посуд, робити покупки і планувати свій власний бюджет, орієнтуватися у місті, вміти налагоджувати стосунки з оточуючими людьми.

Потрібно створити механізм індивідуальної допомоги дівчатам у випадку вагітності.

ДИТЯЧІ БУДИНКИ СІМЕЙНОГО ТИПУ ТА ПРИЙОМНІ СІМ’Ї

В дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях все покладається на плечі батьків-вихователів та прийомних батьків. На відміну від інтернатних закладів у сім’ях немає інфраструктури. Фактично виховання, обслуговування і харчування, контроль за навчанням, організація дозвілля і відпочинку, налагодження побуту виконують один чи два працівники - батьки-вихователі. Через це вирішення багатьох питань та рівень дотримання прав людини у сім’ях залежить від особистісних якостей батьків-вихователів та прийомних батьків.

Батьки-вихователі потребують регулярної психологічної допомоги, постійної самоосвіти, підвищення психолого-педагогічних навичок та вміння вирішувати конфлікти, які виникають в сім’ї.

В дитячих будинках опіки сімейного типу та в прийомних сім’ях також потрібна робота педагогів-психологів по створенню довірливих відносин між вихованцем та батьками-вихователями чи прийомними батьками.

Слід відзначити, що контроль за дитячими будинками сімейного типу та прийомними сім’ями не здійснюється державою на належному рівні, а соціальний супровід є формальним.

Соціальний супровід, що є необхідною умовою нормального функціонування дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей, може допомагати вихованцям планувати їхнє подальше життя, обирати навчальний заклад та майбутній фах, вирішувати проблему отримання власного житла. Через соціального працівника до вихованця повинна надходити інформація про його права та юридичний статус. Соціальний працівник може захистити вихованця від необґрунтованих дій батьків-вихователів (здійснити його право на оскарження). Соціальний супровід може сприяти формуванню у дитини незалежного мислення, сміливості виказування власної думки.

Дитячі будинки сімейного типу і прийомні сім’ї - це елементи державної системи опіки, і життя дітей в них не може бути на 100 відсотків організоване, як у біологічній сім’ї. Тому потрібен постійний тактовний контроль органів опіки, в першу чергу через соціального працівника, за рівнем соціально-побутових умов і дотриманням прав дитини-сироти. За результатом цього контролю повинна надаватись своєчасна допомога сімейному дитячому будинку чи прийомній сім’ї, або порушуватись питання про неспроможність їх функціонування.