Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=1039165997


ПРАВОЗНАВСТВО. Шкільне правознавство - як іти далі?

06.12.2002
автор: Олександр Наровлянський (м. Київ)

Проблема, яку я виніс у заголовок своїх роздумів, хвилює, напевно, багатьох вчителів. Адже навіть ми - дорослі - щоденно стикаємося з проблемами, породженими саме незнанням елементарних правових норм, губимося, зіткнувшись з найменшим правовим негараздом. На жаль, притаманним для більшості членів нашого суспільства є нині правовий нігілізм в його найгіршому вигляді. І для більшості небайдужих учителів проблема навчання учнів правам людини і правознавству в цілому є проблемою нагальною.

За освітою я - вчитель історії та методист виховної роботи (саме таку кваліфікацію отримували свого часу випускники істфаку Київського педінституту), п’ятнадцять років працюю в загальноосвітній київській школі, останні роки переважно викладаю правознавчі курси і з проблемою цією знайомий досить добре. І, на мою думку, нині склалася досить цікава ситуація в освітній сфері. Нібито ніхто не заперечує важливості правової освіти, всі намагаються докласти до цього зусиль. Але, на жаль, Міністерство освіти лише констатує своє розуміння важливості вирішення проблеми, а тим часом кількість годин, які відводяться на правознавство в школі, залишається на рівні 51 години за весь курс навчання. Деякі з громадських організацій, які останнім часом з’являються як гриби після дощу, лише створюють видимість бурної діяльності або ж на час виконання певного проекту дійсно працюють досить активно, виконують, і часом небезуспішно, окремі програми, але, на жаль, їх діяльність занадто тісно пов’язана лише з наявністю певного проекту, фінансованого ззовні, та завершується із закінченням строку такого проекту, - починається нова програма. І зв’язку між цими програмами, проектами та реальним шкільним життям, вдосконаленням шкільної освіти обмаль. Можливо, частково причина тому - пріоритети фінансуючих фондів, які почасти досить далекі від дійсних сьогоденних потреб нашої освіти, частково те, що серед тих, хто створює згадані громадські організації, є не лише ентузіасти та справжні професіонали правової просвіти та правозахисту, але й, на жаль, звичайні "заробітчани", яких набагато більше хвилюють відносини зі спонсором, аніж вплив проекту на розвиток правопросвіти. Я не проти громадських організацій, не проти виконання проектів на "західні" гроші, але за двох умов. По-перше, намагаючись виконати умови спонсорів, треба не забувати й про свою власну позицію, відстоювати свої позиції та принципи, не втрачати і не ігнорувати краще з того, що є у нас, адже наша методика та система освіти далеко не найгірша, - дечому і Заходу можна повчитися у нас. По-друге, проект має бути не "проектом для проекту", а й мати вихід на реальну школу, певні перспективи після закінчення проекту, а не лише на час "підпитки" (перш за все фінансової).

Висловлю свою особисту точку зору. Якщо ми дійсно вболіваємо за правову освіту молоді, треба, перш за все, бути реалістами. Навчальні курси можуть і повинні відігравати важливу роль в правовій освіті, а, враховуючи загальний занепад виховної роботи в більшості шкіл України, є чи не єдиним джерелом правових знань для більшості учнів. Крім того, реальним є існування курсу правознавства, і навряд чи можна розраховувати на впровадження багатогодинних нових курсів правознавчого спрямування ближчим часом. Тому, найреалістичнішим шляхом вдосконалення правової освіти в школі нині є саме робота над вдосконаленням цього курсу, а не боротьба з ним (як це намагається робити дехто з авторів бюлетеня та керівників новостворених організацій), не намагання замінити курс на нові (адже існує реальна небезпека втратити наявний курс, не отримавши нічого взамін). Я зовсім не заперечую створення нових курсів, але девізом їх має бути "Поруч, а не замість!", адже реально вони поки що мають нішу лише на рівні варіативної частини навчального плану, та й рівень готовності вчителів до викладання новітніх курсів ще нижчий, ніж до викладання правознавства.

Яким же чином має вдосконалюватися існуючий курс правознавства? Висловлю думку і як учитель-практик, до того ж переможець Всеукраїнського конкурсу "Учитель року - 1999" саме в номінації правознавства, і як один з авторів шкільної програми та одного з підручників для 9 класу. Як на мене, нині діюча програма вимагає суттєвого вдосконалення. Її необхідно розвантажити від зайвого теоретичного та історико-правового матеріалу; можливо, позбавитися і деякого матеріалу з конституційного права. Критерієм відбору матеріалу має стати необхідність його для вирішення учнем реальних проблем, з якими він може зіткнутися в житті.

Що ж стосується підручників, то, на жаль, більшості з них не вистачає, по-перше, врахування вікових особливостей учнів, а по-друге, недостатньо розвинутим та досконалим є методичний апарат. (Вважаю неможливим більш детальний аналіз підручників саме з огляду на мою причетність до деяких із них, буду радий, якщо хтось візьме на себе порівняльний аналіз існуючих підручників).

Крім того важливою є й методика, яка використовується вчителем. Дозволю собі зауважити, що будь-який, найскладніший предмет (а правознавство є зовсім непростим для учнів), можна зробити цікавим та навіть захоплюючим для учнів. Але для цього слід володіти різноманітними методиками. І тут, на мою думку, також існує велика небезпека. Адже досягнути найвищої ефективності можна лише поєднавши традиційні, але в багатьох випадках достатньо ефективні методи, та так звані інтерактивні методи (більшість із яких достатньо відома нашим учителям під іншими назвами). До того ж зайве захоплення модними інтерактивними методиками при недостатньому розумінні їх можливостей, сутності та особливостей використання призводить до негативних наслідків - про це свідчить досвід більшості уроків, проведених учасниками цьогорічного конкурсу "Учитель року-2002" з правознавства, членом журі якого мені довелося бути.

Саме тому хотілося б закликати всіх, кому не байдужа доля шкільного правознавства, правової освіти в цілому, об’єднатися в справі вдосконалення існуючого шкільного курсу права, існуючого навчально-методичного забезпечення, загального обговорення та громадської експертизи пропонованих Міністерством програм, підручників та посібників. Лише разом можна покращити цей курс та зробити його цікавим, доступним та корисним для учнів та вчителів.

Рекомендувати цей матеріал