ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО

Шановні колеги! Міжнародним Комітетом Червоного Хреста (МКЧХ) був підготовлений навчальний курс "Дослідження гуманітарного права", що апробується зараз у школах України. Для вчителів розроблені "навчальні модулі для молоді". Але будь-який курс важко викладати без підручника для учнів. Київська обласна організація МКЧХ запропонувала на основі навчальних модулів МКЧХ розробити такий підручник і структурувати матеріал для роботи учнів 8-9 класів. Данні розробки уроків (початок публікації див. у №30, жовтень 2002) можна розглядати, як можливий варіант деяких розділів такого посібника. Вони можуть бути використані також вчителями, які ще не знайомі з "навчальними модулями для молоді".

Упорядник - Ігор Сущенко (Київ, тел. (044) 295 43 37, e-mail: [email protected]  )

* * *

ТЕМА 5: ЯКИМИ Є ПОТРЕБИ ДІТЕЙ У ЗБРОЙНОМУ КОНФЛІКТІ?

Після цього уроку ви зможете:

- визначати, якими є потреби дітей;

- пояснювати причини введення мінімального віку залучення до лав збройних сил;

- розповідати про причини того, чому діти йдуть до військових формувань;

- виробити власне ставлення до участі дітей у збройних діях.

Давайте поміркуємо…

Хто вважається дитиною за міжнародними документами?

Як ви вважаєте, якими є основні потреби дітей?

Об’єднайтесь у пари і складіть перелік таких потреб. Якими можуть бути наслідки того, що ці потреби не задовольняються?

ПОТРЕБИ ДІТЕЙ

В усьому світі кожна дитина - а дитиною вважається людська істота, що не досягла віку 18 років (Конвенція ООН про права дитини) - має потребу у зростанні, піклуванні та розвитку. Створення для дітей умов, які б сприяли їх фізичному та розумовому розвитку, це зобов’язання держав, що приєднались до Конвенції про права дитини. А, крім того: захист дітей від насильства та визиску, зловживань та всілякої жорстокості. Загалом, права дитини - це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості.

Світове співтовариство визнало, що дітям потрібно: ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ - тобто права, які надають доступ до певних благ і послуг; ЗАХИСТ - право бути захищеним від певних дій; УЧАСТЬ - право діяти за певних обставин і право бути залученим до процесу прийняття рішень.

Крім того, існують обов’язки держав та батьків спрямовувати зусилля на практичне використання дітьми їх прав.

Фотоколаж "Діти-солдати"

ДАВАЙТЕ ПОМІРКУЄМО…

Розгляньте фотографії та дайте відповіді на питання:

- Скільки років дітям на фотографії?

- Чи мають вони можливості для задоволення своїх потреб?

- Що може статися , якщо ці потреби не задовольняються?

- Чи повинно бути обмеження по віку для вербування до лав збройних сил? Яке саме?

В міжнародному гуманітарному праві існують положення про мінімальний вік солдат:

Сторони, що знаходяться в конфлікті, застосовують всі можливі заходи для того, щоб діти, які не досягли 15-річного віку, не брали безпосередньої участі у військових діях, і , зокрема, сторони утримуються від вербування їх до своїх збройних сил. (Ст.77-1, Додатковий протокол 1977 р. до Женевських Конвенцій 1949 р.)

Але, незважаючи на це, вербування дітей молодших за 15 років до збройних сил продовжується в багатьох країнах. На 1999 рік більш ніж 300000 дітей беруть участь у збройних конфліктах по всій планеті. Ці хлопчики і дівчата, деяким з них по 7 років, служать поряд з дорослими в урядових військах, в повстанських силах, в партизанських арміях. З 1998 року використання дітей у воєнних діях розцінюється як військовий злочин.

В останній час міжнародні зусилля направлені на те, щоб підняти мінімальний вік до 18 років. Поки що тільки 4 держави погодились на підписання такого договору. Більшість країн, які продовжують набирати 16 і 17-літніх підлітків в регулярні збройні сили, борються проти прийняття цього договору.

Карта: країни , де є діти-солдати

ЧОМУ ДІТИ СТАЮТЬ КОМБАТАНТАМИ?

Чому вони потрібні командирам?

* Необхідність в солдатах

* Вони не питають, а виконують накази

* Їх легко контролювати

* Вони можуть стати смертниками

* Вони не усвідомлюють до кінця небезпеки

Чому молодь вступає до армій?

* Помста, гнів

* Відсутність батьківської підтримки

* Самооборона

* Бідність, відсутність засобів для виживання

* Тиск зі сторони однолітків

* Наслідування традицій, за якою бути солдатом, героєм війни - велика честь.

РОЗПОВІДЬ ПРО… / ДІТИ-СОЛДАТИ

Історія Зо Тана

Я був завербований насильно. Одного вечора, коли ми дивились телевізор, до дому зайшли двоє сержантів. Вони запитали, чи є у нас якісь посвідчення, а також: чи не хочемо ми приєднатись до армії. Ми пояснили, що ще не досягли потрібного віку і не маємо посвідчень. Але один з моїх друзів сказав, що хоче вступити до армії.

Я сказав "ні" і в той же вечір повернувся додому. Наступного ранку в моє село прибув загін вербувальників і вимагав двох нових новобранців. Вербувальники сказали, що ті, хто не може заплатити гроші, повинен приєднатись до армії. Я (моя сім’я) не міг заплатити, тому, як і інші 19 чоловік, став новобранцем і був посланий до центру військової підготовки.

Історія Ренуки

Повстанці приходили до нас у школу кожного місяця. Вони говорили, що наш обов’язок - приєднатися до них і рятувати наш народ від урядових військ. Ми були дуже бідними, в нашій сім’ї часто бувало нічого їсти. Одного разу, коли мені було 11, мені було так голодно, що, не сказавши батькам ні слова, я пішла до їх табору. Мене добре годували, але я не могла бачитись зі своїми батьками, поки знаходилась на лінії фронту.

Через 2 роки мене приписали до жіночої військової групи для участі в боях. Після штурму урядових військ, всі жінки з моєї групи були вбиті, залишилась тільки я. Я повинна була випити пігулку з отрутою, щоб не попасти у полон, але я не хотіла помирати.

Історія Малар

Мої батьки померли, коли мені не було ще 6 років. Я жила зі своїм дядьком. Коли мені було 8 років, до нас прийшла жінка із загону повстанців. Вона сказала, що я отримаю освіту, що про мене будуть піклуватись. Ми були дуже бідними, тому піти з нею - був найкращий вихід для нас. А також я хотіла боротися за свободу.

Коли мені було 12, я виявила бажання піти на війну. Я хотіла врятувати свою країну.

В останній раз солдати урядових військ закидали наш бункер гранатами. Всі 10 дівчат, що знаходились там зі мною, загинули. Солдати добили їх. Зараз я знаходжусь у в’язниці, але я все одно буду боротися проти армії, що нападає на наших людей.

Історія Кассел

Вони вбили моїх брата, бабусю, молодшу сестру. Тому мені довелося робити те, що я робити не повинна. Якщо сидиш десь і раптом чуєш, як люди говорять: "Вони вбили твою мати, вони вбили твого батька", - то бажаєш помститися вбивцям. Ти хочеш сказати :"Я поквитаюсь з ними". Щоб спасти, щоб повернути мою маму… Але цього ніколи не станеться. Я любила свою бабусю. Вона піклувалась про нас з братом, - ось чому я пішла воювати. Але у мене не було бажання робити те, чого мені робити не можна.

ОБ’ЄДНАЙТЕСЬ У МАЛІ ГРУПИ.

Ознайомтесь з історіями дітей-солдат і обговоріть наступні питання:

- Що пережила дитина?

- Як ви вважаєте: як буде впливати на дитину те, що вона бере участь у військових конфліктах? На його сім’ю? На суспільство?

- Як вплинуло те, що вони стали солдатами, на майбутнє життя дітей?

Представте результати вашого обговорення класу.

Діти повинні знаходитись під захистом під час збройного конфлікту. Одна з форм захисту - це встановлення мінімального віку для вербування до збройних сил.

Мінімальний вік, що визнаний на міжнародному рівні - 15 років. Залучення дітей до 15 років до участі у військових діях (добровільно чи насильно) є військовим злочином.

Міжнародна громадськість пропонує підняти мінімальний вік до 18 років.

ДО НАСТУПНОГО УРОКУ: Знайдіть у ЗМІ повідомлення про країни , де використовуються діти-солдати.

* * *

ТЕМА 6: НЕВИБІРКОВА ЗБРОЯ

Після цього уроку ви зможете:

- пояснювати, чому заборонено використання зброї невибіркового характеру;

- розповідати про наслідки використання протипіхотних мін;

- виробити власне ставлення до ролі громадської думки у розповсюдженні ідей гуманітарного права.

ДАВАЙТЕ ПОМІРКУЄМО…

Обговоріть в парах:

Чому повинно бути заборонено використання деяких видів зброї у збройних конфліктах? Які саме види?

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ.

Ст.35 I Додатковий протокол 1977 року.

1. У випадку будь-якого збройного конфлікту право сторін, що знаходяться у конфлікті, обирати методи чи засоби ведення війни не є необмеженим.

2. Забороняється застосовувати зброю, снаряди, речовини та методи ведення військових дій, що можуть спричинити зайві руйнування чи надмірні страждання.

Постійний розвиток нових видів зброї, поява нових надмірних страждань як наслідок цього, кидає виклик гуманітарному праву.

Нова зброя стала тією, що не робить різниці між військовим і цивільним, між тими, хто воює і мирним населенням. Крім того, вона несе надмірні руйнування будинків, міст, споруд мирного призначення і взагалі нормального життя людей. Це - зброя невібіркового характеру. І контролювати , яку ціль вибере ця зброя , майже неможливо. Наприклад: протипіхотні міни, хімічна зброя тощо.

Розглянемо , що таке протипіхотні міни. Існує декілька тисяч видів таких мін. Вони призначені для калічення солдат. Коли людина наступає на неї, міна вибухає. Осколки міни можуть вражати на відстані до 25 метрів, а поранити - до 20 метрів. Вони відривають руки, ушкоджують грудну клітку, обличчя, очі.

Сьогодні більше мільйона мін по всьому світу чекають своїх жертв. Важко підрахувати точно, бо підрахунок при їх встановленні майже не ведеться. В Афганістані, наприклад, їх викидали з літаків та вантажних машин мільйонами.

Витрати на розмінування однієї міни становлять від 300 до 1000 доларів.

Кожного тижня приблизно 500 осіб стають жертвами протипіхотних мін. Багато інвалідів ніколи не зможуть придбати собі протез. Наприклад, дитячий протез потрібно міняти кожні півроку, а дорослий 3-5 років. Один протез коштує 125 доларів. В країнах, де доход становить від 15 до 20 доларів на місяць, все , що може дозволити собі інвалід - купити милиці.

Підліткам та дорослим важко змиритися з каліцтвом, і в них виникають тяжкі психічні проблеми. Сім’ї також не можуть не відчути тягар наслідків, бо травма може припинити навчання дитини, скоротити перспективу одруження , закрити можливість заробітку.

Протипіхотні міни перешкоджають розвитку країни: заміновані поля, дороги, мости… Невеликі економічні ресурси постраждалої країни витрачаються на розмінування та надання допомоги постраждалим.

ДАВАЙТЕ ПОМІРКУЄМО…

Які наслідки має використання протипіхотних мін? Прослідкуйте, як одні наслідки приводять до інших. Заповніть таблицю 5х5:

РІВЕНЬ АНАЛІЗУ: Людина / Сім’я / Суспільство / Країна / Світ

ВИДИ НАСЛІДКІВ: медичні / освітні / соціальні /економічні / психологічні

Країни, що постраждали від протипіхотних мінних полів на карті світу займають чималу територію. В Європі це 16 країн, в Азії - 31, в Африці - 31, на американському континенті - 10.

Втрати нанесені цією зброєю величезні і не тільки серед військових. Ситуація в світі ставить перед громадськістю важливі питання.

ДАВАЙТЕ ПОМІРКУЄМО…

1.Хто несе відповідальність за використання протипіхотних мін?

2.Що може бути зроблене для припинення використання протипіхотних мін?

3.Що можуть зробити звичайні громадяни ?

ГОВОРЯТЬ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

ІНТЕРВ’Ю з Мері Верхем.

- Чому Ви зацікавились проблемою протипіхотних мін?

- У 80х роках в університеті я прочитала статтю про протипіхотні міни і була просто приголомшена дією цієї зброї. Я вирішила дізнатись про проблему більше, але не змогла знайти ніякої інформації. Існувала зброя, від якої загинуло більше людей , ніж від усіх інших видів, але ніхто не намагався нічого зробити з цього приводу. Я відкрила для себе цю проблему, але мені було важко залишатись стороннім спостерігачем.

- Скільки вам тоді було років?

- Я була студенткою останнього курсу факультету політології. І подала документи в аспірантуру на вивчення проблем, пов’язаних з протипіхотними мінами.

- Для вас це було скоріше наукова робота , ніж ваше внутрішнє прагнення?

- Мені хотілося поглянути на проблему зі сторони. Коли я прийшла на засідання оргкомітету кампанії по забороні протипіхотних мін в Новій Зеландії, я сіла в останньому ряду з записником. Мене помітили і попросили вести протокол. На наступному засіданні мене попросили скласти прес-реліз. Не встигла я зирнутись, як мене призначили спікером, я вела кореспонденцію з парламентаріями(…) Я зрозуміла наскільки важлива моя роль пропагандиста. До того часу думка про те, що використання цього виду зброї огидно, невібірково і негуманно, стала моїм внутрішнім переконанням. Я зрозуміла, що не повинна обмежувати себе тільки науковим дослідженням, але що я можу щось змінити.

- Що змінилося, коли ви приєдналися до Кампанії?

- Наші лідери - це люди , що постраждали від зборої і вижили для того, щоб розповісти свою історію; люди, що кожного дня знешкоджують міни; ну і такі люди, як я, що займаються дослідженням проблеми. Це кампанія звичайних людей, що здатні на незвичайні вчинки.

- Чому б вам не залишити вирішення цієї проблеми для дипломатів?

- Дипломати ведуть переговори; вони це роблять за дорученням політичних керівників своїх країн. Політики можуть дати таке доручення тільки в тому випадку, якщо їх примусить це зробити народ.

- Як може людина, що занепокоєна цією проблемою, дізнатись про те , що треба робити?

- Подивіться , як це було зроблено в Новій Зеландії. Людина з’їздила на конференцію, потім зібрала разом людей. Це перше, що можна зробити: покликати людей. Зробіть це в вашій школі, університеті чи місті і запросіть різні організації, що могли б зацікавитись цим питанням. Коли ви зберете людей разом і дійсно серйозно подивитесь на проблему, тоді ви зможете почати виробляти свою стратегію для її вирішення.

- Які ж успіхи цієї нової дипломатії?

В Канаді в грудні 1997 року був відкритий для підписання договір. Його підписали 139 держав. Країнам було дано 4 роки для того, щоб знищити всі запаси протипіхотних мін. За статистикою, в 105 країнах накопичено 250 млн. протипіхотних мін. Знищенню підлягає велика кількість мін, але більша їх частина знаходиться в країнах, що не підписали договір: Китай - 110 млн., Росія - 60-70 млн., США - 12 млн. В країнах, що підписали договір, всі запаси були знищені.

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ

Оттавський договір (18 вересня 1997 року.) Ст.1.

1. Кожна держава-учасниця зобов’язується ніколи і ні за яких обставин:

а) не застосовувати протипіхотні міни;

б) не розробляти, не виробляти, не купувати іншим чином, не накопичувати, не зберігати і не передавати нікому протипіхотні міни;

в) не допомагати, зе заохочувати і не сприяти ніяким чином будь-кого до діяльності, що заборонена для держави-учасниці згідно цієї Конвенції.

2. Кожна держава-учасниця зобов’язується знищити всі протипіхотні міни чи забезпечити їх знищення у відповідності до положень цієї Конвенції.

ДО НАСТУПНОГО УРОКУ.

Напишіть невеликий твір-роздум про дитину, що була поранена протипіхотною міною.

* * *

ТЕМА 7: ВИЗНАЧЕННЯ ПОРУШЕНЬ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА

Після цього уроку ви зможете:

- визначати деякі порушення МГП;

- простежити ланцюжки наслідків - як одне порушення викликає інше.

ДАВАЙТЕ ПОМІРКУЄМО…

Об’єднайтеся в пари та розгляньте висловлювання з роздаткових матеріалів та виявіть причини, з яких порушено те чи інше правило міжнародного гуманітарного права.

1. Часто буває так, що солдати переодягались у цивільний одяг. І як ви можете визначити, хто дійсно є цивільною особою, а хто - солдатом? Ось і виходить, якщо ви нападаєте на місто, ви повинні вбивати усіх. (Солдат)

2. Все скінчилось тим, що ми почали нападати на цілі сім’ї. До того нас примусило те, що солдати супротивника вчиняли так з нашим мирним населенням, вбиваючи навіть тримісячних немовлят. (Військовий у минулому)

3. Якщо я дізнаюсь, що противник вбиває моїх людей, що попали до нього у полон, то будь-хто, захоплений у полон нами, заплатить за це. (Польовий командир)

4. Готуючи та приносячи солдатам їжу, цивільні самі беруть участь в цьому бойовищі. Без їжі у солдат не було би сил воювати. Тому всі вони - солдати, незалежно від того, у формі вони чи ні. Цивільні, що носять їжу, втягнуті у все це опосередковано, хоча вони і не озброєні. Тому солдати супротивника мають право їх вбивати. (Польовий командир)

5. Солдати відчували необхідність вбити військовополоненого. Він був для них зайвим тягарем, тому що його треба було тягнути весь час за собою. Ви несете відповідальність за цю людину, тому, щоб позбавитись від цієї відповідальності, ви вбиваєте його. (Працівник громадської організації)

6. Ще одна проблема - це відсутність спланованих дій, тому що , кожен раз, коли солдата беруть у полон, то не знають, що з ним робити. Як результат, солдати вбивали військовополонених. Ми вели партизанську війну. (Військовополонений у минулому)

7. Федеральні сили були не в змозі взяти ці села, тому вони блокували доступ гуманітарної допомоги для мешканців. Їх стратегією було умисно приректи мирне населення на голодну смерть, і це неправильно. (Військовий у минулому)

8. Під час війни командир визначив моральний кодекс, такий як: "Ніколи не наносите шкоди сільськогосподарським посівам". Але, з часом ситуація змінилася. Основною стратегією стало руйнування економіки. Солдатам віддавався наказ знищувати власність людей, якщо вони не можуть зробити більшого. Загальне руйнування, спалювання - стало метою в боротьбі з ворогом. (Військовий у минулому)

10. Я думаю, військові атакували цивільне населення, тому, що не розуміли в якій ситуації вони знаходяться. Солдати постійно скаржились , що цивільні беруть участь у партизанській війні чи співпрацюють з партизанами, постачають їм зброю, тому вони вбивали їх цілими сім’ями. (Жінка, родич якої зник без вісті)

ВИЗНАЧТЕ СПІЛЬНИЙ ПЕРЕЛІК ПРИЧИН ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ МГП

Найчастіше одне порушення має своїми наслідками інші. Наприклад, одна сторона конфлікту встановлює гармату на даху штиталю, а інша з цієї причини атакує цей шпиталь; коли вбивство полоненого однією стороною веде до вбивства полоненого з іншої сторони. Але найгірше те, що наслідки утворюють ланцюжки наступних порушень.

Солдати маскуються під цивільних - Неможливо розрізнити військових

від цивільних. Підозра, що можуть біти інші види маскування. - Цивільні стають об’єктами нападу як військові. Підозра, що медичний персонал та працівники гуманітарних організацій є переодягненими військовими. - Діти стають сиротами. - Гуманітарна діяльність ускладнена чи припиняється...

ДАВАЙТЕ ПОМІРКУЄМО…

В парах обговоріть, як визначені вами порушення можуть привести до нових. Створіть ланцюжок наслідків, до яких може привести це порушення.

Коли одне порушення веде до інших, наступні часто більш суттєві, ніж попередні, - має місце ескалація порушень.

Якими шляхами можна обмежити порушення? Проблема полягає у тому, щоб більшість країн погодились з ними.