Громадянська Освіта

http://osvita.khpg.org/index.php?id=1007571554


Центр Громадського Правозахисту та міська влада: проблема незалежністі та партнерства

05.12.2001
автор: Наталя Бімбірайте, голова виконавчого комітету Херсонського обласного Фонду милосердя та здоров’я
Впродовж багатьох років громадська приймальня Херсонського обласного Фонду милосердя та здоров’я існувала цілком автономно від будь-яких державних організацій. Один юрист та кілька волонтерів надавали безкоштовну правову допомогу найбіднішим громадянам міста. З кожним роком бідних скаржників ставало все більше.

У 2000 році виникла ідея залучити до роботи в приймальні правозахисників інших НДО, студентів юридичних факультетів та спробувати знайти дієвий спосіб використовувати можливості самих владних структур у справі захисту прав людини. Був у нас і цілком прагматичний інтерес: отримати від влади додаткове приміщення для приймальні.

Перед нами стояло завдання: зробити таку пропозицію владі, від якої вона не зможе відмовитися, отримати приміщення – і в той же час не втратити незалежність, оскільки захистом прав людини громадська організація може ефективно займатися лише доти, доки вона незалежна.

Завдання ускладнювалося тим, що в Херсонській мерії до правозахисних організацій не дуже приязне ставлення. До всього, вподобане нами приміщення вже було обіцяне дуже потужній державній організації. Наші симпатики в мерії запевняли, що не варто навіть витрачати зусилля. Але ми вирішили спробувати.

1. Ділова пропозиція


Для початку ми написали ділову пропозицію до начальника відділу праці та соціального захисту Херсонського міськвиконкому добродійки Рузгіс О.В., бо саме в цей відділ щодня приходили десятки скаржників, які потребували правової допомоги. Ділова пропозиція виглядала так: один абзац – про нашу організацію, другий абзац – аналіз проблеми, третій абзац – шляхи вирішення проблеми, четвертий абзац – перелік конкретних заходів, які ми пропонуємо здійснити, п’ятий абзац – що це дасть місту, мерії, даному відділу та його працівникам.

2. Програма


Олена Рузгіс, котра щодня мусила приймати скривджених й сушити голову, як їм допомогти, радо схвалила нашу пропозицію. Склали програму взаємодії: ми беремо на себе прийом і допомогу скривдженим, а працівники відділу проводять семінари й консультації для наших волонтерів і студентів-юристів, інформують про права наших малозабезпечених клієнтів, пільги, обов’язки різних державних структур та методи впливу на представників цих структур. Програму ми узгодили із заступником мера, відповідального за роботу в цій галузі.

Тільки після того ми написали ділову пропозицію до мера міста, у якій посилалися на розроблену разом з Оленою В’ячеславівною програму та просили віддати в оренду вподобане приміщення. Пропозицію супроводжував лист підтримки, підписаний лідерами 10 громадських організацій області. Заступник мера та Олена В’ячеслалвівна особисто доповідали меру про нашу програму та очевидні вигоди її втілення.

3. Листи підтримки


Одразу ж по тому до мера почали надходити листи (звичайно ж, не самі по собі, а організовані нами) від керівників обласних державних організацій: заступника голови обласної держадміністрації, начальника служби у справах неповнолітніх, начальника управління у справах сім’ї та молоді та інших. По 1 - 2 листи щодня впродовж 10 днів, щоб справа аж ніяк не забулася в поточних клопотах. Але й після цього рішення не було прийняте.

Тоді листи до мера написали редактори 2-х найтиражніших газет. Кожен автор – і держслужбовці, й редактори – писали про дуже конкретні акції, проведені разом з нами і завдяки нам, через те загалом вони ніби розповідали славну біографію нашої організації та описували наші подвиги.

4. Початок роботи


Тим часом відділ Олени В’ячеславівни, не чекаючи затвердження програми, почав присилати нам скаржників, які потребували безкоштовних юридичних консультацій, правової допомоги та представлення в суді. Працівники облдержадміністрації теж почали присилати до нас клієнтів. Управління та відділи соціального захисту, прокуратури, навіть управління юстиції. Наші волонтери й студенти-юристи приймали, консультували, писали позовні заяви, представляли інтереси й вигравали справи в суді. А потім ще й суддя одного з районів направила до нас бездомну психічно хвору жінку, у якої родичі відібрали житло і яка 4 роки не могла ніде добитися захисту. Ми допомогли оформити всі документи й виграти цю справу.

5. Угода


Власне, програма вже здійснювалася повним ходом, Олена В’ячеславівна навіть провела семінар для нас. А приміщення все ще було "нічиє".

Якось до нас нагрянула ціла делегація, у якій були працівники мерії та державної організації, котра теж претендувала на приміщення, вони довго оглядали наші кімнати, обміряли спірне приміщення, коридори, допитувалися у волонтерів, що тут робиться. Наші симпатики в мерії сповістили, що на мера дуже "тиснуть згори". (Хоча ми й не розуміли, де це у мера "гора").

Після цього ми зробили ще одну спробу "узаконити" наші стосунки з мерією: склали угоду про співпрацю, у якій чітко й детально визначили обов’язки сторін. За цією угодою мерія зобов’язана була надати нам довгождане приміщення для Громадської приймальні.

Угода лягла на стіл мерові... і залишилася там лежати – мер сказав, що подумає.

6. Публікації в ЗМІ


На той час наша Громадська приймальня вже мала кілька красивих зворушливих історій успіху, які можна було пропонувати ЗМІ. У публікаціях в найтиражніших газетах, у телевізійних репортажах та в інтерв’ю по радіо ми ні словом не дорікали мерії. Ми розповідали про наш спільний з мерією проект та про те, яку користь він дав місту – в цифрах і фактах. Врятовані нами пенсіонери, інваліди, багатодітні мами писали вдячні листи в ЗМІ і, ясна річ, до мерії.

7. Партнерство – велика сила


Коли й після цього мер не підписав угоду, ми звернулися за допомогою до партнерських НДО в інших регіонах України і розіслали їм адресу електронної пошти мерії. Із копій тих листів, які надходили з усієї України, ми дізналися, яка шанована наша організація і які прекрасні у нас друзі.

Траплялися й смішні випадки. Одна з наших колег не зовсім зрозуміла, яке саме приміщення ми хочемо й де воно, й написала, що під такий гарний проект треба виділити кімнату у самій мерії.

Більшість із тих листів заслуговують на те, щоб бути виданими окремим збірником для початкуючих НДО. За браком місця наведемо тільки початок і кінець одного з них.

"Вельмишановний Миколо Миколайовичу!

Правління неприбуткової громадської організації "За професійну допомогу" з м. Комсомольська Полтавської області звертається до Вас зі словами поваги і вдячності за підтримку діяльності Херсонського Обласного Фонду Милосердя та здоров’я.

(Далі – опис проектів ХОФМЗ на півсторінки).

Зараз наші організації готуються до реалізації спільного міжрегіонального проекту – проведення Другої Конференції "Доступ до правосуддя" за підтримки Трансатлантичної ініціативи.

Ми висловлюємо щиру повагу за те, що в Херсоні створені умови для діяльності третього сектору.

Сподіваємося на подальшу підтримку суспільних ініціатив як Херсонського обласного Фонду милосердя та здоров’я, так і інших громадських об’єднань."

8. Результати


Ця кампанія едвокасі[ Advocacy–техніки ефективних дій на захист суспільства (правові, політичні та публічні дії)] тривала 4 місяці. Врешті-решт мер підписав угоду про співпрацю. Тепер, коли виникає необхідність захистити чиїсь права, ми в усіх листах, запитах, заявах та інших офіційних документах посилаємося на цю угоду. Виходить, що мерія разом з нами бореться за права людини. Окрім того, на семінарах, які проводять для нас працівники мерії, ми дізналися про багато таких обов’язків державних структур, які зазвичай не афішуються і про які ми та наші підопічні навіть не здогадувалися. Таким чином завдяки угоді з мерією нам вдалося розширити наші можливості, знайти додаткові важелі впливу на одні структури влади завдяки іншим владним структурам. Ми також отримали приміщення в безкоштовну оренду. Громадська приймальня трансформувалася в Центр Громадського Правозахисту, де проходять стажування не лише студенти-юристи й студенти-психологи, а й колеги-правозахисники з Херсонської області та різних регіонів України, де розробляються і проводяться соціологічні дослідження та моніторинги дотримання прав людини.

Це приклад кампанії, яка була спланована й проведена невеликою кількістю людей з мінімальними фінансовими затратами. У цій кампанії застосовано всього 2 інструменти едвокасі– листи й публікації в ЗМІ.

Як і раніше, ми почуваємося цілком незалежними: наші стосунки з мерією регламентовані угодою, ми не використовували неправових методів для досягнення мети.

За рік, що минув з того часу, ми прийняли 627 скаржників, надали їм 834 консультації (деякі люди зверталися кілька разів), склали 218 документів. Наші громадські правозахисники (в тому числі й 42 студенти, які стажуються в Центрі) за цей час взяли участь у 32 судових справах, 71 раз виходили в суд, виграли 22 справи ( 15 із них – студенти) і зараз ведуть 19 справ у суді. Іще 38 наших підопічних виграли справи в суді самостійно – завдяки професійно складеним нашими волонтерами заявам та вчасним консультаціям.

Ми почуваємося незалежними, навіть коли нам доводиться, вимагаючи дотримання законів, виступати проти якогось працівника мерії. Захищаючи права людини, ми почуваємося незалежними, тому що Центр Громадського Правозахисту робить велику корисну роботу. яку вже неможливо зупинити.

Із листопада 2000 року проект "Центр Громадського Правозахисту’’ підтримується Міжнародним Фондом "Відродження".

Рекомендувати цей матеріал