З робіт Всеукраїнського конкурсу творів-есе з прав людини.

...Висловлюю думку не за для того, щоб дати поняття про речі, а для того, щоб дати поняття про мої переконання.

М. Монтень "Досліди"
Я не молчу, порой кричу,
Не зная, как то слово отзовется:
Иль засмеется вслед глупец,
"Наивно", – скажет мне мудрец,
Делец порадуется: даром достается...
И все ж я
Принимаю

Холодный вызов чистого листа...
(З вірша моєї вчительки)

Все колись буває вперше...Не вперше замислююсь, але вперше намагаюсь втілити в слово свої питання до життя, свої думки, переживання, сумніви, надії і сподівання. Хтось скаже: "Що за доморощений малий філософ?"

Але "ніщо не може заборонити людині думати,навіть якщо вона дуже молода" (із щоденника єврейської дівчинки Анни Франк, що загинула в фашистському концтаборі). Ні, я не мала, щоб думати про захист прав людини. Я думаю, що вже дітьми повинні ми вчитися мислити і обстоювати свої думки.

" Я бачу дивний сон..."Маленька школярка знає, що головне – добре вчитися, мріє: "Виросту, вивчусь, зароблю багато грошей і купуватиму собі... – ляльки!.."

" Перші заморозки"."Вони ненавидять мене! –плаче худорлява дівчинка. – Вони кепкують наді мною тому, що я погано вдягнена, я не така, як вони. Всі відштовхують мене..." "Все буде добре! — говорить мама. – Тільки перейдеш до іншої школи, знайдеш собі багато інших друзів! Все буде добре!" – Спасибі мамі!..

Багато і наполегливо вчилася, писала твори: "Про що кричить моя душа?", "Що таке суверенітет душі і як його обстоювати?" Вивчала основи правознавства, знайомилась з основними правовими поняттями, з найважливішими законодавчими актами, нормами діючого права. Читаю Загальну декларацію прав людини, Конвенцію про захист прав людини та основних свобод, Конституцію України – й намагаюсь їх зрозуміти, зіставити їх між собою та зі своїм власним досвідом. І насмілююсь робити певні висновки.

Фундамент майбутнього.Маленька сумна дівчинка подорослішала і стала більш впевненою. Вона зрозуміла: проти свого (і чужого!) безправ’я можна і потрібно боротися! Тепер вона (здогадались, що це історія про мене?) закінчує 11 клас і мріє бути юристом.

Можливо, когось приваблює престижність професії, все більш зростаючий попит на неї чи певне матеріальне становище, чи можливість мати вплив серед так званих "крутих"? Але я думаю не про це!

Я мрію бути правозахисником!Права, на мою думку, – це певні можливості людини, певна свобода її дій, а відсутність прав або неусвідомлення їх, або неможливість їх реалізувати є відсутністю свободи людини. Якщо людина не має свободи, то наскільки вона залишається людиною?..

Теорія і практика. Ідеали і дійсність.Найбільшу потребу бачу в захисті декларованого в статті 1 Загальної Декларації прав людини (далі в тексті – Декларація) права на повагу до честі і гідності людини.І дійсно: зловживання владою і посадою – скрізь: в школі, в медичному закладі, в транспорті, при звертанні до посадових осіб.

Школа: вчитель "зриває зло" і "скидає нервове напруження" на дітей. Як захиститися? – Учень відповідає зухвалою грубістю, відвертим порушенням дисципліни, іноді просто знущається над учителем. Як захистити? "Усі люди рівні у своїй гідності та правах" (ст.21), "Кожен має право на повагу до його гідності" (ст.28) — читаємо в Конституції України. Чому не захищає це право Конвенція про захист прав людини та основних свобод, прийнята 4.XI. 1950? (далі в тексті —Конвенція)

Свобода пересування."Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу вибору місця проживання. (п.1 ст.2 Протоколу №4 від 16.IX. 1963 р. до Конвенції). Практично ту саму норму бачимо в статті 33 Конституції України. Чи справді ми володіємо цим правом? Я вважаю – ні. Начебто скасовано нещасний закон про прописку. Але чи може особа з іншого міста отримати роботу, не показуючи паспорта із штампом про прописку? Не завжди. Хотіла вступити до київської спеціальної школи з поглибленим вивченням історії та права. Тести склала успішно, але до школи так і не зарахували: я – жителька іншого міста.

Прикро, якщо подібне станеться при вступі до ВУЗу. Вважаю, що готова до навчання. Але чи не вирішать мою долю корумповані, або просто "не чисті на руку" члени приймальної комісії? Чи не зажадають вони "винагороди" за мій вступ? Чи не є це порушенням ст. 14 Конвенції: "Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою... соціального походження, ...майнового стану..."? Подібну норму знаходимо в статті 24 Конституції України. А що діється на всіх конкурсах та олімпіадах? Ніколи не можеш бути певен, що судитимуть чесно. Хто звичайно перемагає? Той, у кого є "криша". А я хочу перемагати чесно!

" Нікому не може бути відмовлено в праві на освіту"(ст.2 Протоколу до Конвенції від 20.III. 1952). Але як це реалізувати? Конвенція повністю передоручає детальний розгляд цього питання законам "Високих Договірних Сторін". І одна з них – Україна – в Основному законі країни декларує: "Держава забезпечує доступність і безоплатність ... освіти. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту ... на конкурсній основі." А далі, як в анекдоті: "Скажіть: Я маю право? –Маєте. – Отже, я можу? – А от це – вибачте!"

Конвенція забороняє "примусову" чи "обов’язкову працю",але вона ніяк не обумовлює право людини на працю.А для моєї країни я вважаю це право і певні його гарантії найбільш актуальними. Моїм батькам пощастило: вони працюють. Скільком пощастило?

Говорять цифри:з працездатних жителів мого міста працює не більше 60%. А приховане безробіття?

А часткова, неповна зайнятість серед працюючих? А розміри матеріальної допомоги безробітнім? Матерям, що мають дітей? Студентам? Інвалідам? Пенсіонерам? Чи "пощастить" мені при такому відсотку? Питання, питання... Дуже часто – без відповідей.

"Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захистуу відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене посадовими особами, що діяли як офіційні особи." (ст.13 Конвенції). Сьогодні поодинокими є прецеденти позовів окремих громадян проти державних установ та посадових осіб. Ще менш оптимістична статистика, коли такі сміливці справу виграють.

Минуле намагається тягти нас назад: лякає нас рецидивами номенклатурності, корумпованості, аморальності і беззаконня. Не хочеться, щоб те, що я вважала можливою мрією, стало для мене доказом нереальності мрії. Адже ми зазирнули в майбутнє, гідне людини.

Багато чому вчуся: штудіюю книжки, розмовляю з людьми, думаю... Виникає не тільки більш реальне сприйняття життя, а й самовпевнене бажання міняти своє власне і наше спільне життя. Робити реальністю мрії.

Вірю: ми не тупцюємось на місці і не ходимо по колу – ми розвиваємось!

Вікторія Балюк, м. Сміла, Черкаська обл.