Громадянська Освіта, 2000  №24

«Не розбийте мій ліхтарик!» (Замість автобіографії)

05.12.2000

Книга вибраних творів Ірини Жиленко вийшла у серії «Українська література ХХ століття» («Євангеліє від ластівки».– Харків: Фоліо, 1999.– 554 с., тир.1000 пр.). У книгу ввійшли вірші зі збірок «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна», «Останній вуличний шарманщик», «Вечірка у старій винарні» та інших. Пропонуємо увазі читачів трошки скорочене авторське «Замість автобіографії».

Звернення гімназистів - правозахисників до ректора

05.12.2000

«Недоцільне навантаження – знущання над дитиною»

Як порушуються і як захищаються права людини в школі?

05.12.2000

З творів четвертого конкурсу: О.Моцяк (м.львів), І.Ільченко (м.київ)

Проект «Українська мережа громадянської освіти»

05.12.2000

Програма малих інтернет-грантів

Факультативный курс «Права человека» (1-11 классы)

05.12.2000

Авторская программа

05.12.2000

 ...Мусить наступити у нас поворот до гідного, морального, опертого на законність життя. Такі слова щораз частіше чути на громадських зібраннях і в приватних розмовах. Відлітають, як мухи-одноденки, герої перехідного часу – демагоги, скоробагатьки, олігархи, за якими немає ніяких вартостей, окрім цифрових. Люди чекають на особу, якій можна вірити, на особу, сповнену віри і любові до людей. Люди дуже добре відчувають особу і вартості, що стоять за нею. Євген Сверстюк («День», 19.08.2000) ...По-перше, з усього відчувається, як в країні не одна управлінська ланка серйозно працює над тим, як би вже здобуту свободу непомітно в людей відібрати. По-друге, інші владні структури, бачиться, чимало працюють над тим, як би тією свободою – не відбираючи її – та легше маніпулювати. По-третє, чимало самих носіїв тієї свободи сьогодні надто легко її зрікаються. І це останнє мене дивує найбільше, бо ж хіба не очевидно, що наші нинішні суспільні хвороби прогресують саме тому, що ми не хочемо закріпити й реалізувати свою свободу?! Мирослав Маринович («День», 19.08.2000) ...Це насправді є, небезпека абсолютно реальна, коли без вдумливого знання, без урахування всіх складнощів, беруть якесь гасло дня і до нього прив’язують чи то Шевченка, чи то Лесю Українку, чи Стуса. Отака міфологізація порожня, її треба руйнувати. Адже, якщо скинути пам’ятник Леніну і натомість поставити пам’ят-ник Шевченкові – при всій моїй колосальній повазі до Кобзаря – це само по собі аж ніяк не означає кардинальної зміни масової свідомості. Високі, хай найсправедливіші слова, слова, бездумно повторювані «фразесовичами» (термін Стефаника), досягають критичної маси, яка просто вибухає, і вони вже просто перестають сприйматися... Треба відрізняти справжнє святе відчуття причетності до чогось великого – і «масні пальці» офіціозу... Втрата великих, простих, підставових істин, відчуття причетності до неминущих духовних Правд обертається вседозволеністю, моральним здичавінням, знелюдненням... І хто не відчуває сьогодні загрозливого подиху тих небезпек?! ...Потрібна велика культурна робота – неголосна і вдумлива. З реальними цінностями. Михайлина Коцюбинська («День», 23.08.2000)

X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль