„Дух і Літера“ – часопис Центру європейських гуманітарних досліджень НаУКМА:
...На щастя, ми вже (чи ще) маємо в Україні незалежні видання, які не є єдиним, а все ж, мабуть, найповнокровнішим елементом нашого новонародженого і ще дуже слабкого громадянського суспільства.
Саме на нього ми орієнтуємось і саме його маємо намір підтримувати, сподіваючись на взаємність. Що ж до держави, то вона буде такою, якою її зробить суспільство. Ми не пропонуємо їй своїх послуг і не випрошуємо „опіки“. Вона й так уже робить чимало для української культури: не садить митців у тюрму, не переслідує їх ні за тексти, ні за розмови, ні за самвидав, ні за тамвидав, не цензурує нікого і не цькує, словом – поводиться набагато шляхетніше, ніж усі попередні держави, в яких українцям випало жити.
А все інше нехай і далі залежить від нас самих.
Микола Рябчук („Слово до читача“)

...Можна безкінечно сперечатися про законність, про право, про саме правосуддя, тому що, на жаль, не завжди легко провести межу між Літерою та Духом. Але честь – це щось непорушне. Вона диктує свої закони старому й дитині, біднякові й багатієві, вченому й неуку – здається, нею наділені навіть благородні тварини. Честь – це сіль землі. Хоч людині, хоч народові, які загубили честь, не минути морального розкладу, смердюче тління торкнеться їх дуже швидко...
Сила вміє вдавати з себе правосуддя, вона багата й наймає різних адвокатів та крутіїв. Але якщо вона, посміхаючись, давить слабких, а потім починає розмови про честь, навіть маленькі діти сміятимуться їй в обличчя...
Жорж Бернанос („Цинізм сили та облуда права“, травень 1940 р.)  „Дух і Літера“, №1-2, 1997