З матеріалів конференції „Проблеми громадянської освіти та викладання прав людини в україні“

Ігор Сущенко (вчитель Чернігівської школи-гімназії №31):

Метою курсу „Права людини“ може бути тільки практичне застосування набутих знань у повсякденному житті. Я дуже часто повторюю своїм учням: „Мої зусилля спрямовані на майбутнє. Якщо ви приймете для себе все те, що я кажу з приводу громадянських прав, зумієте виховати своїх дітей в дусі поваги до прав інших людей. І тільки тоді ми будемо жити в правовій державі“. І певні зрушення в напрямку цього прагнення є. Я поволі, але бачу згадування певних прав у конфліктних ситуаціях, просто у спілкуванні учнів. Але, мабуть, найголовніше, я бачу їх у собі. Викладаючи цей курс, я помітив появу стримуючих моментів у ставленні до навіть найгірших учнів.

Пам’ятаю непідробне здивування учнів, коли вони почули про існування прав дітей: „А чому ж нам раніше?..“, „А чому інші не знають?“ Почався процес об’єднання найбільш небайдужих у молодіжну учнівську правозахисну організацію. І першим напрямком її діяльності було поширення інформації серед однолітків. Далі організацією були проведені: соціологічне дослідження правової культури молоді, конференція „Права дитини в Україні сьогодні“, навчальні семінари з проблем шкільного самоврядування; були сформовані групи волонтерів для роботи з молодшими школярами. Майже традиційним стає літній табірний збір, де підлітки не тільки відпочивають, але й навчаються. Загальних напрямків такого навчання два: „Організація самоврядування“ і „Захист прав людини“.

Зацікавленість учнів правозахисною темою спонукало відгукнутись на ці „вимоги народу“ і шкільну адміністрацію. Зараз розробляється тема „Реалізація прав неповнолітніх через освітньо-виховну роботу в гімназії“. Наприклад, „право на свободу думки і слова“ реалізується впровадженням нових технологій викладання, при яких від учнів вимагається вміння самостійно осмислювати матеріал та робити висновки; проводяться уроки-конференції, диспути, семінари; започатковані друковані засоби інформації: учнівські газети, „Часопис гімназії“ обрано шкільний парламент. Діяльність літературної та театральної студій (1-2 вистави на рік; видані збірки поезій учнів та викладачів) сприяє реалізації „права на творчість“. Це не новина для багатьох шкіл, але важливим є розуміння адміністрації, що школа у роботі повинна керуватися не лише інструкціями „зверху“, а й інтересами дитини та її законодавчо підкріпленими правами.

Треба сказати, що найскладніше викладачеві „прав людини“ працювати не з учнями, а з колегами. Чомусь дорослі сприймають правозахист як протидію їх „владі“. Обурені вчителі нерідко приходять до мене з претензіями: „Чому ти їх там навчив? Вони тепер мені заявляють, що я не маю права...“ Чи так: „Які там права, хай спочатку вивчать свої обов’язки“. В цьому випадку вчитель знаходиться у дуже складній ситуації. З одного боку – корпоративна солідарність, з іншого – не можна говорити на уроці одне, а поза ним – інше, учні бачать в тобі свого захисника і питають конкретно: „Як нам себе вести?“

Тому нами започаткована система роботи з дорослими – такий собі правовий „лікнеп“. І тут я знайшов лише один спосіб пояснення: „Права – це ті ж самі обов’язки. Якщо я маю право на повагу до моєї гідності – то і мій сусід його теж має. І я зобов’язаний його поважати. Таким чином, знаючи перелік прав своїх друзів, сусідів, батьків – діти формулюють свої обов’язки“. З таким поясненням дорослі погоджуються. І, можливо, колись це усвідомиться, і стануться зміни у відносинах між людьми, між громадянами і державою.

Мені здається, що дуже важливим є те, що учні розуміють необхідність вивчення в школі нашого курсу. На уроках, де учням пропонувалось скласти власну програму дій, обов’язково звучало: „вивчати права“ (з 1-го, 5-го, 8-го класів). На конференціях та семінарах учні з інших шкіл міста запитували, як можна і в їхніх школах ввести цей курс (порівнюючи необхідність його та такого предмета, як „охорона життя та здоров’я учнів“).

Так, можна сперечатися про зміст програми, рекомендованої у 1995 р. Міністерством освіти, зважати на відсутність підручників та посібників. Але вже саме запровадження викладання „Прав людини“ є великою справою. Наслідки ж цього процесу – дуже різнопланові та всебічні. І я думаю, що саме вони є тією маленькою, але важливою сходинкою на шляху до громадянського суспільства.



Віктор Оржехівський (Український інноваційний центр гуманітарної освіти АПН України):

Увага до реформування громадянської освіти зумовлена потребами розбудови громадянського суспільства. Якщо раніше в її основу покладалися партійно-ідеологічні засади, нині акценти зміщуються в бік цінностей, що сповідуються в громадянському суспільстві. З розвитком громадянське суспільство все більше буде перебирати на себе функції, що раніше належали державі. Домінуючу роль будуть відігравати громади різних рівнів, в яких громадяни будуть спільно приймати визначальні рішення. Ефективність такої схеми буде визначатися рівнем громадянської культури всіх членів суспільства. Тільки громадянська культура, як одна з найважливіших сфер в загальній системі позабіологічних форм забезпечення життєдіяльності людини, в змозі забезпечити умови для злагоди і ефективної співпраці громадян, незалежно від їх соціального стану.

Центральне місце в формуванні громадянської культури належить громадянській освіті. Новим Базовим навчальним планом загальноосвітньої середньої школи, що незабаром вводиться в дію, на громадянську освіту спрямовується окрема освітня галузь "суспільствознавство“, до складу якої входять предмети та курси з історії України та світу, українознавства, економіки, права та ін. Випускникові важливо дати не просто знання, необхідні для співжиття серед таких же громадян, а й створити для нього умови для пізнання цінностей громадянського суспільства до такого рівня, щоб ці цінності стали його особистим надбанням. Випускникові не відводиться якогось перехідного періоду для адаптації до дорослого життя. Тому йому ще в школі треба дати уміння і навички робити вибір, вирішувати життєві проблеми, колізії, розв’язання яких потребує уміння і навичок комплексного (наголошуємо: навичок комплексного) використання знань всіх, і не тільки суспільствознавчих, дисциплін.

Останнє викликає необхідність запровадження окремого предмета, який можна охарактеризувати низкою особливостей.

Перше. Першорядною метою предмета є підготовка учня до життя в громадянському суспільстві, формування готовності відстоювати власну життєву позицію, бути патріотом своєї землі і діяти в інтересах своєї держави. Завдання предмета – формування в учнів цінностей громадянського суспільства.

Друге. Різниця в підходах до побудови структури такого предмета і традиційного. Якщо теми традиційного предмета формуються аналізом (поділом) сумарного знання на елементи, то теми нового предмета мають складати проблеми(системи), як і є результатом синтезу. Предмет принципово інтегративний. Вирішення (і в навчальному розумінні також) реальних соціальних проблем вимагає залучення найрізноманітніших знань історичного, економічного, психологічного, соціологічного тощо характеру. Одиниця змісту – соціальна проблема або актуальна ситуація.

Третє. Місце нового предмета в варіативному компоненті. І не тільки тому, що склад Базового навчального плану загальноосвітнього середнього закладу вже затверджено, і в ньому такого предмета не передбачено. Зміст предмета включає проблеми, що хвилюють кожного, тільки-но він починає усвідомлювати себе в суспільстві. Це проблеми і регіонального, місцевого, шкільного чи масштабу класу. Необхідно використати для громадянської освіти і вирішення реальних проблем школи чи класу.

Четверте. В основі методики – діалог. Його стимулювання має відбуватися всіма можливими засобами. Навіть в формулюванні теми, як в контраверсійних телепередачах М.Вересня "Табу", має закладатися диспут, як-от – "Чи має право десятирічний учень на особисте життя?", "Чесність і бізнес (чесний бізнес). Чи може це існувати разом?", "Чи треба змінювати шкільну освіту аби було вчитися цікаво?" або "Чи має право громадянин вживати наркотики?" На уроці учень рівноправний його учасник, він не об’єкт навчання, а суб’єкт пізнання. Це принципово відрізняється від простого вкладення в голову учня знань з різних наук. Точка зору вчителя теж обговорюється, як будь-кого в класі. Помилка учня виправляється не вчителем, а учнями в ході демократичного обговорення. Пізнання через осмислення створює нове знання. На уроці формуються не просто окремі уміння і навички, а насамперед народжується для учнів соціальний досвід і громадянська позиція. Ніякого елементу примусу, нав’язування своєї думки, висміювання чиїхось ідеалів.

П’яте. На уроці немає оцінок, діє залікова система. Тому учні вільно висловлюють свою точку зору, відстоюють своє рішення проблеми. При необхідності вчитель може запропонувати варіанти рішення, але кожен учень має зробити власний вибір. Єдино правильної відповіді, яка зберігається в учителя, не існує. Рішення можуть бути неоднозначними, але обов’язково відповідати чинним нормам і моралі.

Шосте. В основі організації уроку – самоорганізація. Учні самі розробляють і затверджують правила ведення диспуту, правила пошуків компромісу, визначення межі: це я можу, а це – ні. Учні допомагають один одному удосконалювати навички усного виступу, уміння слухати і чути співрозмовника, поважати його думку, відмовлятись від своєї точки зору, якщо вона виявиться хибною. При необхідності обговорення планової теми припиняється для внесення змін в ці правила. Мистецтво пошуків компромісу – мотив, що має пронизувати весь курс. Толерантність має стати метою і засобом навчання.

Сьоме. Обговорення теми ведеться до повного з’ясування всіх її аспектів. Тому треба відмовитись від жорсткого календарного планування. Не треба лякатися ситуації, коли обговорення може вийти за коло попередньо запланованих питань і зачіпати всю проблему відношень особистості і суспільства, громадянина і держави. Одна і та ж тема може обговорюватись протягом декількох років. Але це буде на більш високому інтелектуальному рівні учнів, при інших оцінках подій і явищ, при якісно інших взаємовідносинах між учнями. Звідси випливає необхідність рейтингової побудови програми.

Восьме. Ефективно сприяти формуванню громадянина в змозі лише вчитель, який відчуває себе громадянином не тільки за паспортом. Він не обов’язково має бути суспільствознавцем. Предмет викликає зацікавленість і у філологів, природознавців, математиків, інших спеціалістів. Вони погоджуються, крім свого, викладати і предмет з громадянської освіти. Вчитель з громадянської освіти мусить мати широку ерудицію, набутий роками досвід і знання для аналізу політичних, економічних, правових питань, інтерес до життя своєї громади, міста, держави, комунікабельність, щирість і доброзичливість до учнів. Такий учитель мусить мати критично-конструктивне мислення і розвивати його у учнів. Він має володіти живою мовою, умінням зіштовхнути різні ідеї, погляди, своєчасно навести доречний приклад з засобів масової інформації, історії, художньої літератури, повсякденного життя. Врешті, учні мають відчувати, що вчитель вірить у те, про що говорить, що його слова не розходяться з його справами.

Дев’яте. Первинність виховного компоненту. Найперша мета формування громадянськості, патріотизму. Відомі нам західні моделі громадянської освіти базуються на соціальному досвіді поколінь, на більш слабких, ніж у нас, зв’язках емоційного і політико-правового аспектів. Тож використовуючи західний досвід, важливо не збочитись на формально-юридичний аспект.

Десяте. Громадянська освіта однаково потрібна і фізикам, і лірикам. Проте питому вагу предмета необхідно вочевидь визначати в залежності від типу навчального закладу та складу варіативного компоненту навчального плану. Для цього можна скористатися методом експертних оцінок.

Одинадцяте. Посібник, невеликий за розміром, має будуватися на сучасному матеріалі, ні в якому разі не перетворюватись на новий підручник з політології, філософії, права, психології чи іншої галузі знань. Матеріал має бути викладений якомога емоційніше, гостріше. Стиль викладу науково-популярний з великою кількістю не вигаданих, а реальних прикладів. В посібник доцільно включити вислови (афоризми) відомих філософів, письменників, політиків, а також невеликий, але ретельно підібраний словник.

Дванадцяте. Після закінчення курсу учням видавати спеціальне свідоцтво – свідоцтво громадянина. Рішення про видачу свідоцтва приймати на зборах класної громади, – саме вона допомогла учневі засвоїти громадянські цінності.

Тринадцяте. Предмет має запроваджуватися не пізніше п’ятого класу і нарощуватися поступово – п’яті класи, п’яті і шості, і т.д. Саме в цьому віці учні достатньо щиро і відверто висловлюють на уроках свою думку і ця якість потім закріплюється. Треба скористатися тим, що їм стає цікаво мислити, "по-дорослому" підходити до вирішення життєвих проблем. Впроваджений пізніше предмет може втратити привабливість для учнів, які в цьому віці замикаються в собі, і спілкування "за правилами" важко входять в звичку в старших класах. Таку роботу може розпочати класний керівник уже сьогодні, використовуючи виховні години.

Чотирнадцяте. Враховуючи, що предмет має виховувати громадянську культуру учнів, його доцільно назвати "Громадянська культура".

Софія Загоруйко (смт Млинів, Рівненська обл.):

Уроки правознавства, які я читаю в 9 класі гімназії не тільки закладають основи системи правових поглядів і переконань учнів, а й носять превентивний (запобіжний) характер, тобто, недопущення, запобігання відхилень у поведінці молодої людини.

Вивчаючи тему „Права людини і громадянина в Загальній декларації прав людини“, розпочала її з евристичної бесіди: Чим пояснюється важливість питання про права людини? У чому виявляється єдність прав і обов’язків? Які ви знаєте права людини?

Участь учнів у бесіді дала можливість виявити рівень їхньої обізнаності з даного питання і вмотивовано поставити завдання уроку. Ми мали не просто вивчити головні положення Декларації прав людини, а визначити рівень відповідності прав людини і громадянина, проголошених Декларацією, до прав громадян України, закріплених в Конституції нашої держави. Клас розділила на групи, кожна з яких мала конкретне завдання, заповнювала таблицю в зошитах, зразок якої був на дошці.

Права	Статті Загальної декларації прав людини	Статті Конституції України	Реалізація статей КУ в реальному житті
Громадянські
Політичні
Соц.-екон.
Культурні

Заповнивши таблицю, потрібно було підготуватися до бесіди по питаннях:

1) Як співвідносяться права людини і громадянина, проголошені у Загальній декларації із змістом статей Конституції України?

2) Як реалізуються положення статей Конституції України в реальному житті?

3. Яку роль відігравала Декларація прав людини у становленні Основного Закону України?

В кінці уроку кожна з груп робила аргументовані висновки, які записувалися в зошиті і, звичайно, отримували оцінки за роботу.

Використання такої форми роботи дало можливість зробити кожного гімназиста учасником творчого процесу навчання, а не пасивного спостерігача, формувати певні вміння і навички.

Продовжуючи вивчення цього матеріалу на другому уроці, використала такі методи вивчення, як мозковий штурм. Використовуючи опорний конспект першого уроку, учні відповідали на питання проблемного характеру, самі ставили запитання по змісту Декларації, необхідності її прийняття. 3’ясували групи прав людини, які складають Загальну Декларацію. Далі розпочалася рольова гра „Займіть позицію".

На стенді було вивішено 4 плакати „Групи прав“. Запитую: Які права, на вашу думку, є пріоритетними? Пропоную учасникам стати біля того плаката, який відповідає його точці зору, і обгрунтувати свою думку. Всі ви, я думаю, погодитесь зі мною, що вміння відстояти свою точку зору для кожного з нас є дуже потрібним в житті. А ці вміння людина може формувати зі шкільної парти, як і розуміння того, що можна не погоджуватися із чиєюсь думкою, але слід її поважати. Можливо, з цього починається повага до гідності людини?

Тому вивчення особистих прав і свобод громадян України я провела у формі „сократівської бесіди, де провідним методом виступає дискусія. Зміст бесіди – колективні роздуми. Розпочала її з вислову правознавця Б.О.Кістяківського: „Основу міцного правопорядку складає свобода особи та її недоторканність". Запропонувала подумати над поняттям „захищеність особи у правовій державі". Тоді зачитала ст.27 Конституції України і ст.1 Загальної Декларації про право на життя і повагу до гідності людини. Співставили з поняттям, яке дає Філософський словник: „Гідність – поняття моральної свідомості, в якому виражається уявлення про самоцінність людської особистості, її моральну рівність з усіма іншими; право людини на повагу, визнання її прав одночасно передбачає усвідомлення нею свого обов’язку і відповідальності перед суспільством".

Бесіда була жвава, ї байдужих, на мою думку, не було. Обговорення значимості решти особистісних прав пройшло в захоплюючій дискусії, що дало учням можливість усвідомити і запам’ятати їх.

На наступному уроці ми вивчали „Політичні права та свободи громадян України", і я запропонувала, враховуючи серйозність теми, провести „філософський стіл“, відповідно посадивши учнів. Епіграфом до уроку був вислів Дж.-С.Мілля –"Гідність держави залежить врешті-решт від особистостей, які її утворюють". Кожен учень мав документи: Загальну декларацію прав людини, Конституцію України і витяги із Закону України „Про об’єднання громадян“ (від 16 червня І992 р.). Ось саме із статті 11-ої Закону ми розпочали бесіду. Хто може бути засновником і членом партій, об’єднань громадян? В якому віці? Зачитала казус, пов’язаний з цим, і зацікавлені підлітки включились непомітно для себе в бесіду. Звичайно, я, як негласна ведуча, слідкувала, щоб учні уникали категоричних суджень, просила їх більше вживати звороти „як на мене", „вірогідно, що", „на мою думку", „виходячи із даного документа“ і т.д. Це допомагає зробити учасників бесіди більш поміркованими, терпимішими один до одного, зламати стереотипне сприйняття.

Підсумково-узагальнюючі уроки пробувала проводити у формі аукціону, де на дошці записую список завдань, які підлягають „продажу“ на „аукціоні", і на які всі учні мають знати відповіді.

Подобаються учням уроки-змагання, які проводжу або у формі спартакіади, або КВК, де команди заздалегідь готують по темі запитання одна одній. Журі обираємо з цього ж класу. І краще запам’ятовування вивченого матеріалу у ході гри відбувається мимоволі.

Така форма проведення, як урок-суд (міні–спектакль у формі судового засідання) хоч і потребує попередньої підготовки, але приваблива тим, що в ній стикаються протилежні погляди на суть окремих питань. Вирок обґрунтовується. Отже, дана форма проведення заняття сприяє з’ясуванню суті проблеми.

Щоб урізноманітнити проведення уроків запрошую депутатів рад, юристів, які є в нашому райцентрі. Але судячи з відгуків учнів, найбільше враження на них справило справжнє судове засідання. Домовившись із районними суддями (а їх у районному суді – троє) і прокурором району наперед, ми були присутні на судовому засіданні, де розглядалася справа двох жителів району. Таку увагу і серйозність на обличчях у своїх вихованців, як під час судового засідання, зустрінеш не часто. Враження було незабутнє і повчальне.

Розвинути інтерес до правових знань допомагають місячники правових знань, під час яких проводили правовий ринг, брейринг, інтелектуальний хокей і інші ігрові заняття з правознавства. Інтерес в учнів викликають різні задачі на правову тематику, юридичні казусі. І хоч їх мало в методичній літературі, але до кожної теми можна придумати їх і самому (або взяти з преси). Добре було б, звичайно, якби для вчителя правознавства була відпрацьована методика правових практикумів.

Звичайно, що курс правознавства лише в 9 класі загально–освітньої школи – це дуже мало. І разом з дирекцією гімназії ми плануємо на наступний рік за рахунок факультативних занять ввести курс „Права людини“ для 10-11 класів за аналогічним підручником, виданим в Києві 1997р. видавництвом „Право“ (хоч, на мою думку, він потребує суттєвого методичного доопрацювання). Вся біда в тому, що підручників для учнів поки що немає, а лише може придбати вчитель і то не кожен. Цікавий доробок мають вчителі Луцької СШ №26, які розробили підручник „Права людини“ для 2–3 класів на основі аналогічного посібника, що підготовлений секцією Міжнародної Амністії в США.

Звичайно, що всіх форм і методів в короткій доповіді на змалюєш, і я не ставила перед собою таке завдання. Зупинилась лише на тих, які найбільше вдалися на уроках.

На закінчення хочу подякувати Харківській правозахисній групі за надіслані нам документи і брошури для вивчення прав людини в школі. І ми сподіваємося на майбутню плідну співпрацю.