З робіт IV Всеукраїнського конкурсу творів-есе з прав людини

...Так, на свою ж біду, я люблю відверто називати речі своїми іменами, але мало кому це до вподоби... Я шукаю справедливості, вдосталь надивившись на безправ’я в моїй країні, і звертаюсь до Конституції України. Та виявляється, про Основний Закон вже давно забули.

Суспільство, основна його частина, діє за законами власними і, на жаль, далекими від моральних чи державних. Тому законопорушення і злочин чекає нас за кожним поворотом у лабіринті життя...

Оточуючі мене люди із співчуттям повторюють, що я тільки вступаю у цей світ, а він, на жаль, такий жорстокий. Мовляв, звикай. Але я не можу і не хочу звикати, тому що вважаю: лише ми самі створюємо цей світ таким, яким маємо його сьогодні. Це залежить від кожного з нас, і лише ми в стані змінити його...

Устина Стефанчук (м. Львів)

***

Я з родини військовослужбовців, ми були змушені міняти місце проживання, а я, відповідно, школи... На жаль, прийшовши до школи, діти не завжди знаходять у вчителеві друга. Вчитель часто займає позицію деспота і насильника і своєю поведінкою пригноблює дитину. Так, наприклад, вчителька першого класу СШ №9 міста Ужгорода примушувала учнів за неслухняність на уроці простоювати до кінця уроку з піднятими догори руками. А самого неслухняного учня ставили на коліна біля дошки. А це суперечить статті 28 Конституції України, в якій проголошено: "Кожен має право на повагу до його гідності. Жоден не може бути підданий катуванням, жорстокому, нелюдському або принижуючому його гідність ставленню і покаранню..."

Не всі можуть вчасно придбати підручники, форму, здавати щомісяця гроші в багаточисленні шкільні фонди. Дирекція школи вимагає від вчителів вчасної здачі грошей учнями, а вчителі, в свою чергу, з дітей та їх батьків. Зазвичай, це відбувається в грубій і образливій формі. Дитина почуває себе після цього приниженою, висміяною й реагує на це по-своєму. Одна замикається у собі, інша починає поводити себе зухвало, намагаючись вилити на оточуючих завдані їй образи.

Катерина Асташенкова (м. Дніпропетровськ)

***

...Дуже шкода, що наступний рік не буде річницею прийняття Конвенції, і школярам доведеться чекати 9 класу, а саме уроків права, задля ознайомлення зі своїми правами. А поки що вчителі не будуть гаяти свого часу і не будуть звертати уваги на такі дрібниці, як права дитини, виправдуючи себе, що діти, ніби-то, "починають повставати проти вчителів після уроків правознавства" (досить часто так твердять і батьки!).

Досить часто по тому чи іншому питанню між дітьми і вчителями виникають конфліктні ситуації, які чомусь призводять до страждань дітей. Але ж діти досить часто не погоджуються з поглядами вчителів, які просто-напросто нав’язують свої погляди дітям... А як же про "приділення поглядам дитини належної уваги" та про "право вільно висловлювати свої думки"? Мабуть, в данному випадку в Конвенції забули зазначити, що шкіл це не стосується?

О.Піроженко (м. Київ)

***

...Мій дідусь один раз, згадуючи свої дитячі чи юнацькі роки, жартома, а може серйозно якось сказав: "треба вміти виховувати своїх батьків". Тому стережіться, панове дорослі, ми вже знаємо, що маємо свої права, і тепер беремося за виховання в вас почуття поваги до наших дитячих, проте все ж таки прав.

Ганна Микольська (м. Львів)

***

Я считаю, что ученик средней школы практически бесправен... Наша школьная структура изначально нацелена на то, чтобы подавлять любые проявления самостоятельности учащихся. Ребенок с первого класса чувствует себя лишь маленьким звеном огромной цепи. Разве можно в таких условиях сформироваться полноценной личностью?

Некоторые из прав и свобод человека в нашей школьной системе защищены в достаточной мере, а другие нарушаются всеми мыслимыми способами. И мне кажется, что искать выход из этой ситуации необходимо всем взрослым гражданам Украины. Думаю, те дети, которые сейчас учатся в школах должны получить совсем иное воспитание, чем предыдущие поколения. У них должен быть выбор... И мне очень хочется верить, что Украина все-таки станет цивилизованной развитой страной, так как потенциал и материальный и духовный нашей страны огромен.

Юлия Дубинина, студентка (г. Керчь)

***

Людина має багато потреб, але базовими є дві – потреба в любові й почуття власної гідності. Це дозволяє усвідомити й реалізувати себе як особистість.

Після загальноосвітньої школи мені пощастило начатися в приватній школі. Я можу належно оцінити становище дітей у цих двох видах шкіл... Найважливішим є те, що учень на уроці може вільно висловити свою думку. У такому випадку вчитель у загальноосвітній школі наказує замовкнути або вийти з класу. Учні звикли до цього і не надають великого значення порушенню своїх прав.

Я вважаю, що слід розглянути проблему спецшкіл та спецучилищ для важковиховуваних підлітків. Це заклади закритого типу. Вони огороджені високими парканами і діють в особливому режимі. Слід подбати про те, як покласти край пануючому там свавіллю. Саме закритість цих закладів є однією з головних причин зловживань певного кола дорослих, педагогів чи вихователів щодо дітей.

Іванна Сусяк (м. Львів)

***

...Кожен розуміє, що переконання з’являються лише тоді, коли людина самостійно добуває і оцінює факти. Ми відчуваємо відразу перед насильним удовбуванням в наші голови істин. Маючи право на загальну освіту (ст.53 Конституції України, ст.2 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод), ми, учні, також маємо право вимагати доброякісного викладання навчальних предметів вчителями. Більшість викладачів в моєму класі – це люди, які добре знають свій предмет і викладають його цікаво. Вони "заставляють" працювати самостійно з додатковою літературою, ставлять проблемні питання, дозволяють дискутувати і висловлювати особисту думку, вітають альтернативні погляди своїх учнів, переконують нас конкретними фактами. Але є серед них і такі, що не допускають вільнодумства; учня, що ставить багато запитань, вважають вискочкою, який надумав бути розумнішим за вчителя, і карають такого розумника оцінками. <...>

...Сьогоднішній світ повернувся обличчям до гуманізму, а значить – до дітей. Я глибоко переконаний в необхідності звільнення старшого покоління від стереотипів, коли дитина сприймалася лише як власність батьків. Ми маємо права рівні з дорослими, вони закріплені документами і повинні виконуватись.

Сергій Бердніков (м. Кривий Ріг)