Правознавство та захист прав людини у школі

Правозахисна діяльність є одним із факторів, що визначають долю народу, країни, держави. І це не гучна фраза, а сувора закономірність, яка продиктована тією історично-обумовленою реалією, що влада завжди повинна контролюватись громадянами. Для ефективності контролю вони повинні усвідомлювати зміст правового статусу громадянина, займати активну позицію в питаннях захисту особистих прав і свобод; прагнути до єдності, громадянської взаємності в питаннях обмеження сваволі влади; розуміти різницю між політичним авантюризмом і демагогією з одного боку та дійсно державницькою, виваженою політикою з іншого. Такі якості формуються в процесі діяльності, змістом якої є осмислення юридично гарантованих прав і свобод, аналіз фактичної гарантованості прав і свобод, науково-обгрунтоване визначення шляхів подолання правового формалізму і пустослів’я. Щоб сформувати високу правову свідомість в суспільстві, необхідно залучити громадян до глибокого аналізу свого реального правового статусу і співставлення його із стандартами сучасного цивілізованого світу. В кінцевому рахунку громадянин може примусити владу рахуватись із собою лише безкомпромісно відстоюючи власні права і свободи в рамках громадянської єдності. В цьому зрізі постає і проблема свідомості самої влади: однією із рис високої правової культури є усвідомлення того історичного факту, що влада, яка починає працювати сама на себе, в кінцевому рахунку, самознищується. Останнім прикладом тому є радянська влада. В Україні ж сьогодні влада все більше набирає крену в бік великого благодійника, такої собі істини в найвищому ступені. Тому головним завданням правозахисної діяльності є сприяння формуванню правової свідомості. В цьому плані найбільше уваги необхідно звернути на дітей.

Наші діти сьогодні незахищені від бюрократичного авантюризму і правового невігластва, які вже піднялися до здатності формувати психологію та свідомість раба.

Для переконливості і прикладу візьмемо предмет "основи правознавства", який вивчається в 9 класі загальноосвітньої школи. Вибір саме цього предмету обумовлюється тим, що в формуванні змісту програми і підручника беруть участь кращі методисти і правознавці країни. Саме курс правознавства, таким чином, має викладатись із суворим дотриманням прав дитини. Що ж ми маємо реально?

В пояснювальній записці до діючої програми вказано, що курс заважкий для учнів; за відведений на його вивчення навчальним планом час засвоїти важко, тому від вчителя і учнів вимагається неабияка працездатність. Якщо ж ми ознайомимося із самою програмою – народжується співчуття дітям, які народилися (мали величезне "щастя" народитися) в країні, де можливий подібний абсурд. Для чого вводити в шкільну практику предмет, який вимагає від учнів і вчителя особливих зусиль? Який результат отих особливих зусиль? Важливе й інше питання: якщо вчитель може адаптувати завідомо складну програму до рівня конкретної школи, то йому повинні цю складну, висококваліфіковану працю відповідно оплачувати.

Особливе почуття охоплює при знайомстві із підручником "Основи правознавства" під редакцією І.Б.Усенка та книгою для вчителя "Конституція України і основи правознавства в школі", написаною авторським колективом під редакцією того ж автора. Відкриємо стор. 20 книги для вчителя і ознайомимося із основними вимогами до проведення уроків правознавства. Вимога перша: "урок має в комплексі вирішувати завдання освіти, виховання та розвитку учнів (з урахуванням навчальної мети уроку)".

Проблема комплексності навчання, виховання і розвитку постає там і тоді, де і коли ставлять за мету навчити дітей тому, що далеке від реальних потреб дитини, ніяк не мотивується дійсністю; коли під вихованням розуміють примітивний примус, а під розвитком –слухняне засвоєння мертвих словесних конструкцій. Для того, щоб дитина засвоювала інформацію і постійно самовдосконалювалась (а іншого реально і не існує), потрібно створювати умови, в яких дитина отримає змогу випробувати себе в різних видах діяльності, зрозуміти себе, відкрити для себе свої нахили, здібності, можливості, а після цього створити умови для самовдосконалення в тій галузі діяльності, до якої її підготувала сама природа. При такому рівні організації підготовки дітей до життєдіяльності в суспільстві відпадає необхідність в подібних рекомендаціях. Проблематика навчання, виховання та розвитку дітей обумовлена тим, що школи при примітивній навчально-матеріальній базі примушують дитину на абстрактному рівні засвоювати інформацію, яка їм просто не потрібна. Багато методичних обгрунтувань структурних елементів уроку, змісту предметів "притягнуті за вуха" до примітивного пустослів’я, марнування часу. Саме нехтування потребами дітей, їх правами і свободами, недовіра до дитини веде до словесних бутафорій з приводу навчальних, виховних та розвиваючих завдань уроку.

Історія нас не навчила. Ми сьогодні продовжуємо практику радянської школи, в умовах якої примусово формували в дітях якості, що суперечили їх природі. Комуністична свідомість, радянський патріотизм, колективізм і т.д. та відповідний арсенал засобів, покликаних примусити дитину всі подібні абстракції сприймати. В результаті: виховували радянський патріотизм, а маємо американський, німецький, ізраїльський... Потрібно, нарешті, затямити: можливо лише примусити людину до певного часу коритися брехні. Обумовлене це тим, що головним орієнтиром в житті для кожної людини є її реальні потреби. Формування потреб кожного не підвладне бажанням будь-якого рангу чиновникам, оскільки людина створена природою як автономна система, здатна до самоорганізації та самовдосконалення тих індивідуальних якостей, які вона успадкувала. Відповідно, як дитина, так і дорослий, в конкретних умовах так коректує свої дії, щоб максимально задовольнити реальні власні потреби. Якщо суспільство не здатне забезпечити людині можливість задовольняти особисті потреби, воно цим самим її і "вчить", і "виховує", і "розвиває". Людина по своїй природі не може любити і шанувати те, що її принижує. В кінцевому рахунку, урок, з точки зору прав дитини, має вирішувати одне завдання: забезпечити кожній дитині умови і можливості для самовдосконалення відповідно до динаміки та перспектив розвитку суспільства.

В ракурсі другої вимоги до уроку правознавства відкриємо підручник: §1, п.1, "Держава і право як закономірний результат розвитку цивілізації, історичне надбання людства" (тема уроку визначається програмою та викладається відповідно до змісту підручника). Прочитаємо текст і спробуємо уявити дев’тикласника, який його читає: "Цінність держави і права як соціального блага, що несе відчутну користь як суспільству, так і кожному його члену, проявляється перш за все в його здатності організувати і впорядкувати великі і малі колективи, суспільство в цілому". Це речення виділене на стор. 5 як основна думка. Які емоції може пробуджувати у дев’ятикласників подібні визначення?! А дитина, учень не сприймає інформації, яка не народжує в його уяві ніяких образів і, відповідно, не діє на його почуття. Учень повинен уявляти інформацію. В уяві учня інформація повинна народжувати калейдоскоп форм, кольорів та звуків.

А які емоції пробуджує твердження з тієї ж стор. 5, що "...незважаючи на всі свої недоліки, держава є найбільш досконалою формою політичної організації суспільства?.." Які недоліки? В чому досконалість? Чому при недоліках найбільш досконала? Що значить форма? Форма політичної організації? Що таке політична організація? Головне ж в тому, що ця мертва для дитини фраза не асоціюється з її життєвим досвідом, прагненням, емоційною спрямованістю, далека від реальних потреб дитини, якій хочеться бути просто дитиною, і це вкрай необхідно для її здоров’я і розвитку. В такій словесній формі учням намагаються довести цінність держави в той час, коли вони ще не вивчили самого поняття "держава". Таким чином автори вважають, що учні вже розуміють, що таке держава і право. До того ж вражає термінологічна довільність. На стор. 5 держава є найбільш досконала "форма політичної організації" суспільства, а вже на стор. 13 – універсальна "політична форма організації суспільства. Що тут може уявляти дитина? А головне – для чого їй це все уявляти?

На стор. 29 книги для вчителя читаємо четвертий зверху абзац: "Понятійний апарат уроку доволі складний для розуміння учнів. Тому слід чітко розмежувати поняття "влада", "політична влада"... А далі в меті того ж уроку (завдання друге) – "домогтись усвідомлення учнями призначення держави і права". Ось тут і прийшли правознавці до істини прав людини: при складному понятійному апараті, чималій за змістом програмі курсу – домогтись. І це на першому уроці з предмету.

Тут постають дві проблеми. Перша: для чого домагатися засвоєння складних за змістом понять? Що дасть це домагання? Може, якщо дитина не засвоїть тих складних понять, вона буде бідною, нещасною? Друга проблема – визначення самих понять, що дане в підручнику (§1). Наприклад, читаємо: "Влада – це сила, яка з допомогою авторитету, переконання, примусу і інших засобів..." Вдумайтесь – влада є силою, яка з допомогою... Тобто абстрактне визначення, яке ставить дитину в скрутне становище при бажанні зрозуміти, оскільки вона чітко знає, що влада – це конкретні люди. Для чого дітям запам’ятовувати ці мертві словесні конструкції? До того ж в інших підручниках і навчальних посібниках ці визначення такі несхожі. Наприклад, в підручнику Мелащенко В.Ф. (Київ, 1995 р.) влада – необхідний засіб організації суспільства... То для чого дітям ці абракадабри? Також діти не бачать авторитетної влади, здатної переконувати, а лише таку, що байдуже примушує. А такі туманні адреси в визначеннях, як "інші засоби", – взагалі розсіюють увагу і вбивають інтерес.

Цей аналіз займе більше сторінок, ніж сам підручник. Проблема в іншому: врятувати дитину від таких методик та підручників, дати їй можливість бути просто дитиною, а всім авторам і претендентам на авторство зрозуміти, що не школа навчає і виховує. Навчає і виховує життя. Неможливо в дитині сформувати якості, для яких її не підготувала природа і які не потрібні в реальному житті. Школа може лише при відповідній навчально-матеріальній базі допомогти дитині розкрити свої задатки, вдосконалити себе до того рівня, щоб знайти, зайняти своє місце в житті суспільства. Іншого не дано тому, що діти рано вловлюють зміст життя, спостерігаючи життя дорослих. Якщо дорослі не піклуються про власне самовдосконалення, як зможуть вони "формувати" кращі якості у дітей?

Який же вихід із даної ситуації?

Перш за все необхідно зробити вірні висновки.

Висновок першій. Якщо учні бездумно, слухняно виконують вимоги, що їм адресуються в шкільні роки, погоджуються із змістом навчальних програм та підручників – виростуть вони слухняними виконавцями будь-якої влади; і державі з такими громадянами не "загрожує" високий рівень соціально-економічного розвитку, оскільки бездумний послух не здатний стримувати свавілля влади, а відтак – і забезпечувати стабільність у суспільстві.

Тут вступають в дію два фактори.

По-перше, самі державні службовці теж навчаються в школі і виростають слухняними виконавцями та байдужими до запитів тих, хто нижче в соціальній ієрархії. А така держава (в якій посадові особи бояться принципово відстоювати власну позицію) не має майбутнього, тому що в основі розвитку будь-якої країни лежить зацікавленість кожного громадянина реалізувати свій творчий потенціал. Чим більше держава сковує ініціативу громадян, тим більше вона втрачає в темпах прогресу – примус не має продуктивної здатності. Тому влада, що побудована на послуху, рано чи пізно деградує. Це яскраво підтвердив крах радянської влади.

По-друге, чим більше слухняні громадяни, тим більше можливостей реалізовувати абсурдні рішення, які мають велику здатність марнувати час і кошти. Сьогодні в Україні символами марнотратства, основаного на послуху, є понівечені грунти, забруднені водойми і втрачені річки, довгобуди, що забрали масу грошей, ресурсів і сьогодні нікому не потрібні. Тому, щоб Україна стала на шлях динамічного розвитку, необхідно виховувати в кожній дитині високу принциповість, прагнення відстоювати власну позицію, захищати власне Я.

І третя важлива обставина. Людина, яка не здатна відстоювати власну гідність, не здатна піклуватися і про інтереси суспільства, оскільки суспільне завжди усвідомлюється через власне.

Виходячи із вище даного аналізу випливає друге: сьогодні учнівську молодь необхідно залучати до пізнавальної діяльності, спрямованої на виявлення, вивчення причинно-наслідкових зв’язків між їхніми особистими проблемами та суспільними процесами, станом економічного, політичного та соціального розвитку держави. Нам потрібно усвідомити: криза, в якій знаходиться країна, особлива в тому плані, що вона почалася не вчора, не рік тому і навіть не десять. Вийти з неї адміністративними реформами не вдасться – необхідна зміна свідомості громадян.

Треба, нарешті, зрозуміти, що цінності, якими володіє суспільство, є результатом реалізації громадянами власних якостей в умовах складної системи поділу праці. Не вдосконаливши якостей громадян, не вдасться вдосконалити державу та сфери її життя. Цей процес дуже тривалий, і важливо якомога швидше його розпочати. Позитивним тут є той факт, що ми маємо для цього правову основу в тому розумінні, в тому зрізі, в якому наші правові норми приведені у відповідність із правовими нормами цивілізованого світу. Так, вони у нас діють тільки на папері, але це тому, що громадяни в своїй більшості пасивні.

Сприяти росту громадянської свідомості та активності учнів можливо в рамках того правового поля, в якому сьогодні функціонує загальноосвітня середня школа. Для цього непотрібні новації в нормативній базі – потрібні зацікавлені свідомі вчителі. Завдання в тому, щоб їх виявити, об’єднати та спрямувати їх діяльність. Надати інформаційну допомогу.

В практиці роботи школи є достатньо відомі та практично доступні форми роботи з учнями – такі, як дискусійні клуби, гуртки і інше. В рамках саме таких традиційних форм позакласної роботи доцільно організувати спілкування дітей з питань громадянських прав. Проблема лише в тому, щоб не від вчителя ішов зміст та організаційна структура роботи, а від дітей. Для цього необхідно провести анкетування, метою якого повинно бути виявлення кола проблем в розрізі прав людини, які хвилюють дітей даної школи.

При визначенні кола проблем, в рамках яких вестиметься робота, та при формулюванні анкети не слід нічого вигадувати. Реалізм цієї роботи в тому, щоб дотримуватись діючого законодавства. Тому беремо закон "Про освіту", аналізуємо його в розрізі практики нашої школи. Принциповий аналіз легко виведе на ту проблематику, яка важлива як для суспільства, так і для кожного учня зокрема. Візьмемо для прикладу ст.3 п.1 Закону України "Про освіту", припис якої встановлює, що право на освіту забезпечується "створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей та інтересів громадянина". Відповідно до анкети ми вводимо питання: "Чи сприяє навчання в школі розвитку ваших особистих здібностей та інтересів? Наскільки те, чим ви займаєтесь в школі, відповідає діючому законодавству?" Таким чином, ми легко готуємо анкету, яка дозволить встановити актуальність проблематики в рамках права на освіту та спланувати подальшу роботу. А наступним етапом має бути створення з учнів ініціативної групи. Кандидатури підкаже аналіз анкет. З ініціативною групою обговорюється і виробляється план першого відкритого засідання клубу, дискусії гуртка... Далі випускається бюлетень, який інформує учнів школи про зміст дискусії та висновки, розширюючи таким чином коло учасників.

Таким чином учні залучаються до діяльності, яка сприяє формуванню правової свідомості, правової культури та громадянської принциповості. Ця робота буде набагато корисніша, ніж вивчення курсу "Основи правознавства" в 9 класі, оскільки діти будуть зацікавлені та охоплені активною правознавчою діяльністю. Інші учні отримають інформацію з бюлетеня, в процесі спілкування, невимушено, зацікавлено.

На кожному занятті поставатиме нове коло проблем, яке визначатиме тематику та структуру наступного. Стимулюватиме роботу співпраця з юристами-практиками. Їх самі ж діти запросять на заняття чи засідання і окреслять коло питань. Як правило, це питання процедурного змісту.

Поступово стане можливим і доцільним сформувати з учнів лекторську групу та консультпункт для учнів школи. Можливо, навіть, учнівську комісію з розгляду конфліктних ситуацій.

Але в практичній організації даної роботи постає ряд проблем, які вирішити один вчитель в окремій школі не може. Перша полягає в тому, що учням потрібно постійно відчувати і бачити практичну значимість своєї діяльності в динаміці. Приходить той момент, коли для продовження початого потрібно вийти за рамки школи, коли учням потрібне відчуття росту, значимості. У невеликому місті, де всього 9 шкіл, і в усіх правознавство читають не фахівці, а вчителі в порядку довантаження до ставки на тому рівні, наскільки вони розуміють підручник, організація такої роботи швидко проходить свою кульмінаційну точку. Проблема полягає в налагодженні співпраці в межах регіону, України. Учням потрібно забезпечити відчуття росту, значимості, надавши можливість спілкуватись з однодумцями як безпосередньо, так і через періодичні видання. Найбільше в цьому плані може зробити, мені здається, Харківська правозахисна група. Про що йде мова?

Дитина швидко зацікавлюється новою справою. Але інтерес та активність триває до того часу, до якого вона отримує від діяльності задоволення. Задоволення ж дитина має лише в тому випадку, коли вона має змогу результативно реалізувати власні здібності, нахили; коли вона бачить перспективи росту, практичну значимість даної діяльності. Якщо вона переконається в тому, що діяльність носить лише характер дитячої гри і лише в рамках школи, а по закінченню школи їй доведеться починати все з нуля, з цього часу стимулюється пошук практично значимої сфери діяльності. Тому організація роботи з учнями в напрямку правозахисту, вимагає значних зусиль, часу і матеріальних ресурсів. Вчителю однієї школи це не під силу. Першим таким фактором, що дав би дітям можливість відчувати значимість своєї діяльності, може бути можливість бути почутим за межами того кола спілкування, в якому дитина вже себе реалізувала. Бути почутим та отримати оцінку.

Стимулювати діяльність учнів в напрямку правозахисту може налагодження випуску дитячого видання відповідного змісту. Але здійснити це не просто. Тому для початку цю роль може виконувати рубрика в інформаційному бюлетені "Права людини", яка може мати назву, наприклад, "Діти про права і свободи дітей". В ній учні шкіл різних регіонів України отримають змогу висловлювати власні думки, погляди, висновки та пропозиції правозахисного змісту. Розширення кола спілкування для дітей є важливим фактором самовдосконалення. Якщо дитина спілкується в обмеженому колі, швидко настає кульмінація її самовдосконалення і настає нівелювання якостей особистості. В перспективі необхідно вийти на створення учнівського центру, що виступатиме в ролі консолідуючого, консультативного та оріентуючого органу. Далі постане на порядок дня організація науково-практичної конференції для представників клубів, груп і т.д. Якщо ми виявимося неспроможними організувати дітей, проблематика правозахисту перетвориться в замкнуте коло. Наші діти до 17 років перебувають в атмосфері формалізму, а через рік отримують право голосу. Тут, я думаю, подальші коментарі зайві.

При організації та здійсненні даної роботи слід суворо дотримуватись одного принципу: втягувати дітей в діяльність вигаданого, формального змісту, що веде до сумнівних конфліктів, недопустимо. Тут важливо зрозуміти: якщо в найближчий час вдасться домогтись, щоб випускник школи був здатний розуміти правові норми, їх суспільну значимість та відповідно спрямовувати власну активність; був здатний в реальному правовому полі ВІДСТОЮВАТИ власну громадянську та людську гідність – значна частина проблем правозахисту буде вирішена.

До вивчення та аналізу законодавчої бази освіти бажано залучити вчителів і, навіть, батьків. Сьогодні не менш важливою проблемою є відсутність правових знань у вчителів, що дає широкі можливості бюрократичної сваволі в освіті, починаючи з навчального плану і кінчаючи нікому не потрібними звітами, не передбаченими законом. Вся протизаконна тяганина в системі освіти марнує час педагогів та учнів, марнує кошти, шкодить здоров’ю, а в кінцевому рахунку, знижує рівень освіти. Якби наші педагоги, батьки та діти були громадянами високої правової культури, така бюрократична авантюра, як 12-річна середня освіта та 12-бальна система оцінювання знань учнів не мала б місця в Україні, оскільки просто нормальній людині зрозуміла до болю проста істина: введи хоч 20-річну середню освіту та 100-бальну систему оцінювання, підвищення якості освіти не відбудеться при примітивній навчально-матеріальній базі закладів освіти. До того ж ці горе-новації порушують права людини: нова система оцінювання не забезпечена ні різнорівневими завданнями для обов’язкових тематичних атестацій, ні засобами тиражування завдань, що автоматично розширює обов’язки вчителя, додатково навантажує його складною та об’ємною роботою по формуванню завдань. Друге: перевірка виконання завдань з дотриманням визначених міністерством критеріїв є також складною роботою, яка розширює робочий день вчителя. При всьому цьому мова не ведеться про відповідне фінансування. Головне ж в тому, що цей абсурд далекий від реальних інтересів учнів: атестуй тематично, за 12-бальною системою, але – вчити те, що далеке від реальних потреб, дитина не буде. Введімо оцінювання в рамках "задовільно" та "незадовільно" (як говорив учасник передачі "Табу"), і результат буде той же. Вчать не бали, а життя. З правової точки зору викликає подив, що освітяни мовчать. Це є головною проблемою.

Для ілюстрації важливості проблеми знання діючих законів та домагання їх дотримання, пропонується розглянути "Положення про Всеукраїнські учнівські олімпіади з базових і спеціальних дисциплін, турніри, конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт та конкурси фахової майстерності" від 18.08.98 №305, що зареєстровано в Міністерстві юстиції 24.08.98 №598/3038. Зверніть увагу: Міністерство юстиції затвердило. А тепер візьмемо Закон України "Про освіту", ст. 6 "Основні принципи освіти", принцип другий: "Рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку". І проаналізуємо в розрізі даного принципу вказане "положення". Зокрема, розділ 4 "Нагородження учасників олімпіад, конкурсів і турнірів. Пункт 4.1. встановлює, що переможці відповідного етапу нагороджуються дипломами І, ІІ та ІІІ ступенів. Питання: що містить в собі кожний з отих дипломів? Якщо звернутися до п.1.2, в якому визначені завдання олімпіад, конкурсів, друге завдання полягає у "виявленні та розвитку обдарованих учнів та надання їм допомоги у виборі професії, залучення до навчання у вищих закладах освіти країни". А тепер давайте розберемося: якщо виявляють обдарованих учнів, то повинні бути чіткі критерії обдарованості з урахуванням особливостей окремих професій. Де вони? Які якості виявляють, наприклад, на олімпіаді з правознавства? Де критерії обдарованості в розрізі професії юриста? Що повинна виявити олімпіада з правознавства? На ці питання, крім загальних фраз, відповіді немає. Відповідно, можлива дуже широка довільність при визначенні завдань на олімпіади та конкурси, можливо здійснювати широкий спектр авантюр, порушуючи принцип рівності, встановлений законом. Опитаймо вчителів, батьків та учнів на предмет знання відповідності закону порядку організації та проведення олімпіад, конкурсів, і виявимо майже 100% незнання проблеми по суті. А відповідно, – і діапазон порушень.

Тому до того часу, доки в школі діти будуть зайняті формальною абстрактною діяльністю, країна не вийде з кризи, а проблеми правозахисту будуть наростати.

Від редакції: Запрошуємо читачів до дискусії щодо питань, які порушені у статті М.Жукотського.