ПРОБЛЕМА ДІДІВЩИНИ: "ВОНИ Б’ЮТЬ ТОМУ, ЩО ЇХ БИЛИ"

Багатьом з нас не байдуже, що трапляється з юнаками, яких держава, не питаючи про їх бажання, забирає для виконання загального військового обов’язку. Чи не повинні ми залучити до обговорення проблеми нестатутних відносин в армії тих, хто зіткнеться з нею сам на сам і від кого в значній мірі залежить її вирішення? Навіть ті, кому не загрожує призов до армії, не можуть бути зовсім байдужими до долі своїх ровесників. Як сказала одна дівчина, "навіщо мені такий чоловік, батько і вихователь моїх дітей, якого принижували, над яким знущались, і який потім сам знущався та принижував інших?".

Цікаво було б знати думки наших читачів, чи є необхідним і можливим обговорення цієї дуже непростої і болючої проблеми із старшокласниками? Нагадуємо, що "Гідність людини та служба в армії" - одна з тем Четвертого Всеукраїнського конкурсу учнівських та студентських робіт з прав людини, умови якого опубліковані у попередньому випуску бюлетеня.

Як вступ до теми, пропонуємо Вашій увазі кілька уривків з матеріалів семінару "Освіта в галузі прав людини для військовослужбовців України", який відбувся в Києві 24 липня 1998 року.

Сергій ЛЬОВІН, начальник кафедри військової політології та права Київського військового гуманітарного інституту: Це якраз той військовий навчальний заклад, що готує офіцерів, які безпосередньо у військах здійснюють виховну роботу, тобто ми навчаємо вчителів. І правове виховання, правове навчання є однією з провідних галузей нашої роботи... Але все ж таки є необхідність... проводити навчання по всіх ланках та рівнях підготовки спеціалістів, - починаючи з середньої школи і далі... Проблема, яка є більш гострою, - це проблема мотивації вивчення права. Ми можемо "нафаршувати" свідомість наших слухачів правовими знаннями, але ж це буде мертве навантаження. Ці знання не будуть працювати, якщо не буде сформована автономна особистість, яка буде використовувати ці знання для захисту своїх прав людини-громадянина. Якщо немає такого попиту, таке буде і ставлення до знань. Тут є педагоги, вони підтвердять це. В нашому Інституті є цікаві наробки, тому ми закликаємо до взаємодії всіх освітян, науковців, правознавців...

Валерій ТЕРЕЦЬ, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: ...Бажано, аби матеріали цього семінару були доведені не тільки до присутніх тут, але й до широкого загалу, і сприяли б утвердженню в нашому суспільстві тих норм, прав і свобод, які ми записали в Конституції.

Андрій СУХОРУКОВ, віце-президент Міжнародного товариства прав людини, Голова правління Української секції МТПЛ: ...Оскільки суспільство є основною, головною, безумовно вирішальною силою, то й відповідальність суспільства має бути найвищою. Військовий - це перш за все громадянин в погонах. Тобто його громадськість нікуди під погонами не зникла, ні! Він є державною людиною, яка існує за певним видом контракту, - але перш за все військовий - громадянин, і він повинен перш за все розмірковувати як громадянин...

Ще одна думка не дає нам, представникам громадянського суспільства, спокою. Ось призов: молоді люди, юнаки, - вони нічого поганого не зробили, вони чесно прийшли служити в армію, - але як жорстоко з ними поводиться законодавство, як одразу на них "накидається" така мережа обов’язків, з такими карними наслідками, що просто жах.

Не всі юнаки здатні проходити службу, навіть якщо у них руки-ноги на місці. Для цього необхідно мати специфічний психологічний настрій. В цьому плані має бути якось пом’якшене законодавство. Так не можна робити. Немає в державі такого більш жорстокого обов’язку, як служба в армії. Я розумію, що це потрібно, але воно не повинно мати іноді таких страшних наслідків. І тут, я вважаю, законодавцям є над чим працювати, виходячи з міжнародного досвіду. Це дуже велика і важка проблема. Міркую, що і військові згодні з цим. Будь ласка, в кого є якісь зауваження, доповнення - прошу. Аби не залишалось між нами непорозумінь.

Валентин СЕРБІН, полковник, начальник Головного управління виховної роботи Міністерства оборони: Я маю дещо сказати з цього приводу. Всі ми користуємося метрополітеном. Там встановлені відповідні правила користування метрополітеном. Вважаю, всі їх бачили. Згідно з цими правилами пасажир має лише один пункт прав, а 46 пунктів обов’язків! А ви говорите про права людини, якій дали зброю і навчають захищати державу.

А.Сухоруков: Я маю не увазі от що. Скажіть, будь ласка, шановні військові: де в казармі висить плакат з правами солдата, хто покаже мені такий стенд? Немає його! Тільки обов’язки і карні наслідки невиконання обов’язків, жодного слова про права. Про це і йдеться. Треба, - і ми будемо це робити, - треба видавати разом з Міністерством оборони таку брошуру, довідник для призовника, молодого бійця, щоб він знав принаймні свої права, яких можна налічити багато, звичайно не 46, але більш одного, як в метрополітені. Солдат не має жодного права. Подібна ситуація потребує негайного вирішення. Я закликаю керівництво Збройними Силами, відповідальних осіб: не можна залишати це без уваги.

Володимир КИРИЛЕНКО, начальник Правового управління Міністерства оборони України, полковник юстиції, лектор: ...Коли я починав свою лекцію з вимог міжнародних документів, Конституції та законів України, підкреслюючи, що в усіх цих законах проголошується пріоритет прав людини, то учасники семінару, які потім підходили до мене в кулуарах, говорили: "Так, норми Конституції є нормами прямої дії. Але як проводити ці норми в життя, як реалізувати їх на практиці?" З цим великі проблеми. Пан Сухоруков на семінарах роздавав всім тексти Конституції, підкреслюючи: це - робочий документ. Що викликало у офіцерів певне здивування. Який робочий документ? Це ж Конституція. Ми з радянських часів знаємо, що статті Конституції - гасла. Тому на семінарах ми були вимушені приводити приклади, як на практиці використовувати Конституцію для захисту своїх прав. Я розповідав, що в Євпаторійському гарнізоні військовослужбовці використали цей принцип, захистили свої права, дійшли навіть до Конституційного Суду. Є відповідне рішення Конституційного Суду, яке використовується в практичній діяльності посадовими особами, судовими органами...

Таісія ШКРЮМ, заступник голови правління МТПЛ-УС, заступник голови Організації солдатських матерів України: ...Чому часто армії жахаються більше, ніж місць позбавлення волі? Чому тікають з армії, хоча знають, що будуть покарані? Чому дають хабарі? Чому? Тому, що бояться. Адже для багатьох батьків і призовників служба в армії асоціюється з нестерпним обов’язком, якого вони не в змозі будуть виконати. І не треба ховати голову в пісок, як страус. Мені дуже прикро, що досі в цій аудиторії не прозвучало слово, яке мені дуже важко вимовляти: дідівщина. Це ганебне явище, яке притаманне нашій армії. Мені говорять: дідівщина завжди була, є і буде. Я не згодна з цим, незважаючи на те, що мій син загинув в армії. Загинув саме через дідівщину. Не згодна. Дідівщини не було раніше в армії, Служили мої ровесники, служив мій брат, чоловік, - не знали вони, що таке є дідівщина. Вона виникла на певному етапі розвитку армії. На жаль, досі не вкорінена. Але маємо боротись з цим ганебним явищем на всіх рівнях: психологи, науковці мають розробляти якісь нетрадиційні форми роботи з допризовниками, проводячи психологічне консультування, наукові дослідження з данної проблеми.

Я, виступаючи перед призовниками та молодими солдатами, кожного разу наголошую, що теоретично, надягнувши рожеві окуляри, дідівщину можна ліквідувати за один рік. Яким чином? Я кажу солдатам: ти прийшов до армії - над тобою знущались, тебе били, тебе принижували. Минув рік, ти став старшим, як кажуть - "дідом", прийшли молоді солдати. Скажи собі: "Мене били, наді мною знущались, мене принижували. Я цього робити не буду!". Здавалося б - все, немає дідівщини, На жаль, виходить все навпаки, насильство породжує тільки насильство, жорстокість породжує тільки жорстокість. Вони б’ють тому, що їх били, і б’ють втричі жорсткіше, ніж їх били.

Тут ми можемо розповісти (і присутня зараз В.Артамонова - голова Організації солдатських матерів, і О.Юхимець, член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки та оборони), що знаємо як від абсолютного бездушшя за два дні в Бердянську загинув солдат від теплового удару, прослуживши всього три дні. Його смерті можна було запобігти. Звичайно, можна. Але ніхто не дивився на того хлопця - студента Харківського авіаційного інституту, всім байдуже було до його самопочуття.

Я закликаю починати боротьбу з цими явищами. В багатьох випадках це можна робити, не залучаючи економічні внески. Адже якщо солдати і офіцери будуть знати не лише свої обов’язки, а й свої права, будуть знати, куди їм звернутись в подібних випадках, то ця проблема почне вирішуватись.

Всі згодні, що дідівщина з’являється не в армії. Юнак проходить виховання в родині, школі, навчальному закладі, де дитина стикається з жорстокістю, фізичним та психологічним насильством. А армія - це великий замкнений колектив, де всі ці прояви лише посилюються.

Ми маємо надію, що разом з офіцерами шляхом правопросвітницької діяльності зможемо зрушити з місця всі ці проблеми. Армія наша буде армією з людським обличчям. Офіцери і солдати матимуть нарешті гідне економічне забезпечення. І, безперечно, людяність у відношеннях одне до одного...

В.Кириленко: ...Запрошую до слова полковника Вольфгарта Зауля. Прошу пана Зауля висловити свої міркування з точки зору європейця, колишнього військового, висококваліфікованого фахівця.

Вольфгарт ЗАУЛЬ, експерт Міжнародного товариства прав людини з питань дотримання прав людини в Армії, полковник у відставці (ФРН): Перш за все я хотів би сказати, що всі присутні тут - європейці. Але нам трохи більше пощастило, адже через ті зміни, що відбуваються у вас зараз, ми пройшли вже 45 років тому. Я 35 років тому став солдатом, а цього року вийшов з цієї служби у відставку. Я спостерігав всі зміни, коли був ще солдатом. Тому я знаю, про що говорю. Я дуже радів, коли торік мені запропонували донести той досвід щодо забезпечення прав людини в армії, який я маю, до представників Збройних Сил України. Ми всі розуміємо, що досвід однієї країни неможливо перенести на реалії іншої. Ми можемо лише дати поради для розуміння, і це я хотів би зробити тут.

Я щиро хвилювався за те, як пройдуть семінари тут в Україні. Кожен з 15 семінарів займав якусь частинку мого серця. Тому що я розумію яке значення мають ці семінари для забезпечення тих змін, що відбуваються в українській армії. Ми як європейці мешкаємо в одному юридичному і правовому просторі. Німеччина з Україною є партнерами в великій кількості питань. З цієї точки зору я з щирою зацікавленістю аналізував Конституцію України. Це дуже сучасна Конституція, і містить в собі багато норм в галузі прав людини. Але ми знаємо всі, що гарне право - це те право, яке реалізується на практиці...

...Проблеми молодих солдатів в тому, що вони часто не можуть себе захищати. Дуже часто їх здоров’я, їх честь знаходиться під загрозою. Ми маємо дбати про них, бо вони - наші сини. Це молоді люди, які мають бути мотивовані до тієї справи, якою вони займаються, це - захист власної країни. Щоб життя і праця в збройних силах будь-якої країни були добрими, військовий повинен відчувати підтримку.

На завершення я хочу сказати декілька слів про права, які забезпечуються Конституцією України. Перш за все - недоторканість особи... В вашій Конституції стоїть заборона дій, що спрямовані на приниження особи. В Конституції також є стаття про право на життя, на здоров’я, право на свободу. Про це теж необхідно говорити. Ситуація, коли солдати утримуються в казармах без регулярної відпустки, якраз не відповідає цій вимозі. Молоді солдати для фізичного і психічного здоров’я повинні залишати казарми, виходити для спілкування зі своїми соціальними групами. Тобто до своєї родини, друзів.

Захист прав солдата - це тема, над якою треба працювати. Я знаю, що в вашій країні вже є уповноважений з прав людини. Мені дуже приємно, що його представник присутній тут. Саме можливість звертатись до суду за захистом своїх прав забезпечується відповідною статтею Конституції. Я вважаю, що з часом цією можливістю будуть користуватись без будь яких вагань при наявності факту порушення прав.

Людмила ЗАБЛОЦЬКА, заступник директора Центру прав людини Української правничої фундації: ...Дуже важливо, щоб люди могли розрізнити, де насправді їх права порушені, а де мають місце адміністративні порушення, кримінальні порушення, а не порушення, власно кажучи, особистих чи політичних прав людини. Наприклад, коли ми працювали з вчителями, що викладають права людини, одна з вчителів з гордістю сказала, що дитина запізнилась на урок і вчителька сказала дитині: "Ти порушила мої права на працю". Але ж, вибачте, якщо вже вчителі, що виступають ентузіастами і розповсюджувачами прав людини, припускаються таких помилок, то ми можемо зазначити, що у нас поле для просвітницької діяльності в галузі прав людини величезне. Одним з головних завдань я вважаю наступне: навчити людей відокремлювати - де дійсно порушені їх права, за які і треба виступати. На практиці найчастіше відбувається так, що людина приходить до Центру прав людини і говорить, що порушено її право на відпочинок, бо під вікном будинку працює бульдозер. Ви ж розумієте, що в даному випадку людина не здатна відокремити, де порушуються її невід’ємні права, а де має місце звичайне адміністративне порушення... Що стосується соціально-економічних прав, то вони залежать і обмежуються рівнем соціально-економічного розвитку країни... Але все одне, необхідно, щоб люди знали свої соціально-економічні і культурні права...

Розпочинаючи наші лекції в кожному з гарнізонів, ми стикалися з непорозумінням. Ті питання, що стосувалися болючих для військовослужбовців тем - їх соціальних прав, дідівщини, матеріального забезпечення, прав офіцерів, - вони дуже зацікавили аудиторію. Що стосується міжнародного гуманітарного права, - воно, начебто, не таке близьке, не так "болить"; здається, що воно взагалі не має ніякого відношення до нашого життя в теперішній час. Тому було дуже складно привернути увагу аудиторії до проблеми прав людини під час збройних конфліктів. Положення міжнародного гуманітарного права констатують, що навіть в таких умовах кожна людина має право привернути увагу держави до її гідності, її життя. Це дійова система норм і принципів, які забезпечують людині повагу навіть за умов, коли людина є ворогом, чи пораненим, чи хворим, чи військовополоненим, чи цивільним мешканцем на окупованій території. Я вже не кажу про те, що гуманітарне право передбачає обмеження застосування деяких видів зброї.

Нас інколи сприймали як шпигунів, за тих, хто руйнує моральний і бойовий дух армії. Нам іноді казали, що ми є натовські найманці, або ж найманці інших "ворожих угруповань", і пропагуємо безладдя і розвал Збройних Сил України. Найчастіше казали: "Як це можливо ставитись гуманно до ворога?" Ті військові (офіцери та солдати), які пройшли Афганістан чи інші гарячи точки; ті люди, на очах яких вбивали їх друзів, підлеглих; які бачили звіряче ставлення до військовополонених, до цивільних. Всі знають, якою жорстокою була війна в Афганістані. Їм дуже важко було сприймати, усвідомлювати положення гуманітарного права, які говорять про те, що треба перше надати допомогу тяжкопораненому ворогу, аніж легкопораненому однополчанину.

Зазначу, що делегація Міжнародного Комітету Червоного Хреста люб’язно надала можливість продемонструвати навчальні фільми, в яких в доступній формі розкриваються основні положення міжнародного гуманітарного права. Всі присутні підтвердять, що ці фільми викликали сміх в аудиторії, - звичайно, що фільми навчальні і ситуації трохи нереальні: коли один з сержантів наказує двом солдатам повернути речі, що були забрані у цивільного населення, чи не чіпати дівчину, - в залі був легкий сміх. Це не реально, вважають наші військові. Коли тривають військові дії, можливе застосування сили в різних її проявах.

Різні гілки міжнародного гуманітарного права викликали різну реакцію. Наприклад, проголошення гуманного ставлення до противника викликало подив: навіщо? це неможливо! Та частина документа, що говорить про обмеження застосування зброї, - викликала обурення: чому ми повинні обмежувати застосування тієї зброї, яку маємо, яка надає найбільшого ефекту?

На початку нашої роботи я ставилась до цього курсу дуже академічно, адже викладаю його в університеті для студентів 4-го курсу, на що відведено 36 годин, і студенти реагують цілком "природно": слухають, не знаючи, про що вони слухають, і з усім погоджуються. Вони не брали участь в бойових діях, вони складають іспити, запам’ятали, і може десь, колись, комусь з них це знадобиться. Коли я потрапила в аудиторію, де присутні люди, що насправді опікуються цією проблемою, реально собі уявляють, яким чином сони можуть застосовувати принципи і положення Женевського і Гаагського права, я зрозуміла, що нам необхідно дуже багато працювати в цьому напрямку, це і є формування правосвідомості, гуманізму. Ці положення навіть мають безпосереднє відношення до проблеми дідівщини, - це виховання гуманізму в людині. Тому починати необхідно, як і наголошували виступаючи сьогодні, зі школи...

Разом з Міністерством освіти та Асоціацією вчителів -правознавців ми підготували курс "Основи правознавства". Підготовлений посібник з основ правознавства для вчителів. Ми розробили програму та методику викладання курсу прав людини, що рекомендована Міністерством освіти України. Таким чином, у нас впроваджено комплекс викладання правових наук: 9-й клас - основи правознавства, 10-11-й класи - права людини. Далі ми маємо розробити курс під назвою "Street low", - перекладається як "право вулиці", - тобто діти навчатимуться навичкам поведінки на вулиці: як поводити себе в певних ситуаціях, аби уникнути неприємностей. Узагальнюючи поняття "Street low", зазначу: це ті права і обов’язки, які дитина має знати вже в 8-му класі, - знання про те, куди дитина має звернутись в разі скривдження чи порушення її прав. Ми планували разом з представником Червоного Хреста, що в цей курс ми включимо невеличку частину гуманітарного права в чистому вигляді. В навчальному курсі прав людини є розділ про міжнародні порушення прав людини, тобто про міжнародні злочини, в які входять злочини проти миру, проти людяності (тобто військові злочини і фашизм). Останнє стосується лише старших класів школи. Проте ми сподіваємося, що ми зможемо викладати це і в 8-му класі. Якщо з цього почати в 8-му класі, то буде закладене підгрунтя вивчення міжнародного гуманітарного права, а в 10-11-му класах знання будуть доповненні. Утворюється система знань з прав людини.

...Навчальні фільми, що надавала делегація Червоного Хреста в Україні, дуже корисні, але вважаю необхідним розробити навчальні фільми на базі української армії, враховуючи самобутні риси, з конкретними прикладами. Думаю, що ці фільми можна було б використовувати на таких семінарах та під час викладання міжнародного гуманітарного права.

...Вчора пан Зауль розповідав нам про те, що уряд Німеччини погодився надати нам допомогу таким чином, що німці видрукують кишеньковий посібник для допризовника. Яскравий, простий, зручного формату.

Від редакції. Увазі читачів, які не одержують інформаційний бюлетень ХПГ "Права людини", пропонуємо уривок з надзвичайно цікавої статті "Дедовщина и офицеры" (А.Костинский, Общество "Мемориал", г.Москва), що була опублікована у 18-му випуску.

...Через мясорубку превращений из "молодого раба" в "деда-рабовладельца" проходил и проходит целый слой мужского населения страны под надзором миллионной армии "офицеров-латифундистов". Под воздействием "дедовщины" формируется реальность, где нет места правовому сознанию. Есть заданный традицией четкий внеправовой "ролевой репертуар", часто находящийся в противоречии с основными человеческими ценностями, и требующий одного: неукоснительного исполнения неписаных инструкций поведения.

...То, что офицеры являются главной причиной "дедовщины", доказывает приведенный ниже пример быстрого устранения неуставных взаимоотношений, в том случае, когда старшее офицерство на уровне роты, дивизиона, полка борется с этим явлением.

Это происходит, если действуют два фактора:

1. Приказ и контроль со стороны высшего офицерства;

2. Моральное и материальное поощрение со стороны государства и гражданского общества.

Этот вывод сделан на основе анализа улучшения состояния воинской дисциплины в некоторых частях Прикарпатского военного округа после издания летом 1982 года приказа Министра обороны СССР № 0100, направленного на пресечение неуставных отношений в солдатских и сержантских коллективах.

До оглашения приказа нормой внутриказарменных отношений были ежедневные побои, недоедание и хроническое недосыпание солдат первого года службы и, как следствие, частые побеги из части, самовольные длительные отлучки и самоубийства. После предпринятых командованием мер, обстановка заметно оздоровилась.

Эти меры включали:

Круглосуточное нахождение старших офицеров в казарме. Было организовано ночное дежурство по графику. Присутствие хотя бы по одному старшему офицеру в парках при проведении учебы и парко-хозяйственных работ.

Усиление учебной работы и снижение занятости солдат и сержантов на неармейских работах.

Возобновление уголовного преследования за неуставные взаимоотношения (дивизионным и армейским прокурорам округа разрешили возбудить несколько показательных уголовных дел).

Вовлечение (как не комично это звучит) в систематическую культурно-массовую работу военнослужащих обоих годов службы с привлечением гражданского населения (учащихся женских профессионально-технических училищ). Были концерты, и даже шахматные турниры внутри отдельных частей. Более свободным стал режим общения военнослужащих с родственниками.

Была также приведена в соответствие с уставом караульная служба и исключен порядок оставления в карауле военнослужащих больше, чем на сутки.

Все эти мероприятия привели к тому, что, после демобилизации "дедов", офицерам удалось всего за два месяца переломить ситуацию. Конечно, остались мелкие нарушения со стороны старослужащих, и солдаты первого года службы по-прежнему выполняли основную тяжелую работу, но практически были сведены к нулю наиболее жестокие издевательства, продолжавшиеся часто в казарме всю ночь, а в парке - весь день.

Большинство военнослужащих первого года службы страдает не от тяжести воинских обязанностей, а от моральных и физических унижений. Надо в то же время отметить, что став старослужащими, они будут, почти все, с не меньшим ожесточением унижать новый призыв, передавая эстафету "дедовщины" новым и новым поколениям.

На основании этого анализа мы можем высказать утверждение, что даже до введения контрактной формы призыва возможно коренным образом улучшить взаимоотношения внутри солдатских и сержантских коллективов.

Для этого необходимо развивать совместные гражданско-военные исследования в области этих отношений. К сожалению, накопившие огромный опыт военные социологи и юристы не свободны в высказывании своих точек зрения и зависят от приказа. Это часто ведет к не соответствующему реальным фактам изложению положения вещей в армейских коллективах.

Значительно смягчает внутриармейские отношения взаимодействие с негосударственными гражданскими сообществами, так как под их воздействием армейские коллективы открываются и дрейфуют в сторону общечеловеческих ценностей. Недаром наиболее страшные армейские преступления в мирное время совершаются в войсковых группах, оторванных от гражданской жизни, таких, как отдаленные склады, воинские составы, отдельно вынесенные небольшие подразделения. (Исключая пограничные заставы, где в общем благотворно влияют жены офицеров, смягчая отношения).

Необходимо также продумать государственные и негосударственные методы поощрения офицеров, непосредственно работающих с солдатским и сержантским личным составом.

Важнейшим фактором может стать также развитие военной педагогики.

Представляется, что именно в открытом взаимодействии армейских и гражданских структур достижим быстрый прогресс, как в защите прав и человеческого достоинства солдат первого года службы, так и в области повышения боеготовности. При этом выиграют все, и военные - тоже. Военкоматам не нужно будет ловить уклоняющихся от службы, ведь многие призывники хотят пойти в армию, чтобы "стать мужественными сильными мужчинами", а вовсе не для того, чтобы измерять спичечным коробком казарму или скакать на стуле через ряд "дедов", хлещущих ремнями.