Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA та кіноклуби DOCU/КЛУБ

28.02.2018
джерело: docuclub.docudays.org.ua
Сьогодні мережа DOCU/КЛУБІВ успішно працює по всій країні і продовжує розширювати як взаємодію, так і географію. Ми поговорили з Геннадієм Кофманом, координатором ресурсного онлайн Центру медіа-просвіти з прав людини Docudays UA та фільмотеки Docudays UА, про те, з чого все починалося та куди прямує зараз. Утім, розмова вийшла набагато ширша: і про принципи роботи з аудиторією, про міжнародні орієнтири та про сучасний медіаринок.
27 лютого 2018



Розкажіть, як виникла ідея робити мережу кіноклубів з освітньою правозахисною складовою?



Ідея створення кіноклубів Docudays UA виникла від бажання продовжити життя фільмам, які раніше демонструвалися в Україні винятково в програмі нашого кінофестивалю, а також кілька разів під час мандрівного фестивалю в регіонах.

Сам принцип кінофестивалю передбачає, що фільми демонструються один – максимум два рази. Приблизно стільки само в тому чи іншому регіоні. І було дуже прикро, що багато чудових фільмів не мали більше ні найменшого шансу зустрітися з українським глядачем. Адже в нашій країні майже немає системи демонстрації документального кіно, телеканали також не дуже палко бажають показувати такі фільми.

І ось уже фактично в перші роки існування фестивалю ми стали отримувати дедалі більше запитів від наших партнерів з регіонів з проханням показати той чи той фільм з минулих програм. Особливо це було потрібно громадським, правозахисним організаціям і навчальним закладам. Адже багато фільмів, окрім високої художньої й естетичної цінності, ще й мають великий потенціал для обговорення найактуальніших проблем. Але кожен показ вимагає отримання дозволів від авторів і продюсерів. Так і з’явилася ідея зібрати й випустити колекції кращих фільмів фестивалю минулих років. А для того, щоб ці фільми знайшли свою аудиторію, повинні бути певні «осередки», тобто місця, де можуть зустрітися глядачі і фільми. Зрозуміло, що найкращою моделлю могли стати кіноклуби в тих організаціях, які хочуть і можуть використовувати наші фільми у своїй повсякденній роботі. Це громадські та правозахисні організації, університети, школи. Були серед них і кіноклуби з давньою традицією. Окремий проект у нас відбувся з установами та навчальними закладами пенітенціарної системи. Тому що там наші фільми виявилися особливо необхідні, і, що не менш важливо, у цій системі працюють люди, які розуміють важливість діалогу з аудиторією мовою кіно.

З огляду на те, що в нашій країні ще немає такого досвіду (традиції), як дивитися фільми іноземною мовою із субтитрами, для аудиторії кіноклубів (особливо для школярів та глядачів в установах пенітенціарної системи) ми спеціально адаптовуємо фільми – озвучуємо їх українською мовою.

Ідею кіноклубів гарно сприйняли в середовищі не лише правозахисних організацій, а й дуже багатьох установ, що працюють з молоддю. Наприклад, бібліотеки, які таким способом намагаються розширити свої форми роботи з аудиторією, знайти нові сучасні інструменти.



Чи була модель, на яку ви орієнтувалися?



Я знайомий з роботою кіноклубів, що організовують кінофестивалі в багатьох країнах світу. Найцікавіший досвід, на моє переконання, у Празького кінофестивалю «Єдиний світ» (One World). Там кіноклуби створюють в університетах і старших класах. Зазвичай ці клуби працюють з ініціативи самих учнів. Кінофестиваль проводить для лідерів цих клубів щорічні зустрічі, навчання. А оскільки фестиваль One World має цілу мережу в різних країнах, такі клуби працюють і в Словаччині, і в Німеччині... Лідери цих клубів періодично зустрічаються, обмінюються досвідом. У нас подібна модель не може бути повністю скопійована. Передусім тому, що в українській системі освіти хоча й декларується учнівське, студентське самоврядування, але дуже часто все це має дуже декоративний характер, і студентам без допомоги дорослих буде дуже складно взаємодіяти з адміністрацією своїх навчальних закладів. У Варшаві мережа кіноклубів працює з університетами. Це не дуже велика мережа, що надає можливість демонструвати фільми онлайн, під час засідання клубу. Оскільки наші клуби працюють у найрізноманітніших куточках України й не скрізь є хороший Інтернет, ми у своїй роботі все ще спираємося на копії фільмів на DVD.



Якими були перші десять DOCU/КЛУБІВ?



Перші кіноклуби почали працювати на базі наших партнерських організацій майже у всіх регіонах України. Це були кіноклуби в Чернігові, Запоріжжі, Сумах, АР Крим. Одними з перших на ідею створення кіноклубів відгукнулися установи пенітенціарної системи. Мені зараз уже складно пригадати назви фільмів. Пам’ятаю, що першими були фільми українських документалістів. Трохи пізніше ця ініціатива оформилася вже в окремий напрямок роботи нашого фестивалю. І коли ми побачили, з якою геометричною прогресією стали надходити заявки, мимоволі виникло таке поняття, як «мережа кіноклубів».



Що, на вашу думку, найважливіше у форматі кіноклубу? Що вам ближче: мережева взаємодія, можливість для документального кіно проникнути в найвіддаленіші куточки країни, чи щось інше?



Основним фактором для відкриття кіноклубу є бажання людей працювати з документальним кіно. Дуже важливо, щоб керівники кіноклубів поділяли основні принципи фестивалю Docudays UA, нашу місію, працювали зі своєю постійною аудиторією, і, нарешті, керівники й модератори мали базові знання про права людини та володіли методикою аналізу аудіовізуального твору. Тому ми приділяємо велику увагу проведенню тренінгів для керівників кіноклубів і модераторів, постачаємо всі фільми відповідними методичними матеріалами, які готують наші експерти. Але ми не ставимо жодних критеріїв за кількістю членів таких кіноклубів. Статистика тут не відіграє визначальної ролі. Головне – компетентність, професіоналізм, якість.



Як у DOCU/КЛУБАХ поєднуються, на вашу думку, правозахисна частина й кінематографічна? Чи домінує якась із них для різних аудиторій?



Я б хотів, щоб ми подивилися на роль і місію наших кіноклубів трохи ширше. Точніше – подивитися на роль і місію кіноклубів у контексті сучасних тенденцій розвитку
медіа-ринку.

Сьогодні дуже важливо розуміти, щоб кожен фільм знайшов саме свою аудиторію. Тобто – точно розуміючи, хто є потенційний глядач того чи іншого фільму, дистрибуція планується так, аби фільм досяг саме свого – «правильного» глядача. Інакше кажучи, щоб глядач і фільм знайшли один одного. Важливим компонентом такої дистрибуції є неодмінна дискусія після фільму, можливість посилити ефект від побаченого обговоренням з аудиторією.

І як наслідок, ми говоримо про зміну ставлення до певних явищ, змін у суспільстві на основі тієї інформації, яку отримує глядач. Це може бути як на локальному, так і на глобальному рівнях.



Чи включена мережа кіноклубів у міжнародні мережі та чи плануєте ви міжнародний розвиток цього напрямку?



Поки такого завдання немає. Хоча цілком можливо, що з розвитком проекту культурної дипломатії See Ukraine, у рамках якого Docudays UA організовує покази й дискусії за кордоном, згодом сформуються осередки, у яких такі покази та обговорення стануть регулярними та виникне потреба у створенні постійно діючих клубів. Але в будь-якому разі, це вже будуть інші клуби. Адже якщо в нашій країні ми демонструємо кращу документалістику світу, то за кордоном наш основний інтерес – популяризувати й працювати винятково з українським документальним кіно та розповідати зарубіжному глядачеві про сучасну Україну.



Що для вас головний фідбек, результат роботи мережі DOCU/КЛУБІВ?



Я знаю дуже багато прикладів, коли перегляд фільму буквально змінював долю людей, коли після перегляду й обговорення фільмів народжувалися локальні місцеві ініціативи, які привносили позитивні зміни в життя громад.

Цього року буде спеціальний тренінг для регіональних партнерів, присвячений впливу документального кіно. Що для вас головний вплив документального кіно?

Я вже говорив про те, що сьогодні однією з головних тенденцій маркетингу документального кіно у світі є вміння точно визначити цільову аудиторію фільму й сформувати таку стратегію дистрибуції, щоб кожен фільм міг знайти саме свою аудиторію.

Дедалі актуальнішим у світі стає використання документальних фільмів про проблеми, пов’язані з правами людини, а також дискусій після таких показів – як найефективнішого інструменту для донесення ідей, просування змін у суспільстві. Цьогоріч ми хочемо дати можливість нашим регіональним партнерам почути й перейняти досвід наших давніх колег і партнерів з п’яти найвпливовіших фестивалів про права людини в регіоні, таких як Watch Docs (Польща), One World (Чехія), VERZIO (Угорщина) та CineDОС (Грузія).

І слід пам’ятати про три основні компоненти роботи із фільмами, які є обов’язковими як у межах кіноклубів Docudays UA, так і під час проведення Мандрівного фестивалю в регіонах: спільність принципів, знання своєї аудиторії, вміння організувати й провести якісне обговорення фільму, розширюючи межі побаченого. У всіх регіонах України представниками-регіональними партнерами фестивалю є найбільш впливові й авторитетні суспільні та правозахисні організації. Але зазвичай наші партнери не є фахівцями в кіно. І важливо допомогти їм зрозуміти, як найефективніше може працювати цей інструмент, зокрема для реалізації тих завдань, над якими вони працюють у своїх організаціях.

А тепер ще про один нюанс. Сьогодні в Україні трохи більше ніж 200 кінотеатрів. А наш Мандрівний фестиваль проходить у 250 населених пунктах (містах і селищах) України, демонструючи фільми більш ніж на 600 локаціях. Постійно працюють зі своєю аудиторією приблизно 200 кіноклубів Docudays UA.

Зважаючи на всі ці фактори, ми можемо впевнено говорити не тільки про формування інтересу й культури перегляду документального фільму, не лише про створення доволі конкурентної платформи цільової дистрибуції документального кіно, яка за своєю ефективністю та якістю взаємодії з аудиторією значно перевершує інші платформи, але й найефективнішого ресурсу, здатного нести суттєві позитивні зміни в Україні.



Які у вас стратегічні плани щодо розвитку мережі DOCU/КЛУБІВ?



Про дуже далеку перспективу говорити не буду. Але те, що хотілося б бачити найближчим часом – це щоб усі наші кіноклуби мали технічну можливість відмовитися від демонстрації фільмів на DVD й перейти до сучасної якості картинки. Щоб ми мали можливість створити великий запас найрізноманітнішого контенту, усіляких тематичних колекцій. А для цього потрібні кошти на технічне переоснащення кіноклубів, на купування ліцензій у власників прав на фільми.

Рекомендувати цей матеріал

X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль