Право на спілкування

07.06.2017
автор: Іванка Комасюк

Наше покоління людей третього тисячоліття, живе в такому темпі науково-технічного процесу, де кількість інформації кожні 3-5 років подвоюється. Ця неймовірна активність прогресу відбувається в умовах глобалізації світу та суцільної «інтернетизації» суспільства. Як за цими незворотними процесами не втратити особистість, здатну адекватно реагувати на будь-які зміни навколишнього світу і, головне, формувати людину, відкриту для активного спілкування в різних сферах життя? Як не втратити людину? Ось що хвилює сьогодні. Найсуттєвіша ознака, яка вирізняє людину від усього живого, - це здатність використовувати мову як засіб спілкування, це неоцінений дар, яким ми наділені за умови життя серед собі подібних.     

Тема моєї роботи тісно пов’язана із гаслом Конвенції ООН про права інвалідів: «всі різні – але всі рівні».

Як майбутнього юриста, мене цікавить ряд питань, що стосуються спілкування та взаєморозуміння. Споконвіків у світі, де живуть люди, існує мова, як засіб спілкування, спосіб вираження думок, почуттів, емоцій. Без мови здавалося б наше існування не повноцінне. Я ж хочу розглянути мову як форму спілкування в більш широкому розумінні, до якого ми звикли.

Без спілкування в соціумі неможливо жити, але якщо людина не може спілкуватися через те, що глуха або німа, що тоді? В таких випадках по відношенню до цих людей безглуздо говорити про різноманітність мов різних народів. Чи то англійська, іспанська, російська та арабська, адже в цих громадян своя, невербальна мова спілкування за допомогою жестів та тіла.

Питання невербального спілкування постало ще у давні часи, і цікавило провідних діячів багатьох поколінь від Аристотеля, Піфагора, Дарвіна до теперішнього часу. Даючи аналіз історії, ще у Законах 12 таблиць, які складали перші юристи, можна побачити, що законодавець не робив розмежувань між глухонімими, сліпими, божевільними та недорозвиненими людьми. Права таких людей повністю обмежувалися, вони визнавалися недієздатними, тому їм назначали опікуна. Люди з вадами у здоров’ї, протягом багатьох поколінь не наділялися необхідними правами. Вважалося, що таким чином суспільство буде більш захищене.

І лише у XVI ст. відношення до глухонімих змінюється, заперечується гіпотеза, що глухі не можуть навчатися,  у 1620 р. публікується перша книга сурдопедагогіки в Іспанії, Ж. Боннет , а у 1770 р. в Франції відкривається школа для глухонімих, відбувається революція у сприйняті людей з вадами.

Дивлячись на ситуацію невербального спілкування уXXI ст. беззаперечно можна сказати, що мова жестів необхідна та користується широким попитом у всьому світі. Згідно з статистикою приблизно 10% всього населення планети має вади із слухом,а це біля 500 мільйонів людей.[2]

 Жести можна розуміти не тільки як мову спілкування для глухонімих, а як спосіб передачі інформації усіх людей незалежно від мови, раси, кольору шкіри, національності. Наприклад «спілкування» на дорозі, коли регулювальник показує жестами сигнали для автомобілістів, які є обов’язковими для виконання. Також яскравим прикладом є жести під час війни, коли солдати розуміють один одного без слів, адже будь-який зайвий шум може коштувати їм власного життя.

Для вирішення таких проблем, що розмежовують нас з тими людьми, в яких проблеми із слухом, зором потрібно ретельно підходити до методів навчання, викладання, щоб кожен індивід міг себе реалізувати у тій чи інші сфері. Тобто створювати більше спеціальних шкіл, університетів, спеціальної літератури, якої в світі доволі мало. Глухим та глухонімим - це книги та можливість дивитися телебачення з сурдоперекладом, який зараз майже не зустрічається. Для людей з проблемами зору - це «книги що розмовляють» та книги, де можна руками відчути, про що вони читають і максимально використовувати шрифт Брайля на всіх продуктах харчування, ліках, книгах, журналах. На мою думку було б доречним запровадити у звичайних школах та університетах спецкурси з мови жестів для того, щоб всі люди могли на базовому рівні розуміти жести глухонімих. Це б полегшило наше співіснування та можливість краще розуміти один одного. Адже не тільки люди з вадами здоров’я повинні пристосовуватися до нас, а і ми повинні робити кроки назустріч.

Довгий час в світі існували стереотипи, щодо можливостей глухих,німих чи сліпих людей,  їх здатність навчатися, працювати тощо. Тому я на зразках покажу міжкультурний зв’язок, взаєморозуміння та значення мови жестів для суспільства. Серед них політики, юристи, письменники, художники тощо. Яскравим доказом у США є Клаудія Гордон – перша глуха чорношкіра жінка адвокат, яка є досить успішною та впливовою. Адам Коса з Венгрії  у 2009 році був обраним до Європейського Парламенту. У Бельгії це Хельга Стівенс двічі обрана депутатом Фламандсього парламенту. А от Дархан Уразалієв з Казахстану став першим і поки єдиним глухонімим волонтером на Універсіаді 2017 року. Це свідчить про глобальні зміни, які почали відбуватися і будуть активно розвиватися найближчим часом.

Щодо  власного досвіду у спілкуванні жестами то це  насамперед історія, яка трапилася з моїм другом з Одеси, його батьки з народження глухонімі, а він має абсолютний слух. Дуже цікаво спостерігати за тим як спілкується син з батьками, які ніколи не чули його голосу, та як жести передають всі емоції, слова, враження. Спілкування та розуміння його батьків спочатку було доволі важко сприймати, але вони такі ж самі люди як і ми. Ці люди дуже позитивні, щирі, добрі і відкриті до нових вражень та ведуть активний спосіб життя. У сучасному соціумі надзвичайно важливо сприяти для взаєморозуміння усіх людей, незважаючи на відмінності всіх індивідів у моральному та фізичному аспектах.

Увага до кожної людини виявляється в умінні слухати й чути. Чи вміємо це робити? Уміння слухати потребує певних навичок: візуального контакту, емпатії, уміння зосереджуватися, не відволікатися, спрямовувати увагу на зміст інформації. Чуйний слухач уміє активно використовувати навіть своє мовчання та експресивні реакції або емпатійне активне слухання . Це все прокладає шлях для довірливого спілкування, яке можливе лише з тією людиною, яка нічим не загрожує. Демонстрація своєї відкритості, довірливості, щирості за допомогою мови, жестів, міміки – це шлях до гуманізації суспільства.    

Людина така маленька у величезному глобальному світі. Людина така велика своєю здатністю впливати на цей світ. Шукаймо людей через слова, жести, міміку, емоції. Хай слугують цьому прекрасні книги, розумні фільми, прониклива музика, неповторний театр. Але в першу чергу трудитися потрібно над власним «Я» на шляху до спільного «Ми».

 

Використані джерела

  1. Аллан Пиз, Барбара Пиз (1978)Язык телодвижений.
  2. http://uho.com.ua/ru/statistics

 

 

Рекомендувати цей матеріал

X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль