«Відкритий доступ». Спеціально не для телебачення

25 березня в Києві в рамках міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA відбулася прем’єра документального фільму-альманаху «Відкритий доступ».

Як і обіцяв режисер та ідеолог проекту Володимир Тихий, вийшов дотепний і сумний фільм про «ситуацію, типову для кількох регіонів України, коли вводиться щось нове і треба грати за цими правилами, але все відбувається дуже повільно». Її показано в п’яти різнопланових історіях на прикладі українських громадян і журналістів: «Межигір’я», «Афганець», «Школа», «Дім з химерами», «У кутку».

Прем’єру вітали бурхливими оплесками. У переповненій ущерть Червоній залі Будинку кіно зібралися журналісти, кінокритики, продюсери.

Планувалося, що «Відкритий доступ» презентують ще влітку. Однак авторам новел довелося зачекати відповідей на інформаційні запити своїх героїв. А потім світову прем’єру вирішили влаштувати саме на Docudays UA.

Відкриває альманах новела Володимира Тихого «Межигір’я», де йдеться про резонансне розслідування оглядача «Української правди» Сергія Лещенка. Нагадаємо, глава держави публічно обіцяв показати свої маєтки журналістам, але в гості запросив кількох обраних.

«Межигір’я» цементують яскраві епізоди. До історії увійшли й кадри відео з президентом Віктором Януковичем, що транслювалися в ефірі загальнонаціональних телеканалів, й ексклюзивне відео з робочих буднів Сергія Лещенка чи святкування дня народження його колеги Мустафи Найєма. Із їхніх живих фраз режисер викладає портрети відомих журналістів. Відтепер для широкого загалу цілком ясно, що вони - живі люди. Ось Мустафа Найєм іронічно звертається до Дарки Чепак, як «Дария Александровна», а на відео з наступної прес-конференції кричить: «Покажи список!». А Сергія Лещенка ми бачимо часом у комічних ситуаціях. Так, високий на зріст журналіст сягає фотоапаратом за огорожу «Межигір’я», під акомпанемент голосу Олени Притули: «Серёжа! Не надо их провоцировать!».

Весела часом новела «Межигір’я» не завершується хепі-ендом. Однак вона працює на інтерес глядача до альманаху: польові спостереження за роботою журналістів не спонукають до атмосфери лаунжу, натомість налаштовують на сарказм.

Дістався глядачам альманаху також і дебют у документальному кіно тележурналіста Сергія Андрушка. У новелі «Школа» він демонструє національні особливості спілкування з представниками місцевої влади. Режисер підійшов до справи з гумором і системно вивчивши проблему. З першим у мешканців містечка Ромодан на Полтавщині трохи сутужно: не до сміху, коли місцеві школярі щодня перетинають півтора десятка колій, по яких проходять швидкісні потяги. Місцеву школу закривають, бо Закон про доступ до публічної інформації блідне перед маєстатом місцевих можновладців. Однак приклад ромоданців надихає мешканців інших сіл регіону, і їхні інформаційні запити - а може, саме молитви - не лишаються без відповідей.

Знайома глядачам за «Мудаками. Арабесками» Жанна Довгич цього разу відзняла кафкіанський трилер у мініатюрі. Її герой, добре знайомий журналістам корінний киянин Олександр Глухов, обстоює садибу відомого художника Олександра Мурашка. «Дім із химерами» - лише одна, та вельми показова історія нищення історичного Києва забудовниками.

До знайомства зі своїм героєм витончена режисерка жодного разу не була в суді. Однак за дев’ять місяців роботи над новелою відкрила для себе чимало нового. «Я була вражена ставленням до людей і помічниками суддів на 15-сантиметрових підборах», - розповідає Жанна Довгич. І саме в цих кабінетах найчастіше доводилося шукати образи новели. «Хотілося більше живого життя, однак більше склалося з прямою мовою героя. Він у нас вийшов філософом, який не просто говорить, а щодня діє: щодня якщо не запити, то суд. Його будинок і суди - його щоденне життя», - каже режисер.

Одним із дійових осіб «Дому з химерами» виступив ведучий «Свобода слова» каналу ICTV Андрій Куликов. Впізнаєш його не відразу: тут журналіст постає в образі Олександра Мурашка на акції художників «Мурашко comes back». Підбурила її учасників відома в мистецьких колах продюсер альманаху «Відкритий доступ» Аксиня Куріна. Андрія Куликова, за словами режисера, вмовляти не довелося. «Таким чином, ми теж долучилися до вирішення проблеми героя», - не приховує задоволення Жанна Довгич.

Діамант колекції - колоритна розповідь «У кутку» відомого документаліста Дмитра Тяжлова. Оповідаючи, як мешканці села Панасівка на Полтавщині добиваються автобуса хоча б раз на тиждень, режисер влучає в сонячне сплетіння терплячих місцевих мешканців. Процедура вирішення транспортного питання, реакція селян на прохання зазначити підпис на аркуші з інформаційним запитом, хвилювання чиновників під час доповіді - складові стану громадської думки, яких сухими моніторингами не охопиш. Довершують стрічку типажі, які режисер знайшов на Полтавщині. «Цей фільм з атмосферою, і більше ніж на соціальну тематику. Це абсолютно інтернаціональне кіно», - каже Володимир Тихий.

Шеф-редактор «Телекритики» Наталія Лигачова оцінює альманах коротко: «Молодці!». Й аргументує: «Можна сперечатися про художні переваги й недоліки кожного з п’яти фільмів. Вони не рівноцінні, та й робили їх і імениті вже режисери, й імениті, але журналісти... Але все ж найважливіше в цьому проекті - його величезна соціальна значущість. Він показує, що люди можуть самі чогось добиватися - це перше. Домагатися, використовуючи закони - друге. Ті закони, в ухваленні яких є велика заслуга громадських організацій - третє. Фільми показують також зміну свідомості самих їхніх героїв прямо в процесі зйомок - як, скажімо, новела про афганця. Ми бачимо, як герой поступово розуміє, що й у власному житті можна намагатися вирішити проблему власними силами, якщо її не хоче - хоча й повинна б - вирішити держава».

Альманах цікавий для перегляду і з документальної, і з громадянської, і з філософської точок зору.