Права людини в Україні

Концепція прав людини включає в себе дві складові цієї ідеї, дві групи прав. Перша полягає у тому, що невід’ємні й невідчужувані права належать людині тому, що вона людина. Це моральні, або природні права, які випливають з самої людської природи кожного індивіда, і призначення їхні у тому, щоб підтримувати в людині почуття власної гідності. Друга включає юридичні права, що встановлюються відповідно до нормотворчих процесів, які відбуваються як на національному, так і на міжнародному рівні. Основою подібних прав є згода тих, на кого вони поширюються, тобто згода суб’єктів, у той час, як основу першої групи прав складає природний порядок.

Права людини – це невідчужувані свободи та права особи, які індивід отримує в силу свого народження, основне поняття природного і взагалі будь-якого права в цілому. Права людини охоплюють громадянські права і політичні свободи, економічні, соціальні та культурні права, також права спільнот, тобто дітей, жінок, національних меншин, народів тощо. До певної міри. Можна говорити і про права людства. При поширенні прав людини на спільноти вони не відчужуються від індивіда, вихідним залишається визнання самоцінності всіх індивідів, що складають ту чи іншу спільноту.

Кожна суверенна держава найбільше цінує і дбає про своїх громадян, які роблять усе для того, аби держава процвітала й розвивалася. Україну населяє майже 46 млн. населення. Та чи можемо ми сказати, що кожен із тих 46-ти захищений законом? Чи можемо ми стверджувати, що держава дбає про своїх громадян, надаючи всім одинакові права та обов’язки? Чи немає у нас розбіжностей між реальним життям і законами?

Коли ми уважно вчитаємось у розділ ІІ Конституції України «Права та обов’язки людини і громадянина», то побачимо велику розбіжність між написаними там і реальним станом справ у житті. Якщо політичні права громадян України більш-менш захищені й державою дотримуються, то в царині особистих, економічних прав ми маємо деякі проблеми. Так, у статті 24 записано: «Громадяни є рівними перед законом». Та чи насправді це так? Де ця рівність, про яку йдеться у цій статті? Чому влада закриває очі на ті порушення, які дозволені можновладцям? Завдяки засобам масової інформації ми маємо можливість дізнатися, як, так звані «мажори», – депутати, чиновники різних рангів дуже часто порушують закони, правила дорожнього руху і навіть убивають людей. Наприклад: депутат О. Омельченко збив на смерть на пішохідному переході людину. І що?! Справедливість закону восторжествувала?

У статті 41-47 записано: «Право володіти своєю власністю». Але ми на кожному кроці чуємо про рейдерські захоплення, незаконне відчуження приватної власності, убивства одиноких пенсіонерів з метою захоплення їхніх квартир. І що ж, суди захищають права громадян? Питання спірне. Більше того, Верховна Рада прийняла закон, згідно з яким дозволяється відчужувати приватну власність громадян в інтересах держави. Думаю, під цей закон можна підвести будь-яке незаконне захоплення власності.

У статті 43 записано: «Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення». Та ми знаємо, що тут завжди є порушення. Звільняють «неугодних» робітників, учителів, лікарів і т.д. Люди роками ходять по судах, ті інколи їх поновлюють, але справа далі не рухається. Останній приклад – звільнення 15-ти робітників однієї установи на Сході України тільки за те, що вони розмовляли українською мовою!

У статті 46 читаємо: «Пенсії є основним джерелом існування, мають забезпечувати достатній рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму встановленого законом». Насправді мільйони пенсіонерів ледь зводять кінці з кінцями, виживаючи на мізерну пенсію, якій далеко до прожиткового рівня, та й нарахування пенсій, я вважаю, є несправедливим. Моя бабуся, яка 32 роки віддала роботі на педагогічній ниві, сьогодні отримує таку ж пенсію, як і ті пенсіонери, які не працювали жодного дня! То де ж тут справедливість? Та й на цей мізер, який спромоглася держава пенсіонерам, вижити годі. Харчуються будь-як, мерзнуть в холодних квартирах, без світла, бо нічим платити за комунальні послуги, не можуть купити такі необхідні для них ліки. От вам поділ на так званих «білих» і «чорних» пенсіонерів. Прості люди, які чесно і віддано пропрацювали на благо країни, отримують мізерну пенсію (50% від заробітку), а так звана «еліта», просидівши 5-10 років у Верховній Раді чи деінде, добряче нашкодивши державі або ж відверто зневажаючи українську державність, її історію, мову, заробляють пенсію 10-100 тис. гривень. Для їхнього пенсійного забезпечення існує понад 20 законів і нормативних актів.

А так звана «недоторканність», що дозволяє відверто порушувати чиновниками, депутатами, суддями закони, норми Конституції, права і свободи громадян? Скільки злочинців переховується від правосуддя, скільки понівечено людських доль, скільки пролито материнських сліз!

Окремо слід звернутися до статті 49, де записано: «У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безплатно». Усі ми прекрасно знаємо, що в нас немає безплатної медицини, що лікар, який проголошував клятву Гіппократа, ніколи не підійде до хворої людини, якщо ти йому не заплатиш. Переглядаючи «Критичну точку» на каналі Україна, ми бачимо, що в нас дуже на низькому рівні професійність лікарів. Вони порушують основну заповідь лікаря «не нашкодь». Від такого лікування щороку помирають тисячі малюків, тисячі людей стають каліками й не останню роль у тому, що в Україні скорочується кількість населення, відіграє медицина. Справедливості ради, варто зауважити, що все таки є лікарі, котрі, незважаючи на мізерну заробітну плату, недофінансування, чесно й добросовісно виконують свою нелегку роботу.

У статті 55 Конституції України ми читаємо: «Права і свободи людини захищаються судом». Однак, направду до ефективного судового захисту ще далеко. Ні для кого не секрет, що більшість суддів, насправді, не служать закону. Згадаймо справу голови Апеляційного суду м. Львова І. Зварича та звернімось до сюжетів «Критичної точки» телеканалу Україна. Механізм захисту прав людини в нашій країні є неефективним. Більше того, він є злочинним. Чи засуджений хоча б один чиновник за скоєння дорожньо-транспортної пригоди? Чому Україна посідає одне з перших місць щодо корупції? А згадаймо передвиборне гасло В. Ющенка: «Бандити сидітимуть у тюрмах!». Сидять, та не там, а в посадових кабінетах.

Захист прав і свобод людини – це відновлення порушеного правового статусу, притягнення порушників до юридичної відповідальності. Але в більшості випадків порушником прав людини виступає держава, де домогтися справедливості дуже важко. Наші суди взагалі не розглядають таких справ, тому люди нерідко звертаються до Європейського суду, шукаючи там справедливості.

Унаслідок політичного протистояння ситуація з правами людини в Україні погіршилась. Про це заявляють правозахисні організації, які представили щорічну доповідь «Права людини в Україні-2006» . Єдина зміна на краще, яку фіксують правозахисники, – це те, що в Україні повною мірою реалізовано свободу зібрань. Період політичного протистояння, який закінчився повномасштабною політичною кризою, не сприяв захисту прав людини. Про них опоненти, зайняті взаємопоборюванням, згадували хіба що для виправдання своїх дій та здобуття політичних вигод. Як констатують правозахисники, політичне протистояння вкрай негативно позначилось на незалежності судової влади. Посилилось рейдерство, а право власності виявилось незахищеним. Зріс адміністративний тиск, поменшало свободи слова та прав журналістів, особливо в регіонах, почастішали випадки насильства на расовому та етнічному ґрунті. Взагалі рівень агресії та насильства в українському суспільстві зріс у 2006-2007 роках, зазначають правозахисники, пов’язуючи це знову-таки з жорстокістю політичних баталій.

Особливо катастрофічна ситуація в правоохоронних органах, де актуальною залишається проблема катувань. «Міліція є більше репресивним органом, ніж органом, який захищає права і свободи. У перші 72 години фактично громадянин є беззахисним перед міліціонером. Будь-який міліціонер може зробити з цією людиною все, що завгодно».

Щоб не допустити порушення прав людини співробітниками міліції, необхідно в таких випадках встановлювати відеоспостереження в райуправліннях міліції, у приміщеннях, де громадяни залишають свої скарги на діяльність працівників міліції та пишуть заяви про вчинені проти них злочини та інше. При цьому, як наголошують правозахисники, потерпілі бояться скаржитися, бо єдиним наслідком скарг стають нові катування.

Досі не вжито ефективних заходів з протидії тортурам у міліції. Прокуратура розглядає скарги на дії правоохоронних органів поверхово й упереджено. Торік за різні форми застосування тортур та інших насильницьких дій збоку працівників правоохоронних органів прокуратура порушила 127 кримінальних справ, половина яких направлена в суд. Проте, за даними Державної судової адміністрації, за зазначеною статтею КК не була засуджена жодна людина.

Актуальна також проблема: стеження силових структур держави за її громадянами та інші втручання в приватне життя. Поширене порушення, а саме втручання в спілкування людей, яке відбувається за допомогою різних технічних та електронних засобів, листування тощо, які виникають у результаті значних масштабів перехоплення повідомлень (телефони, електронна пошта, контроль трафіка в реальному часі). Закону, що регламентував би такі заходи, немає.

Щоб не допустити порушень прав людини з боку державних органів, необхідно посилити контроль за діяльністю міліції та інших органів виконавчої влади за допомогою таких органів, як служба безпеки України, Департамент внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України, прокуратури, але повністю це не вирішить даного питання, оскільки в діяльності цих органів також є порушення прав людини, які приховуються від громадськості.

Має бути повна взаємодія всіх органів державної влади, щоб не було узурпації жодної з гілок влади та взаємодопомоги. При всій складності даної проблеми стосовно захисту прав необхідно робити певні кроки, які допоможуть людині захистити свої права. Слід реформувати судову гілку влади шляхом розширення штату кваліфікованих та професійних суддів, які б щороку підтверджували свою кваліфікацію, а також посилити нагляд за законністю прийнятих у судовому порядку рішень та ухвал суду.

Анастасія Гбур, учениця, с.Двірці Львівської обл