Суддя та довершений суперкомп’ютер разом приймають рішення. Як вам подобається така ідея?

(З робіт учнів - фіналістів Восьмого Міжнародного конкурсу учнівських та студентських творів-есе «Права людини – моя власна думка»)

Ідея створення проекту гармонійної співпраці людського генія та найсучасніших комп’ютерних технологій є популярною протягом останніх десятиліть. У багатьох сферах такий симбіоз вже функціонує і , зазначимо, функціонує успішно. Тоді чому б не спробувати такий варіант кооперації і у суддівській справі?

Не так швидко... Адже така співпраця є зовсім недослідженою, і її наслідки можуть бути абсолютно непередбачуваними. А це може призвести до серйозних проблем.

У таких випадках завжди краще доручити справу професіоналові. Тому я вирішив звернутися з цим питанням до мого давнього знайомого Шерлока Холмса, відомого приватного детектива.

…Коли я зайшов до нього, він, як завжди, покурював свою трубку. Холмс доволі меланхолійна людина, проте коли справа доходить до розгадки якоїсь справи, – він спалахує, неначе сірник!

– Доброго дня, Шерлоку! – привітався я.

Але мій друг промовчав у відповідь. Здавалося, він мене не помічав.

– Холмсе, ви в нормі? – перепитую в нього

–О, це ви! – він, здається, таки мене помітив. – Яким вітром вас занесло до моєї скромної оселі? І що ви робили у бібліотеці перед тим, як зайти до мене?

–Шерлоку, я маю до вас одну цікаву справу! Гадаю, ви не встоїте перед такою загадкою, – почав я. – Але стоп! Як ви дізналися про те, що я був у бібліотеці?

–Та це ж елементарно! У вас помітні значні складки на штанах під колінами. На вашому піджаку вже осіла пилюка. Це значить, що ви довго сиділи у місці, де безліч речей, які збирають порох. І, знаючи ваші уподобання, я думаю, що ви були в бібліотеці.

–Чорт забирай, Холмсе! Скільки років я вважаю себе вашим другом, а проте ніяк не можу звикнути до цього! – і я розсміявся.

–Добре, добре! А тепер розкажіть мені, що там у вас за справа!

Я коротко розповів йому зміст загадки.

–Он воно як! – його очі спалахнули бісиками. – Такої цікавої справи в мене давно не було! Тут не може бути жодних вагань. Я беруся за неї, і беруся негайно ж!

Звичайно, я розумів весь, так званий , , потенціал цікавості, , цієї справи, проте не очікував, що вона справить таке враження на Холмса.

–Секундочку, Холмсе! Невже не вартує спершу посидіти та обдумати, як нам діяти?

–Поговоримо в кебі! – кинув Холмс, одягаючи свій строкатий коричневий плащ.

Ми сіли до кебу, і Шерлок ознайомив мене зі своїм планом.

–Розумієте, мій друже, щоб підійти до такого складного питання, варто спершу зануритися в історію! Адже минуле – це ключ до майбутнього!

Я закивав головою. Насправді, мені іноді було важко встигати за летом думки Холмса, проте зараз все було чітко.

–А куди ми їдемо, Шерлоку?

–До Історичного Архіву України! – відказав мій друг.

За декілька хвилин кеб зупинився перед величезним старим будинком. Ми минули охорону, прочинили важкі дубові двері й увійшли в тьмяне приміщення. На гігантських стелажах лежали тисячі документів, книжок, зшитків.

–Холмсе, але ж ми можемо провести тут цілий тиждень! – здивувався я.

–Ні, друже. Я знаю, що шукаю.

Холмс, приставивши драбину до одного зі стелажів, дістав велетенську запилюжену книгу «Історія судочинства в Україні».

–Зараз подивимося… – і Холмс розгорнув книгу. – «Історія судочинства в Україні бере свій відлік ще з часів Енеоліту. Саме тоді, 3-4 тис. р. до н.е. трипільці, які вважаються нашими першопредками, запровадили перші закони. Вони ще не мали писемної форми, проте вже існували у формі звичаїв. На той час у суспільстві панував лад патріархату. Тож усі спірні питання вирішував вождь племені…»

–Ви знали про це, друже? – спитав Шерлок.

Я заперечливо похитав головою.

–Ідемо далі! – продовжував він, – «У Антів, войовничих племен, які населяли наші землі у 4-7 століттях н.е. на той час уже сформувалися певні військові закони, які також існували у формі звичаєвого права. Всі питання вирішували на зборах воїнів, адже в антів на той час панувала так звана Варварська Демократія.

У слов’янських племен 7 століття відбулися вже певні урізноманітнення права. У різних племен закони могли значно відрізнятися. Але завжди всі питання вирішував вождь…»

–Неймовірно, неймовірно… – Холмс був наче загіпнотизований. – «Перші писані закони почали формуватися за часів Ярослава Мудрого. Згодом його сини у 1072 році створилиидали кодекс «Правда Ярославичів». Великий князь Мономах за своє життя доповнив його і 1116 року видав «Устав». Наступні значні зрушення в законодавстві та судочинстві відбуваються аж у 16 столітті. Тоді один за одним виходять три Литовські статути, які регламентують права народу. З того часу судові питання вирішувала шляхта, яка й виступала як судова інстанція».

–Далі, далі! – це вже я нетерпляче підганяв Холмса, шарпаючи його за рукав, щоб він перегорнув сторінку.

–«…З кінця 18 століття українські землі були розділеними. На територію Австро-Угорщини серйозно вплинув «Кодекс Наполеона» 1804 року, в основі якого був патернолістичний принцип. Це означало, що всі повноваження «родинного» судді передавалися Батькові, як голові сім’ї. На території ж Росії у 1864 відбулася судова реформа. З цього часу рішення ухвалював суд присяжних…»

Холмс закрив книгу, витер полою піджака пилюку з неї і поставив на місце.

–Любий мій друже, це просто вражаюче! З цієї чудо-справи я дізнаюся стільки нового!

–О Шерлоку, я теж!

Ми обидва були в захопленні. Тут я схаменувся.

–Але ж, Шерлоку! Яке усе це стосується нашої справи?

–Мій любий друже, ви, як завжди, нічого не помічаєте. Ну скажіть, будь ласка, мені, який висновок можна зробити з прочитаного?

Я знизав плечима: а й справді, який?

–А висновок, мій друже, один, і досить простий. Упродовж історії судової системи законодавцем і виконавцем була лише одна істота. Це була Людина!

І тут я ніби прозрів! Ось до чого вів Холмс!

–Тобто ви, Шерлоку, маєте на увазі, що лише людина може приймати справедливі рішення? І лише людина повинна вирішувати долю інших людей?

–Любий друже! Ви не зовсім правильно зрозуміли мої слова. Адже згадайте, ці рішення не завжди були справедливими! Насправді, я лише мав на увазі, що ваше питання є надважливим і може суттєво вплинути на долю людства. Історія дала нам зрозуміти, що в центрі всієї системи стоїть Людина!

–Блискуче, Холмсе! Проте це не дає ніякої відповіді!

–Мій друже, не все може давати відповідь одразу. Для початку ми підтвердили актуальність нашої теми. Що ж, рухаймося далі!

–Куди зараз? – запитав я, але Холмс вже прямував до виходу.

Ми зловили кеб, заскочили в нього, і Холмс шепнув щось візникові.

–Зараз нас чекає довга дорога, друже! Я попрошу вас трохи помовчати, а тоді я вам розповім, що ми робитимемо далі.

Холмс склав кінчики пальців і занурився в роздуми.

Я знав такий стан мого друга, тому нічого не розпитував і відвернувся до вікна.

Час повз, неначе змучений равлик, тож коли ми, нарешті, зупинились, мені здалося, що минуло не менше трьох годин. Ми стояли навпроти невисокого гарного будинку, з клумбою перед ґанком і акуратно підстриженим газоном. Холмс попросив візника почекати, і ми підійшли до дверей.

–Шерлоку, де це ми?

–Мій друже, ми зараз перед дверима Олівера Уенделла Холмса, одного з найвизначніших юристів світу, який по сумісництву доводиться мені старшим братом. Гадаю, він зможе підказати нам відповідь на це питання!

Двері відчинив чоловік у чорному плащі та картатому светрі. У нього було сиве волосся та сиві вуса. Вигляд він справляв бувалої людини.

–Добридень, Олівере! – кинув Холмс.

–Шерлоку! Який я радий! Невимовно радий! Яким вітром тебе занесло до моєї оселі?

–Олівере, мені потрібна твоя допомога в одній складній справі. Мій друг зараз швидко викладе тобі суть.

Я переповів зміст питання знову.

–Цікаво, цікаво… Завдання не з простих, – сказав Холмс Старший. Він схрестив ноги і склав пальці точнісінько так, як це робив Шерлок, і замилився.

На якийсь час запанувала тиша. Шерлок замислено втупився в камін. Я розглядав обох братів. Вони були схожими, неначе дві краплі води. Раптом Олівер нервово кашлянув і змінив позу.

–Ну, що ж! Завдання, звичайно, не з легких! Проте рішення знайти можна. Спершу ідея співпраці комп’ютера та людини мене навіть обурила. Проте добре поміркувавши, я мушу сказати, що змінив свою думку. Розкажу вам дві історії.

За своє життя я мав немало заплутаних справ, і всі були успішними. Однією з них була справа ЛаМаркуса Гордона, залізничника, якого підозрювали у викраденні трьох тисяч фунтів із головного бюро залізничної компанії Тортона. Справа була справді заплутаною, зачіпок було надзвичайно мало, а якщо відверто, – то й зовсім не було. Єдиним свідком була консьєржка, яка бачила невисокого чоловіка, який заходив до контори ввечері, вбраного в усе чорне, і з темною хустиною на обличчі. Але її здивувало, що та частина обличчя, яку було видно з-під хустини, була надміру блідою, ба навіть жовтою. Такими ж були його зіниці. Як ви, мабуть, знаєте, це все явні симптоми хвороби Боткіна, або так званої жовтяниці.

–І що ж?

–Коли за три дні цього Гордона спіймали і привели до суду, він був білий, як крейда. Алібі на цей вечір у нього не було. Все вказувало на те, що злочин скоїв саме він. І якби справу вів комп’ютер, то вердикт був би негайним і остаточним – винний. Проте не в традиціях нашої сім’ї приймати швидкі рішення. Я відклав вирішення справи на один день і провів власне розслідування. Виявляється, ЛаМаркус був блідим зовсім не через жовтяницю. Бідолашний страждав на авітаміноз і пив морквяний сік, а до того ще й перед самим судом посварився із дружиною, пішов у сусідній бар пропивати заробіток. На суді була присутня його дружина, тож він побоявся це розповісти публічно. Згодом справжнього грабіжника знайшли. Тож я врятував невинну людину від в’язниці.

–Неймовірно! – сказав я вголос.

–Тож, як бачите, сам комп’ютер у цій справі не справився б! Проте є й інший приклад із моєї практики. Одного хлопчину, здається, його звали Девідом, звинуватили в крадіжці документів свого господаря. Його посадили до камери на час, поки велося розслідування. Справа була такою глухою, що потрібно було цілих три місяці, щоб довести, що хлопчина невинен. Проте за цей час Девід встиг повністю зіпсувати собі шлунок у камері та ще й пропустив 55-ліття батька. Як ви вже зрозуміли, нічого він не крав. Було це так: хтось викрав документи із столу директора однієї фірми доставки золота. На місці злочину було знайдено таємниче послання на якійсь невідомій мові. Хлопчина вивчав грецьку та албанську, тож підозра відразу впала на нього. І хоч як Девід твердив, що це не він і що лист ні грецькою, ні албанською мовами, довелося чекати експертів із цих мов. Зрозуміло, це не була жодна із них. Після довгої тяганини таки з’ясувалось, що це послання на ефіопській, яке залишила коханка господаря, з якою він познайомився під час одного із тривалих плавань. Звичайно, на все це потрібен був час. І якби надсучасний комп’ютер проаналізував це миттєво, не потрібно було б і цілого дня, і Девід би не потерпав від гастриту чи ще чогось.

Отож, я можу зробити один висновок, друже мій! Ця ідея є хорошою і вартісною, але лише за умови, що комп’ютер буде виконувати лише дорадчу функцію, а основне рішення завжди буде за людиною. Ось така моя думка!

–Олівере, Олівере! Ти не змінився ні на йоту. Дякую тобі! Без тебе це питання не підкорилося б нам так швидко.

Мені здалося, чи Шерлок справді визнав, що хтось мудріший за нього?

–Щодо мене, пане Олівере, то я слухав із роззявленим ротом і мушу визнати, що ваш висновок є об’єктивним, простим і правильним. Тепер я ваш боржник! – я не міг стримати свого захоплення.

–Та що ви! Ціла приємність для мене. Заходьте, коли буде час, а то мені одному сумно…

Ми пообіцяли, що будемо навідуватися частіше, і сіли в кеб.

–Любий друже, здається, мій старший брат розкрив цю справу повністю. Тут ніби вже й немає що додати.

Холмс мав засмучений вигляд.

–Звичайно, Холмсе, але без вас ми б також не справилися, – спробував якось утішити його.

–Друже мій, усе, чого я навчився, – я навчився від Олівера. І тому вам не варто мене заспокоювати, – він ніби читав мої думки. – Насправді, я, як і ви, в захопленні від мого брата. Але вже сутеніє. Час додому.

Так завершилася наша захоплююча мандрівка. Вона принесла нам немало задоволення, але головне – вона дала відповідь на питання, яке не давало мені спокою.

Отже, співпраця судді з комп’ютером буде надефективною, проте лише за умови, коли людина залишить за собою право на останнє слово. Тоді цій, так би мовити «парі», під силу будь-яка справа, навіть найскладніша.

Додаток від автора: У цьому невеличкому есе вжито безліч деталей, які було б варто пояснити.

Шерлок Холмс – персонаж, вигаданий Артуром Конан Дойлем. Деякі деталі із його життя додумано мною.

Олівер Уенделл Холмс (англ. Oliver Wendell Holmes, 8 травня 1841, Бостон – 6 травня 1935, Вашингтон) – видатний юрист, суддя, член Верховного суду США. Ніякого зв’язку з Шерлоком Холмсом, звичайно, він не має. Це лише моя вигадка. Так само хочу додати, що деякі деталі можуть не відповідати дійсності. Історичні факти базуються на реальних подіях та на припущеннях істориків.

Гнат Забродський, учень,
м. Льві