Facebook-покоління (Generation FB)

The New York Times

"Яка в мене адреса електронної пошти?" Хлопець дивиться на мене, ніби я щойно запропонувала йому тримати зв’язок за допомогою поштових голубів. "Що, Ти не маєш електронної скриньки?" – перепитую я. "Звісно, маю. Але я використовую її тільки для спілкування з батьками, бабусями та дідусями", – каже він. "Ви є на Facebook?" Я є. Ух. Звісно, я переважно перевіряю мій профіль на Facebook, коли отримую приватні повідомлення про це електронкою, але я йому цього не скажу. Тревору Догерті 19 років і для нього я 36-річна бабця, що належить до аморфного покоління людей, що не розуміють сенсу соціальних мереж, яке охоплює ще й його діда і бабцю.

Я зустріла Тревора в січні, під час дискусії щодо соціальних мереж на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, де він був, без сумніву, наймолодшим і найбільш красномовним оратором з цією теми. В моєму житті є десь сотня людей, яких я називаю френдами. У Тревора їх 1275. Якось він спробував додати тих, хто називається Тревор, у кожній столиці, щоб відтак отримати френдів, яких міг би відвідувати по всьому світу. Він чатить, пише пости, твіти і звертається за порадою до "своєї спільноти" для прийняття важливих рішень – "Я збираюсь писати музику/стати ді-джеєм" Яким буде мій сценічний псевдонім? #youtellme".

Зустріч розбудила мою цікавість: що змушує підлітків бути онлайн весь час? Вони просто роблять те ж, що й ми 20 років тому – пліткують, призначають побачення, рятуються від самотності, лише використовують для цих давніх людських бажань ці нові технології? Чи ці технології змінюють людство у більш фундаментальний спосіб? Якими громадянами, виборцями, споживачами, лідерами будуть такі діти, як Тревор, коли виростуть?

Я вирішила повернутись в те місце, де була підлітком тоді, коли ще не було мобільних телефонів та електронної пошти: до гімназії в Оснабрюку, середньої школи у пересічному місті на північному заході Німеччини. Впродовж трьох днів у квітні я занурилась у повсякденне життя 13-19-річних, тусуючись із ними під час і після уроків, спостерігаючи за тим, як вони взаємодіють, і опитуючи дорослих у їх житті.

Їх вчителі кажуть, що вони слабкі у правописі та не здатні до концентрації уваги протягом тривалого часу. («Це початок епідемії синдрому дефіциту уваги", – пробурмотів похмуро один з них.) Вони видалися мені надто самовпевненими, нарцистичними і трохи поверхневими. Пам’ять знаходиться на жорсткому диску – багато хто з них навіть не знає свого номеру мобільного телефону напам’ять.

Але більшість фейсбукнутих підлітків, яких я зустріла серед тутешніх 1280 учнів також мають значно ширший світогляд, є гнучкішими та більш технічно грамотними, ніж ми були 20 років тому. Вони можуть готуватись до тем з математики, і паралельно слухати музику та обмінюватися повідомленнями, вони беруть уроки гри на фортепіано на YouTube і борються з монстрами у віртуальних іграх з віртуальними друзями з цілого світу. Вони діляться усім – від останнього розлучення до цінних навчальних конспектів.

Залежність від соцмереж може підкреслювати (виділяти) найгірше у молоді, але я також бачила, що вона підкреслює і краще: це не покоління "Чому?", це покоління "Чому ж ні"? – багатозадачне та краудсорсингове, коопераційне та відкрите до нового. Нинішні діти може й не вміють правильно написати слово Zeitgeist [нім.дух часу – термін філософії Гегеля], але вони адекватні своєму часові. Після того, як я познайомилась з ними трохи, я поїхала впевнена, що багато складних проблем попередніх поколінь, які до них перейшли, мали б потрапити у добрі руки.

Зіткнення поколінь

"Ніхто з них не має профілю на Facebook, " – впевнено каже Дітмар Фолькерс. Зараз понеділок, 9:30, і ми йдемо через шкільний двір до кабінету D083, що слугував велосипедною майстернею за моїх днів, а зараз є новим світлим класом, де він викладає англійську для дев’ятикласників. "Вони користуються місцевою соціальною мережею, що називається OScommunity".

Але він помиляється. Коли я запитую 25 учнів у його класі, усі, окрім двох, зареєстровані на Facebook, і це співвідношення підтверджується у кожній сукупності опитаних мною учнів протягом трьох днів перебування тут. OScommunity? "Це було торік", – каже 15-річна Ева Гемпель.

Фолькерс є популярним. У свій 41 рік він є одним з молодших вчителів у школі, і його поважають учні, тому "він справді може працювати з проекторами", які встановлені у більшості класів. Але навіть він відстав на рік.

Оскільки період напіврозпаду технологічних інновацій скорочується, те саме стосується поколінь. Мій Walkman супроводжував мене всюди у старшій середній школі. Я зробила собі першу адресу електронної пошти у коледжі, а свій перший мобільний телефон придбала, коли почала працювати репортером, незграбну Нокію з антеною, що стирчала з корпусу так, що я думала, що виглядаю жахливо авангардно. Цими днями 15-річні ледь встигають за своїми 13-річними братами і сестрами (які, мабуть, надають перевагу відео-конференціям у Skype над чатами у Facebook).

Основний шлюз до інтернету для нинішніх підлітків, соціальні мережі, здається ще більше поглибив технологічну прірву, яка завжди розділяла молодих і старих. У 1991 році вчителі просили нас допомогти увімкнути відеомагнітофон; у 2011 році технологічна сфера багато в чому стала полем битви різних поколінь через абсолютно різні уявлення про спілкування та роботу з інформацією.

Моя стара школа заборонила використання всіх електронних пристроїв (крім калькуляторів). Якщо телефон ще й сильно вібруватиме, його конфіскують на 24 години. Але сидячи на одному уроці, я бачила принаймні півдюжини учнів, що пальцями тиснули на навмисно затемнені екрани смартфонів. Хроніка порушень у вигляді коментарів з’являлася прямо під час уроку: "Фізика така нудна".

Коли школа зашифрувала доп до Wi-Fi, щоб тільки вчителі могли мати доп до інтернету під час уроку, один учень зламав пароль та розмістив його онлайн. Коли вчителі вирішили, що телефони треба класти на свій стіл під час іспитів, учні почали приносити свої старі телефони, а нові приховували. Коли одного хлопця спіймали на шахрайстві під час тесту з латинської мови, його покарання полягало у проведення семінару для вчителів про те, як учні використовують технології, щоб обдурити їх.

Вчителів непокоїть шахрайство, плагіати і недбале ставлення до онлайн-джерел. ("Учні вважають, що все, що є в інтернеті – правда, " – бурчить моя стара вчителька географії Дагмар Реснер, який досі викладає у школі. "Вчителі підозрюють, що все, що є в інтернеті, вигадане", – заперечує 17-річний Йоганнес Боммес).

Але найбільше вони побоюються того, що нинішні учні мають більше проблем з навчанням, ніж ми.

Директор Лотар Вейляйт чекає мене у своєму кабінеті з невеликою купкою відксерених статей: "Комп’ютери роблять дітей грубими, тупими та агресивними" – стверджує заголовок першої. "Робота учнів на уроці ніколи раніше не була завалена таким великим обсягом когнітивного матеріалу", – скаржиться Вейляйт. "Наприкінці уроку вони всі, здається, розуміють все. Але на початку наступного цього більше немає у їхній пам’яті. Вони залишають школу, грають зі своїми телефонами, вмикають комп’ютери і натягують на вуха навушники".

Підтекст зрозумілий: коли підлітки вмикають свої пристрої, вони вимикають свої мізки.

Два десятиліття тому синдром дефіциту уваги був ледве помітний у Європі. Але в останні роки число випадків зросло, і не тільки в моїй старій школі. Дослідження психологів і педагогів пов’язали проведення багато часу перед екраном зі втратою концентрації і глибокого мислення. В одному з них, опублікованому у журналі Pediatrics у минулому році, Даглас Джентайл з Лабораторії дослідження медіа в Університеті штату Айова вивчав 1300 дітей шкільного віку, і виявив, що понад дві години на день перед екраном підіймають шанси на перевищення середнього рівня проблем з концентрацією уваги на 67%.

Багато підлітків, яких я зустріла, кажуть, що вони проводять не менше двох годин щодня з різними електронними пристроями. Але не весь цей час витрачається даремно. Я побачила, що у цьому існує вражаючий потенціал для самостійного навчання. Арне Тате, 18 років, набридли його уроки класичного фортепіано, тож він почав сам грати пісні з поп-музики завдяки відео-посібникам на YouTube (Praise You від Fat Boy Slim є його улюбленою.) Марсель Зіверс, 14-річний фанат комп’ютерних ігор, сам вивчав, як користуватися Camtasia, програмним забезпеченням для скрінкастингу. Багато інших є членами груп за інтересами на Facebook, з іншими однолітками у дуже віддалених місцях, з якими вони ніколи не зустрічалися.

Як і більшість вчителів і батьків учнів цієї школи, директор не має профілю на Facebook. І я не перестаю дивуватися: чи можуть вчителі, які не розуміють, як спілкуються їхні учні, ефективно вчити їх?

Знайомства 2.0

Молода пара цілується. Її ліва нога лежить на його правому стегні, його руки міцно обіймають її талію. Вони сидять в парку за школою під час обідньої перерви серед скупчень учнів, що базікають та хихочуть. Але коли я тільки починаю відчувати ностальгію за початком 1990-х років, я бачу простягнуту руку, великий палець якої прокручує щось на сенсорному екрані iPhone4. Не розмикаючи губ, дівчина вивчає щось у додатку Facebook для iPhone, що я визначила завдяки характерному для соціальної мережі синьому та білому кольорах.

Соціальні мережі проникли у майже кожен аспект взаємодії підлітків між собою, не в останню чергу у правила рандкування. Коли вам подобається дівчина, пояснює 19-річний Лео Лаун, підліток-серцеїд, який нагадує мені Роберта Петтінсона, лише нормально зачесаного, набагато простіше відправити запит на дружбу, ніж попросити в неї номер телефону. Тоді ви зможете переглянути її фото, її інформацію у профілі та її повідомлення на стіні. "Ви будете знати, чи вона вільна, як вона виглядає в бікіні і яка музика їй подобається", – каже він, підраховуючи ці ключові пункти. "Якщо ви все ще зацікавлені нею, то є ймовірність, що вона варта того, щоб нею зайнятися".

Все це звучить трохи неромантично для мене, але також досить ефективно. Вони домагаються уваги один в одного з навмисною недбалістю у дотепних жартах на стінах (правопис, звісно, не є пріоритетом в оцінюванні), перш ніж перейти до чату, обміну текстовими повідомленнями і врешті-решт – тут принаймні нічого не змінилося – побачення у кіно. Вони постять на стіну значок у вигляді серця, щоб публічно заявити про нові стосунки, а потім змінюють його на розбите серце, коли вони закінчуються.

Великою мірою це не є чимось новим. Я пам’ятаю, як гарячково намагалася з’ясувати ім’я хлопця, переглядаючи телефонну довідник, шукаючи його за адресою, і їздила на ровері біля його будинку, щоб вичепити певну – хоч якусь – дрібку інформації. Але чи той факт, що тендітні підліткові еґо є настільки відкритими для суспільства, змінює ситуацію? Іноді не ясно, чи діти нині керують інформацію або ж це інформація керує ними.

"Прийняття рішення про те, що викласти у Facebook, чимось нагадує прийняття рішення про те, що вдягнути", – каже друг Лео Арне, той самий, якому подобається Fat Boy Slim. "Ти намагаєшся справити враження на людей, можливо, коментарем, що звучить інтелектуально або відеороликом іноземною мовою. Коли ти вирішуєш, що записати до своїх музичних смаків, то думаєш «яку музику слухають мої друзі, і хто найкрутіший з них?»"

Після того як він щось напише, то, за його словами, сидить перед екраном і чекає на реакції.

"Коли ти отримуєш 10 лайків і 8 коментарів, ти на вершині світу. Коли ніхто не реагує, це трохи бентежить".

Лео і Арне одержимі перевіркою профілів своїх подруг, скануючи повідомлення та підраховуючи "лайки". Ревнощі на Facebook можуть цілком з’їсти його – визнає Лео. "Цей хлопець Алекс, – стогне він, – він лайкає все, що вона пише, це зводить мене з розуму". Очистка свого профілю від дата-слідів [data traces, сліди даних] колишніх подружок – це цілком інша проблема – каже Арне.

Злі дівчиська

Ціта Кантус знає все про управління дата-слідами. До неї, як до шкільного психолога, першими потрапляють скарги через переслідування, і 80% випадків, за її словами пов’язані тепер з соціальними мережами. В одному з недавніх випадків дівчина стала об’єктом ретельної змови групи однокласниць. Вони створили вигаданий персонаж – онлайн-хлопця, та стали домагатися її уваги. Коли дівчина врешті-решт погодилися прийти на побачення, вона виявила натовп злих дівчиськ, що сміялися їй в обличчя. Facebook дав нові інструменти хуліганам, які у мої дні значною мірою обмежувалися огидним короткими нотатками, які передавали по класу.

"Це підняло це явище на зовсім інший рівень", – каже Кантус, вказуючи на те, що у трьох випадках у минулому році потрібним було втручання поліції. "Це зараз відбувається постійно, і не тільки на території школи. І ситуація стає зловіснішою. Я думаю, що сидіння перед екраном послаблює внутрішні гальма".

Але це також той випадок, коли діти не завжди розуміють наслідки того, що вони роблять, каже вона, згадуючи про епізод, коли учня спіймали на тому, як він завантажував фото свого друга на сайт для геїв, що він пояснив, як "жарт".

Побоювання щодо конфіденційності розділяють покоління майже так само, як і їх розділяють технології. "В них дуже недбале ставлення до недоторканості приватного життя", – каже Вейляйт. Але в цьому вся й сутність: зворотним боком такого ставлення є те, що підлітки, такі як Ева, Йоганнес, Лео і Арне набагато менш егоїстичні у справі їх знань, ніж колись ми. Вони обмінюються своїми нотатками під час навчання не тільки з друзями або однокласниками, але й з однолітками по всій країні: Abiunity.de – це золота жила спільних файлів, що містять знання з кожного предмету, з якого є іспит у німецькій навчальній програмі. На відміну від нас, багато з них навчаються в групах регулярно і, здається, їм це набагато краще вдається.

"Вони набагато менш схильні до відтворення ієрархії, ніж ви", – зауважує мій колишній вчитель біології, Герд Шіфельбайн.

Арне планує подорож по всьому світу після закінчення середньої школи цього літа і мріє вчити морську біологію в Австралії. Лео хоче переїхати до Великобританії.

Нині вони використовують соціальні мережі, щоб гуртуватися навколо найкрутішої групи у певний час та організовувати імпровізовані вечірки з дивовижно високою явкою учасників. Ставши дорослими, вони будуть мати інструменти, щоб згуртувати великі спільноти навколо справ, які є для них важливими, з небувалою швидкістю. Вони не проти невеликої реклами, але ненавидять великі надокучливі банери. Вони довіряють один одному більше, ніж політикам і великим компаніям. Я ставлю на те, що вони будуть вимогливими клієнтами і вимогливими виборцями.

У своїй старій школі я була вражена, як сильно змінилися підлітки. Але я була також вражена тим, як мало змінилася школа, і я не думаю, що це виняток. Вчителі праві, коли вони непокояться через дефіцит уваги і ледаче мислення учнів. Але, як здається, не було ніякого фундаментального переосмислення про те, як має відбуватися викладання і навчання в епоху соціальних мереж.

"Проблема у дорослих, – каже Лео. – Якщо вони кажуть, що ми дедалі тупішаємо, це можливо тому, що ми вчимося у системі шкільної освіти, яку вони самі винайшли".

"Нам потрібні кращі вчителі і дискусія про актуальніші навчальні матеріали у школі, – додає він. – Можливо, їм слід звернутися до нас за порадою".

Автор: Катрін Бенгольд [Katrin Bennhold]
Джерело: Generation FB, The New York Times, 24.06.2011
Переклав Омелян Радимський, Західна аналітична група