Ключі до угорської туги

В очах Заходу поляк і угорець нині аж ніяк не небожі. Польща має непогану репутацію завдяки і своїй економіці, і демократії. Натомість угорцям лише перепадає на горіхи. "Орбан гірший, ніж десять років тому Гайдер в Австрії", – стверджує в Die Zeit Ян-Вернер Мюллер і вимагає тиснути на Угорщину, щоб та, можливо, вийшла з Унії!

Нічого такого – відповідає в Die TaZ Пауль Лендвай, один з провідних спеціалістів з питань Угорщини та нашої частини Європи. "Якби проти Угорщини застосували такі санкції, як 2000 року проти Австрії, це лише полегшило б Орбану формування образу героя угорського опору. Півріччя угорського головування в Раді ЄУ мине гладко. Угорщина дбатиме про стабілізацію євро. Буде сприяти вступу Хорватії до ЄУ, Румунії та Болгарії – до Шенгенської зони. Вона буде голосно говорити про наддунайську співпрацю і тихо про угорські меншини в сусідніх країнах. "Найбільша загроза для угорської демократії виникне лише після головування в Унії. Ми повинні чітко продемонструвати, що Угорщина перебуває під наглядом. На цьому етапі санкції могли б виявитися бумерангом, тому що цей уряд розігрує національну карту. Ізоляція Угорщини була б марною. Це не означає, що ми повинні мовчати. Ми повинні чітко сказати, що існують певні межі, яких не можна переходити".

81-річний Пауль Лендвай – угорець, який 1944 року пережив погроми та депортації угорських євреїв в Освенцим, а 1957 року емігрував – власне, через Варшаву – до Відня. Нині він є для угорців тим, ким для нас є Норман Девіс. Його 700-сторінковий есей "Угорщина. Тисячоліття переможних поразок" (Die Ungarn. Ein Jahrtausend Sieger in Niederlagen, 1999) має таке саме значення для угорської інтелігенції, як для нас "Боже ігрище" Девіса – він дає змогу подивитися на себе збоку, з відчуттям, що нарешті є той, хто критично, але із симпатією пояснює світу, ким ми є.

Через кілька місяців після перемоги Орбана Лендвай опублікував 200-сторінковий додаток до історії мадярів – "Моя переможена країна. Угорщина під час перелому" (Mein verspieltes Land. Ungarn im Umbruch", 2010). Обидва томи є зразковим підручником колективного неврозу цього "найсамотнішого народу на світі" (Шандор Петефі), втомленого комплексом ворожого оточення, впевненого у своїй правоті стосовно відчуття несправедливості й історичної місії.

У цих історичних травмах угорці та поляки схожі між собою. У "Молодій Європі" Єжи Клочовський легко вписав середньовічних угорців, поляків і чехів у те саме культурне середовище. У роки тріумфу нас поєднували персональні унії, а в роки занепаду – поділи й іноземна гегемонія. Але між нами існують і серйозні відмінності.

Виживання угорців і їхньої національної держави є одним із див європейської історії – пише Лендвай. Вони з’явилися в історії Заходу раніше, ніж поляки – і в іншій ролі. В угорській національній міфології вони прийшли з азійських степів, відгороджені від зовнішнього світу незрозумілою для індоєвропейців мовою, але одночасно пов’язані з ним через поглинання на шляху скіфських, хозарських, тюркських чи слов’янських елементів. 896 року вони "заволоділи" Паннонією, слабо населену слов’янами, мабуть, нездатними створити власну державу. Такий, власне, національний іконостас – змальований угорським Матейком – висить у Національному музеї Будапешта. Слов’янські селяни в личаках знімають шапки перед угорськими старійшинами на конях.

Насправді – поправляє Лендвай – угорців запросив баварський король, який протистояв володареві моравської держави Святополку. Але вже через два роки ці місцеві разом намагалися позбутися прибульців. Занадто пізно. Угорці пограбували північну Італію, спалили Базель, Бремен, Орлеан. У "Пісні про Роланда" вони є бичем Божим, що дорівнює сарацинам. У ХІХ столітті Мор Йокай – угорський Дюма чи Сенкевич – пишатиметься цим і романтично, але безпідставно поріднить своїх предків з гунами, гробарями Римської імперії.

Після поразки від німців на річці Лех 955 року вони заспокоїлися. А їхній перший король Іштван (Стефан) І – його корона з кривим хрестом є національною реліквією, хоча її створили через два століття після його смерті – тепер немов святий, як і Болеслав Хоробрий, був "співробітником" імператора і прихильником того, щоб угорці відкрилися світові. "Країна, яка має тільки одну мову і один звичай, є слабкою", – повторював він. І хоча Угорщина дійсно клином увійшла між німцями і слов’янами, вона ніколи не буде етнічно однорідною. Стефан починає запрошувати німців ("ми будуємо державу – а німці міста") і євреїв. І через тисячу років в пантеоні національних героїв Угорщини буде роїтися від угорців німецького, хорватського, словацького, румунського, єврейського чи сербського походження. Саме в цьому – з нашими героями литовського, русинського, німецького чи єврейського походження – ми схожі.

Нас також поєднують кілька спільних героїв – як Юзеф Бем. І спалахи колективної солідарності. Приводом до угорського повстання в жовтні 1956 року були новини з Польщі, що Хрущов поступився Гомулці. Ми також маємо аналогічні травми – поділів і героїчних поразок. Але є й відмінності. З поразки нашого повстання 1863 року угорські еліти зробити логічний висновок: краще піти на угоду з Габсбургами. 1867-1918 роки – це "золота доба" для угорців. Коли Варшава і Познань, а також Львів і Краків були провінційними містами трьох імперій, Будапешт став однією зі столиць Європи. Завдяки цій угоді внесок угорців – від ядерних фізиків до митців з Голлівуда – у світову культуру першої половини ХХ століття більш значний, ніж поляків.

Блиск цісарсько-королівської Габсбурзької монархії був блиском й Угорщини. Але її поразка в Першій світовій війні була й угорською поразкою. Коли у квітні 1920 року Пілсудський узяв Київ, угорці за Тріанонським договором втратили дві третини довоєнної території, а три мільйони угорців стали меншиною в Чехословаччині, Румунії та Югославії.

І хоча можна шукати подібності між маршалом Пілсудським і адміралом Горті, проте 1939 року Польща й Угорщина знову опинилися на різних траєкторіях. Угорщина з Гітлером повернула (хоча й ненадовго) 85% утрачених через Тріанон територій. Безрезультатна спроба Горті спекатися (за прикладом фінського маршала Маннергейма) союзу з Гітлером лише спровокувала німецьку окупацію, без угорського опору, але з ревною і ганебною співпрацею з німцями угорських фашистів під час ліквідації 500 тисяч угорських євреїв.

Інакшими – за всіх системних аналогій – були польські й угорські роки реального соціалізму. Травма Тріанону – пояснює Пауль Лендвай у "Моїй переможеній країні", угорська проблема №1 – перекрила угорський шлях до демократії. Шкодування себе супроводжують безперервна незгода з реальністю та підшкірний психологічний ревізіонізм. Угорські опозиційні інтелектуали – як і в інших народних демократіях – часто в минулому були марксистами. Але метою перших великих демонстрацій опозиції 1988 року була не перебудова системи, а захист угорської меншини в Румунії та Чехословаччині та повернення правди про 1956 рік. Націоналізм, а не ліберальна демократія домінував як рушійна сила опозиції, що почала формуватися лише тоді, коли Горбачов умовив сивого Кадара піти у відставку.

Угорці не вибороли собі свободи 1989 року – гірко стверджує Лендвай. Хоча вони мали свою патетичну демонстрацію 16 червня 1989 року, похорон лідерів повстання 1956 року, повішених з волі Хрущова, але за відповідальності Кадара. Але незабаром скликаний круглий стіл не відображав співвідношення сил у суспільстві. Угорці сиділи перед телевізорами й абсолютно байдуже дивилися на нього. Отже, не було ні еквівалента "Солідарності", ні Церкви як посередника.

Фундаментом Польщі, що виникла 1989 року, була не тільки гордість за багаторічний опір "Солідарності", а й вироблена з 1960-х років культура діалогу різних політичних сил у країні та примирення з нашими сусідами в дусі критично погляду на власну історію – доказом чого стали урочистості 2001 року в Єдвабному. Тому, незважаючи на поверхові аналогії, такі величезні відмінності між історичними сентиментами в Польщі та Угорщині.

Як Італія Берлусконі вважається "хворою людиною Західної Європи", так і через двадцять років після оксамитової революції 1989 року Угорщину Орбана вважають "хворою людиною в Центральній Європі". Не тому, що такими є настрої іноземної преси, а тому, що Угорщина є "демократією без демократів", як з гіркотою стверджує Пауль Лендвай.

Для нас є єдиний висновок із цієї сумної угорської психодрами. І "Угорщина", і "Моя переможена країна" Пауля Лендвая мають якомога швидше з’явитися польською мовою. Це ідеальний ключ до угорської душі. А на контрасті – трішки й до нашої...

Автор: Адам Кжемінський [Adam Krzemiński]
Джерело: Gazeta Wyborcza, 08.01.2011: Klucze do węgierskiej chandry
Зреферував: Омелян Радимський, Західна аналітична група