Доповідь про перспективи розвитку навчання правам людини в Україні

ДОПОВІДЬ

за підсумками роботи групи

на експертній нараді, присвяченій перспективам розвитку

навчання правам людини в Україні,

що відбулась у Чернігові 22-23 грудня 2007 р.

Склад групи:

Ясеневська Марія – модератор;

Чумак Юрій – доповідач;

Байда Лариса;

Єремічева Любов;

Матвійчук Олександра;

Охредько Олег;

Чикалко Аліна.

«Освіта в області прав людини може бути визначена як зусилля

 по освіті, навчанню й інформуванню,

які вживають для виховання культури прав людини».

Всесвітня програма освіти в області прав людини

Тема 1: Ініціативи та приклади найкращої практики щодо навчання правам людини в Україні

Учасники групи, приймаючи участь в обговоренні, виходили з того, що освіта в області прав людини повинна не тільки служити джерелом знань про свободи й права людини, а також механізми їхнього захисту, але й покликана прищеплювати навички, необхідні для заохочення, захисту, і застосування знань в області прав людини в повсякденному житті.

На початку роботи учасники презентували власні ініціативи й практики в галузі навчання правам людини.

1. Так, асоціація «Нова доба» розробила та підготувала такі навчальні курси з прав людини:

-  «Ми – громадяни України» (для 9-10 класів);

-  «Вчимося бути громадянами України» (для 7-8 класів);

-  «Живи за правилами» (для 6-9 класів);

-  також розроблено посібник «Вчимося обирати» для загальноосвітніх шкіл.

Виникли «школи громадянського виховання», які взяли «на озброєння» зазначені навчальні курси та запровадили їх у навчання.

2. Як виявилося під час засідання групи, в Україні вже сьогодні існує велика кількість різноманітних методичних матеріалів з прав людини:

-  Тематичні посібники з певних прав людини;

-  Підручник для дітей з прав дитини та тренінговий пакет щодо запобіганню жорстокості та насильства у сім’ях, збірка найкращих проектів, розроблених вчителями (організація «Громадська альтернатива»);

-  Підручник з прав людини для старшокласників, друковані матеріали для дітей по ВІЛ/СНІДу, та практика із захисту інвалідів (організація «Дитячий культурно-просвітницький центр»).

3. Практична діяльність:

-  реалізовано навчальні проекти «Вчимося жити у громаді» та «Молодіжна рада і громада» («Нова доба»), проект «Активні вчителі – активна школа – активна громада» «Громадська альтернатива»;

-  регулярно проводяться лекції, школи, тренінги та семінари з прав людини для різних цільових груп («Харківська правозахисна група», інші організації);

-  використовуються мультимедіа-матеріали – документальні фільми, мультфільми, комікси тощо (організація «Миротворець»);

-  організовуються Дебатні ліги з прав людини для студентів у ВНЗ, дебатні клуби при школах та ВНЗ (організація «Дебатна Академія»);

-  проводяться конкурси творчих робіт з прав людини («Харківська правозахисна група») тощо.

4. Інформаційна діяльність в галузі прав людини:

-  використання Інтернет-ресурсів:

-  а) ресурсний центр громадських організацій «Громадський простір»,

-  б) Інтернет-портал «Права людини» (особливо, розділ «Громадянська освіта»), сайт «УГСПЛ»;

-  в) спеціалізовані сайти з окремих прав людини, наприклад, «Інтернет-школа з прав дитини»;

-  випуск спеціалізованих видань з прав людини, таких як «Свобода висловлювань і приватність» (ХПГ);

-  інформаційні кампанії (з використанням друкованих та електронних ЗМІ, радіо, Телебачення);

-  інформування щодо успішних практик із захисту прав людини (зокрема, щодо виграних правозахисниками судових процесів).

Також учасники погодились з тим, що створення дієвої незалежної профспілки (або центру захисту прав) вчителів є нагальною потребою сьогодення і потребує негайної підтримки з боку організацій громадянського суспільства. Потрібно, щоб всі викладачі й співробітники шкіл могли прищеплювати правозахисні цінності й бути прикладом їхньої реалізації. Необхідно, щоб вони самі працювали в атмосфері поваги їхніх прав і достоїнств.

Тема 2: Державна політика в Україні щодо навчання правам людини: оцінка недержавними організаціями

Сучасний стан державної політики в Україні щодо навчання правам людини учасники групи оцінили таким чином:

-  відсутня комплексна, системна державна політика в галузі навчання правам людини;

-  викладання прав людини проводиться в школах України лише як частина варіативного курсу[1];

-  відсутня систематизована методична база в галузі навчання правам людини;

-  недостатня кваліфікація викладачів прав людини;

-  для освітньої системи характерні консервативність та закритість, що не сприяють створенню належної атмосфери навчання;

-  державні органи не виявляють зацікавленості у запроваджені дієвої політики в галузі навчання правам людини;

На жаль, одночасно спостерігається недостатній рівень громадської активності в вирішенні проблематики навчання правам людини. Держава і третій сектор у цьому питанні часто рухаються паралельними курсами, замість того, щоб спільними зусиллями виробити комплексну стратегію.

Міжнародне співтовариство все ширше практикує прийняття на глобальному рівні міжурядових рамкових документів, таких як «Всесвітня програма освіти в області прав людини», покликаних стимулювати розробку стійких національних стратегій і програм освіти в області прав людини. Хоча, як має на увазі «Всесвітня програма», основна відповідальність за здійснення плану дій у галузі освіти правам людини буде лежати на Міністерстві освіти, представники неурядових організацій ні в якому разі не повинні стояти осторонь від цього процесу.

До роботи над розробкою стратегії освіти правам людини необхідно негайно підключити також, крім Міністерства освіта й науки, педагогічні навчальні заклади, асоціації викладачів (такі, як «Нова доба»), правозахисні неурядові організації, парламентарів. Та інші зацікавлені сторони, наприклад, молодіжні організації, засоби масової інформації, ділові кола.

Вже зараз необхідно:

- організувати співпрацю правозахисних організацій з державними органами;

- провести аналіз та узагальнення існуючих методик  та практик з викладання прав людини;

- ширше залучати громадських експертів до процесу підготовки вчителів прав людини;

- проводити інформаційні кампанії.

Учасники групи висловили також пропозиції щодо довгострокових дій, які необхідні для покращення ситуації:

- Формування та затвердження Концепції Державної політики в галузі навчання правам людини на рівні Верховної Ради України. Необхідна чітка політика в галузі освіти правам людини – декларування урядом своїх намірів, у вигляді законодавства, планів дій, навчальних програм тощо.

- Формування ефективного механізму забезпечення реалізації та контролю. Послідовне здійснення цієї політики – виділення адекватних ресурсів, створення координаційних механізмів, що забезпечують злагодженість, моніторинг і підзвітність.

- Консолідація громадських інституцій, що сприятиме формуванню дієвого впливу громадських організацій на відповідні державні органи та установи.

- Розробка програм навчання правам людини за участю громадськості (формальна та неформальна освіта). Правозахисні концепції й практика повинні зайняти своє місце в усіх аспектах освіти й навчання, навчальні програми повинні бути правозахисними за своїм змістом і цілями.

- Налагодження роботи Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

- Створення постійнодіючої Школи з прав людини для різних цільових груп (для вчителів, лікарів, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, соціальних працівників, психологів, суддів, адвокатів, співробітників правоохоронних органів, юридичних служб).

- Запровадження окремого курсу з прав людини в усіх школах.

Останній пункт, до речі, викликав найбільші суперечки серед учасників групи. Деякі були переконані, що обов’язковість та формальність навчання правам людини згубно вплине на цей процес, призведе до перекручувань. Що, в умовах сучасної недосконалої шкільної освіти, діти муситимуть зубрити певні норми прав людини, замість того, щоб розуміти та сприймати їх.

Проте, більшість учасників висловились на користь того, що завершальним кроком у діях в напрямку навчання правам людини повинно стати саме впроваджування такого шкільного курсу. Адже, освіта в області прав людини повсюдно розглядається як невід’ємна частина права на освіту. Так, Комітет ООН з прав дитини у своєму зауваженні загального порядку № 1 заявив: «Освіта, на яку має право кожна дитина, покликана забезпечити дитину необхідними для життя навичками, розширити її можливості в плані користування всіма правами людини й сприяти розвитку культури, що враховує належні цінності в галузі прав людини».

До того ж, освіта в області прав людини, запроваджена в школах, сама сприятиме, в кінцевому рахунку, підвищенню якості всіх одержуваних знань, завдяки заохоченню методів викладання й навчання, орієнтованих на дитину й базованих на демократичних принципах. При цьому необхідно створення такої атмосфери освіти в області прав людини, в якій права людини на повсякденній основі реалізуються й відчуваються всім складом школи. Наявність такої атмосфери дозволить дітям вільно виражати свої погляди й брати активну участь у житті школи.

Слід зауважити, що і в згадуваній вище «Всесвітній програмі освіти в області прав людини» акцент зроблений на включенні навчання в області прав людини в системи початкової й середньої шкільної освіти.

Тема 3: Пропозиції щодо планування спільних дій недержавних організацій у сфері навчання правам людини

а) Основні пріоритетні напрямки спільних дій:

-  партнерство в реалізації окремих проектів та програм;

-  консультативна та ресурсна підтримка;

-  налагодження системної співпраці;

-  розвиток комунікації та обміну інформацією та досвідом між НГО;

-  створення спільної стратегії та розподіл повноважень;

б) Можливі та оптимальні форми співпраці:

-  ситуативне партнерства для реалізації проектів;

-  експертні групи;

-  коаліція;

-  створення неформальної віртуальної мережі організацій;

-  інформаційний центр;

-  комунікаційний майданчик;

-  семінари, конференції, тренінги, дебати тощо;

-  Інтернет-портал з навчання правам людини, на якому б були представлені інформація та методики, сторінки НГО, форуми для обговорення;

в) Принципи, на яких ґрунтуватимуться спільні дії:

- взаємовигідність;

- паритетність;

- професійність;

- відкритість до співпраці;

- довіра;

- відповідальність;

- узгодженість дій (угода);

- чіткий розподіл обов’язків;

г) Питання взаємодії з державними установами та організаціями у сфері навчання правам людини:

За ідеал взято модель: Міністерство освіти й науки самотужки робить тільки те, що не можуть зробити НГО. В усіх інших питаннях державні установи та НГО працюють пліч о пліч з НГО за такими напрямками:

- Створення дорадчих експертних груп з питань навчання правам людини при різних державних структурах.

- Спільна розробка навчальних програм.

- Громадське обговорення проблематики навчання правам людини із залученням представників держаних органів;

- Активна участь НГО у формуванні державної політики, функціонуванні існуючих механізмів співпраці.

- Залучення представників влади до участі у заходах НГО, демонстрація потенціалу НГО.

Тема 4: Форми та методи навчання правам людини

Вже зараз використовуються такі форми і методи навчання ПЛ:

-  Семінари, тренінги, конференції, круглі столи.

-  Школи, навчальні табори.

-  Дебати, інтелектуальні ігри.

-  Дискусійні клуби.

-  Просвітницькі акції.

-  Інформаційні кампанії.

-  Підручники, посібники, методики, програми, буклети, брошури, мультимедіа.

-  Періодичні видання.

-  Відеорозробки.

-  Фестивалі (наприклад, документальних фільмів з прав людини).

-  Освітні екскурсії.

-  Соціальна реклама.

На думку учасників групи, варто найближчим часом зібрати всі методичні розробки з навчання правам людини, що є у громадських організацій, опрацювати їх, створити бібліотеку та віртуальну бібліотеку, що стануть основою для ресурсного центру (що може бути утворений на базі школи, яку планує організувати УГСПЛ).

Тема 5: Професійна підготовка викладачів з навчання правам людини

1. Якою вона є зараз?

-  несистемна, поверхова (щодо змісту);

-  характеризується відсутністю єдиного розуміння прав людини;

-  має місце несконсолідованість зусиль держави та НГО;

-  зазвичай, відмічається недостатній рівень професіоналізму викладачів;

-  погано організовано обмін інформацією та досвідом серед тих, хто займається навчанням правам людини;

-  є вибірковою (не охоплює усю цільову групу);

-  відсутні професійні стандарти (перелік вимог – «що потрібен знати професіонал»);

-  спостерігається низький рівень мотивації (особливо, у шкільних вчителів).

2. Що варто негайно робити?

-  Розробити рекомендовані кваліфікаційні критерії для викладачів прав людини.

-  Розробити рекомендації щодо контенту та методик викладання прав людини. Забезпечити викладачів цими методиками.

-  Приділити особливий акцент цінностям прав людини та їх застосуванню на практиці.

-  Налагодити співпрацю з педагогічними ВНЗ та інститутами перепідготовки вчителів.

-  Сприяти поширенню інформації серед викладачів про семінари, тренінги тощо (зокрема міжнародні).

Пріоритетом довгострокової перспективи є:

1. Робота постійнодіючої Школи прав людини /або навіть громадського Інституту ПЛ з різними факультетами/ для різних цільових груп.

2. Випуск періодичних видань з прав людини для розповсюдження в цільових групах.

3. Широке впровадження ігрових форм (брейн-рінги, дебати тощо) в навчанні правам людини для молоді.

4. Широке використання теле- та радіо- передач у процесі навчання правам людини.

5. Постійний моніторинг дотримання прав людини в школі.

6. Інформаційно-правовий центр захисту прав вчителів та громадські приймальні на місцях.

7. Аналіз освітніх програм з точки зору прав людини. Дискусії з викладачами ВНЗ.

8. Створення дистанційного курсу з прав людини.

9. Створення правозахисної карти з контактами та послугами організацій, тренерів та експертів.

10. Аудит (моніторинг) ефективності роботи НГО в сфері навчання правам людини.

Висновок:

Таким чином, діяльність щодо розбудови системи заходів з навчання правам людини повинна бути спрямована на виховування світоглядних підходів і поведінкових моделей, необхідних для відстоювання прав людини. Потрібен всеосяжний підхід до впровадження освіти в області прав людини, що охоплює не тільки методику й механізми в системі навчання, але й саму атмосферу, в якій протікає процес освіти.

Див. також:

Призываю, чтобы мы честно обсуждали имеющиеся проблемы

Розуміємо права людини

[1] Так, в одній із шкіл (гімназії № 5) м. Чугуєва Харківської області відбувається послідовне навчання правам людини, запроваджене в межах варіативної частини в гімназійних класах:

2 клас: «Права дитини – права людини» (0,5 год/тижд).

3 клас: «Світова книга прав дитини» (0,5 год/тижд).

4 клас: «Маленькі історії про великі істини» (0,5 год/тижд).

5 клас: «Права дитини – мої права» (0,5 год/тижд).

6 клас – 7 клас – 8 клас: «Вчимося демократії. Права дитини в сучасному світі» (0,5 год/тижд).

У 9-му класі вивчається курс «Основи правознавства» як складова державного навчального компоненту (1,5 год/тижд).

10 клас: «Громадянська освіта» (0,5 год/тижд) та «Основи публічного права» (0,5 год/тижд).

11 клас: «Громадянська освіта» (0,5 год/тижд) та «Основи приватного права» (0,5 год/тижд).

На жаль, в усіх інших школах міста тільки в 9-му класі вивчається курс «Основи правознавства». Подібною є ситуація в усій країні.

З 2008 р. Міністерство освіти та науки планує запровадити в якості факультативу в школах України курс «Толерантність». Зараз тренери молодіжного проекту ООН готують вчителів, які б змогли викладати курс у школах та розробляють для нього методичні матеріали.

Але знов-таки, це суттєво не вплине на ситуацію, що склалася на сьогодні в царині викладання прав людини в нашій державі.